Рішення № 139623260, 28.08.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/735/26

Провадження 2/206/1211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 серпня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої-судді Плінської А.В.

при секретарі Габісонія Л.В.

з участю представника позивачів Бляхарської Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальне підприємство «Жилсервіс -5» Дніпровської міської ради про визнання членом сім`ї наймача, визнання основним наймачем квартири та внесення змін до договору найму і особового рахунку,

в с т а н о в и в :

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання членом сім`ї наймача, визнання основним наймачем квартири та внесення змін до договору найму і особового рахунку. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що її бабуся - ОСОБА_2 та дід ОСОБА_3 будучи працівниками Придніпровської залізниці, отримали право від підприємства на проживання в квартирі АДРЕСА_1 . Основним квартиронаймачем квартири стала ОСОБА_2 , яка була зареєстрована у вказаній квартирі разом з чоловіком та донькою. ОСОБА_1 з моменту народження проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою від 14 жовтня 2025 року щодо зміни умов договору найму квартири АДРЕСА_1 . Та прийняття рішення про визнання її основним квартиронаймачем вказаного житлового приміщення, в чому їй було відмовлено, зокрема через відсутність документів, що підтверджують правові підстави для вселення у квартиру. Позивач не взмозі такі документи надати, оскільки вони не збереглись, а тому просить задовольнити позов.

Ухвалою від 02 березня 2026 року відкрито загальне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 09 червня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Представники відповідачів - Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явились, про час та місце слухання повідомлялись належним чином, правом подачі відзиву на позов не скористались.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальне підприємство «Жилсервіс -5» Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явились, про час та місце слухання повідомлялись належним чином.

Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності представників відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи, проти чого позивач не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта та витягом з реєстру територіальної громади від 27 серпня 2025.

Наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 була ОСОБА_4 , що підтверджується договорами про надання комунальних послуг за вказаною адресою та муніципальною карткою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та шлюб.

Відповідно до листа Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації від 1 жовтня 2025 року відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Житловий будинок літ. А-5 по АДРЕСА_3 , в який увійшла квартира АДРЕСА_4 , зареєстрований балансовою належністю за КВЖРЕП Самарського району.

Відповідно до листа КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпровської міської ради від 20 березня 2026 року будинок АДРЕСА_3 був переданий на баланс КП «Жил сервіс 5» ДМР на підставі рішення Дніпровської міської ради №63/60 від 2 вересня 2020 року.

Будь-яких документів щодо виділення житлової площі ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 в Державному архіві Дніпропетровської області, Управлінні архівної справи Дніпровської міської ради, КП «Жилсервіс -5» ДМР, АТ «Українська залізниця» не має, що підтверджується листами вказаних органів.

Листом від 18 листопада 2025 року №3/16-5730 Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради Середжі А.Д. повідомлено про відсутність правових підстав для підготовки проєкту рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради про зміну умов договору найму зокрема через: відсутність документів, що підтверджують правові підстави для вселення у трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , засвідчені належним чином; відсутність довідки про склад сім`ї або зареєстрованих, копії сторінок паспортів.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)].

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Ефективність судового захисту права полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності відповідного юридичного засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити порушені або оспорювані права чи інтереси позивача. Здійснюючи правову кваліфікацію спірних відносин, суд оцінює викладені у позовній заяві вимоги на предмет їхньої належності й ефективності для захисту конкретного права чи інтересу позивача.

Ефективний захист прав та інтересів позивача є метою, зокрема, цивільного та господарського судочинства (частина перша статті 2 ЦПК України, частина перша статті 2 ГПК України). Як правило, позивач може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88) та від 22 червня 2021 року у справах № 200/606/18 (пункт 75) та № 334/3161/17 (пункт 55).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати отримання компенсації. Судове рішення, ухвалене на користь позивача, не має спонукати його знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 58, 82), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55), № 200/606/18 (пункт 73) і № 334/3161/17 (пункт 55), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункти 21, 24), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6, 5.9), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та ін.).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Тому доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Так, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і наводить докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взятив оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України (чинного на момент виникнення даних правовідносин) визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, й інші обставини справи, що мають значення для справи, зокрема, чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Частиною другою статті 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати її членом сім`ї ОСОБА_2 та визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки вона є онукою померлої ОСОБА_2 та була вселена та зареєстрована у квартирі, як і її мати, на правах дитини, батьки якої зареєстровані та проживають за вказаною адресою. ОСОБА_1 продовжує проживати у вказаній квартирі, сплачувати за комунальні послуги після смерті бабусі.

За змістом статті 106 ЖК України у разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності - відповідним підприємством, установою організацією) і наймачем (статті 61 ЖК України).

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Заявлені позивачем вимоги про визнання її членом сімї ОСОБА_2 є неефективним способом захисту, так як не захистить її житлові права, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити через неефективний спосіб захисту.

В частині, що стосується зміни договору найму, суд вважає за можливе задовольнити позов в цій частині, оскільки ОСОБА_1 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 , в установленому законом порядку та на відповідній правовій підставі, а також постійно проживала у цій квартирі разом з наймачем ОСОБА_2 , то після смерті останньої вона набула всі права та обов`язки попереднього наймача.

Відтак умови раніше укладеного договору найму спірної квартири підлягають зміні, а позивачка має бути визнана наймачем спірної квартири.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81,82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наймачем квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Це заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: А.В. Плінська