Ухвала суду № 139663646, 11.09.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/624/26

Провадження № 2/156/518/26

У Х В А Л А

11 вересня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області у складі головуючого - судді Комзюк Н.Н., за участю секретаря судового засідання - Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.

28.07.2026 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою КЦС ВС справи № 552/672/23 (провадження № 6І-4595сво25), оскільки вважає, що неможливо розглянути дану справу до отримання висновків у справі № 552/672/23.

Суд, розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, дійшов наступного висновку.

Згідно з п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Так, ухвалою від 04 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 552/672/23 (провадження № 6І-4595сво25) на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61- 92св24). Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що суд не вправі давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України. За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року справу № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) прийнято та призначено до розгляду.

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року по справі № 552/672/23 вказано наступне:

«Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду і від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що у справі, що переглядається, предметом розгляду є стягнення грошових коштів за кредитним договором, укладеним в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та статті 1055 ЦК України, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом введення коду підтвердження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24), предметом розгляду якої були подібні правовідносини, дійшов, зокрема, таких висновків:

«Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усупереч вимогами частини першої статті 382 ЦПК України щодо зазначення мотивів відхилення аргументів відповідача про непропорційно велику суму компенсації, апеляційний суд на ці аргументи заявника не відповів, не зазначив, чи відповідає заявлений до стягнення розмір боргу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права».

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (на яку, в контексті несправедливих умов правочину послалася колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду) визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийшов до висновку за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження № 61-92св24).

При передачі справи на розгляд об`єднаної колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила також із того, що відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а також вирішення проблем правозастосування забезпечують наряду з Великою Палатою Верховного Суду, також й усі касаційні суди Верховного Суду (див.: ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі № 201/2485/17, провадження № 14-94цс22)».

Отже, проаналізувавши правовідносини у даній справі та дослідивши зміст ухвали Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 18.02.2026 у справі № 552/672/23, суд уважає, що дана справа та справа № 552/672/23 не є тотожніми, оскільки у вказаних справах різний суб`єктний склад сторін кредитного договору, різні кредитодавці (кредитори), відмінні кредитні договори за своїм змістом, отже різні умови кредитування та фактичні підстави виникнення заборгованості. Крім того, із самої ухвали про передачу справи № 552/672/23 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачається, що предметом оцінки Об`єднаної палати буде питання меж судового втручання у договірні відносини споживчого кредитування. Водночас, сторона відповідача не надала суду письмових пояснень щодо несправедливості умов кредитних договорів або порушення прав відповідача як споживача. Тобто відсутні будь-які посилання на положення Закону України «Про захист прав споживачів», на несправедливість, кабальність чи завідомо невигідність умов, а також на дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін.

Крім того суд звертає увагу, що зупинення провадження у справі на підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі слід відмовити.

У зв`язку з наведеним судове засідання слід відкласти.

Керуючись ст.252, 353-355 ЦПК України , суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лукомської Вікторії Василівни про зупинення провадження у справі відмовити.

Судове засідання відкласти на 15:00 12 жовтня 2026 року, про що повідомити учасників справи.

Ухвала в частині зупинення провадження може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СуддяН.Н. Комзюк