Ухвала суду № 139671161, 11.09.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

УХВАЛА

"11" вересня 2026 р. Справа № 924/1010/26

м. Хмельницький

Суддя Господарського суду Хмельницької області Заверуха С.В., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Таскомбанк» від 10.09.2026 про забезпечення позову у справі

за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк», м. Київ

до Пудова Олександра Володимировича, м. Хмельницький

про стягнення 727230,36 грн заборгованості,

УСТАНОВИВ:

10.09.2026 до Господарського суду Хмельницької області разом із позовною заявою надійшла заява Акціонерного товариства «Таскомбанк» про забезпечення позову, у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову в порядку накладення арешту на майно, що належить відповідачу (позичальнику) фізичній особі-підприємцю Пудову Олександру Володимировичу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), а саме:

на земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2017371868101; кадастровий номер: 6810100000:26:002:0366; опис об`єкта: площа (га): 0,0022;

на гараж, блок 10, бокс 17, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 630699168101; опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 21,2; адреса: Хмельницька обл., м. Хмельницький, гаражний кооператив «Дубово» (гаражний масив по вул. Щедріна), гараж 17, адреса ГК: вулиця Щедріна, 9/1; номер об`єкта в РПВН: 11352226 (згідно з ДРРП).

Заява мотивована тим, що відповідач повністю уникає своїх обов`язків з повернення кредиту, заборгованість постійно збільшується, з огляду на що позивач вважає, що існує обґрунтована ймовірність неможливості (або неспроможності) виконання рішення суду про стягнення коштів відповідачем (зокрема, через недобросовісність Позичальника), у зв`язку із чим є необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з врахуванням такого.

Згідно із статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом частин 1, 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Аналіз наведених норм свідчить, що застосування заходів забезпечення позову не є автоматичним наслідком подання позову майнового характеру, а потребує встановлення судом наявності реальних ризиків невиконання рішення суду, підтверджених належними доказами.

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, суд вправі накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22).

Однак, заявник не просить забезпечити позов у спосіб накладення арешту на грошові кошти, які наявні в нього чи в третіх осіб, а просить суд накласти арешт на майно (земельна ділянка, гараж) і не в межах суми стягнення, що складає предмет позову.

Суд також враховує, що сам по собі значний розмір позовних вимог та майновий характер спору не свідчать про існування загрози невиконання рішення суду без наведення конкретних обставин, які б указували на відповідні ризики.

Суд критично оцінює наведені доводи позивача про недобросовісність позичальника, які ґрунтуються виключно на тому, що за відповідачем існує заборгованість за кредитним договором. Окрім того, такий факт може бути підтверджений лише за результатами вирішення даного спору.

Фактично, наведені у заяві доводи зводяться до припущення про потенційну недобросовісність відповідача, що не може розцінюватися як самостійна і достатня підстава для застосування заходів забезпечення позову. Інакше застосування такого підходу призвело б до автоматичного накладення арешту на майно відповідача у кожній справі про стягнення грошових коштів, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та вимогам процесуального закону.

Суд зазначає, що обґрунтоване припущення у розумінні статті 136 ГПК України має ґрунтуватися на конкретних фактичних обставинах та підтверджуватися належними доказами, які свідчать про реальність відповідного ризику. Такими обставинами можуть бути, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, зменшення активів, припинення діяльності, наявність ознак неплатоспроможності або інші дії, які об`єктивно ускладнюють виконання рішення суду.

Натомість у даному випадку позивач не навів та не підтвердив жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність у відповідача наміру чи фактичних дій щодо продажу майна або ухилення від виконання можливого рішення суду.

Крім того, судом зауважується, що заявник помилково ототожнює майно відповідача, щодо якого просить накласти арешт (земельну ділянку та гараж), із рухомим майном (як слідує зі змісту самої заяви), з огляду на те, що означене майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Застосування такого заходу забезпечення як накладення арешту на майно без доведення обґрунтованої необхідності та без застосування зустрічного забезпечення суттєво порушить баланс інтересів сторін.

Вжиття судом заходів забезпечення позову спрямоване на реальне виконання судового рішення та не є засобом додаткового тиску чи додаткової відповідальності відповідача.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимоги, викладені в заяві Акціонерного товариства «Таскомбанк» від 10.09.2026 про забезпечення позову не є обґрунтованими та співмірними, у зв`язку з чим суд залишає таку заяву без задоволення.

Також суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову з наданням достатніх доказів на її обґрунтування.

Керуючись ст. 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства «Таскомбанк» від 10.09.2026 про забезпечення позову в справі № 924/1010/26.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею, 11.09.2026, та може бути оскаржена протягом 10 днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 1 прим.:

1 - до справи;

Направити ухвалу позивачу (заявнику) до електронного кабінету Електронного суду.