Ухвала суду № 139665591, 07.09.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/782/26

Провадження № 1-кс/346/934/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Слідчий суддя ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

представника заявника адвоката ОСОБА_3 ,

слідчого ОСОБА_4 ,

розглянувши скаргу представника ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 щодо неповернення тимчасово вилученого майнав кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 15.07.2025 року за №12025091180000558, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.332

України,

ВСТАНОВИВ:

представник заявника звернувся до суду зі скаргою, в якій вказує, що 04.06.2026 р. ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області надано дозвіл на проведення обшуку в іншому володінні особи, а саме в належному заявнику автомобілі марки «Volkswagen Passat», д.н.з. « НОМЕР_1 ».

Відповідно до протоколу обшуку від 09.06.2026 р. в ході проведення обшуку вилучено вказаний транспортний засіб.

19.08.2026 р. вказаний представник заявника звернувся до слідчого з клопотанням про повернення вилученого автомобіля. Однак, станом на 25.08.2026 року від слідчого не надійшло жодної відповіді.

Частина 7 ст. 236 КПК України не встановлює, що майно, зазначене в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, не є тимчасово вилученим. У цьому разі законодавець лише конкретизує статус майна, яке не входить переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання ухвалою про дозвіл на проведення обшуку, але ніяк не визначає статус майна, яке входить до переліку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання, адже в долученій до скарги копії ухвали від 04.06.2026 р. (суд. провадж. №1-кс/346/643/26) лише вказано про відшукання в зазначеному автомобілі мобільних телефонів, сім-карт, банківських карт, що належать заявнику.

Якщо вважати, що вилучення речей, які зазначені в ухвалі про обшук, самі по собі дозволяє органу досудового розслідування утримувати її необмежений час без звернення із клопотанням про арешт, то інститут арешту майна по суті втрачає своє призначення.

Отже, незважаючи на вимоги зазначених норм чинного кримінального процесуального закону, органом досудового розслідування після вилучення майна не було подано слідчому судді клопотання про накладення арешту на вилучене майно, що свідчить про наявність правових підстав для повернення вказаного майна, відповідно до вимог ст. 169 та ч. 6 ст. 173 КПК України.

Тому представник заявниці просить суд визнати таку бездіяльність незаконною, адже вона тривалий час порушує права заявника як власника на володіння та користування належним йому автомобілем, та зобов`язати вказаного слідчого повернути це майно, вилучене в ході проведення обшуку 09.06.2026р.

В судовому засіданні представник заявника підтримав скаргу із зазначених підстав.

Слідчий просить в задоволенні скарги відмовити, оскільки наявна інша ухвала від 04.06.2026 року про відшукання саме вказаного автомобіля як знаряддя вчинення правопорушення. При цьому слідчий вказав, що про підозру в даному провадженні не повідомлено жодній особі.

Слідчий суддя, заслухавши вказаних учасників, перевіривши доводи, вказані в скарзі, та дослідивши долучені матеріали, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено можливість оскарження на досудовому провадженні бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає, зокрема, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, володільцем тимчасово вилученого майна або іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або інших осіб, у володінні яких перебуває майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про його арешт, повернення або спеціальну конфіскацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися, зокрема, під час обшуку.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України речі та документи, які були вилучені під час обшуку та не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про правовий статус вилучених під час обшуку речей є не саме по собі їх подальше визнання слідчим речовими доказами, а наявність передбачених законом підстав для їх утримання після вилучення, зокрема дотримання положень глави 16 та глави 17 КПК України.

Як встановлено слідчим суддею, ухвалами Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.06.2026 року по справі № 346/782/26 надано дозвіл на проведення обшуків у визначених в ухвалах об`єктах.

При цьому, ухвалою від 04.06.2026 р. (суд. провадж. №1-кс/346/642/26) надано дозвіл на відшукання саме зазначеного автомобіля. Отже, це майно входило до переліку речей і документів, щодо яких цією ухвалою слідчого судді від 04.06.2026 року прямо надано дозвіл на відшукання.

За таких обставин вказане майно відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України не вважається тимчасово вилученим.

З огляду на викладене слідчий суддя дійшов висновку про правомірність дій та рішень слідчого, вказаних у даній скарзі.

Отже, скарга задоволенню не підлягає.

У ч. 1 ст. 309 КПК України зазначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, а тому дана ухвала у відповідності до ч. 3 ст. 309 КПК України не може бути оскаржена.

На підставі викладеного, керуючись статтями 214, 303, 305, 306, 309 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

в задоволенні скарги відмовити.

Відмовити в задоволенні скарги представника ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 щодо неповернення автомобіля марки «Volkswagen Passat» , д.н.з. « НОМЕР_1 », та свідоцтва про його реєстрацію в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 15.07.2025 року за № 12025091180000558, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.332

України,

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення на неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Повний текст ухвали буде складено 09.09.2026 року о 10 год.

Слідчий суддя: ОСОБА_1