Рішення № 139616338, 07.09.2026, Жашківський районний суд Черкаської області

Справа № 693/799/26

Провадження № 2/693/735/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.09.2026р. м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області в особі судді Коцюбинської Ю.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, але без виклику сторін та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивує тим, що 31.05.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІРБІС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №19698286, відповідно до якого відповідачці перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 5000,00 грн.

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 19698286 від 31.05.2021.

Сума боргу відповідача перед новим кредитором становить 9500,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000,00 грн., заборгованість за відсотками 4500,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач ТОВ «ФК «ПОЗИКА» просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 19698286 від 31.05.2021 у розмірі 9500,00 грн., судовий збір у сумі 2 622,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.

Ухвалою суду від 28.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням, але без виклику сторін та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, у якій роз`яснено вимоги ст.178 ЦПК України.

Вказана ухвала направлено відповідачці за місцем її реєстрації, однак поштовий конверти повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

03.06.2026 року через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшов відзив у якому вона просила у задоволенні позову відмовити на застосувати наслідки спливу строку позовної давності, відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх.

В обґрунтування відзиву вказала, що заявлені позовні вимоги вважаю такими, що не підлягають задоволенню.

Як убачається з матеріалів позову, кредитний договір № 19698286 укладено 31.05.2021 року. Позивач звернувся до суду лише у 2026 році, тобто після спливу загального трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України. Після закінчення строку виконання зобов`язання відповідач не вчиняла дій, які б свідчили про визнання боргу та могли б перервати перебіг позовної давності. Позивачем не надано належних доказів існування обставин, які б зупиняли або переривали перебіг позовної давності.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн. Вважає зазначені витрати явно завищеними та неспівмірними із ціною позову, яка становить 9500 грн. Зазначена справа не є складною, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а тому заявлений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає принципам розумності та співмірності.

У разі якщо суд не погодиться із доводами щодо спливу строку позовної давності та дійде висновку про наявність підстав для часткового чи повного задоволення позову, відповідач просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або істотно зменшити їх розмір.

09.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якій представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування відповіді на відзив вказала, що як вбачається зі змісту поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, остання не заперечує: факт укладення (підписання) договору про надання фінансового кредиту № 19698286 від 31.05.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс»; факт отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» фінансової послуги у вигляді кредитних коштів за кредитним договором у розмірі 5 000,00 грн; наявність та розмір заборгованості за Кредитним договором; факт невиконання зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати нарахованих платежів.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності таких обставин або добровільності їх визнання.

Таким чином, наведені обставини є визнаними відповідачем, не є спірними між сторонами та, за відсутності обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності чи добровільності визнання, не потребують додаткового доказування. Будь-яких доказів на спростування зазначених обставин відповідачем до суду не подано.

Заперечення щодо застосування до позовних вимог ТОВ «ФК «ПОЗИКА» наслідків пропуску позовної давності.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони також мають право врегулювати в договорі свої відносини, які не врегульовані актами цивільного законодавства, а згідно з частиною третьою цієї статті можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо інше прямо не заборонено законом або не випливає із суті правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, частиною першою статті 259 ЦК України прямо передбачено право сторін збільшити встановлену законом позовну давність за домовленістю, що оформлюється у письмовій формі.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі досягнення сторонами згоди щодо збільшення строку позовної давності та належного оформлення такої домовленості, вона є обов`язковою для сторін і підлягає застосуванню судом при вирішенні спору.

Як вбачається з пункту 10.6 Кредитного договору, сторони прямо погодили, що, керуючись положеннями статті 259 ЦК України, вони збільшують строк позовної давності за вимогами, що випливають із цього договору, до 10 (десяти) років. Вказане застереження викладене у письмовій формі, міститься безпосередньо в тексті договору та є невід`ємною його частиною, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, з урахуванням досягнутої між сторонами домовленості про збільшення строку позовної давності до 10 років, звернення позивача до суду здійснено в межах встановленого сторонами строку, у зв`язку з чим підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності є безпідставними, такими, що суперечать умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступне.

31.05.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 19698286, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5000,00 грн строком користування кредитом 14 днів, до 14.06.2021 року зі сплатою процентів в розмірі 3 % на день від суми наданого кредиту, а клієнт зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити передбачені цим договором проценти.

14.06.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір № 1, відповідно до умов якого змінили строк погашення кредиту та погодили строк з 14.06.2021 по 14.07.2021 р. Розмір нарахованих відсотків за Договором за період з 31.05.2021 по 14.06.2021 в сумі 2100 грн. підлягає сплаті Клієнтом на користь Товариства.

20.07.2021 ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір № 1, відповідно до умов якого змінили строк погашення кредиту та погодили строк з 20.07.2021 - 19.08.2021. Розмір нарахованих відсотків за Договором за період з 14.06.2021 по 20.07.2021 в сумі 2500 грн. підлягає сплаті Клієнтом на користь Товариства.

Кредитний договір та додаткову угоди підписані електронним підписом позичальника 851724, що відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідач була ідентифікована в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, що підтверджується довідкою від 16.02.2026.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання за Договором виконало та надало відповідачеві грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується листом сервісу онлайн платежів iPay.ua від 23.10.2025 про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 31-05-2021 11:03:20 на суму 5000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 91712785, призначення платежу: Зачисление 5000 грн на карту НОМЕР_1 .

Відповідачкою ОСОБА_1 не заперечувався факт укладення кредитного договору № 19698286 від 31.05.2021 та отримання кредитних коштів, оскільки заперечення відповідачки стосувались виключно строку позовної давності.

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладений Договір факторингу № 01092025/1, за яким ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило ТОВ «ФК «Позика» право вимоги за кредитним договором до відповідача.

Вказане також підтверджується копією витягу з реєстру боржників до Договору факторингу

Станом на день звернення до суду, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, всупереч умовам договору, Закону України «Про споживче кредитування» та статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, станом на 01.09.2025

вона має заборгованість в загальному розмірі 9500,00 грн, що складається з наступного: 5 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 4500,00 грн заборгованість за відсотками.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитної заборгованості, регламентуються такими правовими нормами.

Частина третьої статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено , що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту і відсотків за користування ним, що добровільно не сплачена, а тому підлягає стягненню в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 19698286 від 31.05.2021 в сумі 9500,00 грн, з яких: 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4500,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Щодо заяви відповідачки про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст.261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 Цивільного кодексу України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором через систему «Електронний суд» 24.05.2026 року.

Відповідно до п.10.6 договору про надання фінансового кредиту № 19698286 укладаючи цей договір, сторони визнають, що до вимог за цим договором законодавством встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Натомість, сторони, укладаючи цей Договір, керуючись положеннями статті 259 Цивільного кодексу України, дійшли згоди (домовились) збільшити строк позовної давності до вимог за цим Договором до 10 (десяти) років. Застереження до цього Договору, вказане в абзаці першому цього пункту, є договором про збільшення позовної давності, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до вимог Договору про надання фінансового кредиту № 19698286 від 31.05.2021 із врахуванням додаткових угод відповідачка зобов`язувалася повернути суму грошових коштів до 19.08.2021 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 р. на усій території України введено карантин та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запроваджування обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 та від 21.04.2021 р. № 405 «Про внесення змін до деяких актів КМУ» було продовжено карантин.

Слід зауважити, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257. 258. 362, 559. 681, 728. 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, згідно п. 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та станом на день розгляду справи не закінчився.

Разом із тим, внесено зміни до розпорядження КМУ від 25.03.2020 №338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30.04.2023. Також продовжено на всій території України карантин до 30.04.2023 р. Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 - відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи вище викладене, строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.

Щодо стягнення судового збору та витрат на правову допомогу.

Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В свою чергу, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Верховний Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Крім того, саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Судом установлено, що в якості доказів понесення витрат представник позивача надав суду договор № 39493634/03 про надання правової допомоги від 03.01.2026, укладеного між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» з однієї сторони, та ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ-ПІДПРИЄМЦЕМ ОСОБА_2 , ДОДАТКОВОЮ УГОДОЮ № 19698286 до Договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02 січня 2026 року від 08 травня 2026 року, ДЕТАЛЬНИМ ОПИСОМ робіт (наданих послуг), виконаних ГОРОБЕЙ Р.Г., необхідних для надання правничої

(правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «ПОЗИКА» щодо стягнення кредитної заборгованості, АКТОМ надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08 травня 2026 року, сторони підтверджують, що ВИКОНАВЕЦЬ надав, а КЛІЄНТ прийняв правову допомогу

загальною вартістю 5 500 грн.,

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує незначну складність даної справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного та враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених позивачем на надання професійної правничої допомоги до 3000, 00 грн, які підлягають стягненню з відповідачки, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Статтею 141 ЦПК України установлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до приписів ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2662 грн.40 коп.

Керуючись ст.ст.12, 18, 81, 141, 247, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 19698286 від 31.05.2021 року у розмірі 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судовий збір в розмірі 2662( дві тисячі шістстост шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Головуючий: Ю. Д. Коцюбинська