Рішення № 139672590, 10.09.2026, Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/1135/26

№2/930/1092/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 31 336,28 грн та судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 листопада 2025 року о 17 годині 38 хвилин у місті Немирів по вулиці Костельній сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля SKODA, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

За результатами розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення Немирівським районним судом Вінницької області постановою від 16 січня 2026 року у справі № 930/2810/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Крім того, постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2026 року у справі № 930/2860/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

Унаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль SKODA, державний номерний знак НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.

Позивач зазначає, що 24 листопада 2024 року між Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ГУ НП у Вінницькій області було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № 224974394, строк дії якого визначено з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року. Згідно з умовами зазначеного полісу забезпеченим транспортним засобом є автомобіль SKODA, державний номерний знак НОМЕР_1 , ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза 0 грн.

Власник пошкодженого транспортного засобу, скориставшись правом на пряме врегулювання страхового випадку, звернувся до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» як до страховика потерпілої особи.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля SKODA було проведено його огляд, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу. 21 листопада 2025 року складено калькуляцію № 25-1423480, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту автомобіля становила 31 336,28 грн.

24 грудня 2025 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» складено страховий акт у страховій справі № 250001423480 на суму 31 336,28 грн. Зазначена сума була виплачена власнику пошкодженого транспортного засобу, що підтверджується платіжною інструкцією № ЗР157669.

Позивач зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як водія автомобіля ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Євроінс Україна» на підставі полісу № 226348927. Чинність зазначеного полісу на дату дорожньо-транспортної пригоди підтверджується даними щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування, отриманими з інформаційної системи МТСБУ.

У зв`язку із застосуванням механізму прямого врегулювання страхового випадку ПрАТ «СК «Євроінс Україна» компенсувало ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 31 336,28 грн, що підтверджується витягом з реєстру виплат розрахункової сесії.

Позивач посилається також на те, що ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце її вчинення, що встановлено постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2026 року у справі № 930/2860/25, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідно до положень законодавства до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, у межах фактично виплаченої суми страхового відшкодування, а тому ОСОБА_1 зобов`язаний відшкодувати позивачу 31 336,28 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» 31 336,28 грн матеріальної шкоди в порядку регресу та 2 662,40 грн судового збору.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 15.05.2026 відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в п.5 прохальної частини позову просив розглянути цивільну справу за його відсутності.

10 вересня 2026 року через канцелярію суду представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Нечепуренком Г.І. подано заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у зв`язку з його недоведеністю.

До заяви долучено письмові пояснення адвоката Нечепуренка Г.І., у яких останній, ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, посилаючись на положення статей 43, 49, 178 ЦПК України, заперечує проти задоволення позовних вимог. У своїх поясненнях представник відповідача зазначає, що доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві, не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та недоведеними. Зокрема, представник відповідача посилається на положення статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої після здійснення страхової виплати страховик має право зворотної вимоги до визначених законом осіб. На думку представника відповідача, право страховика на пред`явлення зворотної вимоги виникає лише після фактичного здійснення страхової виплати. При цьому до позовної заяви позивачем долучено копію платіжної інструкції № ЗР157669 від 26 грудня 2025 року про перерахування ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на рахунок ГУ НП у Вінницькій області 31 336,28 грн страхового відшкодування згідно зі страховим актом № 250001423480. Представник відповідача зазначає, що з огляду платіжної інструкції № ЗР157669 від 26 грудня 2025 року вбачається, що зазначений платіж фактично банком не проведено, а тому страхове відшкодування, на його думку, фактично не виплачувалося. З огляду на викладене представник відповідача вважає, що позивачем не доведено факту здійснення страхової виплати, а відтак не доведено виникнення у нього права зворотної вимоги до відповідача. У зв`язку з цим представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та надавши їм оцінку відповідно до вимог статей 76-82, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15 листопада 2025 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 .

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

Крім того, постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-4 та ч.1 ст. 122-2 КУпАП.

Таким чином, судом враховується встановлений зазначеними постановами факт вчинення відповідачем правопорушення, пов`язаного з дорожньо-транспортною пригодою, а також факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною шостою цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» за полісом № 226348927, що підтверджується відповідним витягом із бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Потерпілим унаслідок дорожньо-транспортної пригоди було застраховано цивільно-правову відповідальність у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку. Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов`язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 37 Закону України № 3720-IX страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до страхувальника або особи, відповідальної за спричинену шкоду, у випадках, визначених цією нормою.

Зокрема, відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 37 зазначеного Закону страховик має право зворотної вимоги, якщо особа після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, встановлений постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 січня 2026 року факт залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди за своїм характером може бути правовою підставою для реалізації страховиком права зворотної вимоги.

Водночас сама по собі наявність передбаченої законом підстави для регресної вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести інші обставини, що входять до предмета доказування, зокрема факт здійснення страхової виплати, її розмір та зв`язок такої виплати саме з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 15 листопада 2025 року.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого нею відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Правова природа регресної вимоги також передбачає, що право регресу виникає після виконання відповідною особою обов`язку щодо відшкодування шкоди. Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 910/2603/17, відповідно до яких регрес є самостійною вимогою, право на яку виникає після виконання первісного зобов`язання перед потерпілим.

При цьому у спірних правовідносинах відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 3720-IX вимоги, передбачені частинами першою і другою цієї статті, встановлюються у розмірі суми страхової (регламентної) виплати та фактичних витрат, понесених страховиком (МТСБУ) у зв`язку з її здійсненням. У разі якщо виплату здійснено страховиком потерпілої особи відповідно до статті 19 цього Закону, право вимоги з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, належить страховику відповідальної особи (МТСБУ) і визначається у розмірі суми страхової виплати, здійсненої страховиком потерпілої особи, та витрат, понесених такими страховиками у зв`язку з її здійсненням.

Таким чином, для задоволення заявленої вимоги позивач повинен довести належними та достатніми доказами не лише наявність страхового випадку, вини відповідача та передбаченої законом підстави для регресу, а й фактичне здійснення страхової виплати у заявленому розмірі.

На підтвердження здійснення страхової виплати позивачем надано страховий акт, розрахунок страхового відшкодування, витяг із реєстру виплат у системі прямого врегулювання збитків, а також платіжне доручення № ЗР157669 від 26 грудня 2025 року на суму 31 336,28 грн.

Відповідно до наданого страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, складених ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», датою дорожньо-транспортної пригоди зазначено 15 листопада 2025 року, а розмір страхового відшкодування визначено у сумі 31 336,28 грн.

Однак зазначені документи підтверджують передусім факт визначення страховиком розміру страхового відшкодування та не є самі по собі безумовним доказом фактичного перерахування відповідної суми коштів.

Платіжне доручення № ЗР157669 від 26 грудня 2025 року також не усуває зазначених сумнівів.

Так, у графі «Одержано банком» цього платіжного доручення відсутні будь-які відмітки банківської установи про його одержання, у тому числі відсутня дата його прийняття банком. Так само у графі, що передбачає відмітку про проведення платежу банком, відсутні дата, місяць та рік проведення платежу. Підпису або зазначення прізвища, власного імені та по батькові працівника банку, який здійснив відповідну банківську операцію, платіжне доручення також не містить.

Отже, за змістом наданого платіжного доручення неможливо встановити, що воно було фактично прийняте банківською установою до виконання та що на його підставі грошові кошти у сумі 31 336,28 грн були фактично списані з рахунку платника та перераховані одержувачу.

Сам факт складення платіжного доручення та зазначення у ньому відповідної суми не є тотожним доказу фактичного виконання платіжної операції.

При оцінці зазначеного доказу суд також враховує практику Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 910/7825/19 при оцінці доказів здійснення страхової виплати судом було враховано, зокрема, відсутність на платіжному дорученні відміток банку про його отримання та про здійснення платежу.

Крім того, надані позивачем докази містять істотну неузгодженість щодо дати дорожньо-транспортної пригоди.

Так, у постанові Немирівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року, страховому акті та розрахунку страхового відшкодування датою дорожньо-транспортної пригоди зазначено 15 листопада 2025 року.

Водночас у наданому позивачем витягу з реєстру виплат у системі прямого врегулювання збитків зазначено іншу дату дорожньо-транспортної пригоди - 20 листопада 2025 року.

Зазначена розбіжність не є формальною, оскільки предметом доказування у цій справі є, зокрема, факт здійснення конкретної страхової виплати саме у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 15 листопада 2025 року.

При цьому з наданих матеріалів не вбачається належного доказу, який би усував зазначену суперечність та дозволяв суду без припущень дійти висновку про те, що запис у реєстрі із датою 20 листопада 2025 року стосується саме тієї дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 15 листопада 2025 року.

Суд не вправі самостійно припускати, що зазначення у реєстрі дати 20 листопада 2025 року є технічною опискою, оскільки відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому збіг розміру грошової суми, зазначеної у платіжному дорученні, зі сумою страхового відшкодування, визначеною страховим актом, сам по собі не усуває необхідності доведення фактичного виконання платіжної операції та належного зв`язку такої виплати з конкретним страховим випадком.

Отже, судом установлено, що надані позивачем докази підтверджують наявність страхових правовідносин, факт дорожньо-транспортної пригоди, винність відповідача у її вчиненні, а також факт залишення ним місця ДТП, однак сукупність наданих доказів не дає можливості достовірно встановити факт фактичної виплати страхового відшкодування у сумі 31 336,28 грн саме за дорожньо-транспортну пригоду від 15 листопада 2025 року.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не виконано покладеного на нього статтею 81 ЦПК України обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відсутність належного та достатнього підтвердження фактичного здійснення страхової виплати унеможливлює встановлення виникнення у позивача права зворотної вимоги до відповідача у заявленому розмірі.

Таким чином, незважаючи на встановлення факту вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді та залишення ним місця ДТП, позивачем не доведено сукупність усіх обставин, необхідних для задоволення заявленої регресної вимоги, а тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 31 336,28 грн у порядку регресу задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні основної позовної вимоги про стягнення страхового відшкодування підстави для покладення на відповідача судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України також відсутні.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 1166, 1191 ЦК України, статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко