Рішення № 139656013, 16.06.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2374/26-ц

пр. 2-329/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Зінченко І.І.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: Домашевської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКС України), в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача за період часу з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року 3 % річних у розмірі 186,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 842,05 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 02.04.2024 року направив на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області заяву про виконання виконавчого листа № 501/1212/20, виданого Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 900,00 грн. В подальшому Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області направило заяву та виконавчий лист № 501/1212/20 до Державної казначейської служби України, який обліковується на виконанні з 22.05.2024 року. У зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовною заявою про стягнення із Державної казначейської служби України 3 % річних та інфляційних втрат за період часу з 22.08.2024 року по 19.12.2024 року (справа № 757/47283/25-ц). Крім цього, ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із другою позовною заявою про стягнення із Державної казначейської служби України 3 % річних та інфляційних втрат за період часу з 19.12.2024 року по 07.05.2025 року (справа № 757/45282/25-ц). Оскільки станом на 15.01.2026 року на рахунок ОСОБА_1 жодних коштів не надходило, позивач вважає, що на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право стягнути з боржника 3 % річних та інфляційні втрати за період з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року за прострочення виконання рішення суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 року, справу було розподілено та 21.01.2026 року передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2026 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості, судове засіданні для розгляду справи по суті призначено на 26.03.2026 року.

05.02.2026 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Тимофєєвої Т.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Виконавчий лист у справі № 501/1212/20 з 22.05.2024 року обліковується на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб». Станом на дату надходження виконавчого документу, обсяг бюджетних призначень за програмою КПКВК 3504030 був недостатнім для забезпечення виконання всіх судових рішень. Казначейством в порядку черговості та в межах бюджетних асигнувань, 16.12.2025 року перераховано на банківський рахунок стягувача кошти у розмірі 39 900,00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 1503789 від 15.12.2025 року. Законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.

26.03.2026 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, та судове засідання призначено на 16.06.2026 року.

17.03.2026 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Галайчук Г.С. надійшли додаткові пояснення у справі, які були передані головуючому суді 20.03.2026 року, у яких остання зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, оскільки рішення суду у справі № 501/1212/20 було виконано лише 16.12.2025 року, тобто, починаючи із 22.08.2024 року (дата подання виконавчого листа після перебування 3 місяців) по 16.12.2025 року (дата сплати коштів) пройшло майже 15 місяців прострочення виконання рішення суду в справі. Отже, доводи відповідача про вживання ним заходів для виконання судового рішення є безпідставним та не звільняють останнього від обов`язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % річних за період невиконання судового рішення.

Окрім цього, 17.03.2026 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Галайчук Г.С. надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

В судове засідання 16.06.2026 року з`явився представник відповідача. Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Представник позивача у заяві від 17.03.2026 року просила розглядати справу у їх відсутність.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд дійшов висновку про розгляду справи за відсутності позивача його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала та просила в позові відмовити із викладених у відзиві підстав.

Вислухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що 22.03.2024 року Іллічівський міський суд Одеської області на виконання постанови Одеського апеляційного суд від 11.10.2022 року видав виконавчий лист у справі № 501/1212/20 про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 900,00 грн. (а.с. 41-42).

02.04.2024 року ОСОБА_1 направив на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області заяву на виконання виконавчого листа № 501/1212/20, виданого Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 900,00 грн. (а.с. 40).

10.05.2024 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області направило заяву ОСОБА_1 та виконавчий лист № 501/1212/20, виданий Іллічівським міським судом Одеської області до Державної казначейської служби України, який останньою отриманий 22.05.2024 року (а.с. 39).

17.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовною заявою до Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 3 % річних та інфляційні втрати за період часу з 19.12.2024 року по 07.05.2025 року за прострочення виконання рішення суду у справі № 501/1212/20 (справа № 757/45282/25-ц) (а.с. 6-10).

Окрім цього, 25.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із другою позовною заявою до Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 3 % річних та інфляційні втрати за період часу з 22.08.2024 року по 19.12.2024 року за прострочення виконання рішення суду у справі № 501/1212/20 (справа № 757/47283/25-ц) (а.с. 12-16).

Державна казначейська служба України листом від 02.07.2025 року за № 5-06-06/14454 повідомила представника позивача проте, що питання про перерахування коштів за виконавчим листом по справі № 501/1212/20, розглянеться Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаного виконавчого листа (а.с. 17)

15.12.2025 року Державна казначейська служба України перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 39 900,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 1503789 від 15.12.2025 року (а.с. 69-70).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як визначено у ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Як визначено у ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду) та особливості їх виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Як визначено у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейських обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено «Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок), яким встановлюється механізм, особливості виконання рішень про стягнення коштів з вказаних органів.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45) від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки:

«91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

З огляду на цей припис, прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до ДКС України.

Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Отже, положення частини другої статті 625 ЦК України поширюється на спірні правовідносини. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.

Так, виконавчий лист № 501/1212/20, виданий Іллічівським міським судом Одеської області перебував на виконанні у ДКС України з 22.05.2024 року (наступний день після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документу є 23.08.2024 року), грошові кошти у розмірі 39 000,00 грн. були перераховано позивачу 16.12.2025 року (днем, що передує дню повного виконання рішення суду є 15.12.2025 року).

Окрім цього, Печерським районним судом м. Києва розглядаються цивільні справи ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за період часу з 22.08.2024 року по 19.12.2024 року, а також за період з 19.12.2024 року по 07.05.2025 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання за період часу з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження сплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат за вказаний період.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд з ним погоджується.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України за період часу з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року 3 % річних у розмірі 186,93 грн., інфляційних втрат у розмірі 842,05 грн., нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, витрати, пов`язані з розглядом справи, становлять 3 000,00 грн. та складаються з: 3 000,00 грн. - витрати на професійну правничу (правову) допомогу.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача додано: копію Договору № 08/01/2025 про надання правової допомоги від 08.01.2025 року, укладеного між Адвокатським бюро «Галайчук Ганни Сергіївни (далі - Бюро) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт), копію Додаткової угоди № 2 до договору № 08/01/2025 про надання правової допомоги від 08.01.2025 року, копію акту виконаних робіт від 13.03.2026 року та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 94-96).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2 від 16.07.2025 року до Договору № 08/01/2025 про надання правової допомоги від 08.01.2025 року, ОСОБА_2 сплачує Бюро гонорар в сумі 3 000,00 грн., а саме за надання правової допомоги щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 нараховану на підставі ст. 625 ЦК України заборгованість за період з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року.

Згідно акту виконаних робіт від 13.03.2026 року, Виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги за Договором № 08/01/2025 про надання правової допомоги від 08.01.2025 року, у формі: надання усних двох консультацій - 1 год.; складення та подання позовної заяви - 3 год.; складання та подання адвокатського запиту - 1 год.; складання та подання клопотання про долучення доказів - 1 год.

При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Вказаний розрахунок відповідачем не заперечувався, у встановленому законом порядку не спростовано.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 000,00 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Доказів на підтвердження понесення інших витрат позивачем не надано. Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 5, 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. ст. 11, 509, 625 Цивільного кодексу України; ст. ст. 12, 13, 76-81, 133-142, 263-265, 267, 273, 274-279, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період часу з 07.05.2025 року по 02.07.2025 року 3 % річних у розмірі 186 (сто вісімдесят шість) грн. 93 коп. та інфляційні втрати у розмірі 842 (вісімсот сорок дві) грн. 05 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 14.07.2026 року.

Суддя І.В. Григоренко