Рішення № 139698131, 14.09.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/2975/26

Провадження № 2/750/2070/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря Левченка К.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Святної О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Житлоінвест» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування безпідставно отриманими коштами,

в с т а н о в и в:

12 березня 2026 року до Деснянського районного суду м. Чернігова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Житлоінвест» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування безпідставно отриманими коштами у загальному розмірі 224712 грн. 28 коп.

Обґрунтовано позов тим, що 12 січня 2021 року між Приватним підприємством «Житлоінвест» та позивачем було укладено попередній договір № 21-1014-ЛД про укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до якого відповідач, як продавець, взяв зобов`язання в строк до 31.12.2021 укласти з позивачем договір купівлі-продажу (основний договір), а позивач зобов`язався оплатити вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , який на той час перебував в процесі будівництва. На виконання умов попереднього договору ОСОБА_1 здійснив наступні перерахування коштів на поточний рахунок відповідача: 12.01.2021. 234270,00 грн., 11.04.2023 189400,00 грн., 12.04.2023 101000,00 грн., 26.06.2023 29150,00 грн., 26.06.2023 35 610,00 грн. Всього - 589430,00 гривень.

Однак, відповідачем не були виконані умови попереднього договору щодо укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2 після закінчення будівництва.

17 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути безпідставно отримані кошти з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а саме: 589430,00 грн. - сума основного боргу, 267802,30 грн. інфляційні втрати, 65644,33 3% річних, всього 922876,63 грн. станом на 12.02.2026.

26 лютого 2026 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 707414,91 грн., в тому числі: сума основного боргу - 589430,00 грн., інфляційні втрати - 97312,37 грн. та 3% річних в сумі 20672,54 грн. за період з 12 січня 2021 року по 07 жовтня 2023 року. При цьому відповідач не повідомив причину часткової сплати нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2026 року прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову та зазначила, що позивач умисно не надавав реквізитів банківського рахунку для повернення підприємством йому коштів, мотивуючи, що йому не потрібно повертати гроші, йому повинні віддати квартиру. Починаючи з 07.10.2023 до 17.02.2026 позивач відмовлявся прийняти від підприємства кошти, умисно не надаючи реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів. Таким чином за вказаний період у ПП «Житлоінвест» відсутній обов`язок сплати 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, ПП «Житлоінвест» згідно з платіжною інструкцією від 26 лютого 2026 року перерахувало позивачу 707414 грн. 91 коп., в тому числі інфляційні витрати 97312 грн. 37 коп. та 3% річних 20672 грн. 54 коп. Розрахунок 3% річних проводився по 07.10.2023 (по день отримання позивачем листа з проханням надати реквізити банківського рахунку для перерахування коштів).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 квітня 2026 року у справі призначено судове засідання з викликом учасників справи.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Також представник відповідача надала суду копію платіжної інструкції №353 від 14.08.2026 про доплату 12798 грн. 94 коп. на користь ОСОБА_1 інфляційних та 3% річних за період з 12 січня 2021 року по 07 жовтня 2023 року, оскільки при складенні детального розрахунку було виявлено арифметичну помилку, а тому відповідач добровільно доплатив нараховану суму.

Відповідач у судовому засіданні визнав отримання доплати, проте зазначив, що відповідач користувався його коштами без достатніх для того правових підстав увесь період до дати їх фактичного повернення, тобто до 26 лютого 2026 року, а тому повинен сплатити йому 3% річних та втрати від інфляції за весь час безпідставного користування коштами, а не до 07.10.2023.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

12 січня 2021 року Приватне підприємство «Житлоінвест» та ОСОБА_1 уклали попередній договір № 21-1014-ЛД про укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого в строк до 31 грудня 2021 року продавець зобов`язується укласти договір купівлі-продажу (основний договір), за умови введення будинку в експлуатацію та державної реєстрації права власності в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, а покупець зобов`язується оплатити: однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., що знаходиться на 3-му поверсі багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими об`єктами соціальної інфраструктури, господарськими приміщеннями по АДРЕСА_4 , в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором.

Технічна специфікація квартири наведена в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору (а.с. 6-8).

12 січня 2021 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок Приватного підприємства «Житлоінвест» грошові кошти в сумі 234270 грн., про що свідчить копія квитанції № 53695132 (а.с. 16).

11 квітня 2023 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок Приватного підприємства «Житлоінвест» грошові кошти в сумі 189400 грн., 12 квітня 2023 року 101000 грн., 26 червня 2023 року 29150 грн. та 35610 грн., що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 12-15).

06 лютого 2024 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до відповідача про зобов`язання його укласти договір купівлі-продажу квартири. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.04.2024 у справі № 750/1794/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

У зв`язку з продажем відповідачем спірної квартири іншій особі, позивач у червні 2024 року звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з вимогою визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.01.2026 у справі № 750/8715/24 у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено.

17 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути безпідставно отримані кошти з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а саме: 589430,00 грн. - сума основного боргу, 267802,30 грн. інфляційні втрати, 65644,33 3% річних, всього 922876,63 грн. станом на 12.02.2026 (а.с. 11).

26 лютого 2026 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 707414,91 грн., в тому числі: сума основного боргу - 589430,00 грн., інфляційні втрати - 97312,37 грн. та 3% річних в сумі 20672,54 грн. за період з 12 січня 2021 року по 07 жовтня 2023 року, що підтверджується копією виписки по рахунку позивача з АТ КБ «ПриватБанк» та копією платіжної інструкції № 63 від 26 лютого 2026 року (а.с. 17; 41).

Також відповідач 14 серпня 2026 року згідно платіжної інструкції №353 від 14.08.2026 здійснив доплату позивачу 12798 грн. 94 коп. 3% річних та втрат від інфляції за період з 12 січня 2021 року по 07 жовтня 2023 року, виявивши арифметичну помилку у попередньому розрахунку (а.с.92)

Відповідач вважає, що оскільки він звертався до позивача з листом надати реквізити рахунку для сплати коштів, але позивач, отримавши вимогу 07.10.2023, ухилився від надання запитуваної інформації, а тому починаючи з 07.10.2023 до 17.02.2026 ОСОБА_1 відмовлявся прийняти від підприємства кошти, умисно не надаючи реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів, а отже відповідно до вимог ст.613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статтті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Згідно із абзацом четвертим частини першої статті 635 Цивільного кодексу України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі .

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У частині третій статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Положення статті 657 Цивільного кодексу України встановлюють, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Таким чином, попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, як і основний, має укладатися в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому, частина перша статті 220 Цивільного кодексу України містить положення про те, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У зв`язку з чим відповідачем 26.02.2026 повернуто на рахунок позивача грошові кошти, які були ним сплачені різними платежами на загальну суму 589430 грн.

Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інакше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) зазначено:

«55. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у цій справі № 910/3831/22 з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статей 625, 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач.

56. Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

57. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

58. За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

59. З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала), зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

60. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала».

Крім того, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) у п.65 зазначено, що, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для стягнення 3% річних і втрат від інфляції за період після 07.10.2023 з посиланням на ст.613 ЦК України із зазначенням, що ОСОБА_1 відмовлявся прийняти від підприємства кошти, умисно не надавши реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів.

Відповідно до частин першої, другої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 613 ЦК України).

Прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

У частинах першій, другій статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Представник відповідача у судовому засіданні послалася на те, що передбачена ст. 537 ЦК України можливість внесення грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса є правом (а не жорстким імперативним обов`язком) боржника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що «внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов`язком боржника».

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18) зроблено висновок, що «посилання апеляційного суду на неможливість виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором у зв`язку зі зміною банківських реквізитів безпідставні, оскільки у разі відсутності кредитора у місці виконання зобов`язання або ухилення ним від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори (пункти 1, 2 частини першої статті 537 ЦК України). У порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд на вказані вимоги закону та фактичні обставини справи уваги не звернув, не врахував, що неповідомлення боржника про нові реквізити банківської установи не звільняє його від виконання обов`язку з погашення кредитної заборгованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України».

У постанові від 06.06.2024 у справі №361/978/22 провадження № 61-7679св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийшов до висновку, що «боржник може мати правомірний інтерес у виконанні зобов`язання за кредитним договором в порядку та спосіб, визначеному у судовому рішенні про стягнення кредитної заборгованості. Проте у такому разі боржник не позбавлена можливості виконати рішення суду відповідно до статті 537 ЦК України шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса; суди зробили помилковий висновок, що вчинення таких дій неможливо без зазначення даних про рахунок кредитора, оскільки не врахували, що стаття 537 ЦК України таких умов не передбачає, а посилання на пункти 1.4, 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, є недоречним виходячи з того, що наведена інструкція не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. Позивач не скористалася правом виконати свій обов`язок шляхом внесення належного до сплати боргу у депозит нотаріуса або нотаріальної контори».

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності.

Згідно розрахунку позивача станом на 26.02.2026 інфляційні втрати становлять 276374 грн. 62 коп., а також 3% річних за користування грошовими коштами становлять 66322 грн. 57 коп.

Відповідачем добровільно сплачено 97312 грн. 37 коп. інфляційних втрат, 20672 грн. 54 коп. на відшкодування 3% річних за користування грошовими, що розраховані за період з 12.01.2021 по 07.10.2023.

Отже, за підрахунком позивача залишаються несплаченими інфляційні втрати в сумі 179062 грн. 25 коп. та 3% річних в сумі 45650 грн. 03 коп. Всього сума становить 224712 грн. 28 коп.

Під час розгляду справи відповідачем виявлено помилку у попередньому розрахунку 3% річних та втрат від інфляції, що нараховані ним самостійно за період з 12.01.2021 по 07.10.2023 та 14 серпня 2026 року здійснено доплату позивачу у розмірі 12798 грн. 94 коп. (а.с.87-90, 92 )

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача, що за період з 07.10.2023 до 26.02.2026 у ПП «Житлоінвест» відсутній обов`язок по сплаті 3% річних та інфляційних витрат, оскільки позивач відмовлявся прийняти від підприємства кошти, умисно не надаючи реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів.

Оскільки, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19)).

Також, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних та втрат від інфляції має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, а саме, у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у даній справі нарахування відповідно до вимог ст. 625 ЦК України 3% річних здійснюється з наступного дня після безпідставного отримання коштів по день, що передує дню їх повернення (включно по 25.02.2026) за такою формулою: сума х 3% х кількість днів: 365 (або 366 у 2024 році).

Початок нарахування зміщується на 13.01.2021, 12.04.2023, 13.04.2023 та 27.06.2023, проте склад місяців не змінюється.

За наведеним позивачем підрахунком інфляційні втрати за період прострочення становлять 276374 грн. 62 коп., з чим суд погоджується, а з урахуванням сплачених відповідачем у добровільному порядку інфляційних в сумі 97312 грн. 37 коп. та додатково доплачених відповідачем 9442 грн. 52 коп. інфляційних, остаточна сума боргу, яка підлягає стягненню, становить 169619 грн. 73 коп.

Для нарахування індексу інфляції по грошових коштах, внесених 12.01.2021, 11.04.2023, 12.04.2023 початковий місяць ураховується; для 26.06.2023 індексація починається з липня. За повернення 26.02.2026 лютий також ураховується. Такий підхід до неповного місяця відповідає висновкам, зробленим у постанові ОП КГС ВС від 20.11.2020, № 910/13071/19.

Також позивачем нараховано 3% річних в розмірі 66322 грн. 57 коп. і за відрахуванням сплачених відповідачем добровільно 20672 грн. 54 коп. залишок боргу на час подання позову становив 45650 грн. 03 коп.

Проте, за підрахунком суду, за виключенням днів внесення коштів та дня їх остаточного повернення, сума 3% річних становить 45553 грн. 15 коп. (66 225,69 - 20672), а з врахуванням доплачених 14.08.2026 відповідачем в рахунок 3% річних 3356 грн. 42 коп., залишок боргу на час постановлення рішення судом становить 42196 грн. 73 коп.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням позову, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційному до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Житлоінвест» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування безпідставно отриманими коштами задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Житлоінвест» (місцезнаходження: вул. Мстиславська, 9, офіс 210, м. Чернігів; ідентифікаційний код 36430901) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 211816 грн. 46 коп. (двісті одинадцять тисяч вісімсот шістнадцять грн. 46 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Житлоінвест» на користь ОСОБА_1 1694 грн. 51 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.09.2026.

Суддя