Ухвала суду № 139675951, 11.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3475/13-ц

УХВАЛА

11 вересня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого-судді Боровков Д.О.

при секретарі Шандри В.Т.,

за участю представника заявника Посікіри Р.Р.,

представника суб`єкта оскарження Юлдашева Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (заінтересована особа: стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Уні-трейд-груп ЛВ»),

встановив:

Представник заявника адвокат Попельчук С.О. звернувся до суду зі скаргою, в якій просить зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у виконавчому проваджені 40778212 від 04 липня 2014 року на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01.08.2013 року у справі № 462/3475/13-ц ухвалено: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами на суму 4 190 719, 94 дол. США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на 09.09.2011 року 33 496 424 грн. 48 коп., а також стягнуто судовий збір 3 441 грн. 00 коп. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив ОСОБА_1 , що згідно з інформацією, що міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 40778212 з виконання виконавчого листа № 462/3475/13-ц від 24.10.2013 року, що виданий Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за вказаним кредитним договором. 07.12.2018 року державним виконавцем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Більш розширену інформацію надати не виявляється можливим, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку з закінченням строків його зберігання. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 21 липня 2016 року постановлено стягувача ПАТ «Універсал Банк» на правонаступника ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ». Відповідно до заяви стягувача ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» № 02-07/2027 від 02 липня 2026 року станом на 02 липня 2026 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед вказаним товариством, і тому останнє не заперечує проти скасування арешту майна на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № 40778212 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 28 липня 2026 року представник адвокат Попельчук С.О. звернувся зі заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просив зняти арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 Проте, суб`єкт оскарження вказану заяву проігнорував, арешт на майно не зняв. В зв`язку з наведеним, просить скаргу задовольнити.

Суб`єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до суду заперечення на скаргу, у якому проти задоволення скарги заперечив, мотивуючи це тим, що відсутні правові підстави для зняття арешту з майна заявника. Крім цього, просить залишити без розгляду скаргу, мотивуючи це тим, ОСОБА_1 пропустив строк на звернення із скаргою /а.с.23-26/.

У судовому засіданні представник заявника адвокат Посікіра Р.Р. скаргу підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, які наведені у відзиві, просить у задоволені скарги відмовити.

У судовому засіданні представник суб`єкта владних повноважень Юлдашев Ю.М. скаргу підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, просить скаргу задовольнити.

Суд ухвалив проводити судове засідання без участі представника заінтересованої особи стягувача ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ», який будучи належним чином неодноразово повідомлений про час і місце проведення судового засідання, до суду не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить скаргу розглядати без його участі, проти задоволення скарги не заперечує /а.с.49/.

Заслухавши представника заявника, представника суб`єкта оскарження, вивчивши матеріали скарги, суд прийшов до наступних висновків

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01.08.2013 року у справі № 462/3475/13-ц позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 (третя особа ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості ухвалено: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитними договорами на суму 4 190 719, 94 дол. США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на 09.09.2011 року 33 496 424 грн. 48 коп., а також стягнуто судовий збір 3 441 грн. 00 коп.

24 жовтня 2013 року Залізничним районним судом м. Львова було видано виконавчий лист № 462/3475/13 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 161696/Ж-39405/20.1 від 07.12.2023, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що згідно з інформацією, що міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 40778212 з виконання виконавчого листа № 462/3475/13-ц від 24.10.2013 року, що виданий Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 190 719, 94 дол. США, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на 09.09.2011 року 33 496 424 грн. 28 коп., стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судового збору 3 441 грн. 00 коп. 07.12.2018 року державним виконавцем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Більш розширену інформацію надати не виявляється можливим, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку з закінченням строків його зберігання. Також, запропоновано ОСОБА_1 вирішити питання про зняття арешту в судовому порядку /а.с.33/.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 21 липня 2016 року (набрала законної сили 12 вересня 2016 року) в справі № 462/3475/13-ц постановлено: заяву ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» задовольнити; замінити стягувача ПАТ «Універсал Банк» на правонаступника ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» /а.с.57,58/.

Отже, починаючи з 12 вересня 2016 року стягувачем за виконавчим листом № 462/3475/13 є ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ».

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (довідка № 487294018 від 24.076.2026) убачається, що у вказаних реєстрах міститься актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень щодо нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме: номер запису про обтяження: 6373843; дата, час державної реєстрації: 17.07.2014 17:35:46; державний реєстратор: Серга Наталія Іванівна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві; документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження, серія та номер: ВП № 40778212, виданий 04.07.2014, видавник: ВПВР ДВС України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 14525132 від 17.07.2014 17:37:37, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві; вид обтяження: арешт нерухомого майна /а.с.10/.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2024 року, яка залишена в силі постановою Львівського апеляційного суду, в справі № 462/3475/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України постановлено: у задоволенні скарги відмовити /а.с.59-62/.

З мотивувальної частини вказаної ухвали від 09 квітня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 02.02.2024 року вже звертався до Залізничного районного суду м. Львова із письмовою скаргою у порядку ст. 447 ЦПК України, у якій просив зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати арешт накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 номер запису про обтяження: 6373843. Проте, у задоволені вказаної скарги було відмовлено з підстав того, зокрема, що законодавством не передбачено право виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Зі заяви стягувача ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» № 02-07/2027 від 02 липня 2026 року вбачається, що станом на 02 липня 2026 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед вказаним товариством, і тому останнє не заперечує проти скасування арешту майна на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені № 40778212 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України /а.с.9/.

28 липня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Попельчук С.О. звернувся зі заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить зняти арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , накладений у межах виконавчого провадження № 40778212, покликаючись на те, що стягувач ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» майнових претензій до заявника не має, а виконавчий лист повторно не пред`явлений до виконання більше 7 років /а.с.11,12/.

Проте, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ніяким чином на вказану заяву адвоката Попельчука С.О., подану в інтересах ОСОБА_1 , від 02 липня 2026 року не зреагував, про прийняте рішення за наслідками розгляду заяви боржника не повідомив.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надав суду належних та допустимих доказів, який би спростовував вищевказані висновки суду, а також, не надав будь-яких доказів щодо рішення державного виконавця про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

З аналізу вказаної норми Закону України «Про виконавче провадження» (частина 4 статті 59) слідує, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим твердження, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Разом з тим, що даний спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії у виконавчому провадженні № 40778212, на стадії їх завершення під час повернення виконавчого документу стягувачу у 2018 році.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву представника ОСОБА_1 адвоката Попельчука С.О. від 28 липня 2026 року про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець ніяким чином не зреагував, а отже, суб`єкт оскарження допустив неправомірну бездіяльнісчть.

За таких обставин, стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що стягувач ТОВ «Уні-трейд-груп ЛВ» ніяких майнових претензій не має, тобто, борг заявником погашений поза межами виконавчого провадження № 40778212, яке є завершеними та матеріали якого знищено

Крім цього, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України),

а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно заявника у виконавчому проваджені № 40778212, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому суд враховую правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22), в якій заначено, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин, урахувавши добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту, суд прийшов до висновку, що доводи заявника про те, що втручання у право власності в даному випадку не здатне забезпечити легітимну мету та є невиправданим тягарем для власника майна, знайшли своє підтвердження та є обгрунтованими.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Разом з тим, установивши порушення прав скаржника, як власника майна, суд має відновити такі права керуючись положеннями частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 451 ЦПК України за результатами, розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Наведені приписи передбачають поновлення порушеного права шляхом визнання оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності неправомірними і зобов`язання державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення.

Водночас такий спосіб захисту порушених прав вочевидь є не ефективним у разі встановлення судом обґрунтованості скарги, пов`язаної з арештом накладеним під час примусового виконання рішення, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає механізму зняття виконавцем арешту з майна з інших, аніж визначених частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підстав.

Тобто судове рішення про зобов`язання виконавця зняти арешт з майна не призведе до поновлення порушеного права скаржника. При цьому під ефективним засобом (способом), слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків та дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати повторне звернення особи за захистом такого порушеного права (див. постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 у справі №809/1231/16).

Відповідно до приписів частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що питання правомірності бездіяльності виконавця щодо не зняття арешту з майна, порушене стороною виконавчого провадження віднесено до регулювання розділом VII ЦПК України, яким передбачено прийняття рішення зобов`язального характеру в разі обґрунтованості скарги (неправомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності), а зміст приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у випадках не віднесених до підстав, обумовлений ч. 4 ст. 59 цього Закону - арешт знімається за рішенням суду, то в даному випадку задоволення скарги в частині скасування арешту нерухомого майна, який зареєстрований на підставі постанови про арешт майна боржника від 04 липня 2014 року у виконавчому провадженні № 40778212, є ефективним способом захисту прав скаржника та відповідає завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі й забезпечить реалізацію конституційного принципу обов`язковості судових рішень та захисту прав власника.

Щодо тверджень представника суб`єкта оскарження, що скарга має бути залишена без розгляду з підстав того, що заявник подав скаргу із пропуском 10-ти денного строку з часу, коли він дізнався продії/бездіяльність державного виконавця, які порушують його права, то такі твердження є некоректними, з огляду на наступне.

Зміст вимог ОСОБА_1 полягає у неправомірному арешті його майна, що продовжується, на його думку, без правових підстав. Фактично заявник оспорює бездіяльність виконавця щодо незняття арешту.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року в справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку, усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Отже, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.

Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 910/1114/21.

Зважаючи на викладені висновки, колегія суддів зазначає, що арешт на майно і кошти боржника, що продовжує існувати за відсутності обставин, які виправдовували арешт, створює триваюче порушення прав заявника як власника майна, що утримується під арештом. У такому випадку перебіг строків, визначених статтею 449 ЦПК України постійно переривається.

ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з його майна, тому скарга може бути подана в будь-який час, з огляду на триваючий характер порушень прав боржника.

Отже, відсутні правові підстави для залишення скарги без розгляду, з підстав зазначених у відзиві.

Враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, шляхом зняття арешту безпосередньо судом.

Керуючись ст. 451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (заінтересована особа: стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Уні-трейд-груп ЛВ») задовольнити частково.

Зняти арешт, накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у виконавчому проваджені 40778212 від 04 липня 2014 року на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (номер запису про обтяження: 6373843; дата, час державної реєстрації: 17.07.2014 17:35:46; державний реєстратор: Серга Наталія Іванівна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві; документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження, серія та номер: ВП № 40778212, виданий 04.07.2014, видавник: ВПВР ДВС України; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 14525132 від 17.07.2014 17:37:37, Серга Наталія Іванівна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві; вид обтяження: арешт нерухомого майна).

В іншій частині скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Заявник: ОСОБА_1 (адреса прож.: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Заінтересована особа (суб`єкт оскарження): Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: м. Київ, вул. Городецького,13; ЄДРПОУ 00015622).

Суддя:

Оригінал ухвали.