Ухвала суду № 139655979, 08.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12884/26

Провадження № 2-з/756/138/26

У Х В А Л А

про забезпечення позову

08 вересня 2026 року місто Київ

Суддя Оболонського районного суду міста Києва Примак-Березовська О.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сосєдка Максима Олександровича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулікова Яна Володимирівна, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и л а:

До суду надійшла заява представника позивача про застосування додаткових заходів забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов, шляхом:

- заборони ОСОБА_3 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі вчиняти будь-які дії, пов`язані з входженням до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , перебуванням у ній та її фактичним використанням, у тому числі проживанням, використанням для особистих, побутових, господарських або інших потреб (далі - пункт 1);

- заборони до набрання законної сили судовим рішенням у справі будь-яким іншим особам, які отримали або отримають доступ до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_3 , на підставі укладених із нею договорів чи інших домовленостей, за її згодою, дорученням або в її інтересах, вчиняти будь-які дії, пов`язані з входженням до зазначеної квартири, перебуванням у ній, проживанням та іншим фактичним використанням квартири (далі пункт 2);

- заборони ОСОБА_3 до набрання законної сили судовим рішенням у справі передавати зазначену квартиру або право фактичного користування нею будь-яким іншим особам, у тому числі шляхом укладення договорів найму (оренди), позички, безоплатного користування або інших договорів чи домовленостей, наслідком яких є надання третім особам доступу до квартири або можливості нею користуватися (далі пункт 3);

- заборони ОСОБА_3 та особам, які діють від її імені, за її дорученням або в її інтересах, до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії, пов`язані із заміною вхідних дверей або замків, установленням чи заміною сигналізації, охоронних пристроїв або інших технічних засобів, які визначають чи змінюють режим доступу до квартири (далі пункт 4).

В обгрунтування такої зазначає, що доступ позивача до квартири досі не відновлено. На підтвердження цього надано письмові пояснення ОСОБА_1 , відібрані 13 серпня 2026 року у Шевченківському управлінні поліції ГУНП у місті Києві, а також заява ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 13 серпня 2026 року (вх. № 37994), які підтверджують, що припинення доступу позивача до квартири має триваючий, а не одноразовий характер.

Представник відповідача ОСОБА_4 подав заперечення, де зазначив про те, що право власності ОСОБА_3 на квартиру зареєстроване у встановленому порядку і є чинним. Крім того, обставини заміни замків спростовуються вимогою про звільнення квартири від 25 липня 2026 року, на якій міститься запис про отримання представником позивача ключів від квартири, а наявність у квартирі грошових коштів та цінностей, про яку заявляє позивач, нічим не підтверджена.

Представник відповідача вважає заявлені заходи забезпечення неспівмірними та такими, що фактично позбавляють власника права користуватися своїм майном.

Дослідивши матеріали справи, зміст заяви та заперечення, суд дійшов таких висновків.

Позивач звернулася до відповідачів з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 9 вересня 2024 року та визнання за нею права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 9 вересня 2024 року, укладеного ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року частково задоволено первісну заяву про забезпечення позову: накладено арешт на квартиру та заборонено державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо неї; у частині вимог про заборону вчинення дій, спрямованих на виселення позивача та створення їй перешкод у користуванні квартирою, відмовлено з тих підстав, що інститут забезпечення позову не позбавляє власника права користування та володіння своїм майном, а предмет спору не містить вимог щодо порядку користування, виселення чи вселення.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 7 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні повторно поданої заяви про забезпечення позову, якою позивач, посилаючись на заміну замків 29 липня 2026 року, просила заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на виселення позивача, а також змінювати замки, обмежувати доступ, вселяти нових осіб тощо.

Судом встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного демографічного реєстру ОСОБА_1 знята з реєстрації за адресою спірної квартири з 13 вересня 2024 року, і зазначив, що заявлені вимоги повторно стосуються питання виселення, вселення та порядку користування квартирою, що є окремою правовою підставою для звернення до суду і не може вирішуватися у порядку забезпечення позову, оскільки це підміняє розгляд справи по суті.

Жодна із зазначених ухвал суду не оскаржувалася в апеляційному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення у порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.

В той самий день у неї відібрано письмові пояснення, де зазначено про те, що доступ до квартири їй не відновлено, у зв`язку з чим вона тимчасово проживає за іншою адресою.

Також з таких пояснень вбачається, що в квартирі залишилися документи, зокрема паспорти позивача та її малолітнього онука, правовстановлюючі документи на нерухоме майно, а також грошові кошти та цінності.

Станом на час розгляду цієї заяви жодного процесуального рішення у зазначеному кримінальному провадженні не ухвалено, а саме: осіб, причетних до можливого вчинення кримінального правопорушення, не встановлено, а обставини, викладені ОСОБА_1 у поясненнях від 13 серпня 2026 року, наразі не підтверджені.

Згідно з частиною 2 статті 149 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до пунктів 4, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.

При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи будуть порушені, на підтвердження чого є належні докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє таке клопотання, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідної сторони, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 640/17361/20 необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Щодо вимог про заборону ОСОБА_3 , а також іншим особам, які отримали або отримають доступ до квартири від ОСОБА_3 , на підставі укладених із нею договорів чи інших домовленостей, за її згодою, дорученням або в її інтересах входити до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , перебувати у ній та фактично використовувати, у тому числі проживати, користуватись для особистих, побутових, господарських або інших потреб, суд зазначає таке.

Право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру зареєстроване в установленому законом порядку та станом на час розгляду цієї заяви є чинним.

Забезпечення позову не може повністю позбавити зареєстрованого власника права користуватися своїм майном до вирішення спору по суті - такого висновку суд дійшов в ухвалах Оболонського районного суду міста Києва від 29 липня та від 7 серпня 2026 року, підстав відступати від нього суд не вбачає.

Крім того, обставини, на які посилається заявник, зокрема, примусова заміна замків без відома та згоди позивача є спірними.

Так, представник відповідача ОСОБА_3 надав вимогу про звільнення квартири від 25 липня 2026 року з відміткою про отримання ключів представником позивача.

Суд зауважує, що в разі, якщо зазначена обставина знайде своє підтвердження під час розгляду справи по суті, це буде свідчити, що зміна доступу до квартири відбулася за волею самої позивачки, а не в результаті самоправних дій відповідача. З`ясування цього питання виходить за межі розгляду заяви про забезпечення позову.

Суд також звертає увагу, що такі заявлені вимоги за своїм змістом є не забезпеченням позову про визнання права власності, а фактичним вирішенням окремого спору - про право користування квартирою чи виселення.

Такий спір не є предметом цієї справи, а тому забезпечення позову шляхом задоволення вимог, які виходять за межі заявленого позову, не допускається.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 1 вересня 2026 року у справі №754/5673/25 суд не бере до уваги, оскільки обставини цієї справи відрізняються, а саме зазначається про особу, яка правомірно й безперервно проживала в житлі понад тривалий строк на підставі окремого житлового титулу, тоді як правомірність проживання позивача у спірній квартирі станом на 29 липня 2026 року є спірною і потребує дослідження під час розгляду справи по суті, зокрема з огляду на її зняття з реєстрації за цією адресою з 13 вересня 2024 року.

З огляду на викладене, вимоги, викладені у пунктах 1 та 2 заяви, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги заборонити ОСОБА_3 передавати зазначену квартиру або право фактичного користування нею будь-яким іншим особам, у тому числі шляхом укладення договорів найму (оренди), позички, безоплатного користування або інших договорів чи домовленостей, наслідком яких є надання третім особам доступу до квартири або можливості нею користуватися, суд вважає таку обґрунтованою з наступних підстав.

Суд при постановленні ухвали про заборону вчиняти певні дії щодо спірного майна враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 у справі №910/4669/21).

Суд враховує практику Верховного Суду у справах №910/9400/20 та №910/9627/20, у рішеннях яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються також із позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).

Також, у цій частині суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, зокрема, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заборона передавати квартиру в найм, оренду, позичку чи в інше користування третім особам не позбавляє ОСОБА_3 права особисто користуватися квартирою. Разом з тим зазначена заборона виключає можливість виникнення в третіх осіб договірних прав на квартиру протягом розгляду справи.

Крім того, така заборона убезпечить від можливих зловживань, пошкодження майна, зміни його стану невідомими особами, перешкоджанню користування, вселення сторонами тощо. Суд погоджується, що без вжиття таких заходів може бути істотно ускладнене виконання рішення суду у цій справі, а тому таких захід забезпечення є пропорційним заявленим вимогам та сприятиме ефективному захисту оспорюваних прав сторін у цій справі.

Суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не порушує право користування відповідачем спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Щодо вимоги заборонити ОСОБА_3 та особам, які діють від її імені, за її дорученням або в її інтересах, до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії, пов`язані із заміною вхідних дверей або замків, установленням чи заміною сигналізації, охоронних пристроїв або інших технічних засобів, які визначають чи змінюють режим доступу до квартири, суд зазначає таке.

Право визначати технічний стан доступу до майна, зокрема, які замки або засоби охорони на ньому встановлені, є складовою права власності.

Обмеження цього права так само є втручанням у права зареєстрованого власника, як і заборона входити до квартири чи користуватися нею, і вимагає такого самого обґрунтування конкретним ризиком, пов`язаним із предметом спору.

На думку суду, заявник не довів, що подальша зміна замків здатна ускладнити виконання майбутнього рішення суду про право власності на квартиру, оскільки сам факт такої зміни не впливає ні на державну реєстрацію права власності, ні на можливість дослідити обставини справи по суті.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №644/3734/21 суд відхиляє, оскільки в зазначеній справі відповідна заборона застосовувалася як превентивний захід щодо особи, яка спірним майном фактично не володіла, а намір зміни замків лише передбачався. У цій справі замки вже фактично замінено, а обставини такої заміни є спірними, тому застосування аналогічного заходу на цій стадії означало б передчасне вирішення того самого питання, яке підлягає дослідженню під час розгляду справи по суті.

З огляду на це вимога, викладена у пункті 4 заяви, задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 154, 157, 158, 260, 353355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

п о с т а н о в и л а:

Заяву задовольнити частково.

Вжити заходів забезпечення, шляхом заборони ОСОБА_3 до набрання законної сили судовим рішенням у справі передавати квартиру АДРЕСА_2 або право фактичного користування нею будь-яким іншим особам, у тому числі шляхом укладення договорів найму (оренди), позички, безоплатного користування або інших договорів чи домовленостей, наслідком яких є надання третім особам доступу до квартири або можливості нею користуватися.

У решті вимог заяви відмовити.

Виконання ухвали покласти на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (04212, місто Київ, вулиця Левка Лук`яненка, 2-Д).

Виконання покласти на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (04212, місто Київ, вулиця Левка Лук`яненка, 2-Д).

На підставі частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Роз`яснити, що у відповідності до частини 4 статті 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА