Рішення № 139635594, 09.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18200/26

Провадження № 2/127/5201/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (ЄДРПОУ 40108672, вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область), Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ) про стягнення майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю співробітників Національної поліції України, що мали ознаки порушення службової дисципліни, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що 23.10.2025 близько 14:00 у м. Вінниці на вул. Родіона Скалецького його було затримано поліцейським офіцером громади Вознюком Артуром Олександровичем, після чого, за твердженням позивача, із застосуванням фізичної сили та кайданків доставлено до будинку Вінницької ОДА, де він перебував певний час, а надалі у поліцейському автомобілі був доставлений до м. Тульчина та протягом трьох діб утримувався у відділенні поліції.

Позивач зазначає, що адміністративні матеріали за результатами цих подій щодо нього не складалися, а твердження працівника поліції про перебування позивача в активному розшуку ТЦК та про наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, не підтвердилися На обґрунтування цього посилається, зокрема, на лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.12.2025 та лист ГУНП у Вінницькій області №943 від 26.12.2025, відповідно до яких відомості про адміністративне правопорушення щодо нього відсутні, а поліцейського ОСОБА_2 за результатами службової перевірки притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Позивач вказує, що внаслідок зазначених подій йому завдано тілесних ушкоджень, на підтвердження чого посилається на висновок судово-медичної експертизи №0043-61-2026 від 08.05.2026, а також моральних страждань, які, за його твердженням, спричинили погіршення психологічного стану та необхідність звернення по психологічну допомогу, що підтверджується консультативним висновком психолога від 12.01.2026; розмір моральної шкоди визначив у 129 705 грн. Крім того, до складу заявленої майнової шкоди позивач включив 3 694 грн. витрат на проведення судово-медичної експертизи та 10 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката, у зв`язку із чим просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь загалом 143 399 грн майнової та моральної шкоди, яку пов`язує з діями працівника Національної поліції України під час подій 23.10.2025р.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.06.2026 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб. Вказану ухвалу разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачам через електронний суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

19.06.2026р. від відповідача ГУ Національної поліції у Вінницькій області надійшов відзив по справі. ГУНП у Вінницькій області у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 позов не визнало та просило відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на таке. Відповідач зазначив, що 23.10.2025 близько 14:00 працівниками поліції під час патрулювання по вул. Родіона Скалецького у м. Вінниці було виявлено ОСОБА_1 , 1998 року народження, та під час перевірки за інформаційно-комунікаційною системою «Інформаційний портал Національної поліції України» встановлено його перебування в розшуку як особи, яка порушила правила військового обліку. У зв`язку із цим працівники поліції повідомили про виявлення особи чергову частину та ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого, за твердженням відповідача, ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а надалі до 1-го відділу Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області для складання адміністративних матеріалів.

Відповідач послався на службове розслідування, проведене за скаргою ОСОБА_1 , у ході якого встановлено, що поліцейський офіцер ОСОБА_2 під час перевірки документів отримав з інформаційної системи відомості про розшук позивача, а після уточнення інформації у ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав повідомлення про необхідність його доставлення При цьому відповідно до рапорту працівника поліції та матеріалів службового розслідування ОСОБА_1 добровільно погодився проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач також зазначив, що 23.10.2025 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 було встановлено перебування ОСОБА_1 у розшуку за порушення правил військового обліку та доставлено його до територіального центру комплектування, де встановлено, що він є військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину.

Зідно з відповідями ІКС ІПНП від 23.10.2025 №30650 та №30655 відносно позивача орієнтування містило відомості про самовільне залишення військової частини, а 24.10.2025 його було доставлено до військової частини НОМЕР_1 . Разом із тим відповідач визнав, що за результатами службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_2 службової дисципліни, яке полягало не у протиправності затримання чи доставлення позивача, а у невиконанні вимог посадової інструкції щодо використання під час виконання службових обов`язків нагрудного відеореєстратора, у зв`язку із чим його притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Посилання позивача на лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.12.2025 відповідач вважає таким, що не спростовує правомірності дій працівників поліції, оскільки відповідне електронне звернення ТЦК та СП про доставлення ОСОБА_1 надійшло до ГУНП 25.11.2024, тобто на момент подій 23.10.2025 інформація про його розшук містилася в інформаційних ресурсах поліції.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправності поведінки працівників поліції, факту заподіяння саме їхніми діями моральної шкоди, причинного зв`язку між такими діями та заявленими психологічними стражданнями, а також обґрунтованості визначеного розміру моральної шкоди у сумі 129 705 грн. Наданий консультативний висновок психолога від 12.01.2026р., на думку відповідача, не підтверджує причинного зв`язку між діями працівників поліції та психологічним станом позивача, а висновок судово-медичного експерта підтверджує наявність легких тілесних ушкоджень, проте не встановлює їх заподіяння працівниками поліції та протиправності їхніх дій. Крім того, ГУНП заперечило проти відшкодування витрат на правничу допомогу, вказуючи на відсутність належного документального підтвердження їх фактичного понесення, необхідності та співмірності, та просило у разі вирішення питання про їх розподіл врахувати критерії реальності, необхідності й розумності таких витрат.

10.08.2026р. від співвідповідача по справі Державної казначейської служби України також надійшов відзив на даний позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Казначейство зазначило, що відповідно до ст. 19 Конституції України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215, воно діє виключно в межах визначених законом повноважень. Казначейство є юридичною особою, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішень суду.

Посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема постанови від 09.02.2022 у справі №757/6203/21-ц, від 28.04.2022 у справі №464/5200/19, від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, Казначейство вказало, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діями або бездіяльністю якого заподіяно шкоду.

При цьому Казначейство наголосило, що не є учасником спірних правовідносин, не вчиняло щодо позивача жодних дій чи бездіяльності та не порушувало його прав. Його функція полягає у виконанні судових рішень у разі стягнення коштів із державного бюджету. Вважає що воно є неналежним відповідачем, оскільки не є суб`єктом, який завдав позивачу шкоди, а лише здійснює виконання судових рішень щодо стягнення коштів із державного бюджету. У зв`язку із цим Казначейство просить суд виключити його з числа відповідачів або, якщо суд вважатиме його участь необхідною, залучити в іншому процесуальному статусі як третю особу.

Також заперечує проти вимог про відшкодування моральної шкоди, Казначейство посилається на положення статей 23, 1173, 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України та роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4.

Відповідач зазначає, що для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди необхідно встановити сукупність юридично значущих обставин: наявність шкоди; незаконність рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу державної влади або його посадової чи службової особи; причинний зв`язок між такою протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

За твердженням Казначейства, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність зазначених елементів.

Казначейство вважає, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідачів, не навів конкретних обставин, якими підтверджувалися б заявлені душевні страждання та психологічні наслідки, а також не довів причинного зв`язку між поведінкою працівників поліції та заявленою моральною шкодою.

Окремо зазначено, що сам по собі факт ухвалення судового рішення, яким установлено незаконність певних дій працівників поліції, на думку Казначейства, не є достатньою підставою для автоматичного відшкодування моральної шкоди.

Також Казначейство вказує на відсутність протиправної поведінки з його боку та зазначає, що позивач не навів жодного факту незаконного рішення, дії чи бездіяльності безпосередньо Казначейства.

У зв`язку із цим відповідач вважає вимоги про відшкодування моральної шкоди безпідставними та необґрунтованими.

Казначейство також заперечує проти заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи.

Посилаючись на статті 133, 137, 139, 141 ЦПК України, відповідач зазначає, що такі витрати належать до судових витрат та розподіляються судом за результатами розгляду справи.

Казначейство звертає увагу, що держава бере участь у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками та набуває цивільних прав і обов`язків через відповідні органи державної влади. Оскільки органом, дії якого позивач вважає неправомірними, визначено ГУ НП у Вінницькій області, Казначейство вважає, що саме з відповідного державного органу, а не безпосередньо з Державного бюджету України, мають вирішуватися питання щодо розподілу таких судових витрат.

На підтвердження цієї позиції Казначейство посилається, зокрема, на додаткову постанову Верховного Суду від 27.11.2023 у справі №912/1377/23, відповідно до якої витрати на професійну правничу допомогу в разі задоволення позову до органу державної влади покладаються на відповідний державний орган.

Крім того, Казначейство наголошує, що заявлені витрати на правничу допомогу мають бути реальними, фактично понесеними, необхідними, документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи і значенням справи для сторони.

Посилаючись на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України», відповідач зазначає, що компенсації підлягають лише ті витрати, щодо яких доведено їх фактичність, неминучість та обґрунтованість розміру.

У зв`язку із цим Казначейство вважає заявлений позивачем розмір витрат завищеним та неспівмірним зі складністю справи.

Окремо у відзиві обґрунтовано повноваження представника Казначейства Колісник Юлії Сергіївни.

З посиланням на ст. 58 ЦПК України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» та постанову Верховного Суду від 08.12.2020 у справі №905/2488/15 зазначено, що відомості Єдиного державного реєстру підтверджують право ОСОБА_3 діяти від імені Казначейства в порядку самопредставництва, у тому числі в судах України, без окремого доручення керівника, з передбаченим у ЄДР обсягом повноважень. Просить суд за результатами розгляду даної справи, в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

24.06.2025р. на адресу суду надійшло відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 . У відповіді на відзив представника ГУНП у Вінницькій області позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що наведені відповідачем заперечення не спростовують обставин, на яких ґрунтується позов.

Позивач заперечив твердження відповідача про правомірність дій поліцейського офіцера ОСОБА_2 23.10.2025, вказуючи, що матеріали справи не містять адміністративної постанови, протоколу чи інших документів, які б підтверджували вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, а також не визначено, коли саме та в який період таке правопорушення було ним вчинене.

Посилаючись на лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.12.2025, позивач зазначив, що протягом 20242025 років адміністративні протоколи чи постанови стосовно нього не складалися. Водночас наявність у відомчій інформаційній системі відомостей про необхідність його доставлення, на думку позивача, сама по собі не підтверджує вчинення ним адміністративного правопорушення.

Також ОСОБА_1 зазначив, що з 2019 року був виключений з військового обліку за станом здоров`я, на підтвердження чого послався на тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 04.09.2019р., та стверджував, що 23.10.2025 повідомив про це ОСОБА_2 , однак останній цих відомостей не перевірив.

Позивач заперечив наведені у відзиві обставини щодо добровільності його доставлення, стверджуючи, що ОСОБА_2 разом з іншими працівниками поліції застосував до нього фізичну силу, заламав руки, одягнув кайданки, після чого його було поміщено до службового автомобіля та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а надалі до ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому адміністративного протоколу, протоколу адміністративного затримання, документів щодо застосування фізичної сили та кайданків чи відповідного рапорту складено не було. На підтвердження неправомірності поведінки ОСОБА_2 позивач послався на наказ Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області №943 від 26.12.2025 про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності, а також на матеріали службового розслідування, зазначаючи, що встановлений дисциплінарний проступок, на його переконання, не обмежується лише невикористанням нагрудного відеореєстратора.

Крім того, позивач повідомив про наявність кримінального провадження №62025240040005289 за ч. 2 ст. 365 КК України, у межах якого, за його твердженням, перевіряються дії ОСОБА_2 . Позивач також не погодився із запереченнями відповідача щодо відсутності доказів заподіяння шкоди, посилаючись на висновок судово-медичного експерта №043-61-2026 від 08.05.2026, яким зафіксовано легкі тілесні ушкодження, та консультативний висновок психолога від 12.01.2026, яким встановлено психологічні переживання, що, за твердженням позивача, виникли внаслідок подій 23.10.2025р.

Заявлений розмір моральної шкоди у сумі 129 705 грн вважає співмірним характеру та тривалості перенесених ним страждань. Окремо позивач зазначив, що перебував під наглядом психіатра з 2017 року, однак до спірних подій його стан був стабільним, тоді як після подій 23.10.2025 психологічний стан погіршився, що потребувало звернення за відповідною допомогою.

Також ОСОБА_1 заперечив твердження представника відповідача щодо поширення ним недостовірної інформації та зазначив, що такі доводи не стосуються предмета спору. Вважаючи відзив таким, що містить неповні та, за його твердженням, недостовірні відомості щодо фактичних обставин подій 23.10.2025р., позивач просив позов задовольнити в повному обсязі, а також постановити окрему ухвалу щодо представника ГУНП у Вінницькій області Костенко Ю.О. у зв`язку з викладенням у відзиві, на переконання позивача, завідомо неправдивих відомостей та направити таку ухвалу керівництву ГУНП у Вінницькій області для вжиття відповідних заходів реагування.

17.07.2026р. на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що надані відповідачем відомості є неповними, містять недостовірну інформацію та не можуть підтверджувати обставини, на які посилається відповідач.

Щодо документа «Про надання інформації» від 09.07.2026 року. Позивач зазначає, що цей документ складений від імені майора поліції Марії Довбенко, однак остання не є представником відповідача у справі та не пов`язана з її розглядом. У зв`язку із цим позивач вважає, що зазначений документ не може бути належним доказом у справі.

Також позивач звертає увагу, що до клопотання додано копію документа, відповідно до якого 16.12.2024 року до ТЦК та СП нібито надійшла електронна картка № НОМЕР_3 від 25.11.2024 року за підписом посадової особи ТЦК та СП ОСОБА_4 . За твердженням позивача, із цього документа не вбачається змісту електронної картки та неможливо встановити, які саме відомості були передані.

Позивач наголошує, що відповідачем не надано самої електронної картки та її повного тексту, а тому неможливо встановити: факт та спосіб виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дату та період такого виклику; причини його здійснення; обставини неприбуття позивача; дату, з якої позивач нібито перебував у розшуку; строк притягнення його до адміністративної відповідальності; обставини, за яких було зроблено висновок про наявність порушень правил військового обліку тощо.

Крім того, позивач посилається на лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.12.2025 року, підписаний капітаном ОСОБА_5 , відповідно до якого у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні відомості та задокументована інформація щодо звернення до органів Національної поліції з приводу необхідності доставлення ОСОБА_1 до ТЦК, а протягом 20242025 років адміністративні протоколи або постанови щодо нього не складалися.

Окремо позивач зазначає, що відомості документа від 09.07.2026 року наведені станом на 23.10.2025 року, тоді як відповідно до постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 військовозобов`язаним надавався двомісячний строк для оновлення облікових даних. На думку позивача, для належної оцінки обставин необхідно досліджувати інформацію про його статус у відповідні періоди, починаючи з грудня 2024 року, а не лише станом на 23.10.2025 року.

Позивач також заперечує твердження представника відповідача про те, що на час розгляду справи він перебував у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину. Зазначає, що така інформація не відповідає дійсності.

На підтвердження цього посилається на витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_4 , відповідно до якого станом на 13.07.2026 року, тобто на дату подання позовної заяви та додаткових пояснень, ОСОБА_1 перебував у військовій частині НОМЕР_4 . У зв`язку із цим вважає безпідставними твердження про його перебування у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину, та про можливу причетність до кримінального правопорушення.

Крім того, позивач заперечує достовірність інформації, викладеної в документі від 09.07.2026 року, про те, що 13.03.2026 року на телефон екстреної служби «102» нібито надійшло повідомлення про самовільне залишення ним військової частини НОМЕР_1 . Зазначає, що матеріали не містять підтвердження того, що відповідний дзвінок здійснила саме посадова особа Військової служби правопорядку або інша уповноважена особа.

Позивач заперечує доводи представника відповідача ОСОБА_6 , викладені у відзиві від 19.06.2026 року, про те, що під час розгляду справи ОСОБА_1 нібито перебував у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину, а тому справа №127/18200/26 втратила актуальність.

Позивач зазначає, що йому незрозуміло, яким чином інформація станом на 13.03.2026 року може підтверджувати його статус саме на час розгляду справи, оскільки станом на 13.07.2026 року він перебував у військовій частині НОМЕР_4 .

Вважає, що представником ГУ НП у Вінницькій області Костенко Ю.О. суду систематично надавалися недостовірні відомості щодо нього, зокрема стосовно його можливої причетності до правопорушень та статусу особи, яка самовільно залишила військову частину.

На думку позивача, поширення таких відомостей негативно впливає на його честь, гідність та ділову репутацію, спричиняє моральні переживання та потребує додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку із цим позивач просить суд постановити окрему ухвалу щодо дій представника відповідача.

Водночас позивач зазначає, що подані відповідачем документи, на його переконання, спрямовані виключно на спростування обставин та вимог, викладених у позовній заяві про відшкодування шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, однак не спростовують заявлених ним вимог. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

23 жовтня 2025 року близько 14:00 год. у м. Вінниці по вул. Р. Скалецького поліцейський офіцер громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 2 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області Вознюк Артур Олександрович, спільно з двома працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 , під час патрулювання на службовому автомобілі «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_5 , помітили чоловіка призовного віку, у зв`язку з чим зупинилися для перевірки його документів.

Під час перевірки було встановлено особу громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . За результатами перевірки відомостей за наявними інформаційними базами ІКС ІПНП встановлено, що відносно нього до ГУНП у Вінницькій області від ІНФОРМАЦІЯ_8 надійшло електронне звернення щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, із зазначенням необхідності його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як убачається з письмових пояснень поліцейського Вознюка А.О., після встановлення зазначених відомостей ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 та запропоновано проїхати разом із працівниками поліції і ТЦК та СП до відповідного територіального центру комплектування.

За змістом цих пояснень ОСОБА_1 погодився, після чого його було передано працівникам ІНФОРМАЦІЯ_6 . У поясненнях також зазначено, що спеціальні засоби, зокрема кайданки, до ОСОБА_1 не застосовувалися.

Обставини проведення 23.10.2025 перевірки документів ОСОБА_1 та встановлення за інформаційними базами відомостей щодо його розшуку/необхідності доставлення до ТЦК та СП відображені також у матеріалах проведених органами Національної поліції перевірок, доповідних записках та матеріалах службового розслідування.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для відповідних дій працівників поліції слугували відомості, внесені до інформаційних ресурсів Національної поліції на підставі електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційною системою МВС України. У матеріалах перевірки зазначено, що такі електронні звернення реєструються в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (ІПНП).

Водночас із матеріалів справи встановлено, що відеофіксація дій працівників поліції під час перевірки ОСОБА_1 23.10.2025 фактично не здійснювалася.

З письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що нагрудний відеореєстратор ним був отриманий перед заступанням на службу, однак під час події відеозапис не здійснювався у зв`язку, за його поясненнями, із технічною несправністю нагрудного відеореєстратора, про яку він повідомив керівництву.

За результатами перевірки зазначених обставин установлено, що перед початком несення служби ОСОБА_2 не перевірив справність та готовність до роботи отриманого нагрудного відеореєстратора, внаслідок чого відеозапис обставин перевірки ОСОБА_1 , його спілкування з працівниками поліції та подальших дій працівників поліції відсутній.

З матеріалів службового розслідування також убачається, що проведеною перевіркою не встановлено застосування працівниками поліції до ОСОБА_1 спеціальних засобів, у тому числі кайданок, а також не встановлено здійснення його примусового поміщення до службового автомобіля. Вказані обставини відображені у поясненнях працівників поліції та висновку службового розслідування. При цьому об`єктивного відеозапису події, який би відтворював перебіг спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції та його подальше поміщення до транспортного засобу, матеріали перевірки не містять.

Судом також досліджено матеріали звернень ОСОБА_7 , яка повідомляла органи Національної поліції про обставини затримання її сина ОСОБА_8 . Зокрема, у зверненнях зазначалося, що 23.10.2025 близько 14:00 год. її син повідомив телефоном про те, що перебуває в автомобілі працівників поліції, які рухаються до м. Тульчина, після чого зв`язок із ним припинився. У подальшому заявниця зверталася на спеціальну лінію «102» та до працівників поліції з метою встановлення місцезнаходження сина.

Із доповідної записки за результатами розгляду відповідних звернень убачається, що працівниками поліції здійснювалися телефонні дзвінки ОСОБА_1 та його матері, а також перевірялися відомості щодо його місцезнаходження. За результатами перевірки встановлено перебування ОСОБА_1 у ТЦК та СП. Йому також було запропоновано надати пояснення щодо обставин події, однак, як зазначено у матеріалах перевірки, він від надання таких пояснень відмовився.

За наслідками звернень ОСОБА_7 та проведених перевірок керівництвом ГУНП у Вінницькій області було призначено службове розслідування щодо можливого порушення службової дисципліни окремими поліцейськими відділення поліції № 2 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області.

Відповідно до висновку службового розслідування від 12.12.2025, дисциплінарною комісією досліджено обставини події 23.10.2025, пояснення поліцейських, матеріали звернень ОСОБА_7 , відомості інформаційних систем та інші матеріали. За результатами службового розслідування підтверджено факт неналежного виконання ОСОБА_2 вимог щодо використання технічних засобів відеофіксації, а саме неперевірення перед початком виконання службових обов`язків справності та готовності нагрудного відеореєстратора.

При цьому дисциплінарною комісією не встановлено порушень у частині самого проведення перевірки ОСОБА_1 за інформаційними базами, застосування до нього спеціальних засобів чи його примусового затримання працівниками поліції Встановлене порушення службової дисципліни стосувалося недотримання ОСОБА_2 установленого порядку використання нагрудного відеореєстратора.

На підставі зазначеного висновку начальником Тульчинського районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області видано наказ від 26.12.2025 № 943 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського відділення поліції № 2 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області», яким за встановлене порушення вимог службової дисципліни до поліцейського офіцера громади ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у виді зауваження. Цим же наказом визначено організаційні заходи щодо недопущення аналогічних порушень та контролю за справністю й належним використанням працівниками поліції засобів відеофіксації.

Листами Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 та інші заявники були повідомлені про результати проведеної перевірки та службового розслідування, зокрема про встановлення порушень у діях ОСОБА_2 щодо використання технічних засобів відеофіксації та притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Окремо судом досліджено лист Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, з якого вбачається, що у кримінальному провадженні № 62025240040005289 від 08.12.2025, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, досліджуються обставини події за участю ОСОБА_7 та її сина ОСОБА_1 . У листі ДБР зазначено, що слідчим суддею під час розгляду відповідної скарги було встановлено обставини, за яких 23.10.2025 близько 14:00 год. працівники поліції, перебуваючи у м. Вінниці по вул. Р. Скалецького, перевіряли документи ОСОБА_1 та надалі доставили його до Тульчина. Водночас із наданого суду листа не вбачається відомостей про прийняття у цьому кримінальному провадженні остаточного процесуального рішення щодо винуватості конкретних працівників поліції.

Таким чином, надані сторонами та досліджені судом документи фіксують як сам факт взаємодії працівників поліції з ОСОБА_1 23.10.2025, перевірки його документів та подальшого доставлення до ТЦК та СП, так і факт відсутності відеозапису відповідної події внаслідок неналежної перевірки поліцейським справності нагрудного відеореєстратора, що стало предметом окремого службового розслідування та призвело до притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а одним зі способів такого захисту є відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаний конституційний принцип покладає на працівників поліції обов`язок не лише переслідувати легітимну мету, пов`язану з виконанням покладених на поліцію завдань, але й обирати для її досягнення виключно передбачені законом та пропорційні заходи.

За змістом статей 1, 7, 8, 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійно виконувати свої службові обов`язки, поважати і не порушувати прав та свобод людини.

З досліджених судом доказів убачається, що 23 жовтня 2025 року близько 14:00 у м. Вінниці працівниками поліції було зупинено ОСОБА_1 з метою перевірки документів. Підставою для подальших дій працівників поліції стала інформація, отримана під час перевірки інформаційних баз, щодо можливого порушення позивачем правил військового обліку та наявності звернення ІНФОРМАЦІЯ_8 .

При цьому з матеріалів справи вбачається, що електронне звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.12.2024 № 4199 стосувалося можливого вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП. Водночас надані у справі відомості не підтверджують наявності на момент подій 23.10.2025 постанови компетентного органу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, судового рішення, яким було б встановлено відповідне правопорушення, чи іншого документа, який сам по собі надавав працівникам поліції необмежене право застосовувати до нього примусові заходи.

Суд бере до уваги і те, що з матеріалів проведеного ГУНП у Вінницькій області службового розслідування вбачається встановлення порушень у діях поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділення поліції № 2 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Вознюка А.О. За результатами службового розслідування наказом Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області від 26.12.2025 № 943 до нього застосовано дисциплінарне стягнення.

Особливого значення суд надає тому, що дисциплінарне реагування мало місце не внаслідок самого лише факту звернення позивача зі скаргою, а за результатами проведеного уповноваженими особами службового розслідування, під час якого перевірялися дії працівника поліції 23.10.2025. Отже, наведений доказ у сукупності з іншими матеріалами справи спростовує твердження про повну правомірність поведінки працівників поліції під час спірних подій.

Разом із тим сам факт дисциплінарного стягнення не має для суду наперед установленої сили та не звільняє його від самостійної оцінки характеру дій працівників поліції, їх наслідків для позивача та причинного зв`язку між ними.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується за наявності передбачених законом підстав.

Статтею 1174 ЦК України передбачено спеціальне правило, відповідно до якого шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Сукупність досліджених судом доказів дає підстави для висновку, що спірні події об`єктивно виходили за межі звичайної перевірки документів та спричинили для позивача негативні наслідки, які не зводяться лише до його суб`єктивного невдоволення діями працівників поліції.

При цьому суд ураховує наданий позивачем висновок судово-медичного експертного дослідження № 043-61-2026 від 08.05.2026р., інші медичні документи, результати службового розслідування, пояснення працівників поліції та інші письмові докази у справі. Вказані докази оцінюються судом в сукупності.

Наявність дисциплінарного проступку в діях працівника поліції, встановленого самим органом Національної поліції за результатами службового розслідування, у поєднанні з іншими дослідженими доказами підтверджує обґрунтованість тверджень позивача про порушення належного порядку реалізації поліцейських повноважень.

Водночас суд не знаходить достатніх підстав для висновку, що всі негативні наслідки, описані позивачем, у тому числі весь заявлений ним обсяг психологічних страждань, перебувають у прямому причинному зв`язку виключно з діями працівників поліції 23.10.2025р.

Суд бере до уваги наданий консультативний висновок психолога від 12.01.2026, однак оцінює його відповідно до статей 7780, 89 ЦПК України поряд з іншими доказами.

Встановлений у ньому психологічний еквівалент моральних страждань у розмірі 129 705 грн не є обов`язковим для суду при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, оскільки визначення такого розміру є правовим питанням, яке вирішується судом виходячи з конкретних обставин справи, характеру порушення, глибини та тривалості страждань, наслідків порушення, а також вимог розумності і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд враховує характер допущених порушень, обставини, за яких вони відбулися, застосування до позивача заходів з боку представників органу державної влади, установлені службовим розслідуванням порушення з боку працівника поліції, характер установлених тілесних ушкоджень, психологічний вплив події на позивача, необхідність докладання ним додаткових зусиль для захисту своїх прав, а також те, що порушення мало обмежений у часі характер і матеріалами справи не підтверджено настання для позивача незворотних чи тривалих тяжких наслідків для здоров`я.

За таких обставин заявлений розмір моральної шкоди 129 705 грн суд вважає завищеним та таким, що не повною мірою відповідає характеру і доведеному обсягу негативних наслідків. Керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає належним і достатнім грошовим відшкодуванням моральної шкоди 30 000 грн.

Щодо заявлених позивачем 13 694 грн. майнової шкоди суд виходить з наступного.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що вказану суму позивач сформував із 3 694 грн, сплачених за проведення судово-медичного експертного дослідження, та 10 000 грн, сплачених адвокату за надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Однак здійснення особою певних витрат у зв`язку з необхідністю судового захисту порушеного права саме по собі не надає таким витратам характеру майнової шкоди. Визначальним є їх дійсне правове призначення.

Витрати у сумі 3 694 грн. були понесені позивачем для проведення дослідження, результати якого використані ним як доказ на підтвердження заявлених у цій справі обставин. Отже, такі витрати за своєю правовою природою пов`язані з доказуванням у справі та мають вирішуватися за правилами ЦПК України про судові витрати, а не шляхом їх повторної кваліфікації як майнової шкоди за статтею 22 ЦК України.

Аналогічного висновку суд доходить щодо 10 000 грн, сплачених за правничу допомогу. ЦПК України встановлює спеціальний процесуальний порядок компенсації витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі витрати, якщо вони пов`язані з розглядом цієї справи, не становлять самостійної майнової шкоди.

Надання позивачем вимогам іншої правової кваліфікації не звільняє суд від обов`язку застосувати до встановлених правовідносин ті норми права, які їх регулюють. Тому у задоволенні вимоги про стягнення 13 694 грн саме як майнової шкоди належить відмовити, що не позбавляє суд можливості вирішити питання про відповідні суми як про судові витрати за наявності передбачених процесуальним законом підстав.

За змістом статей 133, 137, 139, 141 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, проведенням експертизи та вчиненням інших необхідних для розгляду справи процесуальних дій, підлягають розподілу між сторонами залежно від результатів вирішення спору, за умови підтвердження їх фактичного понесення, необхідності, зв`язку з розглядом конкретної справи та, щодо витрат на правничу допомогу, їх співмірності.

Тому питання щодо компенсації підтверджених належними доказами витрат позивача підлягає вирішенню судом саме в порядку розподілу судових витрат з урахуванням часткового задоволення позову.

Суд також надає оцінку клопотанню позивача про постановлення окремої ухвали щодо дій представника ГУНП у Вінницькій області у зв`язку з наданням суду, на переконання позивача, недостовірних відомостей.

Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Разом із тим інститут окремої ухвали не є засобом вирішення процесуальної суперечки між сторонами щодо достовірності доказів, правильності правової позиції або обґрунтованості заперечень проти позову. Не кожне відхилення судом аргументу сторони чи встановлення невідповідності окремих повідомлених нею відомостей іншим доказам у справі свідчить про таке порушення законодавства, яке потребує самостійного реагування суду шляхом постановлення окремої ухвали.

Судом під час розгляду справи досліджено надані ГУНП у Вінницькій області відомості, інформацію з відповідних інформаційних систем, матеріали службового розслідування, відповіді територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пояснення працівників поліції та інші докази. Виявлені між ними розбіжності отримали відповідну оцінку суду при встановленні фактичних обставин справи та вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які давали б суду підстави встановити, що представником відповідача суду умисно надавалися завідомо неправдиві відомості, здійснювалося свідоме приховування доказів, їх спотворення або інше самостійне порушення вимог закону, яке виходить за межі реалізації стороною своєї процесуальної позиції та потребує спеціального судового реагування.

Саме по собі те, що певні твердження відповідача не були прийняті судом або спростовуються іншими доказами, не є достатнім для висновку про наявність передбачених статтею 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали.

Більше того, щодо безпосередніх дій працівника поліції 23.10.2025р. компетентним органом уже було проведено службове розслідування, за наслідками якого встановлено відповідні порушення та застосовано дисциплінарне стягнення. Отже, порушення, встановлені в межах службових правовідносин, уже стали предметом реагування уповноваженого органу, а необхідності додаткового реагування суду у формі окремої ухвали матеріалами цієї справи не обґрунтовано.

За таких обставин підстав для постановлення окремої ухвали суд не вбачає, а тому відповідне клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір у цілому, суд виходить із того, що цивільно-правова відповідальність держави у цій справі не має перетворюватися ані на формальне заперечення права особи на компенсацію лише з огляду на виконання поліцейськими службових завдань, ані на засіб необґрунтованого покладення на державу обов`язку компенсувати будь-які заявлені особою негативні переживання та витрати. Визначальним є встановлення конкретного порушення, його наслідків та причинного зв`язку між ними.

Установлена судом сукупність обставин свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу за рахунок держави моральної шкоди, однак не у заявленому ним розмірі. Водночас заявлені 13 694 грн не можуть бути стягнуті саме як майнова шкода з огляду на їх правову природу, а підстав для постановлення окремої ухвали судом не встановлено.

Отже, з урахуванням установлених обставин справи, характеру порушеного права, доведених наслідків такого порушення, вимог розумності, пропорційності та справедливості, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню зі стягненням за рахунок держави Україна 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та відмовою в іншій частині заявлених позовних вимог, із вирішенням питання про понесені позивачем витрати відповідно до положень ЦПК України про розподіл судових витрат.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу позивачем у ОСОБА_1 надано квитанцію про оплату на рахунок ФОП ОСОБА_9 10000 грн. ( а.с.21), а також довіреність від 20.01.2026р. про представлення його інтересів нею в суді ( а.с.10).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009).

Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (пункти 1, 2 та 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Правова допомога надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Велика палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зауважила, що вказана справа є малозначною у силу вимог закону. Отже у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати. Натомість представництво у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац 2 підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019 щодо скасування адвокатської монополії).

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку статтей 137, 141 ЦПК України.

Оскільки у справі не має свідоцтва ОСОБА_10 на право на зайняття адвокатською діяльністю, відсутні відомості про неї і в Реєстрі адвокатів України, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів 10000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Що стосується витрат на проведення судово-медичної експертизи №043-61-2026 від 08.05.2026р. суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з необхідністю встановлення характеру та ступеня отриманих ОСОБА_1 тілесних ушкоджень було проведено судово-медичне дослідження, результати якого покладені позивачем в основу заявлених вимог та досліджені судом під час розгляду справи.

З наданої платіжної квитанції від 06 травня 2026 року ( а.с.20) вбачається сплата ОСОБА_11 3 594 грн. за судово-медичне дослідження (судово-медичну експертизу другої категорії складності), а також 100 грн комісії банку.

Відповідно до статей 133, 139 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи. Витрати на підготовку експертного висновку, проведеного на замовлення сторони, підлягають розподілу за результатами розгляду справи за умови, що такий висновок був необхідним для розгляду справи, а розмір відповідних витрат підтверджений належними доказами.

Суд враховує, що відповідне судово-медичне дослідження безпосередньо стосується предмета доказування у цій справі, оскільки містить відомості щодо наявності та характеру тілесних ушкоджень позивача, на які останній посилався як на один із наслідків неправомірної поведінки працівника поліції. Отже, витрати на його проведення перебувають у безпосередньому зв`язку з розглядом цієї справи.

Водночас платником за наданою квитанцією зазначено ОСОБА_11 , а не ОСОБА_1 . Тому сама по собі ця квитанція підтверджує факт здійснення платежу ОСОБА_11 , але не підтверджує понесення відповідних витрат безпосередньо позивачем ОСОБА_1 . За відсутності доказів того, що ОСОБА_11 здійснив цей платіж за рахунок коштів позивача або що ОСОБА_1 відшкодував йому відповідну суму, правові підстави для стягнення цих коштів саме на користь позивача відсутні.

Крім того, 100 грн банківської комісії є платою за банківську послугу, а не вартістю проведення судово-медичного дослідження, а тому не може бути ототожнена з витратами на проведення експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітників Національної поліції України - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 30000 ( тридцять тисяч ) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовити.

В стягненні судових витрат за проведення судово-медичного дослідження та витрати за надання правничої допомоги - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09.09.2026 року.

Суддя: