Ухвала суду № 139629251, 10.09.2026, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/1048/26

Провадження № 1-кп/938/131/26

УХВАЛА

іменем України

10 вересня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківськоїобласті в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026091130000033 від 17.03.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, одруженого, не працюючого, депутатом не обирався, не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 року № 2341-ІІІ),-

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді голови Бистрецької сільської ради Верховинського району та будучи службовою особою, в період часу з 2006-2007 років, вчинив зловживання службовим становищем, яке виразилося в умисному використанні в інтересах третіх осіб свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки при таких обставинах.

В своїй роботі сільський голова керується Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про державну службу». До функціональних обов`язків сільського голови входило: організаційно забезпечувати в межах, наданих законом повноважень органам виконавчої влади на відповідній території, дотримання Конституції та Законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади, організовувати в межах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, підписання рішення ради та її виконавчого комітету, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Рішенням Бистрецької сільської ради Верховинського району від 15.02.2006 року ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території урочища Підгаджина с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області.

Після цього, Верховинський відділ ДЗК на замовлення ОСОБА_6 з 16 по 21 грудня 2006 року виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території села Бистрець, урочище Підгаджина, Верховинського району Івано-Франківської області.

Під час оформлення проектної документації, ОСОБА_5 , як сільський голова, в порушення вимог ст.ст. 118, 151 Земельного кодексу України, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди та договорів оренди землі), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, діючи умисно, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що земельна ділянка площею 1,2826 га, яка знаходиться за адресою: урочище Підгаджин с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області, частково накладається на землі, які перебувають в постійному користуванні національного природного парку «Карпатський», тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, які не можуть передаватись у приватну власність громадян, 19.12.2006 року погодив акт встановлення, узгодження зовнішніх меж землекористування та акт вибору і обстеження вищевказаної земельної ділянки площею 1,2826 га, завіривши їх власним підписом та відтиском печатки Бистрецької сільської ради, чим підтвердив, що зазначена земельна ділянка повністю не належить до земель НПП «Карпатський», надавши таким чином можливість надати її у приватну власність ОСОБА_6 .

Надалі вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який затверджений рішенням Бистрецької сільської ради Верховинського району, Верховинським районним відділом земельних ресурсів на ім`я ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,2826 га з кадастровим номером 2620881001:01:001:0752, що розміщена в урочищі Підгаджин с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5 обвинувачується у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, в інтересах третьої особи використанні службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ).

У ході судового розгляду даного кримінального провадження обвинувачений заявив клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, про що подав відповідну письмову заяву (а.с.25).

Прокурор щодо задоволення поданого клопотання не заперечив, вказавши, що в даному кримінальному провадженні закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 КК України, що є підставою для його закриття, а також клопотав про повернення до відділу №6відділу №6 Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області оригіналу проекту землеустрою, який визнаний речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання обвинуваченого підлягає до задоволення і кримінальне провадження про його обвинувачення за ч. 2 ст.364 КК України слід закрити з таких підстав.

Так, приписами ст. 285 КПК встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. При цьомуособі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

У ч. 8 ст. 284 КПК визначено, що закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

За правилами ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За змістом ст.ст. 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в його постанові від 29.07.2021 року в справі № 552/5595/18, провадження № 51-5289 км19.

З вищевказаних підстав суд не з`ясовував у обвинуваченого щодо визнання чи не визнання ним вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

У ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.

За змістом ст.ст. 44, 49 КК України, за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язковим, якщо тільки вона сама проти цього не заперечує та відсутні підстави, передбачені ч. 5 ст. 49 КК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні впродовж періоду 2006-2007 років кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ), санкцією якої було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльність на строк до трьох років.

У подальшому до ст. 364 КК України, в тому числі до санкції її частини другої, неодноразово законами вносилися зміни, серед яких законом, що пом`якшує кримінальну відповідальність та відповідно до ч. 4 ст. 5 КК України, має зворотну дію в часі Закон України № 270-VI від 15.04.2008 року, відповідно до якої за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, каралося позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльність на строк до трьох років.

Таким чином, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 відповідно до ст. 12 КК України відносилося та відноситься до категорії тяжких злочинів і з дня його вчинення пройшло більше десяти років.

За змістом ст.ст. 44, 49 КК України, за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язковим, якщо тільки вона сама проти цього не заперечує та відсутні підстави, передбачені ч. ч.3, 5 ст. 49 КК України.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 у розшуку не перебував та перебіг давності на підставі ч. 3 ст. 49 КК України не переривався. Також злочин, у вчиненні якого він обвинувачується не відноситься до категорії злочинів, передбачених в ч.5 ст.49 КК України, щодо яких давність не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що обвинувачений дав згоду на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, то суд приходить до висновку, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ), слід закрити на підставі ст.49 КК України та п.1 ч.2 ст.284 КПК України, звільнивши його від кримінальної відповідальності в зв`язку зі закінченням строків давності.

Цивільний позов не заявлявся.

Як вбачається з обвинувального акта (а.с.4), процесуальні витрати на проведення судових експертиз по кримінальному провадженні, відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на стадії судового розгляду не обирався.

Також відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов`язаний вирішити питання про долю речових доказів в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Зокрема, постановою від 02.06.2026 року та 15.06.2026 року (а.с.37-38, 41-43) визнано речовим доказам у даному кримінальному провадженні проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_7 на території с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області (зберігається при матеріалах кримінального провадження органу досудового розслідування) та земельну ділянку з кадастровим номером 2620881001:01:001:0752, що розміщена в урочищі Підгаджин с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області.

У ч. 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю. Одночасно в п1 ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що майно, яке було предметом кримінального правопорушення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення конфіскується, крім того, яке повертається власнику (законному володільцю).

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов`язаний вирішити питання про скасування арешту майна та про долю речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30.05.2026 року(а.с.36) накладено арешт на майно, а саме: земельну ділянку, площею 1,2826 га з кадастровим номером 2620881001:01:001:0752 за адресою: село Бистрець, урочище Підгаджина, Верховинського району Івано-Франківської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 597722026208, яка на праві приватної власності належить ТзОВ «КОНСЕПТ ХОЛДІНГ», код ЄДРПОУ 39560773, шляхом заборони відчуження, розпоряджання та/або користування майном.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 49 КК України, ч. 2 ст. 284, ст.ст. 369-372, 376 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 року №2341-ІІІ), на підставі ст.49 КК України в зв`язку зі закінченням строків давності, а кримінальне провадження - закрити.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 30.05.2026 року на земельну ділянку площею 1,2826 га з кадастровим номером 2620881001:01:001:0752 за адресою: село Бистрець, урочище Підгаджина, Верховинського району Івано-Франківської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 597722026208, яка на праві приватної власності належить ТзОВ «КОНСЕПТ ХОЛДІНГ», код ЄДРПОУ 39560773.

Речові докази після набрання ухвалою законної сили :

-проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_7 на території с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області, - повернути власнику відділу №6 Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2620881001:01:001:0752, що розміщена в урочищі Підгаджин с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області, - вважати повернутою власнику ТзОВ «КОНСЕПТ ХОЛДІНГ», код ЄДРПОУ 39560773.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_8