Ухвала суду № 1396988, 27.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-8887/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2007 року                                                                                                   м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Степашка О.І., Федорова М.О.

при секретарі                                  Ільченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мавдо ЛТД»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2005р.

у справі № 5/3418-2/378господарського суду Львівської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мавдо ЛТД»

до 1. Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

2. Відділення Державного казначейства у Галицькому районі м. Львова

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень та стягнення з державного бюджету бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 443032,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.02.2005 р. позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 18.06.2004 р. № 0003373220/04-23-4/13822063 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ «Мавдо ЛТД» суми бюджетного відшкодування за серпень 2003 року на 43727,00 грн.; від 23.07.2004 р. № 00004342320/04-23-4/13822063/15188/23-4 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ «Мавдо ЛТД» суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2003 року, лютий, березень 2004 року на загальну суму 237505,00 грн.; від 27.07.2004 р. № 00004342320/04-23-4/13822063/15188/23-4 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ «Мавдо ЛТД» суми бюджетного відшкодування за серпень, вересень, жовтень 2003 року на загальну суму 72614,00 грн.; від 19.08.2004 р. № 0005282320/0/04-23-4/13822063 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ «Мавдо ЛТД» суми бюджетного відшкодування за квітень 2004 року на 71186,00 грн.; стягнуто з бюджетного рахунку відділу Державного казначейства у Галицькому районі м. Львова на користь ТОВ «Мавдо ЛТД» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 443032,00 грн.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вмотивований посиланням на підтвердження спірної суми бюджетної заборгованості даними податкових декларацій з податку на додану вартість з серпень 2003 року – квітень 2004 року, поданих ТОВ «Мавдо ЛТД» до податкової інспекції; на встановлені в судовому процесі факти здійснення позивачем фінансово-господарських операцій в зазначеному періоді та ненадання відповідачем органу Державного казначейства України висновку про відшкодування позивачу з Державного бюджету України цієї суми податку на додану вартість, а також на підпункт 7.4.5 пункту 7.4. підпункти 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» як на правові підстави для задоволення позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 р. рішення суду першої інстанції скасоване, а в позові відмовлено з підстав не доведення позивачем в судовому процесі факту надмірної сплати податку на додану вартість на суму 443032,00 грн. та факту сплати контрагентами – постачальниками товарів / робіт, послуг / сум податкових зобов’язань з цього податку до бюджету за звітні періоди серпень 2003 року – квітень 2004 року.

В касаційній скарзі ТОВ «Мавдо ЛТД» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пунктів 7.5, 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Правовідношення, з приводу реалізації прав та обов’язків в якому виник спір, що є предметом судового розгляду по даній справі, регулюється нормами Законом України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.06.2005 р. № 2642-ІУ. Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 вказаного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів / робіт, послуг / протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику  податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації /  /підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього Закону /.

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання  звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням  товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації / підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону /.

За визначенням пункту 1.8 ст.1 вказаного Закону бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, на відміну  від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків. Саме фактично сплачені суми податку платником податку - експортером у складі ціни придбання товарів / робіт, послуг / постачальникам таких товарів / робіт, послуг / згідно пункту 8.2 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» враховувались для визначення суми експортного відшкодування, яке за своєю сутністю є різновидом бюджетного відшкодування.

При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума податку отримувачем товарів / послуг / постачальникам останніх також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету України сум податку на додану вартість на теперішній час / підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції Закону України від 03.06.2005 р. № 2642-ІУ /.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить, що термін «сплата податку» вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг / / пункт 1.3 ст.1, підпункти 7.4.1 – 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону в редакції, діючій до набрання чинності Законом України від 03.06.2005 р. № 2642 – ІУ /. Так., пункт 1.3 ст.1 Закону, даючи визначення платника податку, як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить / пересилає / товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

У зв’язку з цим факт надмірної фактичної сплати податку за результатами звітного податкового періоду платником податку, який звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення бюджетної заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким Закон України «Про податок на додану вартість» пов’язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом випадках.

Задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 443032,00 грн., суд першої інстанції, однак, не встановив, чи є ця сума надмірно сплаченого позивачем податку в серпні 2003 року – квітні 2004 року порівняно з його податковими зобов’язаннями за цей звітний податковий період, а послався лише на дані податкових декларацій та на здійснення позивачем в цей період фінансово-господарської діяльності.

Дійшовши правильного висновку про необхідність доведення в судовому процесі факту надмірної сплати податку до бюджету, суд апеляційної інстанції разом з тим помилково вважав, що доведенню підлягає сплата сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача – постачальниками товарів / робіт, послуг /за вказані звітні податкові періоди.

Такий висновок не відповідає правильному застосуванню пункту 1.8 ст. 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ.

Відповідно до частини 3 ст. 4-3 ГПК України, за правилами якого здійснений розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно частини 1 ст. 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що надмірна сплата позивачем податку на додану вартість не підтверджена будь-якими доказами, зроблений без врахування тієї обставини, що спірна сума бюджетного відшкодування включає також суми експортного відшкодування, задекларовані в рядку 23 податкових декларацій / декларація за жовтень 2003 року – 17970,00 грн., декларація за листопад 2003 року – 1020,00 грн., декларація за лютий 2004 року – 50229,00 грн., декларація за березень 2004 року – 13504,00 грн. /.

Відповідно ж до пункту 8.1 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість», виключеної Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ, розрахунок експортного відшкодування здійснювався виходячи із суми податкового кредиту звітного місяця, оплаченої коштами постачальникам з 1-го числа звітного періоду по день подання розрахунку включно / рядок 2 « Розрахунку експортного відшкодування» , додаток № 1 до податкової декларації з податку на додану вартість /.

Обставини щодо сплати позивачем сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбання товарів / робіт, послуг / в звітних податкових періодах серпень 2003 року - квітень 2004 року та щодо співвідношення цих сум із сумами податкових зобов’язань позивача за ці ж звітні податкові періоди судами першої та апеляційної інстанцій встановлені не були, недивлячись на істотне значення цих обставин для правильного вирішення спору.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи є порушенням ст.43 ГПК України. Зазначене порушення норми процесуального права могло призвести до неправильного вирішення справи та в силу ст.220 КАС України не може бути усунене судом касаційної інстанції, а відтак відповідно до частини 2 ст.227 КАС України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; запропонувати позивачеві відповідно до принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, закріпленого частинами 4 та 5 ст.11 КАС України, надати докази щодо фактичної сплати податку на додану вартість у ціні придбання товарів / робіт, послуг / в серпні 2003 року – квітні 2004 року; встановити, зокрема суми податкових зобов’язань та суми податкового кредиту, які підлягали декларуванню позивачем за вказані звітні податкові періоди, їх співвідношення та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мавдо ЛТД» задовольнити частково, скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2005р., рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2005р., справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                 підпис                                  Усенко Є.А.

Судді                                                             підпис                                    Бившева Л.І.

                                                                       підпис                                    Голубєва Г.К.

                                                                       підпис                                   Степашко О.І.

                                                                       підпис                                    Федоров М.О.