Ухвала суду № 139703494, 10.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

10.09.2026 р. Справа № 914/1635/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши у судовому засіданні

заяви сторін:

про: затвердження мирової угоди від 13.08.2026р.

у справі

за позовом Заступника керівника Шептицької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

позивача: Великомостівської міської ради Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ ЛОЖИСТИК»

про: стягнення 507 742,10 грн., розірвання договору оренди землі, зобов`язання вчинити дії

представники:

прокурор: Сенів О.П.,

позивача: не з`явився,

відповідача: Ліневич Л.В.,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/1635/26 за позовом прокурора, поданим в інтересах держави в особі Великомостівської міської ради Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ ЛОЖИСТИК» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю, штрафних санкцій, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Позивачем та відповідачем через систему «Електронний суд» подано заяви про затвердження мирової угоди та мирову угоду, укладену 13.08.2026р. (вх.№3903/26 від 21.08.2026р.; вх.№3895/26 від 26.08.2026р.).

Прокурор у поданому через систему «Електронний суд» запереченні на відповідні заяви (вх.№23971/26 від 25.08.2026р.) заперечив проти затвердження мирової угоди, оскільки, на його думку, наведені сторонами обґрунтування не підтверджують того, що її укладення забезпечує належний, повний та ефективний захист інтересів держави і територіальної громади, не передбачають взаємних поступок.

04.09.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про розгляд справи без участі представника (вх.№24993/26).

09.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано додаткові пояснення у справі (вх.№25483/26).

Розглянувши заяви сторін про затвердження мирової угоди, господарський суд зазначає наступне.

Положеннями ч.1, 2 ст.192 ГПК України унормовано, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

Таким чином, сторонам надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч.4 ст.192 ГПК України).

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч.5 ст.192 ГПК України).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що мирова угода повинна характеризуватись взаємними поступками обох сторін та укладатися на основі компромісу, тобто умови такої угоди мають бути вигідними, як для позивача, так і для відповідача.

Натомість, судом встановлено, що проект Мирової угоди від 13.08.2026р. не містить умов, що свідчать про наявність взаємних поступок сторін.

Верховний Суд у постанові від 11.01.2023р. у справі № 461/56/20 вказав, що угода, за умовами якої сторони просто домовляються про відмову від позову без врегулювання майнових вимог та взаємних компромісів, не є мировою угодою, оскільки відмова від позову є окремою процесуальною дією.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за землю, застосування штрафних санкцій та розірвання договору оренди земельної ділянки у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних обов`язків, які передбачені чинним законодавством.

Основна сума заборгованості була погашена не шляхом добровільної сплати відповідачем, а внаслідок застосування до нього процедури примусового стягнення.

Зокрема, на підставі рішення керівника контролюючого органу Державної податкової служби України від 30.04.2026р. №467/4-1301 з рахунків ТзОВ «ВМ ЛОЖИСТИК» було стягнуто кошти в рахунок погашення відповідної заборгованості, що слідує з платіжних інструкцій, долучених відповідачем до заяви про затвердження мирової угоди.

Також, вказані суми стягнуті з рахунків відповідача після відкриття судом провадження у даній справі.

І лише сума судового збору відповідачем була сплачена добровільно, що слідує з платіжної інструкції від 11.08.2026р. №8.

Отже, відповідач не вчинив добровільних дій, спрямованих на своєчасне виконання зобов`язання, а погашення заборгованості відбулося внаслідок застосування до нього передбаченого законом механізму примусового стягнення.

З огляду на це твердження сторін в тексті мирової угоди про те, що відповідач добровільно погасив заборгованість та продемонстрував сумлінне ставлення до своїх договірних обов`язків є безпідставним та не відповідає дійсним обставинам.

Примусове погашення боргу не може розглядатися, як добровільна поступка відповідача у межах мирової угоди.

Тож, за змістом ч. 1 ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок.

Таким чином, для затвердження мирової угоди необхідно встановити не лише факт наявності певних домовленостей між сторонами, а й те, що кожна зі сторін реально здійснює певну поступку заради остаточного врегулювання спору.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 року у справі № 910/32312/15 зазначив, що господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов`язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов`язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Фактично подана суду для затвердження Мирова угода від 13.08.2026р. за своїм змістом є заявою відповідача про часткове визнання позову, що не відповідає поняттю «мирова угода сторін».

Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.06.2025р. у справі № 917/141/24 зазначив, що взаємні поступки можуть мати не лише кількісний, а й якісний характер, зокрема, полягати у погодженні сторонами порядку та строків виконання зобов`язань. Водночас, мирова угода має бути результатом реального компромісу між сторонами.

Погашення основної суми заборгованості не означає автоматичного усунення всіх порушень, які стали підставою для звернення прокурора до суду з позовною заявою.

Сторони посилаються на постанову Об`єднаної палати КГС ВС від 06.06.2025р. у справі № 917/141/24.

Однак, обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи № 914/1635/26.

У справі № 917/141/24 предметом спору було стягнення грошових коштів, тоді, як у справі № 914/1635/26 заявлено окрім іншого, вимогу про розірвання договору оренди земельної ділянки.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що умови мирової угоди сторонами викладені двозначно, не відповідають позовним вимогам, мирова угода остаточно не вирішує спір між сторонами та може призвести до виникнення нового спору.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги предмет позову, характер заявлених немайнових вимог, а також зміст поданої мирової угоди, яка не забезпечує співмірного та збалансованого врегулювання спору в частині вимог про розірвання договору оренди землі і повернення земельної ділянки, суд дійшов висновку, що подана на затвердження Мирова угода від 13.08.2026р. не відповідає вимогам ст.192 ГПК України, а тому у задоволенні заяв сторін про затвердження мирової угоди у справі №914/1635/26 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 192, 234, 235 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у затвердженні мирової угоди від 13.08.2026р.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повну ухвалу складено 14.09.2026 р.

Суддя Король М.Р.