Рішення № 139616589, 09.09.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4170/26

2/703/2664/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з АТ «Українська залізниця» одноразову матеріальну допомогу в розмірі восьми середньомісячних заробітків у сумі 96843,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала у виробничому підрозділі Шевченківська вагонна філія «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», звідки її 09.04.2026 було звільнено у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Однак, роботодавцем не дотримано вимоги вказаного Закону, з нею не проведено остаточного розрахунку в день її звільнення, оскільки їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти, відповідно до норм діючого у Вагонній дільниці колективного договору, зокрема одноразова матеріальна допомога в розмірі восьми середньомісячних заробітків.

Так вказує, що між адміністрацією та трудовим колективом Шевченківської вагонної дільниці філії «Пасажирська компанія» укладено колективний договір, який діє по сьогоднішній день. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і для тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачена у ст. 18 КЗпП України.

У пункті 4.15 Колективного договору встановлено, що адміністрація зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі восьми середньомісячних заробітків.

За останній рік роботи, що передував її звільненню, вона заробила за 12 місяців 145265,96 грн, відповідно її середньомісячний заробіток на день звільнення становив 12105,59 грн, який вирахуваний шляхом ділення загально отриманої заробітної плати на 12 місяців.

Оскільки станом на день її звільнення з роботи, її середньомісячний заробіток становив 12105,59 грн в день звільнення роботодавець мав їй виплатити одноразову матеріальну допомогу в розмірі 96843,97 грн (12105,59 *8). Проте роботодавець такої виплати не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом.

21.08.2026 від представника АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позовну заяву, узагальнені доводи в якому зводяться до такого.

Так, вказує, що АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови КМУ від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Враховуючи, що в Україні введено режим воєнного стану, Товариство мало терміново вжити заходів щодо призупинення ряду виплат, на які Товариство не мало власних коштів, так як здійснювало ряд безкоштовних перевезень (евакуація населення, перевезення гуманітарних та військових вантажів тощо) та не отримувало прибутку і не мало правових підстав витрачати кошти резервного фонду на такі виплати, які не мали непередбачуваного характеру.

Так 14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення зокрема п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, в які входить одноразова матеріальна допомога, компенсація за не використані дні відпустки.

Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Шевченківська вагонна дільниця» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги є спільним рішенням роботодавця та працівників, направленим на стабілізацію роботи Товариства та забезпечення мінімально необхідних соціальних гарантій працівників в умовах воєнного стану. Окрім того, вказує, що позивачкою зроблено неправильний розрахунок належних їй сум до виплат, при цьому свого розрахунку відповідач не надав.

Враховуючи викладене, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Правом подати відповідь на відзив, позивачка не скористалася.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані суду докази як в їх сукупності та взаємозв`язку, так і кожен окремо на предмет достатності, належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір в сфері трудових правовідносини.

ОСОБА_1 працювала у виробничому підрозділі «Шевченківська вагонна дільниця» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1982.

Згідно наказу № 66/ос від 09.03.2026 виробничого підрозділу «Шевченківська вагонна дільниця», ОСОБА_1 звільнено 09.04.2026 за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію за віком. У наказі також зазначено виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 4.15 Колективного договору у розмірі 8,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.).

Відповідно до пункту 4.15 Колективного договору між адміністрацією і комітетом профспілки відокремленого структурного підрозділу пасажирської служби Одеської залізниці Шевченківської вагонної дільниці на 2011-2015 роки, при звільненні працівників, у зв`язку з виходом на пенсію вперше, виплачувати основну одноразову грошову допомогу відповідно до додатку № 8 до колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітки в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років один середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років два середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років три середньомісячні заробітки; понад 15 років п`яти середньомісячні заробітки. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права, але не пізніше трьох місяців (без врахування тимчасової непрацездатності), виплачувати додаткову допомогу за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі: від 15 до 20 років для жінок та від 20 до 25 років для чоловіків один середньомісячний заробіток; від 20 до 25 років для жінок та від 25 до 30 років для чоловіків два середньомісячні заробітки; від 25 до 30 років для жінок та від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки; від 30 до 35 років для жінок та від 35 до 40 років для чоловіків чотири середньомісячні заробітки; понад 35 років для жінок та понад 40 років для чоловіків п`ять середньомісячних заробітків.

Як стверджує позивач, та цього не оспорює відповідач, в день звільнення ОСОБА_1 їй не було виплачено одноразову матеріальну допомогу в розмірі 8 середньомісячних заробітків.

Відповідно до довідки АТ «Укрзалізниця», за останній рік роботи, що передував звільненню позивачки, вона отримала за 12 місяців 145 265,96 грн. За розрахунокм позивачки, її середньомісячний заробіток становив 12105,59 грн,, який вона вирахувала шляхом ділення загально отриманої заробітної плати на 12 місяців.

Відповідач свого розрахунку суми виплат, які належить сплатити позивачі не надав.

Згідно п. 1.1.4 Витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Частиною 1 ст.9 ЗУ «Про колективні договори» передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно ст.14 ЗУ «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Разом з тим, правлінням АТ «Укрзалізниця», п. 1.1.4. протокольного рішення № Ц-54/З1 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» 14 березня 2022 року, в односторонньому порядку призупинили виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022.

Згідно ч.1 ст.11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-1X (із змінами в редакції Закону № 4582-1Х від 21.08.2025) у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку , визначеному ним колективним договором.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

г

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року та набрав він чинності 24 березня 2022 року, а протокольне рішення правління АТ Укрзалізниця Ц-54/31 Ком.т. яким зупинено виплати матеріальної допомоги при звільненні працівників, прийнято 14 березня 2022 року.

Таким чином, рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати мені суми одноразової матеріальної допомоги, було прийнято до прийняття Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положенням ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а тому норми Закону № 2136-ІХ не можуть бути застосовані відповідачем у даних відносинах щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з роботи.

Окрім того, Верховний Суд постановою від 02.02.2025 у справі № 211/7338/23 залишив без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано п, 1.1.4 протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів.

Таким чином, станом на 09 квітня 2026 року у відповідача за даним позовом, були відсутні правові підстави для призупинення позивачеві виплати матеріальної допомоги.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положенням ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином на АТ Укрзалізниця законодавством чинним покладено обов`язок провести мені повну виплату одноразової допомоги при звільненні з роботи на пенсію за віком в розмірі восьми середньомісячних заробітків, що становить 96843,97 грн,, але такої виплати не здійснено, що є підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Конституційний Суд в своєму Рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 зазначає, що Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України). Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України "Про оплату праці.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону України "Про оплату праці", та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

У п. 64 Рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» Суд наголошує, що заявники можуть стверджувати про порушення статті 1 Першого протоколу лише в тій мірі, в якій оскаржувані рішення стосуються їхнього «майна» у розумінні цього положення. «Майном» може бути або «існуюче майно», або активи, включаючи право вимоги, щодо яких заявники можуть стверджувати, що вони мають щонайменше «законне сподівання» отримати можливість ефективної реалізації права на майно (див., серед багатьох інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Мелгоус проти Чеської Республіки» (Malhous v. the Czech Republic) [ВП, заява № 33071/96, ECHR 2000-XII, «Грацінгер та Грацінгерова проти Чеської Республіки» (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) [ВП], заява № 39794/98, п. 69, ECHR 2002-VII, рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 35, ECHR 2004-IX, ухвалу щодо прийнятності у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» (Von Maltzan and Others v. Germany) [ВП], заяви №№ 71916/01, 71917/01 та 10260/02, п. 74, ECHR 2005-V, та ухвалу від 24 червня 2008 року щодо прийнятності у справі «Бата проти Чеської Республіки» (Bata v. the Czech Republic), заява № 43775/05). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ). У пункті 53 цього рішення зазначається, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93). Суд підкреслює, що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема, процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того, чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (див, рішення у справі «Звольський та Звольська проти Чешської Республіки» (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic), заява № 46129/99, п. 46, ЕСПЛ 2002-ІХ).

З врахуванням зазначеного підходу, відображеного в Рішенні Конституційного Суду та ЄСПЛ, а також встановлених обставин саме цієї конкретної справи, обмеження працівника в праві не лише ініціювати провадження (хоча положення ст. 233 та 234 КЗпПУ є нормами не процесуального, а матеріального права), але й право розраховувати на «розгляд» спору судом з перспективою отримати можливість ефективної реалізації права на майно (належної матеріальної допомоги), на яке позивач за численні роки сумлінної роботи (більше 25 років) «законно сподівався», продовжуючи це робити протягом часу незаконного призупинення вказаних виплат та повідомлень про виконання графіків таких виплат.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи.

З урахуванням викладеного, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволення, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення одноразова матеріальна допомога при звільнення працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 96843,97 грн.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію задовольнити повністю.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні на пенсію у розмірі 96843 (дев`яносто шість тисяч вісімсот сорок три) грн 97 коп.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ; рахунок НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк».

Відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»; юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815.

Головуючий: Ю. В. Крива