Ухвала суду № 139637753, 10.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

10 вересня 2026 року справа №320/31214/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області усунути наслідки протиправного рішення: внести до Єдиного державного демографічного реєстру, ЄІАС УМП ІП «Облік іноземців та біженців» та інших відомчих систем відомості про скасування відкликання і відновлення чинного статусу посвідки № НОМЕР_1 до 07.03.2028; повідомити про це Адміністрацію Державної прикордонної служби України та забезпечити коригування відомостей у системі «Аркан».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 справу передано на розгляд судді Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Витребувано докази у справі від сторін.

31.08.2026 канцелярією суду зареєстровано заяву позивача від 13.07.2026 про забезпечення позову, подану через підсистему «Електронний суд», в якій просить суд:

- зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі;

- заборонити Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до набрання законної сили судовим рішенням у справі анулювати або знищувати бланк посвідки №800352387, складати акт її знищення, вносити нові записи про її анулювання/знищення та вчиняти інші незворотні дії з виконання оскаржуваного рішення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.08.2026 визначено головуючим щодо розгляду вказаної заяви суддю Київського окружного адміністративного суду Кушнову А.О.

Заяву про забезпечення позову передано судді Кушновій А.О. 04.09.2026 після виходу судді з відпустки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.07.2026 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/31214/26.

07.09.2026 канцелярією суду зареєстровано заяву, подану представником позивача Романенко І.М. через підсистему «Електронний суд» 07.09.2026, про забезпечення позову, в якій остання просить суд:

- зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 18.06.2026 № 801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої ОСОБА_3 , до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/31214/26;

- заборонити Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/31214/26 вчиняти дії з виконання рішення від 18.06.2026 №801112000010034, пов`язані з анулюванням та знищенням бланка посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 та внесенням до бази даних Єдиного державного демографічного реєстру інформації про її знищення.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що позивачу, громадянину Азербайджанської Республіки, була оформлена посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , зі строком дії до 07.03.2028, оскільки йому було надано дозвіл на застосування праці іноземців серії АА №107801 та дозвіл №106303 зі строком дії до 07.03.2028, а наразі він займає посаду директора ТОВ «ОМАГ».

Представник позивача зазначає, що 18.06.2026 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийняло рішення №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 на підставі пп. 3 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.

За інформацією відповідача, оскаржуване рішення прийнято на підставі подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.06.2026 №71290/103-2026. Поряд з цим, відповідач повідомив, що під час прийняття рішення додаткові перевірки не проводилися, а у відомчій інформаційній системі посвідка позивача має статус «відкликано та вилучено».

Як зазначає представник позивача, за результатами повторного адвокатського запиту позивачу стало відомо, що станом на 31.08.2026 Державною прикордонною службою України виконується доручення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 31.07.2026 №1201.17.2-13646/000393-26 щодо заборони ОСОБА_3 в`їзду в Україну строком до 31.07.2029.

Отже, після звернення до суду із первісною заявою у правовому становищі позивача виникла нова несприятлива обставина у вигляді реально запровадженої та фактично виконуваної трирічної заборони в`їзду в Україну.

На думку представника позивача, інформація про запроваджену заборону в`їзду має значення як нова юридично значуща обставина, що виникла після подання первісної заяви та підтверджує фактичне погіршення міграційного становища позивача, реальність несприятливих наслідків і необхідність тимчасового збереження правового становища позивача до вирішення спору щодо посвідки.

Крім того, представник позивача зауважує, що вона отримала від Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України копію подання від 16.06.2026 №71290/103-2026, яке стало фактичною підставою для відкликання посвідки та в якому наведено посилання на оперативну інформацію та сформульовано твердження про намір позивача отримувати відомості щодо об`єктів критичної, військової та оборонної інфраструктури для подальшої передачі особам, пов`язаним із представниками розвідувальних підрозділів Російської Федерації, а також твердження про зв`язки у кримінальному середовищі.

Однак, на думку представника позивача, подання не містить у відкритій частині відомостей про конкретну подію, дату, місце, спосіб вчинення конкретного діяння, процесуальне рішення або інший доступний для перевірки позивачем фактичний матеріал.

У зв`язку з цим, представник позивача вважає, що після подання первісної заяви позивач отримав документ, який дозволяє встановити фактичний зміст подання, на якому ґрунтується оскаржуване рішення, а також співвіднести його з відсутністю самостійної перевірки відповідачем, що в свою чергу посилює необхідність тимчасового збереження правового становища позивача до завершення повного судового дослідження матеріалів, у тому числі матеріалів з обмеженим доступом, витребуваних судом.

Відтак, з огляду на викладені обставини, на думку представника позивача, виникла необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, адже невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач, оскільки наявність трирічної заборони в`їзду означає, що у разі перебування позивача за межами України повернення до України буде унеможливлене виконанням доручення, а у разі перебування на території України будь-який виїзд створюватиме реальний ризик неможливості повторного в`їзду.

Крім того, представник позивача зазначає, що наведене обмеження безпосередньо впливає на можливість реалізовувати позивачем трудові, управлінські, майнові та особисті права.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2026 визначено головуючим щодо розгляду вказаної заяви суддю Київського окружного адміністративного суду Кушнову А.О.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву представника позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Позиція аналогічного змісту викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №320/17940/24.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 07.04.2020 у справі №826/13413/18 та інших.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є правомірність рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою для прийняття вказаного рішення стало подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 16.06.2026 №71290/103-2026.

Поряд з цим, суд зауважує, що відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Отже, у випадку прийняття відповідним органом рішення про скасування посвідки на проживання в Україні та його оскарження до суду, рішення про видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили, що свідчить про відсутність можливості настання для позивача тих негативних наслідків, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.02.2022 у справі №280/4557/21.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що позивачем оскаржено в судовому порядку рішення від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , у відповідача немає законних підстав для прийняття рішення про видворення позивача до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Щодо твердження заявника про очевидну протиправність спірного рішення, суд виходить з такого.

У постанові від 07.04.2020 у справі №826/13413/18 Верховний Суд зазначив, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Як наслідок, підстави вважати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що має очевидні ознаки протиправності та порушує права позивача наразі відсутні, оскільки такі обставини підлягають встановленню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.

З приводу посилань заявника на виконання Державною прикордонною службою України доручення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 31.07.2026 №1201.17.2-13646/000393-26 щодо заборони ОСОБА_3 в`їзду в Україну строком до 31.07.2029, то суд звертає увагу на те, що позивач у даній справі не оскаржує доручення (рішення) про заборону в`їзду в Україну і таке доручення (рішення) не є предметом заявленого спору.

Крім того, доручення щодо заборони ОСОБА_3 в`їзду в Україну строком до 31.07.2029 прийнято Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, яке не є відповідачем у даній справі.

Поряд з цим, докази того, що таке доручення було прийнято саме у зв`язку з прийняттям Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області рішення від 18.06.2026 №801112000010034 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 матеріали справи не містять та такі докази не були надані представником позивача.

Відтак, заявником не доведено належними та достатніми доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі, жодних доказів, у розумінні статей 73-76 КАС України, на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, а також того, що відновлення його прав без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Разом з тим, суд звертає увагу заявника на те, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

За таких обставин, ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача, на які заявник посилається як на обставини, що зумовлюють необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення, не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову.

При розгляді цієї заяви, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 14.01.2025 у справі №280/9045/24 та постанові від 20.02.2025 у справі №280/9044/24, відповідно до якої для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Так, дослідивши долучені до заяви про забезпечення позову документи, суд відмічає, що надані докази безумовно не свідчать про настання негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах та неможливість відновлення прав та інтересів останнього у разі задоволення позову, а лише певним чином обґрунтовують позицію позивача у відносинах, які виникли між сторонами.

Підсумовуючи викладене, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

Також судом не здобуто доказів того, що захист прав, свобод та інтересів позивача саме в межах спору стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а запропоновані способи забезпечення позову є неспівмірними із можливими негативними наслідками правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи представника позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень статті 150 КАС України.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви представника позивача від 07.09.2026 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/31214/26 - відмовити.

2. Копію ухвали суду надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Кушнова А.О.