Рішення № 139668765, 02.09.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/700/26

Господарський суд Житомирської області

Суддя Нестерчук С. С.

секретар судового засідання: Бугайов І. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу

за позовом виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області

до Фізичної особи-підприємця Тютюнник Тетяни Сергіївни

про стягнення 43 708,93 грн

за участю:

прокурор: Королюк С. М.

від позивача: Рибачук О. О., Окунь О. М., Іващенко І. І. (у порядку самопредставництва)

відповідач: Тютюнник Т. С.

І. СУТЬ СПОРУ

Спір виник із земельних правовідносин у зв`язку фактичним користуванням відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права користування та без сплати плати за за таке користування земельною ділянкою після набуття права власності на розташоване на ній нерухоме майно, що призвело до безпідставного збереження грошових коштів.

1. Стислий виклад позиції прокурора

Виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області (далі - Міська рада, Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) з позовом до Фізичної особи - підприємця Тютюнник Тетяни Сергіївни (далі ФОП Тютюнник Т. С., Відповідач) про стягнення 43 708,93 грн безпідставно збережених коштів орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок використання відповідачем у період з 05.11.2024 по 06.10.2025 земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200, на якій розташована нежитлова будівля площею 194,8 кв. м по вул. Ватутіна, 10, м. Бердичів, Житомирська обл, власником якої є відповідач, без укладання договору оренди землі бюджет Бердичівської територіальної громади недоотримав кошти.

Правові підстави: ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. 79, 93, 120, 206 Земельного кодексу України, ст. 21 Закон України "Про оренду землі".

2. Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 ГПК України.

ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання

08.06.2026 року виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури через підсистему "Електронний суд" направив до Суду в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради позовну заяву.

Ухвалою Суду від 11.06.2026 залишено позовну заяву без руху, прокурору надано строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

15.06.2026 прокурор у строк, встановлений судом, на виконання вимог ухвали подав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 16.06.2026 Суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи. Перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.07.2026.

10.07.2026 через підсистему "Електронний суд" позивач подав заяву про розгляд справи без участі їх представника, у якій підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

У судове засідання 13.07.2026 представник від позивача не з`явився.

У судовому засіданні 13.07.2026 Суд, заслухавши пояснення прокурора щодо суті позовних вимог, а також відповідача, встановив необхідність додаткового з`ясування окремих обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та вирішив відкласти розгляд справи по суті на 17.08.2026.

Ухвалою від 13.07.2026 Суд визнав явку представника Бердичівської міської ради обов`язковою та зобов`язав Бердичівську міську раду надати для огляду в судовому засіданні оригінали документів, копії яких додані прокурором до позовної заяви. Також цією ухвалою запропоновано прокурору та позивачу надати суду письмові пояснення до 10.08.2026.

У період з 21.07.2026 по 07.08.2026 головуючий суддя перебувала у відпустці.

13.08.2026 через підсистему "Електронний суд" прокурор подав заяву (вх.№9697 від 14.08.2026), у якій на виконання ухвали Суду від 13.07.2026 надав пояснення щодо наявності у спірних правовідносинах виключного випадку, який зумовлює здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

У судовому засіданні 17.08.2026 Суд оглянув оригінали документів, наданих позивачем на виконання вимог ухвали від 13.07.2026, та долучив до матеріалів справи копії витягу з Державного земельного кадастру і витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Також Суд з`ясував думку учасників справи щодо можливості мирного врегулювання спору.

У зв`язку з невиконанням позивачем вимог ухвали Суду від 13.07.2026 у частині надання письмових пояснень та відповідних доказів Суд протокольною ухвалою встановив позивачу додатковий строк до 21.08.2026 для їх подання та оголосив перерву у судовому засіданні до 27.08.2026.

19.08.2026 через підсистему "Електронний суд" позивач подав додаткові пояснення у справі (вх.№9855) на виконання вимог ухвали суду з питань зазначених в ухвалі.

У судовому засіданні 27.08.2026 Суд заслухав доводи та заперечення учасників справи, дослідив докази, наявні в матеріалах справи, та перейшов до стадії ухвалення рішення. Враховуючи складність справи, Суд відповідно до частини першої статті 219 ГПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 02.09.2026.

У судовому засіданні 02.09.2026 Суд проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

ІІІ. Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення учасників справи, Суд установив такі фактичні обставини.

05.11.2024 між ОСОБА_1 (продавець) та Тютюнник Тетяною Сергіївною (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 8846 (далі - Договір).

За умовами Договору продавець продав та передав, а покупець купила та прийняла у власність нежитлове приміщення частину будівлі механічної майстерні загальною площею 194,8 кв. м, розташовану за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10.

05.11.2024 на підставі зазначеного Договору за Тютюнник Тетяною Сергіївною зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 402332100.

12.12.2024 ФОП Тютюнник Т. С. звернулася до Бердичівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 6000 кв. м, розташованої за адресою: м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10, для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

За результатами розгляду зазначеної заяви Бердичівська міська рада рішенням від 06.03.2025 № 1840 надала ФОП Тютюнник Т. С. дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 6000 кв. м за адресою: м. Бердичів, вул. Генерала Ватутіна, 10, за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, з метою подальшої передачі її в оренду для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

05.08.2025 ФОП Тютюнник Т. С. звернулася до Бердичівської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки кадастровий номер: 1810400000:01:003:0200, площею 0,5625 га, для розміщення та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, яка розташована за адресою: м. Бердичів, вул. Генерала Ватутіна, 10 та передати її в оренду строком на 10 років.

Рішенням від 27.08.2025 № 2101 Бердичівська міська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки в оренду та вирішила передати в оренду ФОП Тютюнник Т. С. земельну ділянку площею 5625 кв. м з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 строком на 5 років.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-7100607762025 від 01.08.2025 земельну ділянку з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 площею 0,5625 га, з цільовим призначенням 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, зареєстровано у ДЗК 01.08.2025 на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.04.2025.

Відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9977104172025 від 08.09.2025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 становить 667 750,43 грн.

На підставі рішення Бердичівської міської ради від 27.08.2025 № 2101 між Бердичівською міською радою та ФОП Тютюнник Тетяною Сергіївною 07.10.2025 укладено договір оренди землі № 03-08/104.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.10.2025 на підставі зазначеного договору за Тютюнник Т. С. зареєстровано право оренди земельної ділянки.

Прокурор просить стягнути з відповідача 43 708,93 грн, які визначає як безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 без оформленого права оренди за період з 05.11.2024 по 06.10.2025. Зазначена сума складається з 1 291,78 грн за період з 05.11.2024 по 30.11.2024, 1 490,51 грн за грудень 2024 року, 40 065,03 грн за січеньвересень 2025 року та 861,61 грн за період з 01.10.2025 по 06.10.2025.

Для визначення розміру плати за 2024 рік у розрахунку застосовано ставку орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, установлену рішенням Бердичівської міської ради від 07.07.2021 № 249 "Про орендну плату за земельні ділянки" для земель із кодом цільового призначення 12.08.

Рішенням Бердичівської міської ради від 25.04.2023 № 823 "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Бердичева Бердичівської територіальної громади Житомирської області" затверджено нормативну грошову оцінку земель, введену в дію з 01.01.2024.

Оскільки витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2024 рік відсутній, Бердичівська міська рада визначила її розрахунково, виходячи з нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки за 2025 рік у сумі 667 750,43 грн та коефіцієнта індексації 1,12: 667 750,43 грн : 1,12 = 596 205,74 грн. Із застосуванням до визначеної таким способом суми ставки орендної плати 3 % річний розмір плати за 2024 рік визначено у сумі 17 886,17 грн, а місячний 1 490,51 грн.

Для визначення розміру плати за 2025 рік застосовано ставку орендної плати у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, установлену рішенням Бердичівської міської ради від 11.06.2024 № 1434 "Про встановлення ставок орендної плати за земельні ділянки" для земель із кодом цільового призначення 12.08.

Виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у сумі 667 750,43 грн та ставки орендної плати 8 %, річний розмір плати за 2025 рік визначено у сумі 53 420,03 грн, а місячний 4 451,67 грн.

ІV. МОТИВИ СУДУ

1. Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у цій справі

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційними окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині представництва прокурором інтересів держави у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням їх захисту компетентним органом. Водночас Конституційний Суд України визначив, що ці приписи втрачають чинність з 01.01.2027.

Разом з тим Конституційний Суд України наголосив на винятковому та субсидіарному характері представництва прокурором інтересів держави.

Отже, при вирішенні питання про наявність підстав представництва у цій справі Суд має встановити не лише формальне дотримання прокурором процедури, передбаченої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а й наявність обставин, які свідчать про реальну необхідність субсидіарного втручання прокурора для захисту відповідного публічного інтересу.

У цій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради про стягнення коштів, які, за його твердженням, безпідставно збережені відповідачем унаслідок фактичного користування земельною ділянкою комунальної власності без внесення плати за таке користування.

Бердичівська міська рада є органом місцевого самоврядування, який від імені та в інтересах територіальної громади здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності, а також наділений повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин. Тому саме Бердичівська міська рада є компетентним органом, уповноваженим здійснювати захист майнових інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

Несплата коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності, за умови доведеності відповідного обов`язку, стосується майнових інтересів територіальної громади та надходжень до місцевого бюджету. Отже, спір стосується належного використання комунального майна та формування доходної частини місцевого бюджету, що становить публічний інтерес, який може бути предметом представництва прокурором.

Матеріалами справи підтверджується, що Бердичівська окружна прокуратура листом від 17.03.2026 № 50-89-1232ВИХ-26 повідомила в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Бердичівську міську раду про виявлені порушення інтересів держави та намір звернутися до суду з позовом про стягнення з ФОП Тютюнник Т. С. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

У відповідь Бердичівська міська рада листом від 22.04.2026 № 02.2-05/722 повідомила прокуратуру про відсутність у бюджеті міської ради коштів для сплати судового збору.

Отже, компетентний орган був обізнаний як про обставини, які прокурор вважав порушенням майнових інтересів територіальної громади, так і про можливість їх судового захисту, проте самостійно до суду з відповідним позовом не звернувся.

При цьому Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд зазначає, що саме повідомлення Міської ради про відсутність бюджетних коштів для сплати судового збору не позбавляє її повноважень щодо самостійного захисту інтересів територіальної громади та не є окремою підставою для заміни цього органу прокурором. Водночас у сукупності з тим, що після отримання повідомлення прокуратури Бердичівська міська рада не звернулася до суду та не повідомила про вжиття інших заходів, спрямованих на стягнення спірних коштів, така відповідь підтверджує усвідомлене нездійснення компетентним органом судового захисту.

Суд також бере до уваги часовий проміжок між повідомленням прокуратури від 17.03.2026, відповіддю міської ради від 22.04.2026 та зверненням прокурора до суду 08.06.2026. За цих обставин Бердичівській міській раді була надана реальна можливість самостійно оцінити наявність порушення, визначитися зі способом захисту та, за наявності підстав, звернутися до суду.

Таким чином, прокурор не підмінив компетентний орган, а вступив у спірні правовідносини субсидіарно, після того як компетентний орган, будучи повідомленим про стверджуване порушення та необхідність його судового захисту, такого захисту не здійснив.

З огляду на характер спірних правовідносин, спрямованість позову на захист майнових інтересів територіальної громади щодо використання земельної ділянки комунальної власності, наявність компетентного органу Бердичівської міської ради, який був обізнаний про можливе порушення, але самостійно до суду не звернувся, а також дотримання прокурором попередньої процедури повідомлення цього органу, Суд дійшов висновку про наявність у цій справі виключного випадку та підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Бердичівської міської ради.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив нездійснення Ружинською селищною радою захисту відповідного інтересу протягом розумного строку та дотримався встановленого законом порядку, що свідчить про наявність передбачених законом підстав для представництва інтересів держави у цій справі.

2. Норми права, які застосував Суд

З огляду на встановлені фактичні обставини та доводи сторін, суд переходить до правової кваліфікації спірних відносин і визначення норм права, що підлягають застосуванню.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради, про стягнення з ФОП Тютюнник Т. С. 43 708,93 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належним чином оформленого права користування нею за період з 05.11.2024 по 06.10.2025.

Характер спірних правовідносин зумовлений фактичним використанням власником об`єкта нерухомого майна земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований цей об`єкт, за відсутності у відповідний період оформленого права оренди земельної ділянки та, як наслідок, ненадходженням її власнику коштів за таке користування.

За своєю правовою природою відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на неї та збереження за рахунок її власника коштів, які мали бути сплачені за таке користування, є кондикційними та регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України визначає плату за землю як обов`язковий платіж у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Оскільки відповідач не був власником чи постійним землекористувачем відповідної землі, земельний податок не є платежем, який визначає розмір його користування. У спірних кондикційних правовідносинах розмір коштів, які власник землі міг би отримати за звичайних умов, визначається виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 дійшла висновку, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Разом із тим згідно з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Якщо на земельній ділянці державної або комунальної власності розташовані об`єкти нерухомого майна, які знаходяться у приватній власності, то земельна ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника таких об`єктів. При цьому відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об`єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об`єктами. Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22.

Зазначені правові висновки Суд враховує відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України.

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Крім того Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 51).

Верховний Суд у постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 звернув увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонамибезпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки.

Отже, зазначений висновок був сформульований з урахуванням обставин справи № 646/4738/19 та законодавства, чинного на момент набуття відповідного нерухомого майна. Верховний Суд виходив із того, що застосовувалася редакція ст. 120 ЗК України, яка на той час не передбачала необхідності формування земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав при переході прав у зв`язку з набуттям будівлі. Тому зазначений висновок не може автоматично застосовуватися до правовідносин, що виникли у 2024 році, коли законодавець установив інший механізм оформлення права на землю.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні відчужувача на праві оренди, емфітевзису або суперфіцію, до набувача такого об`єкта одночасно переходить відповідне право користування земельною ділянкою в обсязі та на умовах, установлених для попереднього власника. Для такого переходу не вимагається окремого волевиявлення власника земельної ділянки, відчужувача чи набувача нерухомого майна, а також внесення змін до відповідного договору із зазначенням нового користувача.

За приписами ч. 7 ст. 120 ЗК України документ, що підтверджує набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача відповідного права на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розміщений.

Водночас наведений механізм автоматичного переходу прав на земельну ділянку застосовується лише за умови, що відповідне право на земельну ділянку існувало у відчужувача нерухомого майна. Згідно з ч. 9 ст. 120 ЗК України вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об`єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об`єкта незавершеного будівництва.

Отже, набуття права власності на будівлю або споруду не в усіх випадках спричиняє автоматичне виникнення у набувача права користування земельною ділянкою, на якій така нерухомість розташована. Такий правовий наслідок можливий лише тоді, коли відповідне речове право на земельну ділянку існувало у відчужувача та могло перейти до набувача.

Якщо ж об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, яка не перебуває у користуванні, застосуванню підлягає спеціальне правило ч. 11 ст. 120 ЗК України. Відповідно до цієї норми набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. У свою чергу орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, закон розмежовує дві правові ситуації: перехід до набувача вже існуючого права на земельну ділянку, яке належало попередньому власнику нерухомості, та необхідність оформлення нового права на земельну ділянку державної або комунальної власності, якщо попередній власник відповідного права не мав.

У другому випадку набуття права власності на будівлю не породжує у її набувача автоматично права оренди земельної ділянки, однак покладає на нього обов`язок звернутися до компетентного органу для оформлення права на землю, а на цей орган обов`язок розглянути таке звернення та передати земельну ділянку у власність або користування в установленому законом порядку.

Разом із тим згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відповідно до статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

3. Оцінка Суду

Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, Суд виходить з такого.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оцінюючи зібрані у справі докази, Суд виходить із приписів статті 86 ГПК України, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному й безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховним Судом сформовано сталу судову практику щодо розгляду спорів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельними ділянками державної або комунальної власності без належного оформлення прав на них.

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки; суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

У постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 викладено висновок, відповідно до якого для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою заявлено вимогу про стягнення коштів, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Оскільки прокурор обґрунтовує позов безпідставним збереженням відповідачем коштів за рахунок власника землі, саме на прокурора покладається обов`язок довести сукупність обставин, з якими закон пов`язує виникнення кондикційного зобов`язання, а також розмір майна (коштів), яке, за його твердженням, було збережено відповідачем без достатньої правової підстави.

Як установлено Судом, відповідач з 05.11.2024 є власником нерухомого майна частини будівлі механічної майстерні загальною площею 194,8 кв. м, розташованої за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10.

Набуття відповідачем права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна об`єктивно зумовило необхідність використання землі, на якій цей об`єкт розташований. Водночас саме набуття права власності на будівлю не свідчить про автоматичне виникнення у відповідача права оренди відповідної земельної ділянки.

Матеріали справи не містять доказів того, що на момент відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна земельна ділянка, на якій він розташований, перебувала у попереднього власника на праві оренди, емфітевзису чи суперфіцію, яке відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України могло автоматично перейти до відповідача.

Отже, у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування механізму автоматичного переходу до відповідача вже існуючого речового права на земельну ділянку.

Натомість правовідносини сторін підпадають під регулювання частини одинадцятої статті 120 ЗК України, яка покладає на набувача нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, що не перебуває у користуванні, обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування з метою оформлення права на відповідну земельну ділянку.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2024 ФОП Тютюнник Т. С. звернулася до Бердичівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 6000 кв. м.

Рішенням Бердичівської міської ради від 06.03.2025 № 1840 відповідачу надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою також щодо земельної ділянки орієнтовною площею 6000 кв. м.

За результатами розроблення відповідної документації із землеустрою сформовано земельну ділянку площею 0,5625 га, якій присвоєно кадастровий номер 1810400000:01:003:0200 та яку 01.08.2025 зареєстровано у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, до 01.08.2025 площа 5625 кв. м, яку прокурор використав для обчислення заявлених до стягнення коштів, не була визначена як площа конкретної сформованої земельної ділянки.

При цьому зазначення відповідачем у заяві від 12.12.2024 орієнтовної площі 6000 кв. м підтверджує намір оформити право користування землею відповідної орієнтовної площі, однак не є достатнім доказом того, що у період з 05.11.2024 по 31.07.2025 відповідач фактично використовувала саме 5625 кв. м землі та саме в тих межах, які були визначені в процесі формування земельної ділянки у 2025 році.

Інших доказів, які давали б можливість достовірно встановити площу та межі фактичного землекористування відповідача у зазначений період, прокурором не надано.

За таких обставин у період з 05.11.2024 по 31.07.2025 земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, а відтак не доведено одну з необхідних складових розрахунку - площу та межі землі, якою фактично користувалася відповідач, а отже неможливо достовірно визначити і суму коштів, яку вона могла зберегти за рахунок власника землі.

У цьому контексті Суд враховує посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 906/1141/22, однак не погоджується з тлумаченням прокурором викладених у ній правових висновків як таких, що дозволяють визначати розмір безпідставно збережених коштів за період до формування земельної ділянки без належного встановлення площі фактичного землекористування. У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що положення статті 79-1 ЗК України не можна розуміти таким чином, що несформованість земельної ділянки виключає існування права власності територіальної громади на відповідні землі. Формування земельної ділянки необхідне насамперед для введення її в цивільний оборот. Водночас для стягнення коштів, які рада як власник земельної ділянки мала б отримати як орендну плату у спірних правовідносинах, судам слід було встановити у відповідності до положень статей 74-79 ГПК України фактичні обставини справи, що є складовими елементами розрахунку стягуваної суми, а саме: площу займаної земельної ділянки, часовий період (строк), протягом якого використовується земельна ділянка, її нормативно-грошову оцінку та відсоток, що підлягав застосуванню.

Отже, висновки Верховного Суду у справі № 906/1141/22 не дають підстав визначати розмір безпідставно збережених коштів за період до формування земельної ділянки виходячи з площі та інших характеристик земельної ділянки, сформованої у подальшому, без встановлення на підставі належних доказів того, якою саме площею землі фактично користувався відповідач у відповідний період.

Як установив Суд, земельну ділянку з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 площею 0,5625 га сформовано та зареєстровано у ДЗК 01.08.2025.

Заявлений прокурором період нарахування з 05.11.2024 по 06.10.2025, таким чином, охоплює періоди як до, так і після формування земельної ділянки, що зумовлює необхідність їх окремої оцінки.

Щодо періоду з 05.11.2024 по 31.07.2025 Суд зазначає таке.

Заявлені до стягнення кошти за цей період прокурор розрахував виходячи з характеристик земельної ділянки, сформованої 01.08.2025, зокрема її площі 0,5625 га, цільового призначення та нормативної грошової оцінки.

Для 2024 року нормативну грошову оцінку прокурор визначив розрахунково шляхом ділення нормативної грошової оцінки сформованої у 2025 році земельної ділянки (667 750,43 грн) на коефіцієнт індексації 1,12, у результаті чого отримав суму 596 205,74 грн.

Відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Разом із тим застосування коефіцієнта індексації передбачає наявність вихідного значення нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки. Саме арифметичне коригування у зворотному порядку показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки, сформованої у 2025 році, не доводить того, що отримане значення є нормативною грошовою оцінкою землі, якою фактично користувався відповідач у 2024 році.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінкуокремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 дійшла висновку, що належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України.

Аналогічний підхід викладений судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Верховний Суд допускає використання витягу про нормативну грошову оцінку, сформованого пізніше, для підтвердження її розміру за попередній період, однак за умови, що нормативна грошова оцінка тієї самої земельної ділянки у відповідний період була сталою та не зазнавала змін. Такий підхід викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19 та від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Проте у цій справі земельна ділянка площею 0,5625 га з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 сформована 01.08.2025, тоді як площу та межі землі, фактично використовуваної відповідачем до цієї дати, належними доказами не встановлено.

За таких обставин ретроспективне застосування характеристик і нормативної грошової оцінки земельної ділянки, сформованої 01.08.2025, до періоду, коли не доведено фактичного використання відповідачем землі саме такої площі та у тих самих межах, не дає можливості достовірно встановити розмір коштів, які відповідач могла зберегти за рахунок власника землі.

Відтак прокурор не довів розмір коштів, які відповідач безпідставно зберегла за рахунок територіальної громади у період з 05.11.2024 по 31.07.2025.

У період з 01.08.2025 по 06.10.2025 відповідач, будучи власником розташованого на ній нерухомого майна, фактично використовувала земельну ділянку площею 0,5625 га з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200 до оформлення права оренди.

Отже, саме з 01.08.2025 наявні достатні вихідні дані для ідентифікації об`єкта користування та визначення розміру коштів, які власник земельної ділянки за звичайних умов мав би отримати за її використання.

Відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки № НВ-9977104172025 від 08.09.2025 нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки становить 667 750,43 грн.

Рішенням Бердичівської міської ради від 11.06.2024 № 1434 для земель із кодом цільового призначення 12.08 установлено ставку орендної плати 8 % нормативної грошової оцінки на рік.

Виходячи з наведених показників, річний розмір плати становить: 53 420,03 грн (667 750,43 грн ? 8 %), а місячний: 4 451,67 грн (53 420,03 грн : 12).

За серпень та вересень 2025 року розмір коштів, які відповідач мала б сплатити за користування сформованою земельною ділянкою за звичайних умов, становить 8 903,34 грн (4 451,67 грн ? 2).

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою за серпень та вересень 2025 року на іншій правовій підставі. Отже, у цій частині наявні всі елементи кондикційного зобов`язання: користування майном територіальної громади, відсутність належно оформленого права на нього, збереження відповідачем коштів, які за звичайних умов мали бути сплачені власнику, та доведений розмір такого збереження.

Щодо заявлених до стягнення 861,61 грн за період з 01.10.2025 по 06.10.2025 Суд враховує таке.

07.10.2025 між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,5625 га з кадастровим номером 1810400000:01:003:0200.

Згідно з пунктом 4.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься орендарем щомісячно 4 451,67 грн.

Відповідач у судовому засіданні зазначила, що після укладення 07.10.2025 договору оренди землі здійснювала орендні платежі відповідно до його умов, у тому числі сплатила орендну плату за жовтень 2025 року.

За змістом статті 1212 ЦК України предметом стягнення може бути лише те майно, яке відповідач фактично зберегла за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Тому для стягнення коштів за 01 06.10.2025 необхідно встановити не лише розрахункову вартість користування землею за ці шість днів, а й те, що здійснений відповідачем орендний платіж за жовтень 2025 року не охопив зазначений період та що Бердичівська міська рада фактично недоотримала відповідну частину плати.

Інакше одночасне стягнення кондикційної суми та отримання орендної плати за жовтень у повному місячному розмірі може призвести до одержання власником земельної ділянки плати за один і той самий календарний період у сумі, більшій від тієї, яку він отримав би за звичайних умов.

Прокурор не обґрунтував, що заявлені 861,61 грн є сумою, яка залишилась фактично неотриманою Бердичівською міською радою після сплати відповідачем орендної плати за жовтень.

За таких обставин Суд не може встановити з необхідним ступенем вірогідності, що відповідач зберегла за рахунок власника земельної ділянки 861,61 грн за період з 01.10.2025 по 06.10.2025, що є підставою для відмови у цій частині позовних вимог.

Отже, за результатами оцінки доказів у їх сукупності Суд дійшов висновку, що прокурором належним чином доведено виникнення у відповідача кондикційного обов`язку у розмірі 8 903,34 грн за фактичне користування земельною ділянкою у серпні та вересні 2025 року.

У решті заявленої до стягнення суми прокурором не доведено сукупності обставин, необхідних для визначення конкретного розміру коштів, безпідставно збережених відповідачем за рахунок Бердичівської міської ради.

V. Висновки Суду

Розглянувши справу із застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи і досліджених доказів, Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 8 903,34 грн, а в частині стягнення 34 805,59 грн у задоволенні позову слід відмовити.

VІ. Судові витрати

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, Суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом у цій справі Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1259 (внутрішній номер 513822410) від 04.06.2026.

Оскільки із загальної суми заявлених позовних вимог у розмірі 43 708,93 грн Суд задовольнив вимоги на суму 8 903,34 грн, витрати прокурора зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 542,32 грн. В іншій частині судовий збір залишається за позивачем.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 129, 233, 236, 237, 238, 241 ГПК України, Суд

ВИРІШИВ:

1. Позов виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тютюнник Тетяни Сергіївни на користь Бердичівської міської ради 8 903,34 грн (вісім тисяч дев`ятсот три гривні 34 копійок) безпідставно збережені кошти.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тютюнник Тетяни Сергіївни на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, код ЄДРПОУ 02909950, рахунок НОМЕР_1 ) 542,32 грн (п`ятсот сорок дві гривні 32 копійки) - судові витрати зі сплати судового збору.

4. Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34 805,59 грн.

Позивач: Бердичівська міська рада Житомирської області (код ЄДРПОУ 13576960; р/р UA428999980334109812000006825; Отримувач: ГУК у Житомир.обл./ТГ м.Бердичів/18010600; Код отримувача: 37976485; Банк: Казначейство України (ЕАП) м. Київ; МФО: 899998; Код платежу: 18010600; Назва коду класифікації доходів бюджету: "Назва коду класифікації доходів бюджету: "Кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу; відшкодування збитків за погіршення якості ґрунтового покриву тощо та за неодержання доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок"); площа Центральна, буд. 1, м. Бердичів, Житомирська обл., 13300)

Відповідач: Фізична особа-підприємець Тютюнник Тетяна Сергіївна (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити це рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Після набрання рішення законної сили наказ може бути виданий за заявою стягувача, в якій має бути зазначена бажана форма його видачі (паперова або електронна).

Повне рішення складено 10.09.2026

Суддя С. НЕСТЕРЧУК