Рішення № 139619490, 09.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5326/26

Провадження № 2/204/3830/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у місті Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

08 травня 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 в якій прохає стягнути із неї заборгованість за кредитним договором № 00-10584983 у розмірі 15721 гривня 86 копійок, яка складається із: 9240 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками, 3080 штрафні санкції (а. с. 1-4).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 31 серпня 2025 року між ТОВ Макс Кредит та відповідачкою укладено Кредитний договір № 00-10584983, який підписаний з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору. 23 лютого 2026 року між ТОВ Макс Кредит та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором на загальну суму 15721 гривня 86 копійок, яка складається із: 9240 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками, 3080 штрафні санкції, яку прохає стягнути з відповідачки разом із судовими витратами.

Ухвалою суду від 22 травня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 45), копія якої надіслана учасникам справи супровідним листом від 22 травня 2026 року (а. с. 46).

03 червня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідачки Бреже Л.В., в якій остання прохає відмовити у задоволені позовної заяви в повному обсязі (а. с. 53-55).

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Макс Кредит», як первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, а саме перерахував ОСОБА_1 грошові кошти за кредитним договором, зокрема платіжного доручення чи будь якого іншого первинного документу який би свідчив про перерахунок грошових коштів на рахунок відповідачки за кредитним договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року. Зазначає, що наданий позивачем Розрахунок заборгованості, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. За своїм змістом розрахунок заборгованості є складеним банком розрахунковим документом. Крім того, відсутні докази, які б дозволили встановити належність платіжної картки ОСОБА_1 оскільки позивачем не надано доказів того що банком було емітовано платіжну картку на ім`я ОСОБА_1 . Звертає увагу суду, що одноразовий ідентифікатор зазначений в кредитному договорі не співпадає з одноразовим ідентифікатором зазначеним в наданій довідці ТОВ «МАКС КРЕДИТ», яка знаходиться в матеріалах справи. Також, позивачем не надано доказів щоб підтверджували факту належності ОСОБА_1 номера телефона, який зазначено в кредитному договорі та відповідно на який був надісланий одноразовий ідентифікатор а тому доводи про підписання договору саме відповідачкою є припущенням. Враховуючи, що позивачем не надано доказів набуття права первісного кредитора ТОВ «МАКС КРЕДИТ» за Кредитним договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року, таке право не могло було передане останнім позивачу за договором факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ від 23 лютого 2026 року.

08 червня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача Костюшка П.М. (а. с. 58-63), в якій прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування відповіді на відзив зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку, на зазначений ним номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор - дані в електронній формі у вигляді алфавітноцифрової послідовності), який відповідачка використалася для підтвердження підписання кредитного договору. При заповненні форм заявки позичальнику необхідно внести всі обов`язкові дані, включаючи ПІБ, ІНН, адресу, суму бажаного кредиту, реквізити банківської картки, номер мобільного телефону та іншу. На підставі даних, зазначених у заявці, інформаційна система первісного кредитора здійснює реєстрацію заявника на сайті первісного кредитора і формує особистий кабінет клієнта. У момент введення коду на сайті первісного кредитора клієнт направляє первісному кредитору електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) підписане одноразовим ідентифікатором, після вводу даного коду договір вважається підписаним. Тобто, для укладання кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору. Кредитний договір та довідка про ідентифікацію є різними електронними документами, створеними на різних етапах взаємодії клієнта з електронною системою кредитодавця, а тому їх підписання різними одноразовими ідентифікаторами є цілком логічним, технічно обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Одноразовий ідентифікатор є унікальною алфавітно-цифровою послідовністю, яка формується для вчинення окремої електронної дії. Кожна окрема дія користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі може підтверджуватися новим одноразовим ідентифікатором, тому використання різних одноразових ідентифікаторів у різних електронних документах не лише не свідчить про їх недостовірність, а навпаки відповідає звичайному порядку функціонування електронних систем кредитодавця. Вказує, що перерахування коштів на платіжні карти відповідачки за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який не здійснює операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюються виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також, умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим. Відповідно до ст. 81 ЦПК України саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається, при цьому відповідач не надав жодного доказу спростування позовних вимог, що свідчить про те, що його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, що прямо заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Станом на дату розгляду справи відповідачкою заперечення на відповідь на відзив до суду не подано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 серпня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-10584983 (а. с. 7-12), відповідно до умов якого, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у національній валюті у вигляді Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до умов договору № 00-10584983, сума ліміту кредитної лінії (сума кредиту) складає 7700 гривень; цільове призначення кредиту на споживчі потреби; строк дії кредитної лінії (строк кредитування) 360 календарних днів; позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту 26 серпня 2026 року; розрахунковий платіжний період становить 15 днів; стандартна процента ставка (фіксована) 0,94%; знижена процентна ставка 0.33%; кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту 1540 гривень; денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки з урахуванням комісії 1,00%; денна процентна ставка за цим договором при застосуванні зниженої процентної ставки з урахуванням комісії 0,97%; орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою з урахуванням комісії на дату укладання цього договору становить 3823,20%; орієнтовна реальна річна процентна ставка за зниженою процентною ставкою з урахуванням комісії на дату укладання цього договору становить 2865,52%; орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою на дату укладання цього договору становить 35296,80 гривень.

Відповідно до 2.10 вказаного Договору, Кредитодавець зобов`язаний надати кредит у дату надання/видачі кредиту: 31 серпня 2025 року сума кредиту перераховується кредитодавцем в сумі 7700 гривень на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Згідно із п. 2.2., 2.5. Договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Кредитодавець надсилає одноразовий ідентифікатор погодженим із позичальником засобом зв`язку.

Крім того, сторонами було погоджено та підписано Паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація обов`язкова для ознайомлення позичальником (а. с. 13-14).

Так, судом встановлено, що зі своєї сторони ТОВ «Макс Кредит» ідентифікувало відповідачку та направило останній унікальний одноразовий ідентифікатор 62535 на її номер телефону НОМЕР_2 (а. с. 15), який Боржником було введено/відправлено на підписання кредитного договору (а. с. 11 на звороті).

Таким чином, 31 серпня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 00-10584983, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

31 серпня 2025 року, відповідачці було перераховано на рахунок № НОМЕР_1 суму кредиту у розмірі 7700 гривень за кредитним договором №00-10584983 (а. с. 16), що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Макс Кредит» від 04 березня 2026 року.

Відповідно до Детального розрахунку заборгованості ТОВ «Макс Кредит» станом на 23 лютого 2026 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість по Договору № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року у сумі 12641 гривня 86 копійок, сума кредиту 7700 гривень, заборгованість за тілом кредиту 7700 гривень, заборгованість за відсотками 3401 гривня 86 копійок, заборгованість за комісіями 1540 гривень, штраф 3080 гривень (а. с. 17).

23 лютого 2026 року між ТОВ «Макс Кредит» (Клієнт) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (Фактор) уклали Договір факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ (а. с. 18-20 та на звороті), відповідно до якого, Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові Права Вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

Відповідно до п. 2.2. вказаного Договору факторингу, Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому- передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №1 до цього договору та Акта прийму-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Боргів та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників- підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відповідно до Реєстру Боржників та є невід`ємною частиною цього Договору.

Акт прийому-передачі Реєстру Боржників до Договору Факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ від 23 лютого 2026 року, підписаний сторонами та скріплений печатками 23 лютого 2026 року (а. с. 21).

Як убачається з матеріалів справи, Реєстр Боржників підписаний 23 лютого 2026 року (а. с. 23), відповідно до якого ТОВ «Макс Кредит» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року у сумі 12641 гривня 86 копійок, яка складається із: 9240 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками, 3080 штрафні санкції.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом.

Відповідно до вимог ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Як убачається зі змісту Договору кредитної лінії №00-10584983 від 31 серпня 2025 року сторони узгодили те, що його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора (62535), який був направлений на номер телефону відповідачки (а. с. 15).

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачкою належним чином не спростовано того, що вказаний договір нею був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже остання погодилася зі всіма умовами та правилами даного договору, умовами кредитування, графіком повернення, комісією, штрафами, відсотками за користування кредитними коштами.

Суд критично оцінює доводи відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву, та відхиляє їх з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до принципу змагальності сторін та загальних правил розподілу тягаря доказування, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Заперечуючи факт належності їй карткового рахунку та номера телефону, відповідачка безпідставно перекладає обов`язок доказування цих заперечень на позивача. При цьому відповідачка не була позбавлена можливості самостійно подати належні докази на спростування вказаних обставин (зокрема відомості про належність номера телефону іншій особі чи витяг про відсутність рахунку), однак вказаним процесуальним правом не скористалася.

Крім того, відповідачка не надала суду виписки по банківському рахунку, яка, на її думку, могла б підтвердити відсутність перерахування кредитних коштів на її рахунок, а також не зверталась до суду із клопотанням про витребування даної виписки.

Разом з цим, відповідачкою не надано контррозрахунку заборгованості, не зазначено власного розрахунку процентів чи суми фактично отриманих та повернутих коштів, а наведені у відзиві заперечення мають загальний характер та не підтверджені належними доказами.

Саме лише посилання сторони на недоведеність обставин, на які посилається позивач, без подання доказів на підтвердження власних заперечень, не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин чи невиконання позивачем обов`язку доказування.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за Договором кредитної лінії №00-10584983 від 31 серпня 2025 року позивачем надано суду: Договір факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ від 23 лютого 2026 року, що був укладений між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»; Акт прийому передачі Реєстру Боржників від 02 червня 2025 року до Договору факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ від 23 лютого 2026 року; Реєстр Боржників від 23 лютого 2026 року до Договору факторингу № 23022026-МК/ЄАПБ від 23 лютого 2026 року.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії, право вимоги за якими перейшло позивачу. Позичальник умови договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , яке він реалізував, звернувшись до суду, натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги не спростувала.

Позивач у позовній заяві прохає стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року у розмірі 15721 гривня 86 копійок, яка складається із 9240 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками, 3080 штрафні санкції.

Як убачається із розрахунку Детального розрахунку заборгованості ТОВ «Макс Кредит» станом на 23 лютого 2026 року за ОСОБА_1 рухається заборгованість по Договору № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року у сумі 12641 гривня 86 копійок, в якому вказано, що сума кредиту 7700 гривень, заборгованість за тілом кредиту 7700 гривень, заборгованість за відсотками 3401 гривня 86 копійок, заборгованість за комісіями 1540 гривень, штраф 3080 гривень.

Разом з цим, первісний кредитор відступає позивачу, відповідно до Реєстр Боржників від 23 лютого 2026 року (а. с. 23), права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року у сумі 12641 гривня 86 копійок, яка складається із: 9240 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками, 3080 штрафні санкції.

Із викладеного убачається, що первісним кредитором в заборгованість по тілу кредиту нарахована сума заборгованості по комісії за надання кредиту у суму 1540 гривень, яка підлягає списанню, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31) вказала на те, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у своїй постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

У зв`язку із викладеним, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови кредитного договору № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року про встановлення комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому стягнення комісії за цим договором у сумі 1540 гривень за надання кредиту, яка була зарахована в суму заборгованості за тілом кредиту, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідачки штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Так, пунктом 18 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Первісним кредитором нараховано штрафні санкції у розмірі 3080 гривень, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 3080 гривень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а відтак, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 00-10584983 від 31 серпня 2025 року, у сумі 11101 гривня 86 копійок, яка складається із: 7700 гривень залишок по тілу кредиту, 3401 гривня 86 копійок залишок за відсотками.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1880 гривень 03 копійки, виходячи із розрахунку 2662,4*(11101,86/15721,86).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова 2; ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №00-10584983 від 31 серпня 2025 року, у сумі 11101 (одинадцять тисяч сто одна) гривня 86 (вісімдесят шість) копійок, яка складається із: 7700 (сім тисяч сімсот) гривень залишок по тілу кредиту, 3401 (три тисячі чотириста одна) гривня 86 (вісімдесят шість) копійок залишок за відсотками.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) гривень 03 (три) копійки.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна