Рішення № 139632655, 08.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 Справа № 917/801/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., представник позивача не з`явився, представник відповідача - не з`явився, розглянувши в порядку загального позовного провадження справу №917/801/26

за позовною заявою Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", вул. Європейська, 124 А, кв.77, м. Полтава, 36008,

до відповідача Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, Краснопресненська набережна, 2, м. Москва, Російська Федерація, 103274,

про стягнення 104 392 475,00 грн збитків

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про стягнення 104 392 475,00 грн збитків (вх. № 832/26).

Ухвалою від 28.04.2026 у справі № 917/801/26 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначив на 02.06.2026 на 09:05.

20.05.2026 року до суду від представника позивача - Метенко Т. І. надійшла заява про його участь в судових засіданнях по справі № 917/801/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №6910).

Ухвалою суду від 21.05.2026 року суд задовольнив заяву представника позивача - Метенко Т. І. про його участь в судових засіданнях Господарського суду Полтавської області по справі № 917/801/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Протокольною ухвалою від 02.06.2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.07.2026 р. на 10:00 год.

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 02.07.2026 року не відбулося.

Ухвалою від 21.07.2026 року суд призначив розгляд справи по суті на 08.09.2026 року 11:00 год.

08.09.2026 року до суду від представника позивача - Метенко Т. І. надійшла заява, в якій зазначено, що позивачем у повному обсязі надано усі наявні докази у справі та вичерпні обґрунтування позовних вимог. За таких обставин позивач вважає за можливе здійснення розгляду та вирішення справи судом по суті за наявними у справі матеріали без участі представника позивача.

Відповідач у судові засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними.

При цьому суд зауважує, що відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2 ст. 367 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 25.02.2022 р. припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 р. щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення документів.

На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання цієї ухвали на адресу відповідача, з метою повідомлення відповідача про час та місце проведення судових засідань у цій справі суд здійснював шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідних оголошень в порядку, передбаченому ч. ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Разом з цим згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 після початку війни в Україні, а саме з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У постановах від 18.05.2022 у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що, звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже суд доходить висновку про застосування у даній справі деліктного винятку, відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за його відсутності та за поданими позивачем в матеріали справи доказами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Отже, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПОЛТАВСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ» ( СП ПГНК, Позивач) здійснює діяльність із видобутку вуглеводнів на території Полтавської області відповідно до чинного законодавства України.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.02.2025р. (індексний номер 413310010) у склад Виробничої бази належать наступні будівлі і споруди виробничої бази: «А-1» - Їдальня вахтового сховища; «Б-1» - Будівля установки біологічної очистки господарсько-побутових стоків; «Г-1» - Будівля установки біологічної очистки господарсько-побутових стоків; «В-1» - Склад №2; «Г-1» - Будівля хроматографу; «Д-1» - Операторна; «Е-1» - Ремонтно-механічна майстерня; «Ж-1» - Побутові приміщення підрозділу охорони; « 1Ж-1» - Складське приміщення служби буріння та ремонту свердловини в межах виробничої бази СП ПГНК; «З-1» - Маніфольд низького тиску С; №23 - Поглинальна свердловина №1; №36 - Газовий компресор К-500; №37 - Газовий компресор К-400; №38 - Газовий компресор К-300; №39 - Газовий компресор К-100А; №40 - Газовий компресор К-220; №45 - Лабораторія випробувальна; №46 - Радіощогла; №47 - Радіощогла; №48 - Навіс для ПММ; №49 - Навіс для кисню; №50 Навіс; №51 - Навіс; №52 - Навіс; №53 - Охолоджувач; №54 - Охолоджувач; №55 - КТП №1; №56 - КТП №3; №57 - Водойма поглинач; №58 - Пожежні резервуари; №59 - Навіс; №60 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний); №61, 63, 65 - PBС нафтовий (резервуар вертикальний стальний); №62, 64 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний); № 66 - PBC нафтовий (резервуар вертикальний стальний); №67 - Наливна естакада; №68 - Підігрівач нафти; №69 - Підігрівач та насоси теплоносія; №70 - Виробничий майданчик; №71 - Апарат повітряного охолодження; №72 - Апарат повітряного охолодження; №73 - Навіс для насосу; №74-78 - Устаткування поглибленого вилучення зріджених вуглеводів; №79 - Ємність гліколя; №80 - Вузол обліку нафти; №81 - Дестанайзер; №82 - Установка осушки газу; №83 - Навіс пропанових компресорів; №84 - Сепаратор; №85 - Дренажна канава; №86 - Аварійна сигнальна панель; №87 - Контейнерна установка інструментального повітря; №88 - Контейнерна установка інструментального повітря; №89 - Маніфольд низького тиску В; №90 - Маніфольд низького тиску А; №91 - Сепаратор; №92 - Маніфольд високого тиску В; №93 - Маніфольд високого тиску А; №94 - Маніфольд газовий; №95 - Маніфольд нафтовий; №96 - Навіс; №97 - Навіс; №98 - Факельний сепаратор; №99 - Факел аварійного спалювання газу; №100 Навіс; №101 - Артезіанська свердловина №2; №102 - КТП №2; №103 - Автоваги; №104 - Контейнерна установка інструментального повітря; №105 - Навіс; №106 - Ємності 2х10м3; №107 - Резервуарний парк зберігання зріджених вуглеводнів; №108 - Ємність для метанолу; №109 - Поля фільтрації; №110 - Огорожа; №111 - Огорожа; №112 - Сходи; №113 - Ворота; №114 - Ворота; №115 - Хвіртка; №116 - РЩ-16; №117 - Навіс для сепаратору; №118 - Операторська складу зберігання зріджених вуглеводнів; №119 - Навіс; №120 - Блок абсорбційної колони (Виробнича база, Об`єкт нерухомості).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 16.10.2025 Російською Федерацією внаслідок ведення агресивної війни та агресивних воєнних дій, повітряними засобами ураження здійснено обстріл об`єктів установки первинної підготовки нафти і газу СП ПГНК у с. Соколова Балка Полтавського району. Так, 16.10.2025р. орієнтовно о 05год. 03хв. на території Виробничої бази, зокрема на Установці первинної підготовки нафти і газу (УППНГ) виникла пожежа (надалі пожежа). Пожежею знищено: лінії трубопроводів та комунікації, що йдуть до резервуарного парку; панель управління компресорної установки К-500; компресорна установка К-501 скидання газу на факел; установка низькотемпературної сепарації (пропанові компресора, теплообмінники, холодильний сепаратор); резервуарний парк резервуари Т-500, Т-600; кабелі на естакадах V-100, V-200; кабелі на установці низькотемпературної сепарації; кабелі на сепараторі V-500. Пожежею пошкоджено: сепаратори V-500, V-200; колона дебутанізації та лінії комунікацій до неї; фільтр сепаратора V-2340; лінії трубопроводів біля сепаратора V 100; повітроохолоджувач компресорної установки K-500. Встановлена причина пожежі потрапляння боєприпасів, їх уламків внаслідок бойових дій.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано наступні докази: Довіреність на представників, Виписки з ЄДР, Витяг зі Статуту ПГНК, Витяг з реєстру речових прав, Акт про пожежу від 17.10.2025, 05 Витяг з ЄРДР від 16.10.2025, Протокол огляду місця події від 16.10.2025, Заява від 16.10.2025 про залучення потерпілого, Пам`ятка про процесуальні права, Висновок про причини виникнення пожежі від 17.10.2025, Наказ від 16.10.2025 про інвентаризацію, Протокол засідання інвентар. комісії від 24.10.2025, Запит ДСНС по збиткам, Відповідь ДСНС, Акт обстеження Ігнатівського УППНГ від 03.12.2025, Звернення СП ПГНК про експертизу, Висновок експерта від 06.02.2026, Лист про залучення висновку експерта у якості доказу, Договір про експертизу, Свідоцтво судового експерта, Рахунок на оплату експертизи, Платіжна інструкція щодо оплати експертизи, Акт приймання передачі по експертизі, Ордер та Свідоцтво адвоката МетенкоТ.

Докази в спростування вимог Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» відповідачем в матеріали справи не подані.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спір у даній справі виник між юридичними особами приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Як встановлено судом, місцем заподіяння шкоди майну позивача у даній справі є Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15.

Отже, розгляд даного спору відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду Полтавської області.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 р. по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав позивача у судах російської федерації, визнана Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 року у справах № 428/11673/19 та 760/17232/20-ц, в яких Верховний Суд дійшов висновків, що у зв`язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Також у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 №311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Також позивачем доведено, а судом встановлено факт заподіяння шкоди протиправними діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Так, з наданого позивачем Акту про пожежу від 17.10.2025 року вбачається, що 16.10.2025р., о 05 год 03 хв. (час орієнтовний) на установці первинної підготовки нафти і газу (УППНГ) за адресою: вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл., виникла пожежа. Місце виникнення пожежі вхідний маніфольд. Пожежею знищено: лінії трубопроводів та комунікації, що йдуть до резервуарного парку; панель управління компресорної установки К-500; компресорна установка К-501 скидання газу на факел; установка низькотемпературної сепарації (пропанові компресора, теплообмінники, холодильний сепаратор); резервуарний парк резервуари Т-500, Т-600; кабелі на естакадах V-100, V-200; кабелі на установці низькотемпературної сепарації; кабелі на сепараторі V-500. Пожежею пошкоджено: сепаратори V-500, V-200; колона дебутанізації та лінії комунікацій до неї; фільтр сепаратора V-2340; лінії трубопроводів біля сепаратора V 100; повітроохолоджувач компресорної установки K-500. Встановлена причина пожежі потрапляння боєприпасів, їх уламків внаслідок бойових дій.

Судом встановлено, що за фактом обстрілу УППНГ повітряними засобами ураження органом досудового розслідування слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Полтавській області 16.10.2025р. зареєстровано кримінальне провадження за №22025170000000336. Правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Підставою для реєстрації вказаного кримінального провадження є факт вчинення збройними силами РФ порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, яке виразилося у бомбардуванні незахищених міст, будівель, що використовуються цивільним населенням, внаслідок чого близько 05год. 15хв. 16.10.2025 повітряними засобами ураження здійснено обстріл об`єктів установки первинної підготовки нафти і газу СП ПГНК у с. Соколова Балка Полтавського району. 16 жовтня 2025 року вищевказаним органом досудового розслідування складено протокол огляду місця події, в якому попередньо зафіксовано обсяг пошкодженого майна, виявлено уламки БПЛА тощо. В межах даного провадження, СП ПГНК 16.10.2025р. подано до СВ УСБУ у Полтавській області заяву про залучення до кримінального провадження №22025170000000336 позивача у якості потерпілого. На підставі даної заяви СП ПГНК визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Матеріали справи свідчать, що ПРУ ЦЗ та ПД ГУ ДСНС України у Полтавській області 17.10.2025р. складено висновок про причину виникнення пожежі, яка сталася 16.10.2025р. за адресою: вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавського р-ну, Полтавської обл. на УППНГ. За даним висновком зафіксовано об`єкти, які знищено та пошкоджено, перелік їх узгоджується із даними Акту про пожежу. Вказаним також висновком зафіксовано причину виникнення пожежі потрапляння боєприпасів, їх уламків під час бойових дій.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Стосовно розміру заявлених збитків суд виходить з наступного.

Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У зв`язку із знищенням майна по факту обстрілу повітряними засобами ураження та пожежі на УППНГ, позивачем на підставі наказу від 16.10.2025р. №2900 проведено позапланову інвентаризацію знищених або пошкоджених товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до Протоколу засідання інвентаризаційної комісії СП ПГНК від 24.10.2025р. (рішення п.7) визначено попередню суму збитків СП ПГНК за наслідками пожежі у розмірі 35 530 710,67 грн., а також складено Акти інвентаризації пошкодженого майна (Додатки №1 та №2 до вказаного Протоколу).

Крім того, у відповідь на запит Полтавського РУ ЦЗ та ПД ГУ ДСНС у Полтавській області від 17.10.2025р. №61-19.12-3931/61-19 СП ПГНК надано довідку щодо суми попередніх бухгалтерських збитків пошкодженого/ знищеного майна 16.10.2025р., що обліковується на балансі Позивача, яка становить 35 530 710,67 грн. (згідно із даними Протоколу інвентаризаційної комісії СП ПГНК від 24.10.2025р.).

Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 р. для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:

- витратний (майновий для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

- дохідний;

- порівняльний.

Пунктом 7.3 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022 р., майновий підхід застосовують для оцінки реальних збитків як основний. Вхідними даними для застосування майнового підходу є копії балансу (звіту про фінансовий стан) станом на 31 грудня 2021 року та матеріали інвентаризації.

Суд встановив, що позивач листом від 16.10.2025р. №691 звернувся до судового експертна Шимки В.М. про проведення судової будівельно-технічної експертизи. В межах здійснення зазначеної експертизи судовому експерту на вирішення поставлені наступні питання:

1. Які пошкодження на УППНГ Ігнатівського родовища за адресою вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл., внаслідок обстрілу?

2. Яка вартість ремонтно-відновлювальних робіт необхідна для відновлення УППНГ Ігнатівського родовища за адресою вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл. після обстрілу?

3. Який розмір матеріальної шкоди заподіяно СП ПГНК внаслідок обстрілу УППНГ Ігнатівського родовища за адресою вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський р-н, Полтавська обл.?

Судовим експертом Шимкою В.М. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу-зверненню позивача від 16.10.2025р. №691 складено висновок експерта від 06.02.2026 №16, відповідно до якого внаслідок військової агресії відповідача значну частину майна, яке знаходилось за вищевказаною адресою (Виробнича база СП ПГНК, УППНГ) та належало Позивачу на праві власності, було 16.10.2025р. знищено або пошкоджено на загальну суму 104 392 475,00 грн (Сто чотири мільйона триста дев`яносто дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 00 коп).

Згідно зі ст. 98 ГПК України висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Статтею 101 ГПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).

Експертиза проведена судовим експертом Шимкою Володимиром Миколайовичем (свідоцтво № 11-22/П від 25.01.2021 р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) у відповідності до вимог Закону України «Про судову експертизу», Кримінального процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 р. та Методики визначення розміру шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності відповідає положенням вказаної Методики, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та за ст.. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, висновок експерта від 06.02.2026 №16 підготовлено для пред`явлення у судовому порядку позову про відшкодування СП «ПГНК» майнової шкоди, тому суд оцінює вказаний висновок експерта як належний, допустимий та достовірний доказ на підтвердження дійсного розміру збитків, завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

При цьому, згідно з п. 9 Розділу І Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022 р., для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Сума прямих збитків СП ПГНК відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу зверненню СП ПГНК від 16.10.2025р. №691 становить 104 392 475,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 06.02.2026р. (дату складання висновку експерта) становило 2 419 825 доларів США 33 центів). Станом на 06.02.2026р. за офіційним курсом Національного банку України вартість одного долару США у гривнях становила 43,1405 грн.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок збройного вторгнення Російської Федерації та здійснення обстрілу цивільної інфраструктури 16.10.2025 року в сумі 104 392 475,00 грн. є правомірними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами та матеріалами справи, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року складає 3 328,00 гривні.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

1,5 відсотки від розміру задоволених позовних вимог у даній справі (з урахуванням коефіцієнту 0,8) становить 1 565 887,13 грн, тобто більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, розмір судового збору за розгляд даної справи становить 931 840,00 грн (3 328,00 грн х 350 x 0,8).

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, то судовий збір в сумі 931 840,00 грн підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно ч.ч. 4-7 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Позивачем подані суду докази понесення судових витрат на проведення судової експертизи у розмірі 94 993,92 грн., а саме: договір на виконання судової експертизи від 16.10.2025р. №16, висновок експерта від 06.02.2025р. №16, рахунок від 26.01.2026р. №1, платіжна інструкція від 03.02.2026р. №415 та акт приймання-передачі наданих послуг від 06.02.2026р. №1.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані із проведенням експертизи в розмірі 94 993,92 грн, понесені позивачем, підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації (RUSSIAN FEDERATION код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (адреса: Краснопресненська набережна, 2,м. Москва, Російська Федерація, 103274) на користь СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ПОЛТАВСЬКА ГАЗОНАФТОВА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 20041662, місцезнаходження: вул. Європейська, 124А, кв. 77, м. Полтава, Україна, 36002) 104 392 475,00 грн збитків (що за офіційним курсом Національного банку України станом на 06.02.2026р. становить 2 419 825,33 доларів США), а також суму судових витрат на проведення експертизи у розмірі 94 993,92 грн.

3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation, код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (103274, Російська Федерація, м. Москва, Краснопресненська набережна, 2) до Державного бюджету України 931 840,00 грн судового збору.

Видати накази із набранням чинності цим рішенням.

Повне рішення складено 10.09.2026 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Суддя Тимощенко О.М.