Рішення № 13969163, 21.02.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.02.11р.Справа № 5005/475/2011

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1,

м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА +»,

м. Дніпропетровськ

про визнання правочину недійсним

Суддя Широбокова Л.П.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, представник, дов. від 16.11.2010р.

Від відповідача: Філіпченко В.К., представник, дов. від 02.02.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 08.02. по 17.02.2011р.

Позивач звернувся до суду та просить визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, укладений між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВА +». Свої вимоги обгрунтовує тим, що при укладанні договору покупець завірив його у перерахуванні коштів на його рахунок. Разом з тим, оплату за договором до цього часу не здійснив, тобто має місце обман зі сторони відповідача, що є підставою для визнання договору недійсним згідно ст. 230 Цивільного кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач проти вимог заперечує, вказуючи на законність та обгрунтованість укладеного договору, отримання продавцем коштів за майно підтверджено ним самим під час укладення договору, що і відображено в п. 2.3. договору та підтверджено нотаріусом. Договір не містить умови про безготівкові розрахунки. Вважає доводи позивача такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, просить в позові відмовити.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року N2453-VI) в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 продавець (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВА+»- покупець (надалі відповідач) було укладено нотаріально посвідчений договір від 25.09.2008р. купівлі-продажу.

За умовами вказаного договору позивач продав (передав у власність), а відповідач придбав Ѕ частину будівель та споруд, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, яке складається із літ. АВ-1, ав насосна станція 2-го підйому, ганок з навісом, загальною площею 213,4 кв.м, АВ-1 кам ера управління задвижками водопостачання, загальною площею 65,0 кв.м, АА, АБ ж/б резервуари фільтрованої води, Ю-2 фільтрувальна станція, загальною площею 763,4 кв.м, АГ-1 склад коагулянтів, загальною площею 42,2 кв.м, 4,5 резервуари для води.

Згідно п. 2.1. договору продаж вчинено за 83500,00 грн без ПДВ.

Позивач вважає, що уклав вказаний договір під впливом обману зі сторони покупця щодо перерахування на його розрахунковий рахунок коштів за придбане майно та просить визнати цей договір недійсним.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, госпо-дарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладання (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Позивач стверджує, що покупець запевнив його про сплату коштів за майно, чим ввів його в оману.

Разом з тим, твердження позивача не доведені на підставі допустимих та належних доказів. Як стверджує позивач, відповідач повинен був перерахувати кошти на його рахунок в банківській установі. Умови договору чи іншої попередньої угоди не містять таких умов розрахунку за придбану нерухомість. Продавець до укладення договору мав всі можливості перевірити доводи покупця щодо перерахування йому коштів шляхом отримання даних щодо руху коштів на своєму рахунку в банківській установі.

В 2.3. оспорюваного договору визначено, що факт здійснення повного розрахунку за цим договором підтверджується підписами сторін на цьому договорі. Договір підписано сторонами в присутності нотаріуса та посвідчено ним. Крім того, в своєму листі №7/01-16 від 03.02.2011р. нотаріус пояснила, що при укладенні договору в її присутності продавець підтвердив здійснення з ним розрахунку.

З наведеного вбачається, що позивачем не доведено факту обману з боку покупця при укладанні цього договору купівлі-продажу.

З огляду на викладене, з врахуванням встановлених обставин, відсутні правові підстави для визнання договору недійсним, вимоги позивача не обґрунтовані, та в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 16, 203, 215, 230 Цивільного кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

Повне рішення складено

21 лютого 2011р.Л.П. Широбокова