Ухвала суду № 139664735, 09.09.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/412/26

№ 1-кс/183/1333/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Самар

Слідчий суддя Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_2 про відвід слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13.01.2026,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (в режимі відеоконференцзв`язку),

УСТАНОВИВ:

07.09.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_2 про відвід слідчого судді ОСОБА_3 від участі від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13.01.2026.

Заява про відвід обґрунтована наступним.

27.08.2026 головуючим слідчим суддею ОСОБА_3 було вчинено комплекс дій, які безальтернативно свідчать про її наперед сформовану упередженість, порушення засади рівності сторін шляхом сприяння стороні обвинувачення, умисне спотворення імперативних норм процесуального закону та свідоме блокування доступу скаржника до правосуддя.

Наявність об`єктивного сумніву в безсторонності та незалежності слідчого судді ОСОБА_3 ґрунтується на сукупності задокументованих юридичних фактів, які підтверджуються матеріалами кримінального провадження та офіційним технічним звуко- і відеозаписом судових засідань.

РОЗДІЛ І. ВІДМОВА ВІД БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ ТА НАДАННЯ СУДОМ НЕДОСТОВІРНОЇ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1.1. Порушення принципу безпосередності дослідження доказів (ст. 23, 358 КПК України).

Відповідно до частини 1 статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Порядок дослідження письмових документів жорстко регламентований статтею 358 КПК України, яка імперативно вимагає, щоб долучені до матеріалів кримінального провадження або надані суду документи були оглянуті та оголошені в судовому засіданні.

Під час судового засідання скаржником було ініційовано розгляд письмового клопотання про дослідження об`єктивних обставин, які становили підстави для самовідводу. Вказаний процесуальний документ був завчасно поданий та фізично знаходився у розпорядженні суду. Однак, замість виконання імперативного обов`язку щодо огляду та оголошення (зачитування) тексту документа, слідчий суддя ухилилася від його безпосереднього дослідження.

Натомість головуючий висунула незаконну вимогу до скаржника здійснити усний переказ тексту документа, заявивши під технічний звукозапис: «Я слухаю клопотання». Висунення судом вимоги щодо усного переказу письмового доказу, за умови повної відмови суду від його обов`язкового оголошення, є прямим порушенням засади безпосередності. Такі дії свідчать про штучне блокування судом встановленої законом процедури та позбавлення учасника провадження права на належний розгляд його документа.

1.2. Надання судом недостовірної правової інформації, спотворення норм процесуального закону та порушення принципу законності.

З метою легалізації своєї відмови у безпосередньому дослідженні документа, головуючий суддя озвучила під технічний запис недостовірну правову інформацію, яка прямо суперечить кримінальному процесуальному законодавству. Як достовірно зафіксовано на офіційному відеозаписі судового засідання (тайм-код з 02 хв. 32 сек. по 02 хв. 43 сек.), слідчий суддя заявила: «Я слухаю клопотання. То, що воно в нас є в письмовій формі, але ми розглядаємо письмову форму лише за відсутності заявника».

Зазначена теза не відповідає дійсності. Жодна норма Кримінального процесуального кодексу України не забороняє і не обмежує суд у дослідженні письмових документів за фізичної присутності заявника у судовому засіданні.

Навпаки, частина 3 статті 358 КПК України встановлює імперативний порядок: «Документи, долучені до матеріалів кримінального провадження або надані суду під час судового провадження, досліджуються шляхом їх оголошення». Ця норма не містить жодних винятків чи застережень, які б дозволяли суду відмовитися від огляду та оголошення письмового документа через те, що його ініціатор фізично присутній у залі засідань. Слідчий суддя безпідставно ототожнила особливий порядок розгляду справи («письмове провадження», яке здійснюється за відсутності сторін) із процесуальним обов`язком суду щодо безпосереднього дослідження «письмового доказу/документа» у відкритому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 9 КПК України (законність): «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».

Крім того, згідно з частиною 6 статті 22 КПК України (змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості): «Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків».

Учасник кримінального провадження діє на підставі принципу правомірного очікування: він об`єктивно розраховує, що професійний суддя достовірно знає норми КПК України (діє презумпція jura novit curia - «суд знає закони») та неухильно їх дотримується. Озвучення слідчим суддею під технічний запис вигаданих, неіснуючих процесуальних обмежень під виглядом чинної норми права, з метою примусу скаржника до усного переказу документа, становить грубе порушення частини 1 статті 9 КПК України.

Використання судом недостовірної правової інформації для штучного обмеження процесуальних прав сторони (відмови в оголошенні документа) прямо суперечить імперативному обов`язку суду створювати умови для реалізації прав, який закріплений у частині 6 статті 22 КПК України. Той факт, що надана судом недостовірна правова інформація була використана виключно з метою блокування законної процедури, є об`єктивним свідченням того, що суддя керується не законом, а стійкою особистою упередженістю.

1.3. Ігнорування офіційних заперечень сторони, відмова від усунення допущених порушень та імітація дослідження документа (порушення ст. 321, 358 КПК України).

Безпосередньо після озвучення слідчим суддею незаконної вимоги щодо надання усних пояснень замість безпосереднього дослідження письмового документа, скаржник реалізував своє процесуальне право, передбачене статтею 321 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 321 КПК України: «Учасники судового провадження мають право заявляти заперечення проти дій головуючого. Такі заперечення заносяться до журналу судового засідання». При цьому, частина 1 статті 321 КПК України імперативно визначає обов`язок суду: «Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків...».

Як достовірно зафіксовано матеріалами технічної фіксації (після тайм-коду 02 хв. 43 сек.), скаржник заявив офіційне заперечення на дії головуючого судді, прямо вказавши на неправомірність відмови у безпосередньому дослідженні поданого документа та надання судом недостовірної правової інформації щодо заборони такого дослідження.

Згідно з фундаментальними засадами кримінального провадження, після заявлення учасником офіційного заперечення на порушення порядку вчинення процесуальних дій, об`єктивний та безсторонній суд зобов`язаний відреагувати на таке заперечення, усунути допущене процесуальне порушення та забезпечити здійснення учасником його законного права.

Натомість, слідчий суддя умисно ухилилася від виконання свого обов`язку, визначеного частиною 1 статті 321 КПК України, та не усунула допущене порушення.

Замість виконання прямого імперативного припису частини 3 статті 358 КПК України, згідно з яким: «Документи, долучені до матеріалів кримінального провадження або надані суду під час судового провадження, досліджуються шляхом їх оголошення», головуючий вдалася до відкритої процесуальної імітації. Суддя обмежилася виключно зачитуванням назви (заголовка) документа, після чого одразу припинила його подальше дослідження.

Зачитування виключно заголовка документа не є тотожним його дослідженню та оголошенню в розумінні статті 358 КПК України, оскільки не розкриває змісту, суті та доводів, викладених у ньому. Такі дії головуючого є створенням фіктивності судового розгляду.

Систематичне ігнорування судом прямих імперативних приписів КПК України, яке свідомо продовжується навіть після офіційного заявлення стороною заперечень на незаконні дії головуючого, об`єктивно підтверджує відмову суду забезпечити дотримання належної правової процедури. Відкрите небажання судді виправляти власні процесуальні порушення у відповідь на законні зауваження скаржника доводить, що блокування прав учасника провадження здійснюється судом цілеспрямовано, що є беззаперечним індикатором стійкої упередженості.

РОЗДІЛ ІІ. ШТУЧНЕ ДЕКЛАРУВАННЯ НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ, ФІКТИВНИЙ РОЗГЛЯД ТА ПОРУШЕННЯ ЗАБОРОНИ СУПЕРЕЧЛИВОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1. Імітація нерозуміння процесуальної термінології як інструмент ухилення від виконання обов`язків.

Як зафіксовано на офіційному відеозаписі судового засідання (тайм-код 05 хв. 11 сек.), головуючий суддя поставила запитання: «Що це таке дослідити?». На уточнююче запитання скаржника: «Ви що хочете, щоб я вам пояснив, що таке дослідити?», слідчий суддя відповіла (тайм-код з 05 хв. 24 сек. по 05 хв. 25 сек.): «Так, поясніть, бо я не розумію».

Термін «дослідження доказів/документів» є базовою категорією кримінального процесуального права (зокрема, статті 23 та 358 КПК України).

Кваліфікаційні вимоги до професійного судді презюмують досконале володіння ним нормами та термінологією профільного законодавства. Заява головуючого про нерозуміння змісту фундаментального процесуального терміна та вимога до учасника провадження надати відповідні правові роз`яснення суду не можуть розцінюватися як звичайна помилка.

З правової точки зору такі дії свідчать про штучне створення судом перешкод у розгляді поданого документа. Декларування суддею власної процесуальної некомпетентності було використано як формальний привід для цілеспрямованого ухилення від виконання обов`язку щодо безпосереднього огляду та оголошення документа. Відмова суду застосовувати прямі норми КПК України під приводом їх нерозуміння є об`єктивною підставою, що викликає обґрунтований сумнів у безсторонності та незалежності головуючого.

2.2. Порушення стадійності судового розгляду, фіктивне дослідження доказів та порушення заборони суперечливої поведінки.

По-перше, головуючий суддя порушила стадійність судового розгляду, умисно розірвавши логічний та процесуальний зв`язок між вимогами статей 358 та 350 КПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КПК України, клопотання дійсно розглядаються судом після заслуховування думки інших учасників. Однак, формуванню об`єктивної правової позиції сторони щодо письмового доказу імперативно передує його безпосереднє дослідження. Всупереч вимогам статті 358 КПК України, суддя не здійснила огляду та обов`язкового оголошення поданого документа (зачитавши лише його назву), але одразу звернулася до сторони обвинувачення з вимогою висловити свою думку. Вимога суду висловити позицію щодо 12-сторінкового документа, зміст якого не був публічно оголошений та досліджений, перетворює стадію з`ясування думки учасників на профанацію та є прямим порушенням процедури.

По-друге, як зафіксовано на відеозаписі судового засідання (тайм-код з 08 хв. 01 сек. по 08 хв. 25 сек.), безпосередньо після виступу прокурора слідчий суддя витратила рівно 24 секунди на мовчазний огляд тексту клопотання, після чого миттєво ухвалила процесуальне рішення. Очевидна фізична неможливість прочитати та здійснити правовий аналіз дванадцяти сторінок тексту за двадцять чотири секунди доводить фіктивний характер судового розгляду. Фактичного вивчення документа судом не здійснювалось.

По-третє, такі дії містять ознаки порушення загальноправового принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Безпосередньо перед цим слідчий суддя відкрито заявляла про нерозуміння процесуальної термінології та вимагала від скаржника надати їй роз`яснення. Натомість, після 24- секундного огляду об`ємного документу, у суду раптово не виникло жодного уточнюючого запитання до ініціатора клопотання. Зазначена суперечливість об`єктивно вказує на те, що попередні заяви суду про «нерозуміння» не відповідали дійсності, а рішення щодо перекваліфікації документа було сформоване наперед.

По-четверте, наслідком відсутності належного дослідження стало ухвалення судом невмотивованого рішення (порушення статті 370 КПК України). Ухваливши рішення про перекваліфікацію документа на заяву про відвід, слідчий суддя не навела правового обґрунтування. Зокрема, судом не зазначено мотивів, з яких поданий документ не підлягає розгляду в порядку статті 80 КПК України, а відразу скеровується за процедурою статті 81 КПК України. Відсутність мотивування є прямим наслідком невивчення змісту документа.

2.3. Легалізація судом юридично нікчемної позиції прокурора та порушення засади рівності сторін (ч. 1 ст. 22 КПК України).

Під час судового засідання прокурор висловила правову позицію щодо поданого скаржником документа, обґрунтувавши необхідність його перекваліфікації посиланням на статті 307 та 308 КПК України. Як достовірно зафіксовано на офіційному технічному записі судового засідання, сторона обвинувачення дослівно заявила наступне:

«Шановний суд, в зв`язку з тим що кримінально-процесуальне законодавство, а саме статті 307, 308 та інші передбачають під час розгляду скарги на постанову слідчого прокурора про закриття вичерпний перелік рішень який слідчий суддя ухвалює за результатами розгляду скарги, а саме це або задоволення скарги або відмову задоволенні або повернення і інші рішення, тому я вважаю подане документ який Залюшний назвав клопотанням це клопотанням про відвід судді, в зв`язку з чим я прошу передати це клопотання для вирішення щодо вже четвертий раз про відвід судді ОСОБА_5 ».

Вербальна конструкція та зміст доводів сторони обвинувачення позбавлені будь-якого правового сенсу та містять фундаментальний логічний розрив. Висновок прокурора про необхідність перекваліфікації документа на «заяву про відвід» жодним чином не випливає з її ж попередньої тези про види рішень за результатами розгляду скарги. Застосування прокурором посилань на статті 307 та 308 КПК України у даному контексті є абсолютно нерелевантним та свідчить про повну правову неспроможність такої позиції.

Відповідно до положень статті 307 КПК України («Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування»), ця норма регламентує виключно види *фінальних* ухвал, які постановляються за наслідками розгляду скарги по суті (скасування рішення, зобов`язання вчинити дію, відмова у задоволенні тощо). Стаття 308 КПК України регламентує виключно порядок оскарження недотримання розумних строків.

Жодна з вказаних прокурором норм не регулює порядок розгляду заяв чи процесуальних клопотань, поданих учасниками провадження безпосередньо під час судового засідання. Порядок вирішення процесуальних клопотань імперативно визначений статтею 350 КПК України, частина 1 якої встановлює: «Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала». Позиція прокурора не містить жодного законного обґрунтування того, на якій підставі клопотання, подане скаржником для реалізації своїх прав під час засідання, має бути примусово перекваліфіковано.

Незважаючи на очевидну правову абсурдність, нерелевантність обраних норм та алогічність виступу прокурора, слідчий суддя беззаперечно з нею погодилася.

Ухваливши процесуальне рішення виключно на підставі юридично нікчемних доводів сторони обвинувачення (та за умови умисного ухилення від безпосереднього вивчення тексту самого документа), головуючий порушила імперативні приписи частини 1 статті 22 КПК України, згідно з якою: «Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом».

Ситуація, за якої слідчий суддя відкрито декларує власне нерозуміння законних вимог скаржника (імітуючи нерозуміння базового терміна «дослідити»), але при цьому миттєво розуміє та легалізує позбавлену правового сенсу позицію прокурора, об`єктивно підтверджує диференційоване ставлення суду до учасників провадження. Надання переваги завідомо необґрунтованим доводам обвинувачення є прямим доказом відсутності незалежності, безсторонності та наявності стійкої упередженості суду.

РОЗДІЛ ІІІ. СИСТЕМАТИЧНЕ ПОРУШЕННЯ СТРОКІВ РОЗГЛЯДУ, ШТУЧНЕ ЗАТЯГУВАННЯ ПРОЦЕСУ ТА МАНІПУЛЯЦІЯ НАВАНТАЖЕННЯМ

Упередженість та недоброчесність слідчого судді об`єктивується через умисне, системне та грубе порушення процесуальних строків, що становить форму зловживання процесуальними повноваженнями та штучного блокування доступу до правосуддя. Затягування розгляду матеріалів здійснюється судом у декілька етапів і становить окремі самостійні порушення.

3.1. Абсолютне перевищення строків розгляду та нівелювання інституту судового контролю.

Відповідно до імперативних приписів частини 2 статті 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження.

Авторозподіл даної скарги на слідчого суддю ОСОБА_3 було здійснено ще 11 червня 2026 року. Станом на сьогодні загальний строк розгляду скарги суттєво перевищує навіть базовий двомісячний строк, встановлений статтею 219 КПК України для проведення самого досудового розслідування. Перетворення оперативного судового контролю (який має здійснюватися за 3 дні) на багатомісячну тяганину є прямим порушенням статті 28 КПК України та позбавляє скаржника права на ефективний засіб правового захисту.

3.2. Систематичні безпідставні відкладення та хибне тлумачення судом статті 306 КПК України.

Протягом усього часу перебування скарги у провадженні судді було призначено вісім засідань (17.06, 19.06, 23.06, 29.06, 30.06, 02.07, 15.07, 27.08), жодне з яких не призвело до вирішення скарги по суті. Такі дії вказують на застосування судом хибного та маніпулятивного тлумачення норм процесуального закону. Суд виходить з незаконної позиції, що імперативний 72-годинний строк нібито стосується виключно призначення першого судового засідання, після чого суддя наділяє себе правом переносити слухання на будь-які довільні строки. Такий підхід є зловживанням процесуальними повноваженнями та штучним створенням перешкод у доступі до правосуддя.

3.3. Умисна бездіяльність суду після повернення матеріалів (нове порушення 72-годинного строку).

Самоправно та безпідставно змінивши правову природу клопотання скаржника на заяву про відвід, слідчий суддя передала матеріали на авторозподіл, чим фактично зупинила розгляд. 31 серпня 2026 року (понеділок) іншим складом суду було постановлено ухвалу за вказаною заявою. Незважаючи на усунення перешкод для подальшого розгляду, станом на 07 вересня 2026 року (тобто протягом семи календарних днів з моменту повернення матеріалів), слідчий суддя ОСОБА_3 не вчинила жодних дій для призначення справи до слухання. Суддя повторно і відкрито проігнорувала імперативний 72-годинний строк, довівши, що її бездіяльність має системний, умисний та недоброчесний характер.

3.4. Ігнорування процесуальних ініціатив сторони щодо дотримання строків розгляду.

Умисел суду на безпідставне затягування процесу підтверджується відмовою головуючого реагувати на відповідні звернення учасника провадження. Як зафіксовано на відеозаписі, скаржник прямо звертався до суду з ініціативою щодо оптимізації процесу, вказавши на мету: «щоб ми не затягували розгляд...». Проте слідчий суддя умисно ухилилася від з`ясування обставин, які б сприяли оперативному вирішенню справи, та не вчинила жодних процесуальних дій для забезпечення дотримання розумних строків. Відмова суду від співпраці зі стороною в питанні дотримання строків доводить, що затягування є цілеспрямованою тактикою головуючого.

3.5. Мотивована маніпуляція системою автоматизованого розподілу справ.

Системне штучне затягування розгляду справ має ознаки прихованого мотиву, пов`язаного із функціонуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Шляхом накопичення нерозглянутих скарг, які формально перебувають у провадженні, слідчий суддя ОСОБА_3 штучно завищує показник свого поточного навантаження. Згідно з алгоритмами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, наявність великої кількості відкритих проваджень призводить до зменшення коефіцієнта участі такого судді в авторозподілі нових справ. Як наслідок, суддя умисно створює ситуацію, за якої система розподіляє нові справи на інших суддів, які вчасно ухвалюють рішення. Така процесуальна поведінка не лише порушує права скаржника, але й призводить до перекладання робочого навантаження на доброчесних колег, що є несумісним зі статусом судді та вказує на наявність корисливого або іншого особистого інтересу в штучному утриманні нерозглянутих матеріалів.

РОЗДІЛ IV. СТВОРЕННЯ ІМУНІТЕТУ ДЛЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ ТА НЕЗАКОННЕ ПРИПИНЕННЯ ЗАСІДАННЯ

4.1. Порушення судом обов`язку щодо створення умов для реалізації процесуальних прав (ст. 22 КПК України) та ігнорування порушень з боку сторони обвинувачення.

Відповідно до імперативних приписів абзацу 1 пункту 20-6 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, в умовах воєнного стану надання матеріалів кримінального провадження «здійснюється... шляхом надання копій матеріалів кримінального провадження в електронній формі».

Сторона обвинувачення умисно не виконала вказану норму закону щодо надання матеріалів у повному обсязі та належній якості. У супровідному листі прокурор письмово зазначила про надання виключно «копій основних матеріалів» (що є прямим підтвердженням приховування іншої частини матеріалів). При цьому якість відсканованих документів є вкрай низькою: значну частину тексту неможливо прочитати, що об`єктивно унеможливлює його правовий аналіз та використання стороною.

Згідно з частиною 6 статті 22 КПК України, законодавцем встановлено імперативний обов`язок суду: «Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків».

Крім того, згідно з частиною 1 статті 350 КПК України: «Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала».

З метою усунення допущених прокурором порушень, скаржником було подано відповідне клопотання щодо витребування матеріалів провадження у повному обсязі та в належній якості. Однак слідчий суддя умисно проігнорувала приписи ч. 6 ст. 22 та ч. 1 ст. 350 КПК України. Суд не вжив жодних передбачених законом заходів для створення умов щодо ознайомлення з матеріалами та ухилився від розгляду поданого клопотання по суті. Більше того, саме спроба скаржника ініціювати розгляд цього клопотання стала для слідчого судді приводом для самоправного припинення судового засідання.

Внаслідок такої протиправної бездіяльності суду, незважаючи на те, що строк розгляду скарги вже перевищує два місяці, скаржник залишається фактично позбавленим доступу до матеріалів справи. Відмова суду застосовувати прямі норми КПК України для припинення порушень з боку прокурора унеможливлює визнання такого судового розгляду справедливим та становить самостійну підставу для відводу головуючого.

4.2. Умисне невиконання власного процесуального рішення (порушення ст. 129-1 Конституції України) та створення штучних перешкод у доступі до правосуддя.

19.06.2026 року скаржником через систему «Електронний суд» було подано письмове клопотання про звільнення від сплати судового збору за отримання доступу (видачу електронної копії) до технічного запису судових засідань у справі № 183/412/26. Підставою для звільнення слугував статус учасника бойових дій (відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»). У прохальній частині клопотання скаржник прямо просив суд зобов`язати секретаря судового засідання надати електронний доступ до відеозаписів через підсистему ВКЗ / Електронний кабінет ЄСІТС на безоплатній основі. Необхідність вирішення вказаного клопотання також окремо ініціювалася скаржником безпосередньо під час судового засідання.

Слідчий суддя розглянула та задовольнила вказане клопотання скаржника.

Однак, незважаючи на ухвалене рішення, головуючий умисно ухилилася від надання відповідної процесуальної вказівки апарату суду (секретарю судового засідання) для фактичної реалізації цього рішення в інформаційно-телекомунікаційній системі.

Відповідно до частини 2 статті 129-1 Конституції України: «Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку». Крім того, згідно з частиною 1 статті 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і безстороннім судом.

Ухвалення судом рішення про звільнення від сплати судового збору із одночасним свідомим блокуванням його фактичного виконання з боку головуючого становить грубе порушення конституційного принципу обов`язковості судового рішення.

Внаслідок такої протиправної бездіяльності суду, законне право скаржника на безоплатний доступ до відеозаписів було заблоковано, у зв`язку з чим скаржник був змушений безпідставно сплачувати судовий збір у розмірі 90 грн. за кожну копію технічного запису для фіксації процесуальних порушень. Створення суддею штучних фінансових та організаційних перешкод для учасника провадження, всупереч власному рішенню, є об`єктивним доказом того, що суддя діє не в інтересах правосуддя, а керується стійкою особистою упередженістю.

4.3. Ігнорування звернення учасника провадження, порушення порядку ведення засідання та невербальний прояв упередженості.

Упередженість головуючого додатково об`єктивується через відверте порушення порядку ведення судового засідання та демонстративну неповагу до учасника провадження.

Зазначеному інциденту передувало подання скаржником через підсистему «Електронний суд» процесуального клопотання. Цей документ був завчасно роздрукований апаратом суду та фізично знаходився у розпорядженні головуючого на момент початку засідання разом із іншим клопотанням (про дослідження об`єктивних обставин, що можуть слугувати підставою для самовідводу, яке суддя в подальшому свавільно та безпідставно перекваліфікувала на заяву про відвід).

З процесуальної точки зору, після ухвалення рішення про передачу матеріалів на авторозподіл, слідчий суддя об`єктивно втрачає повноваження щодо вирішення по суті будь-яких інших клопотань у даній справі. Проте, відсутність повноважень на вирішення клопотання не звільняє головуючого від імперативного обов`язку дотримуватися порядку ведення судового засідання та здійснювати належну процесуальну комунікацію.

Відповідно до частини 1 статті 321 КПК України: «Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій...». Згідно з частинами 1 та 2 статті 371 КПК України, будь-яке процесуальне рішення суду (в тому числі щодо оголошення перерви або закриття судового засідання) ухвалюється у формі ухвали та повинно бути офіційно проголошено.

Як достовірно зафіксовано на офіційному відеозаписі, загальний хронометраж якого становить 08 хвилин 50 секунд, о 08 хв. 44 сек. скаржник розпочав пряме звернення до суду щодо вказаного клопотання. Слідчий суддя, достовірно чуючи звернення, не вчинила жодної передбаченої законом процесуальної дії (не надала роз`яснення щодо неможливості розгляду та не проголосила ухвалу про закриття засідання). Натомість, о 08 хв. 47 сек. суддя мовчки почала вставати зі свого робочого місця, а о 08 хв. 50 сек. секретар самоправно припинив фіксацію та обірвав відеоконференцзв`язок.

З точки зору стандартів професійної поведінки судді, дії головуючого не є випадковими, а становлять акт демонстративного ігнорування. Ситуація, за якої носій судової влади у відповідь на усне звернення учасника процесу обирає тактику мовчазного уникання, повертається спиною або залишає робоче місце під час виступу сторони, є відкритою демонстрацією зневаги. Такий невербальний жест однозначно транслює відмову визнавати за учасником провадження право бути вислуханим та становить грубе порушення стандартів професійної етики.

У контексті правосуддя така поведінка є прямим порушенням статті 9 Кодексу суддівської етики (обов`язок забезпечувати рівність, підтримувати високі стандарти поведінки) та Бангалорських принципів поведінки суддів, які вимагають від судді терпимості, гідності та ввічливості. Мовчазне самоправне залишення зали суду з ігноруванням прямого звернення скаржника свідчить не просто про відсутність нейтральності, а про наявність стійкої, глибоко вкоріненої особистої упередженості головуючого, яка унеможливлює подальше здійснення нею об`єктивного судового контролю.

Заявник ОСОБА_2 в судовому засіданні заяву про відвід підтримав з підстав викладених в ній, просив її задовольнити.

Слідчий суддя ОСОБА_3 , повідомлена про дату та час розгляду заяви про відвід, в судове засідання не з`явилась, правом надати пояснення стосовно обґрунтованості заявленого їй відводу не скористалась.

Прокурор ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд заяви ОСОБА_2 про відвід без її участі, зазначивши про зловживання заявником правом на відвід, просив залишити таку заяву про відвід без розгляду.

Відповідно до ст. 81 КПК України неявка особи, якій заявлено відвід, а також осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, не перешкоджає розгляду питання про відвід судді.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що всі сторони належним чином обізнані про час та місце розгляду заяви ОСОБА_2 про відвід судді ОСОБА_7 , заява про відвід судді розглянута в судовому засіданні за участі заявника.

Слідчий суддя, заслухавши пояснення заявника, дослідивши заяву про відвід, журнал судового засідання від 27.08.2026 та аудіозапис судового засідання, приходить до наступних висновків.

Обставини, що виключають участь слідчого судді в кримінальному провадженні, визначені статтею 75 КПК України, відповідно до якої суддя, слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, дізнавача, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Крім того, положеннями ст. 76 КПК України визначена недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом (п.10).

Так, зміст заяви ОСОБА_2 фактично зводиться до незгоди заявника з процесуальними рішеннями слідчого судді під час розгляду його скарги на закриття кримінального провадження. Слід зазначити, що не кожна незгода сторони провадження із процесуальними рішеннями суду або її суб`єктивна критична оцінка дій судді є достатньою підставою для відводу, оскільки відвід судді має ґрунтуватися виключно на об`єктивних, підтверджених обставинах, що реально ставлять під сумнів його неупередженість.

Відповідно до п.п. 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів, при виконанні своїх обов`язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. При цьому, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Оцінивши доводи заявника, наведені останнім в обґрунтування доводів щодо наявності підстав для відводу слідчого судді ОСОБА_3 , приходжу до висновку про їх необґрунтованість, оскільки твердження заявника про порушення суддею норм КПК України під час дослідження письмових доказів, є предметом розгляду судів апеляційної або касаційної інстанції, а сумніви заявника щодо неупередженості слідчого судді, за відсутності належних доводів і доказів наявності обставин, визначених в ст.ст. 75, 76 КПК України, не можуть свідчити про упередженість судді, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід слідчого судді ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 75, 76, 81, 110, 369, 371, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13.01.2026 - відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1