Рішення № 139630557, 07.09.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/9782/26

Провадження № 2/645/3425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Феленко Ю.В.,

за участі секретаря судових засідань Каратаєвої Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором №1955822 від 23.08.2021 в розмірі 14024,00 грн., а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що 23.08.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1955822 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 4000,00 грн; дата надання кредиту: 23.08.2021. Строк кредиту: 29 днів. Відсоткова ставка 1,9 % на добу.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14024,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 10024,00 грн.

Згідно норм кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. На підтвердження видачі первісним кредитором кредитних коштів позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 23.08.2021 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 4000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, є доказом видачі кредитних коштів.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 01 грудня 2023 року до договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023, ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 14024,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 11.06.2026 відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання. Надано відповідачу строк для надання відзиву на позов.

21.05.2026 від представника відповідача, адвоката Мірошника Р.С., який діє на підставі договору про надання правової допомоги, надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору № 1955822 від 23.08.2021, а також факт отримання відповідачем кредитних коштів у зв`язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів. Сторона відповідача зазначає, що матеріали справи не містять оферти, акцепту, доказів проходження ним ідентифікації, направлення та використання одноразового ідентифікатора, підтвердження належності відповідачу номера мобільного телефону та платіжної картки, на яку нібито були перераховані кредитні кошти. Крім того, позивачем не надано належних доказів накладення електронних підписів сторін при укладенні договору та інших доказів, які б підтверджували волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору. За відсутності доказів фактичного надання кредитних коштів, що вже саме по собі ставить під сумнів виникнення грошового зобов`язання, позивач додатково не довів ані належного періоду нарахування процентів, ані підстав для виходу за межі первісно погодженого строку кредитування, ані відповідності заявленої до стягнення суми умовам договору.

01.07.2026 представником позивача подана заява про розподіл судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

03.07.2026 представником позивача надана відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивачем підтверджено факт укладання кредитного договору № 1955822 від 23.08.2021 та наявність заборгованості у відповідача. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Відповідач здійснив усі передбачені дії отримав одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер мобільного телефону, введений ним під час оформлення заявки, ввів його у відповідне поле інформаційної системи та підтвердив акцепт натисканням кнопки «ТАК». Ці дії зафіксовані в електронній системі Первісного кредитора та відображені у матеріалах справи як належний доказ укладення електронного договору. Тобто, для укладання кредитного договору, відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.

Перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС», яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації. Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» з якого вбачається, що 23.08.2021 було проведено транзакцію на суму 4 000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 . Надані позивачем докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів є належними, допустимими, достовірними та відповідачем спростовані не були всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України.

09.07.2026 представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, в яких сторона відповідача зазначає, що наведені позивачем твердження щодо дійсності укладеного в електронній формі договору, мають виключно описовий характер та фактично відтворюють загальний механізм укладення електронних договорів, однак не містять належного підтвердження того, що відповідні дії були вчинені саме відповідачем у конкретних спірних правовідносинах за кредитним договором № 1955822 від 23.08.2021. Однак сам по собі опис типової процедури укладення договору не є доказом того, що така процедура була реалізована у конкретному випадку саме відповідачем.

Також відповідачем викладені заперечення щодо заявленої суми витрат на правову допомогу, зазначивши, що витрати на правничу допомогу фактично майже дорівнюють самій ціні позову. Такий дисбаланс між предметом спору та розміром заявлених витрат уже сам по собі свідчить про необхідність особливо критичної оцінки обґрунтованості. Просив відмовити у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі 13 000,00 грн, а у разі наявності підстав для їх часткового стягнення зменшити їх до розумного та співмірного розміру.

У судове засідання сторони не з`явились. Матеріали справи містять заяву представника позивача про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд зазначає таке.

Судом на підставі наданих матеріалів встановлено, що 23.08.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1955822, який підписаний електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора G7753. (а.с. 22-33)

Відповідно до пунктів 1.1, 1.4 кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) на умовах строковості, повернення та платності, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі та порядку, визначених договором. Сума кредиту становить 4000,00 грн, строк кредитування 29 календарних днів, а саме з 23.08.2021 по 20.09.2021 включно. Процентна ставка за користування кредитом визначена у розмірі 1,90 % від суми кредиту за кожний день користування.

Згідно з пунктом 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську платіжну картку позичальника.

Пунктом 9.4 договору передбачено можливість його автоматичної пролонгації за умови повної сплати позичальником нарахованих процентів за весь строк користування кредитом не пізніше останнього дня такого строку. У разі виконання цієї умови договір автоматично продовжується на тих самих умовах на наступні десять календарних днів без укладення додаткової угоди, при цьому кількість таких пролонгацій не обмежується.

Факт зарахування кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «Санрайз Фінанс» № 1903/2026-3 від 19 березня 2026 року, відповідно до якого товариством на підставі укладеного з ТОВ «ФК «Верона» договору 23.08.2021 здійснено переказ коштів у сумі 4000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначену як таку, що належить ОСОБА_1 .(а.с. 46)

Відповідно до наданої позивачем виписки по рахунку та розрахунку заборгованості станом на 20.02.2026 заборгованість відповідача за кредитним договором становить 14024,00 грн, з яких 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 10024,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Судом також встановлено, що 01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 4.1 зазначеного договору первісний кредитор відступив новому кредитору належні йому права вимоги за кредитними договорами, а новий кредитор набув усіх прав та обов`язків кредитора за такими договорами в повному обсязі. Перехід права вимоги здійснюється з дати підписання договору, а документація щодо переданих прав вимоги передається за актом приймання-передачі.

Згідно з витягом із реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023 до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1955822 із зазначеним розміром заборгованості 14024,00 грн.(а.с. 17)

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 23.08.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1955822 в електронній формі, який підписаний відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора G7753. Зміст договору містить усі істотні умови кредитного договору, а тому відповідає вимогам статей 638, 1054, 1055 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Доводи відповідача про відсутність належних доказів укладення кредитного договору суд відхиляє, оскільки наданий позивачем електронний договір містить відомості про його підписання одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Сам по собі факт заперечення відповідачем укладення договору не спростовує наданих позивачем доказів та не свідчить про недійсність чи неукладеність договору.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо недоведеності факту отримання кредитних коштів. Наданий позивачем лист ТОВ «Санрайз Фінанс» підтверджує здійснення 23.08.2021 переказу кредитних коштів у сумі 4000,00 грн на банківську картку, зазначену позичальником при оформленні кредиту.

Вказане узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23. За змістом якої довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, матеріали справи містять розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку, які узгоджуються між собою та підтверджують факт видачі кредиту і подальше невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Посилання відповідача на відсутність доказів належності банківської картки та номера мобільного телефону саме відповідачу суд оцінює критично, оскільки такі твердження не підтверджені будь-якими належними доказами. Водночас відповідач не надав доказів того, що кредитні кошти були отримані іншою особою, або що його персональні дані були використані без його волі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76,77 ЦПК України).

Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором, то суд зазначає таке.

До позовної заяви додано Витяг з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023 від 01.12.2023, згідно з даними якого ТОВ "ФК «ВЕРОНА»" відступив ТОВ "ФК " Айкон Дебт Коллекшн" право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 1955822 від 23.08.2021, дата закінчення договору 20.09.2021, в сумі 14024,00 грн, з яких; 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10024,00 грн заборгованість за відсотками.

Також суду надано виписку з особового рахунка за Кредитним договором № 1955822 від 23.08.2021, позичальник ОСОБА_1 , згідно з даними якої станом на 20.02.2026 заборгованість позичальника перед ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за вказаним кредитним договором складає 14024,00 грн, з яких; 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 10024,00 грн заборгованість за відсотками.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданої представником позивача виписки з особового рахунка за Кредитним договором установлено, що первісним кредитором відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування. Згідно з даною випискою та витягами з реєстру боржників до договорів факторингу, будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

Так, п. 1.3 Кредитного договору та графіком платежів чітко встановлено, що строк кредиту становить 29 днів, який може бути продовжено у порядку та на умовах визначених Розділі 9 цього договору.

Відповідно до розділу 9 Кредитного договору строк користування кредитом може бути продовжено виключно з ініціативи відповідача шляхом здійснення платежу на користь Кредитодавця у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів не пізніше останього дня строку користування кредитом. Однак, будь-яких доказів щодо укладення додаткового договору чи здійснення платежів ОСОБА_1 позивачем суду не надано.

Позивач у позовній заяві не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, штрафу в порядку, установленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення відповідачем ОСОБА_1 виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає умовам Кредитного договору.

За наведених обставин, нараховані відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 20.09.2021, є безпідставним.

Право кредитодавця ТОВ "ФК «ВЕРОНА»" та в подальшому його правонаступників нараховувати передбачені указаним договором проценти за користування кредитом припинилося 20.09.2021, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця та його правонаступників забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом проведено власний розрахунок заборгованості відповідача зі сплати відсотків протягом строку дії договору з 23.08.2021 по 20.09.2021 включно за стандартною процентною ставкою 1,9 % через невиконання відповідачем умов п. 1.4 Кредитного договору, який складає: 4000,00 грн (тіло кредиту) х 1,90 % : 100 х 29 (днів) = 2204,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості за Кредитним договором №1955822 від 23.08.2021, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6204,00 грн, з яких; - 4000,00 грн тіло кредиту, - 2204,00 грн заборгованість за процентами.

Отже, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №1955822 від 23.08.2021 у розмірі 6204,00 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).

Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження витрат на правову допомогу надано Договір № 09/07/2025 від 09.07.2025, Додаткова угода № 1 від 01.09.2025 до Договору правничої допомоги № 09/07/2025 від 09.07.2025; акт про отримання правової допомоги від 23.06.2026 про отримання ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» правової допомоги, копію платіжної інструкції від 23.06.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію довіреності, копію рахунку.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін.

Отже, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати позивача зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 1177,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором №1955822 від 23.08.2021 у розмірі 6204,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» понесені судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1177,80 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне найменування сторін:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», юридична адреса 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, інше, нежитлове приміщення 1008 ЄДРПОУ 44002941,

представник позивача адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, свідоцтво № 8096/10 від 18.07.2019 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області №72 від 18.07.2019, адреса листування 08157, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, пр-т. Героїв Небесної Сотні, 26/9,

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 10.09.2026.

Суддя Ю.В. Феленко