Рішення № 139625909, 01.09.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/2472/26

2/154/1507/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Лутая А.М.

за участю секретаря судового засідання Бойко К.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирської міської ради Волинської області про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок та реєстрації права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 18.06.2026 звернулася в суд з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок та реєстрації права власності в порядку спадкування за заповітом, яку обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 в місті Устилуг Володимир Волинського району Волинської області. 02 квітня 1999 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем Ласківської сільської ради Володимир Волинського району Волинської області, в якому на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження, що все належне йому майно, де б воно не знаходилося, і належний йому на праві особистої власності житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповідає дочці - ОСОБА_1 .

Цього ж дня, 02 квітня 1999 року ОСОБА_2 склав ще один заповіт, посвідчений секретарем Ласківської сільської ради Володимир Волинського району Волинської області, і на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження, що належні йому грошові заощадження по рахунках НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , заповідає дочці - ОСОБА_1 .

Дані заповіти не змінено і не скасовано.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина за заповітом на належне йому майно., яке складається із земельних ділянок, загальною площею 0,54 гектарів, в тому числі земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25 гектарів, для обслуговування житлового будинку, в тому числі земельної ділянки, орієнтовною площею 0,29 гектарів, для ведення особистого селянського (бувшого підсобного) господарства, які згідно з рішенням сесії Ласківської сільської ради Володимир Волинського району Волинської області від 03 лютого 1994 року № 16/4, були передані у приватну власність ОСОБА_2 .

Після смерті покійного ОСОБА_2 , відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), позивачка, вважається такою що прийняла спадщину за заповітом, так як доглядала за своїм покійним батьком до його смерті, похоронила свого батька, доглядала за домогосподарством, всі правовстановлюючі документи належні покійному батькові ОСОБА_2 знаходились в неї, а тому вона вважається такою що вступила у фактичне володіння спадковим майном.

Вказує, що на даний час у неї виникла необхідність оформити, в порядку спадкування за заповітом те майно, яке залишилося після смерті її покійного батька ОСОБА_2 , однак у Володимирській державній нотаріальній конторі Волинської області роз`яснили їй про те, що в оформленні спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказані вище земельні ділянки їй буде відмовлено і вона не зможе реалізувати свого права, так як за свого життя її покійний батько ОСОБА_2 розпочавши процедуру приватизації вказаних вище земельних ділянок, не завершив її у встановленому законом порядку, в зв`язку із смертю, відсутні правовстановлюючі документи на зазначені вище земельні ділянки, а тому їй рекомендовано звернутися до суду з позовом, про визнання за нею права на завершення приватизації та реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на вищевказані земельні ділянки, в порядку спадкування за заповітом.

Окрім цього, в Архівному витязі з рішення сесії Ласківської сільської ради Володимир Волинського району від 03 лютого 1994 року № 16/4 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", виданого на ім`я ОСОБА_2 , неправильно зазначено по батькові її покійного батька, замість " ОСОБА_3 ", як зазначається в свідоцтві про смерть батька, інших належних йому документах, зазначається " ОСОБА_4 ", що ставить під сумнів належність вказаного вище документа, саме її покійному батькові ОСОБА_2 . Тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з позовною заявою про встановлення факту належності ОСОБА_2 правовстановлюючих документів та визнання права на завершення приватизації земельних ділянок та реєстрації права власності на них в порядку спадкування за заповітом після смерті батька.

Ухвалою суду від 19.06.2026 на підставі вказаної позовної заяви відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

У підготовче засідання позивач не з`явилася, представник позивача подав заяву, в якій заявлені вимоги підтримав, просив розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача в підготовче засідання також не з`явився, однак подав заяву, в якій просить проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи те, що учасники справи в підготовче засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалося.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Зважаючи на те, що представник відповідача визнає позовні вимоги і визнання позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити за результатами підготовчого провадження.

Суд, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов таких висновків.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: "В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів".

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу звернення до суду, вказує на те, що допущена в правовстановлюючому документі помилка перешкоджає їй оформити спадкові права після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у правовстановлюючих документах на ім`я її батька допущено помилку.

З дослідженої копії архівного витягу з рішення сесії Ласківської сільської Ради народних депутатів Володимир-Волинського району від 03.02.1994 року №16/4 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» встановлено, що вказане рішення видано на ім`я « ОСОБА_2 ».

Разом з тим, у наданій суду копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 , Інформаційній довідці зі Спадкового реєстру №85749887 його ім`я, прізвище та по батькові вказані як « ОСОБА_2 ».

Отже, встановлено, що по батькові ОСОБА_2 у рішенні сесії Ласківської сільської Ради народних депутатів Володимир-Волинського району від 03.02.1994 року №16/4 не збігається з його по батькові в свідоцтві про смерть, через що позивачка позбавлена можливості оформити свої спадкові права.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши всі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про встановлення факту належності правовстановлюючого документа є законними, обґрунтованими, доведеними, а тому їх слід задовольнити.

Щодо позовних вимог про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок та реєстрації права власності в порядку спадкування за законом, суд зазначає таке.

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 діяв Цивільний Кодекс Української РСР в редакції 1963 року, оскільки часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, тому при вирішенні даного позову слід застосовувати норми даного Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини (ст.ст.525,526 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 527 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до ст.534 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК УРСР).

Згідно ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

Як вбачається з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», передбачено, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження №61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.

Так, положеннями ЗК України встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Згідно статті 126 Земельного Кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкодаємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Відтак, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку (п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року).

Верховний Суд України у постанові Пленуму № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» в п.23 роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , копією свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_7 та копією свідоцтва про одруження позивачки із ОСОБА_5 серії НОМЕР_8 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема право на завершення процедури приватизаціїна земельні ділянки загальною площею 0,54 гектарів, в тому числі на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,25 гектарів, для обслуговування житлового будинку, в тому числі на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,29 гектарів, для ведення особистого селянського (бувшого підсобного) господарства, передані безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішенням сесії Ласківської сільської ради народних депутатів Володимир Волинського району Волинської області від 03 лютого 1994 року № 16/4, яке спадкодавець не встиг реалізувати за життя.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, який 02 квітня 1999 року посвідчений секретарем Ласківської сільської ради Володимир Волинського району Волинської області, в якому на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження: все належне йому майно, де б воно не знаходилося, і належний йому на праві особистої власності житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповідає дочці - ОСОБА_1 .

24 березня 2026 року позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька.

Проте, згідно листа державного нотаріуса Володимирської державної нотаріальної контори Волинської області Билень Н.П від 24.03.2026, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказані земельні ділянки у зв`язку з тим, що вона не надала правовстановлюючих документів на спадкове майно, та запропоновано звернутися до суду.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що право позивачки на успадкування всіх прав та обов`язків померлого батька підлягає захисту в судовому порядку, оскільки через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, вона не може оформити спадкові права в нотаріальному порядку, тож вимоги про визнання за нею у порядку спадкування за законом права на завершення процедури приватизації земельних ділянок є цілком обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 200, 206, 265, 315, 319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Володимирської міської ради Володимирського району Волинської області про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок та реєстрації права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_2 правовстановлюючого документа - Архівного витягу з рішення сесії Ласківської сільської ради народних депутатів Володимир Волинського району Волинської області від 03 лютого 1994 року № 16/4 "Про передачу у приватну власність земельних ділянок", виданого на ім`я « ОСОБА_2 ».

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на завершення приватизації та реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на земельні ділянки, загальною площею 0,54 гектарів, в тому числі на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,25 гектарів, для обслуговування житлового будинку, в тому числі на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,29 гектарів, для ведення особистого селянського (бувшого підсобного) господарства, які згідно з рішенням сесії Ласківської сільської ради народних депутатів Володимир Волинського району Волинської області від 03 лютого 1994 року № 16/4, були передані у приватну власність « ОСОБА_2 ».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 09.09.2026.

Інформація про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Володимирська міська рада Волинської області, код ЄДРПОУ 35387610,місцезнаходження: Волинська область, м.Володимир, вул.Данила Галицького,5.

Головуючий А.М. Лутай