Ухвала суду № 139688360, 10.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

10 вересня 2026 року м. Київ № 320/28200/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., дослідивши матеріали адміністративної справи

за позовом Офіс Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Державної інспекції архітектури та містобудування України

треті особи 1) Міністерство культури України

2) Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД"

4) ОСОБА_1

5) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЦЕНТР

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Офіс Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної інспекції архітектури та містобудування України, треті особи: Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД", в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві, видані 15.12.2011 Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт Реконструкція з надбудовою кафе по вул. Хрещатик, 23 б у Печерському районі м. Києва, виданий 31.03.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за № ІУ113200911914.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Залучено до участі у справі Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від залучено до участі у справі ОСОБА_1 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЦЕНТР, в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача. Запропоновано третім особам подати до суду протягом 10-ти днів з дня отримання даної ухвали письмові пояснення з приводу предмету позову, разом із доказами направлення таких пояснень сторонам по справі.

11.08.2026 до суду від ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" надійшла заява про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Так, ТОВ "ОЛІМП-ЛТД" зазначає, що є предметом оскарження у даній справі є акти індивідуальної дії видані (прийняті) понад 14 років та понад 5 років тому відповідно. Офіс Генерального прокурора станом на 18.09.2024 мав у своєму розпорядження достатні матеріали щодо видачі ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві від 15.12.2011 та дозволу на виконання будівельних робіт «Реконструкція з надбудовою кафе по вул. Хрещатик, 23 б у Печерському районі м. Києва» від 31.03.2020 № ІУ113200911914, а з 17.10.2024 був обізнаний про невжиття Київською міською радою заходів щодо оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт. Тобто вищезазначене є доказом того, що саме з 18.09.2024 виникли підстави, що дають прокурору право на пред`явлення позову, та є днем відліку строку звернення до суду. Разом з цим, з відповідним позовом заступник Генерального прокурора звернувся 10.07.2026, тобто із спливом майже 2 років з дня виникнення підстав, що надали йому право на пред`явлення визначених законом вимог.

Досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, законодавством регламентовано тримісячний строк звернення суб`єкта владних повноважень до суду, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі №640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом встановленого законом строку звернення з дня виявлення таких порушень. Проте направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові наголосила, що установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом;

4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №820/1719/15, від 20.12.2018 у справі №756/513/17, від 27.02.2019 у справі №813/1211/17, від 16.09.2019 у справі №120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі №815/5271/16, від 17.06.2021 у справі №570/4516/19, від 17.02.2022 у справі №380/893/20, від 08.09.2022 у справі №380/1598/22, від 16.06.2023 у справі №520/986/22 та від 04.07.2023 у справі №620/4707/22.

Щодо строку звернення до суду із даним позовом позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідно до позовної заяви предметом оскарження у ній є містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві від 15.12.2011, видані Головним управлінням містобудування та архітектури, а також дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113200911914, виданий ДАБІ України 31.03.2020. Згідно до пункту 1 частини 8 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Аналогічні приписи, що дають право на виконання будівельних робіт до завершення будівництва, передбачені і для дозволу на виконання будівельних робіт (частина 2 статті 34 цього Закону). Станом на дату пред`явлення позову роботи щодо реконструкції з надбудовою кафе по вул. Хрещатик, 23 б у Печерському районі м. Києва не завершено. Ураховуючи викладене та зважаючи на приписи частини 8 статті 29 та частини 2 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо чинності містобудівних умов та обмежень і дозволу на виконання будівельних робіт до завершення будівництва об`єкта (триваючий характер правовідносин), їх оскарження здійснюється з дотриманням строку на звернення до суду.

Стосовно посилання позивача на наявність триваючого правопорушення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19).

Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів (в даному випадку для позивачів), регулюють конкретну життєву ситуацію (в даному випадку проектування і будівництво офісних споруд та бізнес-центру з підземним паркінгом на перетині вул. Верхній Вал, Кожум`яцької та Вознесенського узвозу у Подільському районі м. Києва) та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання.

Те, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії підтверджується також Верховним Судом в постанові від 23.01.2018 у справі №815/5989/13-а.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду у справі №640/3844/20 дійшла висновку, що під час оскарження містобудівних умов та обмежень, як акту індивідуальної дії, слід дотримуватись встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

Отже, оскільки спірні рішення є актами індивідуальної дії, на переконання суду у даному випадку відсутнє триваюче правопорушення, а тому означені доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

У позовній заяві позивач зазначає, що розміщена в медіа інформація щодо негативного впливу здійснення будівництва на терасі між об`єктами культурної спадщини: будинками №№ 21 і 23 на вул. Хрещатик в м. Києві, зокрема в мережі інтернет (інформація міститься за посиланням: https://hmarochos.kiev.ua/2023/05/16/na-misczi-zakynutogo-kafe-nahreshhatyku-buduyut-shhe-pidzemni-poverhy-chy-vyplyne-cze-na-susidni-budivli/), стала приводом до встановлення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до вказаної публікації, вона була розміщення за вказаним вище посиланням 16.05.2023.

Також, позивачем зазначено, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Офісом Генерального прокурора на адресу Київської міської ради 18.09.2024 направлено лист щодо необхідності інформування про вжиття радою самостійних заходів щодо захисту вказаних охоронних зон пам`яток культурної спадщини та вказаних об`єктів культурної спадщини, у тому числі від руйнації та знищення, і вжиття заходів шляхом звернення до суду.

Відповідно до відповіді Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої за дорученням Київської міської ради на зазначений запит від 17.10.2024 ні Київська міська рада, ні її структурні підрозділи не вжили і не планують уживати жодних заходів до оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, усунення порушень інтересів держави.

У зв`язку з невжиттям міською радою відповідних заходів лист аналогічного змісту Офісом Генерального прокурора надсилався також на адресу Київської міської ради 22.11.2024

На вказаний лист Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано відповідь, яка була отримана позивачем 09.12.2024.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2023 року позивач володів інформацію щодо забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві, а вже 22.10.2024 (дата отримання відповіді на запит від 17.10.2024) позивачем було встановлено, що Київська міська рада, ні її структурні підрозділи не вжили і не планують уживати жодних заходів до оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, усунення порушень інтересів держави, як ним самим зазначено у позовній заяві.

Водночас позивач звернувся до суду із даним позовом лише 10.07.2026.

Положеннями статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

При цьому, відповідно до частин тринадцятої-п`ятнадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

З урахуванням викладеного, суд констатує недотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку з чим позовна заява підлягає залишенню без руху, а у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску з урахуванням висновків суду, викладених у цій ухвалі.

Керуючись статтями 171, 241, 243, 248, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини п`ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмоюю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Жук Р.В.