Вирок № 139618856, 08.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/17225/26

Провадження №1-кп/522/3183/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(на підставі угоди)

08 вересня 2026 року Місто Одеса

Приморський районний суду міста Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №42024164690000056 від 14.05.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Білгород-Дністровський Одеської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, маючого реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , офіцера діючого резерву СБ України, у військовому званні «полковник», обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

обвинуваченого- ОСОБА_3

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.436-2 КК України, за наступних обставин.

24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим (далі АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12.08.1949 про захист жертв війни» від 03.07.1954 (далі Конвенція), ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Стаття 3 Конвенції передбачає, що у випадку збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру та виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов`язана застосовувати як мінімум такі положення: 1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях у зв`язку з хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини, поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими іншими аналогічними критеріями.

Із цією метою заборонено зараз і надалі вчиняти стосовно зазначених вище осіб такі дії: a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2 цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.

Згідно зі ст. 13 зазначеної Конвенції положення частини II цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства, залякування, від образ та цікавості натовпу.

Крім того, відповідно до ст. 29 Конвенції сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.

Відповідно до ст. ст. 31-32 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) (далі Протокол) Високі Договірні Сторони підтверджуючи далі, що положення Женевських конвенцій від 12.08.1949 та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 75 Протоколу тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: a) насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: a.1) вбивство; a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні; a.3) тілесні покарання; a.4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим. Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ. Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того, здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20.02.2014, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України. Так, вказаними особами у березні квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), а 27.04.2014 на території Луганської області України терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ. Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами РФ та Україна триває збройний конфлікт міжнародного характеру. Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших військових формувань РФ. Постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» відповідно до якої Російську Федерацію визнано державою-агресором та констатовано, що Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022.

Станом на 08.02.2022 вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів, 15.02.2022 Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації (далі Президента РФ) з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, президент РФ скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Цього ж дня президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22.02.2022 президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.

В цей же день президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік. 24.02.2022 о 5 годині президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. Вказане вторгнення триває з 5 години 24.02.2022 та до цього часу, підрозділи збройних сил та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури. 24.02.2022 Указом Президента Володимира Зеленського № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.

В останній раз, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 13 липня 2026 року № 596/2026, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» 4928-IX від 14 липня 2026 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин . 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час діє воєнний стан. Громадянин України ОСОБА_3 проходить військову службу в органах СБ України з 30.06.1998, перебуває на посаді офіцера діючого резерву СБ України, у військовому званні «полковник» по теперішній час, у зв`язку із чим відповідно до ст. 18 КК України є службовою особою. В період з лютого 2014 року по березень 2026 року (точні дата і час досудовим розслідуванням не встановлені) у громадянина України

ОСОБА_3 , який був невдоволеним чинною державною владою в Україні, сповідував антиукраїнську ідеологію і неприйняття державності України, підтримував проросійські погляди, усвідомлював, що РФ здійснює неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, виник злочинний умисел, направлений на розповсюдження серед свого оточення інформації щодо глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації.

Так, на виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи обізнаним щодо розпочатої у 2014 році збройної агресії РФ проти України та 24.02.2022 відкритої збройної агресії Російської Федерації проти України, усвідомлюючи злочинність своїх дій, бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді виправдовування та заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, вчинене службовою особою, 09.02.2026 приблизно о 19 год. 28 хв., під час розмови з громадянином України ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , при бесіді з ним вдався до виправдовування збройної агресії РФ проти України.

У подальшому, 01.03.2026 приблизно о 10 год. 25 хв. ОСОБА_3 , під час розмови з громадянкою України ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, при бесіді з нею вдався до заперечення збройної агресії РФ проти України шляхом заперечення того, що збройна агресія РФ здійснюється саме проти України.

За наведених обставин ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.436-2 КК України за кваліфікуючими ознаками: виправдовування та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, вчинене службовою особою.

Згідно угоди про визнання винуватості від 26 серпня 2026 року, укладеної між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_8 з одного боку, та підозрюваним ОСОБА_3 , з іншого боку, за участі захисника адвоката ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст.472 КПК України, сторони кримінального провадження дійшли згоди про те, що обвинувачений зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні.

Одночасно сторони угоди про визнання винуватості погодилися на призначення покарання ОСОБА_3 за скоєний ним злочин, передбачений ч.3 ст.436-2 КК України, основне покарання в межах санкції ч.3 ст.436-2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

Крім того, сторони, враховуючи обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_3 , погоджуються, що виправлення останнього можливе без його ізоляції від суспільства, а тому на підставі ст.75 КК України, вважають за можливе звільнити ОСОБА_3 від відбування визначеного остаточного основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк, тривалість якого буде визначена судом, а також покласти на останнього обов`язки, передбачені ст.76 КК України, перелік яких буде визначений судом.У разі звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 77 КК України, додатковий вид покарання, такий як конфіскація майна не застосовувати.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України та наслідки її невиконання.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України, визнав у повному обсязі та зазначив, що розуміє надані йому законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст.473 КПК України, характер пред`явленого обвинувачення, вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості та наполягав на затвердженні вказаної угоди.

Прокурор ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_9 затвердити угоду про визнання винуватості від 26.08.2026, укладену між прокурором ОСОБА_10 і обвинуваченим ОСОБА_3 .

Суд, перевіривши надані матеріали, заслухавши учасників судового розгляду, приходить до наступного.

Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. Згідно ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вперше вчинив злочин, який згідно ст.12 КК України, є тяжким злочином.

Дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч.3 ст.436-2 КК України за ознаками: виправдовування та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, вчинене службовою особою.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, передбачені п.п.1-4 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, визначені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання яке буде застосоване до неї у разі затвердження угоди судом.

Дослідивши угоду про визнання винуватості та переконавшись, що укладена угода є добровільним волевиявленням обвинуваченого, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, з`ясувавши у обвинуваченого чи цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, роз`яснивши обвинуваченому право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення у вчинені якого його обвинувачують, встановивши правильне розуміння обвинуваченим змісту та наслідків затвердження угоди, а також перевіривши її відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства, заслухавши доводи учасників підготовчого судового засідання та роз`яснивши їм обмеження права щодо оскарження вироку, передбачені ст.473 КПК України, суд вважає, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором і обвинуваченим, за участю захисника, відповідає вимогам КПК України, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушуються права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, укладення угоди є добровільним, узгоджені вид та міра покарання відповідають загальним засадам призначення покарання, визначених ст.65 КК України, у зв`язку із чим суд вважає, що угода підлягає затвердженню.

При призначенні покарання обвинуваченому суд керується положеннями ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, згідно із приписами ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.436-2 КК України є тяжким злочином який карається позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

ОСОБА_3 є громадянином України, уродженець м.Білгород-Дністровський Одеської області, зареєстрований та проживає у м.Одесі,, офіцера діючого резерву СБ України, у військовому званні «полковник», раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Відомостей щодо перебування обвинуваченого на обліках у лікаря нарколога, зловживання ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами немає.

Обвинувачений у повному обсязі визнав свою вину, щиро розкаявся, активно співпрацював зі слідством.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, є:щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 добровільно перерахував на потреби ЗСУ 200 000 гривень.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому-відсутні;

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , його поведінку, ставлення до вчиненого, форму вини й мотиви вчинення злочину, тяжкість його наслідків, зазначені обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, суд вважає за необхідне призначити йому за вчинений ним нетяжкий злочин, передбачений ч.3 ст.436-2 ККУ, покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, вважаючи дане покарання необхідним для її перевиховання та попередження вчинення нових злочинів.

Додаткове покарання у виді конфіскації майна суд не застосовує на підставі положень ст. 77 ККУ.

Приймаючи таке рішення, суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Заходи забезпечення кримінального провадження - скасувати.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні складають 13478 грн. 08 коп. та підлягають стягненню з обвинуваченого.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у виді цілодобового домашнього арешту -скасувати.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1- 476 КПК України, ст.1-90, 436-2 КК України, суд,

УХВАЛИВ:

Угоду про визнання винуватості від 26.08.2026, укладену між прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_8 та підозрюваним ОСОБА_3 - затвердити.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без конфіскації майна на підставі ст.77 ККУ.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням строком на 2 ( два ) роки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на обвинуваченого наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту -скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 13478 ( тринадцять тисяч чотириста сімдесят вісім ) гривень 08 копійок.

Скасувати арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 10.08.2026 (справа №523/17171/26, провадження №1-кс/523/7483/26) на:

1) вилучені 06.08.2026 в ході обшуку в належному ОСОБА_3 автомобілі Toyota Land Cruiser Prado 150 д.н.з. НОМЕР_2 , а саме:

- мобільний телефон Iphone 17 Pro IMEI: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_3 , який поміщено та упаковано в сейф-пакет № S003069;

2) вилучені 06.08.2026 в ході обшуку в належній ОСОБА_3 квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- грошові кошти наступних номіналів:

- 100 доларів США у кількості 52 штук;

- 50 доларів США у кількості 1 штук;

- 20 доларів США у кількості 2 штук;

- 10 доларів США у кількості 2 штук;

- 5 доларів США у кількості 8 штук;

- 2 долари США у кількості 1 штуки;

- 1 долар США у кількості 1 штук;

- 100 Євро у кількості 10 штук;

- 20 Євро у кількості 2 штук;

- 10 Євро у кількості 1 штуки, які поміщені та упаковані в сейф-пакет №S003073;

- жорсткий диск торгівельної марки «Ugreen», який поміщено та упаковано в сейф-пакет № S003072.

3) вилучені 06.08.2026 в ході обшуку в належному ОСОБА_3 підвальному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

- флеш-носій «SanDisk» 128 GB;

- флеш-носій сріблястого кольору 256 МВ;

- флеш-носій «Adata C906» 8 GB$

- флеш-носій чорного кольору;

- флеш-носій «Trancsend» 8 GB;

- флеш-носій 16 GB;

- флеш-носій «Kingston» 32 GB;

- флеш-носій «Trancsend» 16 GB;

- флеш-носій «Apacer»;

- флеш-носій «SanDisk» 64 GB;

- флеш-носій «XC» 64 GB;

- сім-картки мобільного оператора «Київстар» у кількості 5 штук;

- сім-картка мобільного оператора «vodafone» у кількості 1 штуки;

- жорсткий диск «Canyon» portable hard disk drive;

- жорсткий диск «Gembird»;

- жорсткий диск «Miawo»;

- системний блок «Intel NUC»;

- мобільний телефон Xiaomi, які поміщено та упаковано в сейф-пакет М002859.

Речові докази:

-мобільний телефон Iphone 17 Pro IMEI: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_3 , який поміщено та упаковано в сейф-пакет № S003069;

- грошові кошти наступних номіналів:

- 100 доларів США у кількості 52 штук;

- 50 доларів США у кількості 1 штук;

- 20 доларів США у кількості 2 штук;

- 10 доларів США у кількості 2 штук;

- 5 доларів США у кількості 8 штук;

- 2 долари США у кількості 1 штуки;

- 1 долар США у кількості 1 штук;

- 100 Євро у кількості 10 штук;

- 20 Євро у кількості 2 штук;

- 10 Євро у кількості 1 штуки, які поміщені та упаковані в сейф-пакет №S003073;

- жорсткий диск торгівельної марки «Ugreen», який поміщено та упаковано в сейф-пакет № S003072.

- флеш-носій «SanDisk» 128 GB;

- флеш-носій сріблястого кольору 256 МВ;

- флеш-носій «Adata C906» 8 GB$

- флеш-носій чорного кольору;

- флеш-носій «Trancsend» 8 GB;

- флеш-носій 16 GB;

- флеш-носій «Kingston» 32 GB;

- флеш-носій «Trancsend» 16 GB;

- флеш-носій «Apacer»;

- флеш-носій «SanDisk» 64 GB;

- флеш-носій «XC» 64 GB;

- сім-картки мобільного оператора «Київстар» у кількості 5 штук;

- сім-картка мобільного оператора «vodafone» у кількості 1 штуки;

- жорсткий диск «Canyon» portable hard disk drive;

- жорсткий диск «Gembird»;

- жорсткий диск «Miawo»;

- системний блок «Intel NUC»;

- мобільний телефон Xiaomi, які поміщено та упаковано в сейф-пакет М002859 - повернути за належністю ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга на вирок суду, може бути подана, через суд який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м.Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Суддя: