Ухвала суду № 139688344, 10.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

10 вересня 2026 року 320/64643/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Скрипка І.М., судді: Басай О.В., Войтович І.І.,

при секретарі судового засідання Кумейко А.О.,

за участю:

представника позивача: Аветяна А.Г.,

представника відповідача: Янко І.О.;

представника третіх осіб: Акціонерного товариства «РВС Банк» - Гриба Ю.М., Коваль Л.Л.; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Музичук Л.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача Акціонерне товариства «РВС Банк»; на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Національного банку України.

Просить визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 04.11.2025 № 398-рш/БТ «Про віднесення акціонерного товариства «РВС Банк» до категорії неплатоспроможних».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 12.02.2026.

Розгляд справи призначений у складі колегії суддів під головуванням судді Скрипки І.М. в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

- на стороні позивача Акціонерне товариства «РВС Банк» (код ЄДРПОУ: 39849797; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58);

- на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ: 21708016; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17).

Витребувано від Національного банку України за п`ять днів до початку підготовчого засідання шляхом подання через канцелярію суду:

- належним чином засвідчені копії у придатному для читання вигляді усіх документів та матеріалів, що слугували підставами прийняття спірного рішення Правління Національного банку України від 04.11.2025 № 398-рш/БТ «Про віднесення акціонерного товариства РВС Банк» до категорії неплатоспроможних»;

- пояснення щодо спірних відносин.

12.02.2026 підготовче судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням суддів Басая О.В. та Войтовича І.І. на навчанні. Наступне підготовче судове засідання призначено на 17.03.2026.

17.03.2026 підготовче судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному. Наступне підготовче судове засідання призначено на 21.05.2026.

21.05.2026 у зв`язку із тим, що суд не отримав клопотання позивача, підготовче судове засідання відкладено на 09.07.2026.

09.07.2026 підготовче судове засідання відкладено у зв`язку із перебуванням судді Басая О.В. у відпустці на 10.09.2026.

10.09.2026 у підготовчому судовому засіданні на розгляд учасників справи поставлено питання щодо поданого третьою особою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб клопотання про закриття провадження у справі від 10.02.2026. Підставою подання такого клопотання зазначено, що статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» віднесення банку до категорії неплатоспроможних належить до виключної компетенції Національного банку України. При розгляді справ щодо оскарження рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних суд має використовувати якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України (частина шоста статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України). У зв`язку із прийняттям Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фондом розпочато процедуру виведення з ринку вказаного банку. Фонд вважає, що провадження в цій справі не вплине на відновлення прав позивача, як колишнього учасника (акціонера) банку, оскільки, як з огляду на правову природу спірних правовідносин відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення не є можливим незалежно від встановлення/ невстановлення судом певних порушень при прийнятті таких рішень. Єдиним ефективним способом захисту позивача, за переконанням Фонду, може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди. Фонд наголошує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду. Підсумовуючи позицію, зазначає, що враховуючи мету звернення позивача із цим позовом щодо задоволення вимог про визнання протиправним рішення Правління Національного банку України від 04.11.2025 № 398-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного Товариства «РВС Банк» до категорії неплатоспроможних», ця справа не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду. На підтвердження покликається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 160/25952/23). Просить закрити провадження у справі на підставі пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.

У підготовчому судовому засіданні представник Фонду підтримала заявлене клопотання та просила задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Представник позивача заперечував проти задоволення заявленого клопотання та просив відмовити у його задоволенні.

Так, 21.05.2026 позивачем направлено заперечення щодо клопотання про закриття провадження. Свою позицію позивач обґрунтував тим, що предмет спору відповідає частині сьомій статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки пунктом 1 цієї норми передбачено можливість суду визнати протиправним (незаконним) та скасування рішення НБУ. При цьому в пункті 1 не зазначено про обов`язковість відшкодування шкоди (стягнення збитків) та заявлення такої вимоги разом із вимогою про визнання протиправним рішення. Така норма міститься у пункті другому, де зазначено, що суд приймає рішення про стягнення заподіяної шкоди, якщо така вимога заявляється позивачем одночасно із вимогою про визнання протиправним рішення. Також позивач зазначає, що частина восьма статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює особливості визначення розміру шкоди, заподіяної протиправними рішеннями НБУ. У цій справі вимога про відшкодування шкоди не заявляється, а дія цієї частини поширюється на особливості розрахунку розміру шкоди у разі заявлення такої вимоги. Отже, предмет спору не суперечить нормам частини восьмої згаданої статті. Метою та мотивом пред`явлення позову не є відновлення становища АТ «РВС Банк» до становища, яке існувало до віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи до становища колишнього власника банку до прийняття оскаржуваного рішення, позивач не переслідує мету визнати недійсними, нечинними, протиправними чи скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку чи його ліквідації. Єдиною метою звернення до суду із цим позовом є отримання можливості відшкодування шкоди, яку позивач поніс у зв`язку із позбавленням корпоративних прав та акцій АТ «РВС Банк», у зв`язку з прийняттям спірного рішення. Позивач також наголошує, що задоволення позовних вимог не призведе до зупинення чи припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку, оскільки метою є встановлення у судовому порядку обставин незаконності прийнятого відповідачем рішення. Отже, за переконанням позивача, зазначені у клопотанні ФГВФО доводи є безпідставними, оскільки вимоги відповідають нормам частин сьомої десятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі. Вважають, що правова конструкція частини першої статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» побудована таким чином, що право колишнього власника банку на відшкодування шкоди виникає в тому разі, якщо суд визнав протиправним (незаконним) та скасував рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. До того як рішення НБУ не визнано протиправним та не скасовано, колишній власник банку не вправі заявляти вимогу про відшкодування шкоди. Позивач вказує, що ні Законом України «Про банки і банківську діяльність», ні Кодексом адміністративного судочинства України, не передбачено, що в позовах колишніх власників банку до НБУ разом із заявленням вимоги про визнання протиправним рішення повинна бути заявлена вимога про відшкодування шкоди, оскільки це є правом позивача, а не обов`язком.

Представники третіх осіб у судовому засіданні підтримали клопотання про закриття провадження у справі.

Розглядаючи заявлене відповідачем клопотання, суд встановив такі обставини.

Предметом оскарження у спірному випадку є рішення Правління Національного банку України від 04.11.2025 № 398-рш/БТ «Про віднесення акціонерного товариства «РВС Банк» до категорії неплатоспроможних».

Спірне рішення прийняте з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів АТ «РВС Банк», у зв`язку із невиконанням АТ «РВС Банк» вимоги в частині подання до Національного банку України доопрацьованого з урахуванням наданих Рішенням № 24/872-рк/БТ зауважень Плану (без перегляду прогнозних показників діяльності банку) протягом визначеного строку, продовження здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам кредиторів і вкладників, відсутність дієвих заходів щодо поліпшення фінансового стану та приведення АТ «РВС Банк» своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, після віднесення його до категорії проблемних, зростання ризиків щодо виконання АТ «РВС Банк» своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Згідно з випискою про стан рахунку в цінних паперах на 24.12.2025, ОСОБА_1 є депонентом, за яким обліковується 99,0000% статутного капіталу емітента АТ «РВС Банк» у цінних паперах (акція проста електронна іменна).

Заслухавши позиції учасників справи, зміст клопотання та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

23.05.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX від 13.05.2020 (Закон № 590-IX).

Відповідно до підпункту 6 пункту 3 Закону № 590-IX Кодекс адміністративного судочинства України доповнений статтею 266-1, якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

За нормами вказаної статті її (частина перша) правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;

3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

За змістом частин другої-сьомої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява про оскарження індивідуального акта/рішення подається до суду протягом трьох місяців з дня оприлюднення такого акта/рішення в порядку, визначеному законом. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Подання позовної заяви, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного індивідуального акта/рішення.

Адміністративні справи, визначені частиною першою цієї статті, розглядаються у порядку загального позовного провадження.

Під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд перевіряє, чи прийнятий індивідуальний акт або рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які визначають повноваження Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

Під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі яких були прийняті відповідні рішення, крім випадків, якщо:

1) оскаржуване рішення/акт прийнято з істотним порушенням встановленого порядку його прийняття (порушення, яке істотно вплинуло на результат оцінки);

2) кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення/акт не могло бути прийнято;

3) наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками;

4) оскаржуване рішення/акт прийнято за відсутності повноважень або з використанням повноважень всупереч меті, з якою вони надані законом.

Суд за результатами розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першої цієї статті, або окремих його положень;

2) стягнення з відповідача (відповідачів) коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним (незаконним) індивідуальним актом/рішенням, якщо така вимога заявлена позивачем одночасно з вимогою про визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення;

3) відмову в задоволенні позовних вимог (повністю або частково).

Частиною восьмою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особливості визначення розміру шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами/рішеннями, зазначеними у частині першій цієї статті, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з частиною дев`ятою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень:

1) не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;

2) не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;

3) не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.

Суд не може прийняти будь-яке інше рішення, що може мати наслідком зупинення/припинення розпочатої процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та/або ліквідації банку (частина десята статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім того, Законом № 590-IX внесені зміни до статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною другою якої (після внесення змін) встановлено, що особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Частинами третьою-четвертою статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України, зазначеного в частині другій цієї статті, або окремих його положень:

не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;

не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;

не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.

Застосування положень цієї статті та/або відшкодування шкоди, завданої учаснику (учасникам) банку внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку, відповідно до статті 79-1 цього Закону не звільняє такого учасника (учасників) від цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності за свої дії.

Також Законом № 590-IX Закон України «Про банки і банківську діяльність» доповнено статтею 79-1, за приписами частини першої якої у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, зазначеного у частині другій статті 79 цього Закону, особа, яка була учасником банку на момент прийняття такого рішення (індивідуального акта), має право на відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, встановленому законом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX встановлено, що судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої - десятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

З аналізу вказаних норм вбачається, що із набранням чинності Законом № 590-IX внесені зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом доповнення його статтею 266-1, а також до статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у яких містяться приписи про те, що визнання протиправним (незаконним) та скасування: індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень; рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку або окремих положень вказаних адміністративних актів - не породжує будь-яких прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування заподіяної шкоди.

Цими ж нормами закріплено, що визнання протиправним (незаконним) та скасування згаданих індивідуальних актів/рішень або окремих їх положень, у тому числі, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення.

Тобто чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством встановлено обмеження у способах захисту прав колишніх учасників банку, щодо якого винесено рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (до яких закон відносить й акціонерів), які фактично зводять захист таких прав до вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ. Отже, єдиним способом захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі ліквідації банку, від таких порушень є стягнення збитків у грошовій формі

Подібний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу, що таке регулювання прийнято Україною з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами. Так, відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача. Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, унаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

При цьому, розглядаючи справу № 910/18214/19, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на імперативні приписи пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX про закриття провадження у справах, в яких розглядаються спори, у яких доводиться факт протиправності (незаконності) індивідуального акта НБУ, яким порушено права учасників банку.

Суд враховує, що викладені правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18214/19 стосувались загальних правових питань, зокрема, таких як ефективність способу судового захисту прав акціонерів банку, а також дії Закону № 590-IX в часі, застосування спільних для всіх юрисдикцій та схожих за предметом регулювання процесуальних норм тощо. Отже, наведена правозастосовча практика Верховного Суду є застосовною до спірних правовідносин як така, що є релевантною.

Таким чином, першочергово підлягає вирішенню питання щодо застосування до спірних правовідносин пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX (щодо можливості закриття провадження у справі) та статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо особливостей розгляду означеної категорії справ).

Варто враховувати, що приписи статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції Закону № 590-IX встановлюють єдиний можливий спосіб захисту прав акціонерів від порушень, допущених під час віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а саме - шляхом відшкодування завданої шкоди. Цей же спосіб захисту визначено й у нормах статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була включена до цього Кодексу на підставі Закону № 590-IX.

У такому випадку, враховуючи норми чинного законодавства, а також практику Великої Палати Верховного Суду, суд констатує обрання позивачем неефективного способу захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас Кодекс адміністративного судочинства України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту.

Разом з тим, пунктом 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX чітко встановлено, що судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої - десятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту, зокрема у правовідносинах, які виникли у зв`язку із прийняттям індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії.

За загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52) та від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

При цьому законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді адміністративного суду, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) ліквідованого банку.

Варто звернути увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 6 розділу ІІ Закону № 590-ІХ.

Враховуючи мету звернення позивача з цим позовом, суд звертає увагу, що задоволення вимог про визнання протиправним рішення Правління НБУ про віднесення АТ «РВС Банк» до категорії неплатоспроможних не здатне відновити прав позивача, та суперечитиме приписам пункту 3 частини дев`ятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження в цій справі на підставі пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX.

Суд звертає увагу, що механізм закриття провадження у справі, який передбачений пунктом 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить Кодексу адміністративного судочинства України та узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Приписи Закону № 590-IX, які підлягають застосуванню у цій справі, мають пряму дію в часі, не тягнуть відмову у задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди), а тому суд приходить до висновку про наявність підстави для закриття провадження у справі.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 30.07.2025 у справі № 160/25952/23.

Суд звертає увагу також на постанову Верховного Суду від 26.02.2025, у якій Верховний Суд підтримав висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі № 826/7432/17, яка була розглянута та вирішена судом першої інстанції у порядку адміністративного судочинства, погодившись при цьому з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

У цій постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виклав правовий висновок про те, що згідно з особливостями правового регулювання спірних правовідносин вимоги колишнього акціонера неплатоспроможного банку, не підлягають розгляду як в порядку адміністративного, так і в порядку господарського судочинства, й за суб`єктним складом учасників правовідносин не підпадають під юрисдикцію цивільного суду. Тобто такі вимоги не підлягають розгляду жодним судом.

Таку ж позицію викладено і у постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №640/21838/19.

Суд звертає увагу, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно тлумачити в широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. На цьому наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 03.10.2024 у справі № 990/159/24.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

За правилами статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно із частиною шостою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та необхідність закриття провадження у справі.

Окрім того, суд роз`яснює що цей спір не підсудний жодному суду.

Керуючись пунктом першим частини першої статті 238, статтями 243, 246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача Акціонерне товариства «РВС Банк»; на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається.

Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 11.09.2026.

Суддя Скрипка І.М.

Судді: Басай О.В.

Войтович І.І.