Ухвала суду № 139652744, 02.09.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 6/742/232/26

Єдиний унікальний № 742/7020/24

УХВАЛА

02 вересня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судового засідання Бурмаці Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія Івана Миколайовича, стягувач акціонерне товариство «Чернігівобленерго», боржник ОСОБА_1 , про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, -

В С Т А Н О В И В :

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Веремій І.М. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у якому просив звернути стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Подання мотивоване тим, що на виконанні у приватного виконавця Веремія І.М. знаходиться зведене виконавче провадження №81723101 з примусового виконання виконавчого листа №742/7020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернігівобленерго» вартості не облікованої електричної енергії в розмірі 581397,83 грн та сплаченого судового збору у розмірі 8720,97 грн, а всього - 590118,80 грн, та виконавчого листа №742/7020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернігівобленерго» судового збору у розмірі 3785,00 грн.

Під час здійснення виконавчих дій приватним виконавцем було встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні грошові кошти на рахунках, вона офіційно не працевлаштована, дохід у вигляді заробітної плати або пенсії не отримує, транспортні засоби за нею не зареєстровані.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2026 було визнано недійсним договір дарування від 30.07.2025, яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на 26.08.2026 виконавчі листи №742/7020/24 залишаються невиконаними, тому з метою звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звернувся з поданням на звернення у зведеному виконавчому провадженні №81723101 на нерухоме майно ОСОБА_1 , що належить їй на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2026, але не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

02.09.2026 від ОСОБА_1 надійшло заперечення на подання, мотивоване тим, що посилання приватного виконавця на те, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2026 не відповідає дійсності, оскільки зазначений житловий будинок набутий нею у власність на підставі свідоцтва про право власності від 28.11.2004. Крім того, вказаний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такий, що набутий подружжям за час шлюбу, тому звернення стягнення на такий житловий будинок буде порушувати право власності ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_1 зауважила, що вона в межах своїх можливостей здійснила часткове погашення заборгованості за виконавчими документами АТ «Чернігівобленерго».

У судове засідання заявник не з`явився, проте безпосередньо у поданні просив розглянути справу за його відсутності

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

На виконанні у приватного виконавця Веремія І.М. знаходиться зведене виконавче провадження №81723101 (а.п.106) з примусового виконання виконавчого листа №742/7020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернігівобленерго» вартості не облікованої електричної енергії в розмірі 581397,83 грн та сплаченого судового збору у розмірі 8720,97 грн, а всього - 590118,80 грн, та виконавчого листа №742/6617/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Чернігівобленерго» судового збору у розмірі 3785,00 грн (а.п.93,94).

Постановами приватного виконавця від 15.09.2025 було накладено арешт на кошти боржниці ОСОБА_1 та на її майно (а.п.107, 108).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №491239458 від 24.08.2026 щодо суб`єкта з РНОКПП НОМЕР_1 ( ОСОБА_1 ) вбачається, що на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було накладено арешт. Особа, майно/права, якої обтяжуються ОСОБА_1 (а.п.95).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №491239715 від 24.08.2026, власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (а.п.96).

Згідно з копією довідки №01-16/261 від 20.05.2026, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.103).

У ОСОБА_1 відсутні грошові кошти на рахунках (а.п.97), вона офіційно не працевлаштована, дохід у вигляді заробітної плати або пенсії не отримує (а.п.99,100,102), транспортні засоби (а.п.101), земельні ділянки (а.п.98) за нею не зареєстровані.

30.07.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.п.104-105).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2026 було визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 30.07.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.п.113-119).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено 10.02.1990 (а.п.128), що підтверджується також актовим записом про шлюб (а.п.129).

Таким чином, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано ОСОБА_1 09.09.2004 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку (а.п.130).

Відповідно до копії Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №5609591, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_3 від 28.11.2004 (а.п.131).

На підтвердження часткового погашення заборгованості за виконавчими документами АТ «Чернігівобленерго» ОСОБА_1 надала суду копії квитанцій на загальну суму 100000,00 грн (а.п.132,133).

Згідно зі ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", ст.440 ЦПК України, державний або приватний виконавець має право звернутися до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

У статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець визначив у якому порядку звертається стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи.

Частинами третьою-четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з вимогами частини десятої одинадцятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18) та постанові від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18) від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20) та від 04 січня 2024 року у справі № 344/16496/17.

Системне тлумачення статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», статті 440 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що виконавець має право звернутися до суду з поданням у випадку, якщо наявне нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за боржником. При цьому під нерухомим майном слід розуміти земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Останні можуть виступати об`єктами права.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це зокрема відсутність державної реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Згідно з ч.1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №947/22930/19 (провадження №61-9215св20).

До звернення з відповідним поданням до суду виконавець повинен здійснити всі інші передбачені Законом заходи для належного виконання судового рішення та довести цей факт у суді, а також встановити наявність нерухомого майна у боржника, яке є фактично його власністю, однак право власності зареєстровано за іншою особою. Окрім того, одночасно суд має дослідити факт наявності у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача.

При цьому, виконавець має довести в суді, що спірне нерухоме майно дійсно не зареєстроване за боржником, але при цьому має статус нерухомого майна, тобто може виступати об`єктами цивільного обороту. Підтвердженням цього може бути інформація БТІ, Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна тощо.

Також виконавець має надати докази того, що боржник фактично є володільцем майна. Підтвердженням може бути свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу нерухомого майна, рішення суду тощо.

Тобто, головними умовами для задоволення подання виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є такі: здійснення усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення; відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача; наявність нерухомого майна та належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване, однак зареєстроване за іншою особою; наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є «фактичним» власником майна; у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 2-119/12 (провадження № 61-10330св21).

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути задоволено судом та виконавцем може бути звернуто стягнення на таке майно за наявності у їх сукупності наступних умов:

- на момент звернення державного виконавця до суду із вказаним поданням майно повинне мати статус нерухомого майна (нерухомості), яке прийняте в експлуатацію в установленому законом порядку;

- належність боржнику на праві власності такого об`єкта нерухомого майна має бути документально підтверджена;

- право власності боржника на таке майно не зареєстровано в установленому законом порядку.

Відповідно до статей 12, 13, 76, 81 ЦПК України обов`язок доказування наявності вищенаведених обставин, які є підставою для задоволення подання державного виконавця, покладається на державного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.

Водночас, суд звертає увагу, що питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, стосується тих випадків, коли боржник фактично є власником майна, володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Звертаючись до суду з цим поданням, державним виконавцем зазначено, що судове рішення про стягнення із боржника коштів не виконане, оскільки вжиті останнім заходи щодо виконання судового рішення не призвели до бажаного результату.

Однак, з копій квитанцій від 31.07.2026 та 31.08.2026 вбачається, що боржниця ОСОБА_1 сплачує заборгованість в межах виконавчого провадження №79107634. Так, відповідно до наданих квитанцій нею вже сплачено 100000,00 грн, тому твердження приватного виконавця Веремія І.М. про невиконання боржницею виконавчих документів не відповідає дійсності.

Крім того, стосовно будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на який приватний виконавець просить здійснити стягнення, застосовано такий вид обтяження як арешт нерухомого майна, що не дає підстав для звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст 258-261, 354, 440 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні поданням приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія Івана Миколайовича, стягувач акціонерне товариство «Чернігівобленерго», боржник ОСОБА_1 , про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, - відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Повний текст ухвали складено та підписано 02.09.2026.

Разом з тим, на ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Анна КОРОТКА