Ухвала суду № 139646859, 07.09.2026, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/114/26

Провадження № 1-кп/438/49/2026

УХВАЛА

іменем України

07 вересня 2026 року м. Борислав

Колегія суддів Бориславського міського суду Львівської області у складі судді-доповідача ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22025050000000856 від 28.08.2025 р. за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Костянтинівка Донецької області, громадянина України, одруженого, несудимого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , мешкаючого в АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України -

встановила:

Ухвалою суду від 13.07.2026 р. відносно ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 10.09.2026 р. включно без права внесення застави.

У зв`язку із тим, що судове провадження не було завершено до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, то прокурором подано письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки, як вважає прокурор, за наявності обґрунтованої підозри про вчинення ним кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжких злочинів, тяжкість покарання, яке передбачено за нього, існують ризики переховування обвинуваченого від суду, а також, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, знищення або спотворення доказів, вчинення нового кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 проти задоволення клопотання заперечували.

ОСОБА_7 вказав, що його ризики, зазначені у лопотанні прокурором, не доведені і не існують. Від цього просив застосувати до нього альтернативний запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт, або визначити розмір застави, якщо буде обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи обвинуваченого та також просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити, обравши обвинуваченому більш м`який запобіжний захід ніж той, про який клопоче прокурор.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд дійшов наступного висновку.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

З формулювання обвинувачення та вже досліджених частини доказів у кримінальному провадженні вбачається, що ОСОБА_7 при вказаних у обвинувальному акті обставинах міг вчинити інкримінований йому особливо тяжкий злочин, за вчинення якого передбачено суворе покарання, і на даній стадії судового розгляду суд не має права оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою або невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувальних заходів. Тому, суд вважає, що обґрунтована має місце у даному випадку.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У п.п. 59-61 Рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 р. по справі «Смирнова проти Росії» (скарги № 46133/99 и № 48183/99), зазначено, що прецедентне право Конвенції розробило чотири базові прийнятні підстави у відмові у звільненні під підписку про невиїзд: ризик, що особа, якій пред`явлено звинувачення, не з`явиться на суді (див. справу Stogmuller v. Austria, судове рішення від 10 листопада 1969 року, Серії А no. 9 § 15); ризик, що особа, якій висунуто звинувачення у разі звільнення, здійснить дії, щоб перешкодити відправленню правосуддя (див. справу Wemhoff, процитовану вище, § 14) або вчинить подальші правопорушення (див. справу Matznetter v. Austria, судове рішення від 10 листопада 1969 року, Серії А no. 10 § 9) або порушить громадський порядок (див. справу Letellier v. France, судове рішення від 26 червня 1991, Серії A no. 207, § 51). Небезпека можливості втекти від правосуддя не може вимірюватися виключно на основі суворості можливого вироку; вона має оцінюватися щодо низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки можливості втекти від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не зможе виправдати досудове утримання під вартою. У зв`язку з цим увага повинна бути, зокрема, приділена характеру залученої особи, її моральності, її активам, зв`язкам з державою, в якій вона піддається переслідуванню та її міжнародним контактам (див. справу W. v. Switzerland, судове рішення від 26 січня 1993 року, Серії A no. 254-A § 33 з подальшими посиланнями). Питання, чи є термін утримання під вартою розумним, не може оцінюватися абстрактно. Те, чи розумно залишати під вартою особу, якій пред`явлено звинувачення, має оцінюватися в кожному випадку окремо відповідно до її особливих характеристик. Продовжений тримання під вартою може бути виправдано в даному випадку, тільки якщо є конкретні ознаки того, що це дійсно потрібно громадськими інтересами, які, незважаючи на презумпцію невинності, переважують правило поваги до особистої свободи (див. справу W. v. Switzerland, процитовану вище, § 30).

Як встановлено судом, обвинувачений у м. Бориславі не має постійної роботи, не має свого власного житла та мешкає у орендованому приміщенні, не має утриманців, близьких родичів, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків у місті постійного проживання. ОСОБА_7 є мешканцем території, де наразі ведуться бойові дії. Від цього суд вважає, що існує ризик втечі обвинуваченого, та як наслідок, ухилення від правосуддя. Доводи обвинуваченого, що його вік та майновий стан унеможливлюють реалізацію ризиків щодо переховування суд оцінює критично, оскільки вказані обставини, на переконання суду, не є перешкодою для вчинення вказаних дій.

Суд також погоджується із доводом обвинуваченого, що тяжкість покарання не може слугувати єдиною підставою для застосування щодо особи найжорсткішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але, у даному випадку, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, враховується судом у сукупності й з іншими вищенаведеними факторами, які дають суду право обрати саме такий захід забезпечення кримінального провадження.

Крім того, у суду немає підстав вважати, що стан здоров`я обвинуваченого, або існують інші чинники, які перешкоджають йому перебувати під вартою в умовах слідчого ізолятору.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя. Від цього підстав для обрання іншого запобіжного заходу для обвинуваченого на даний час немає, а строк дії існуючого запобіжного заходу слід продовжити ще на 60 днів.

Щодо прохання сторони захисту обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, то суд наголошує, що на підтвердження адреси, за якою обвинувачений може перебувати під час домашнього арешту, суду не надано жодних доказів згоди власника житла на перебування у ньому обвинуваченого у разі застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

Враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та у державі наразі діє воєнний стан, то в колегії суддів немає підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 331 КПК України, колегія суддів

постановила:

У задоволенні клопотання ОСОБА_7 про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або застави - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Костянтинівка Донецької області, громадянину України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 05 листопада 2026 року включно без визначення розміру застави.

Ухвала в частині запобіжного заходу може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду, а обвинуваченим у той самий строк з моменту отримання копії ухвали.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_8

Судді

ОСОБА_9