Рішення № 139614871, 09.09.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2885/26

381/3503/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковський А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів,

установив:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026, вказану справу розподілено судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Анапріюк С.П.

У поданому до суду позові в обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 22 липня 2011 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 .

На підставі рішення суду від 23 листопада 2021 року цей шлюб розірваний.

Також Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 10 грудня 2013 року y справі № 381/6444/13-ц стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 листопада 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач вказує, що відповідач має конституційний обов`язок утримувати свою неповнолітню дочку до досягнення нею повноліття, однак на теперішній час стягнутий на підставі рішення суду розмір аліментів є недостатнім для утримання неповнолітньої дитини на належному рівні, адже для забезпечення усіх її життєвих потреб, витрат на її фізичний, інтелектуальний, освітній та соціальний розвиток, потрібні кошти значно більші, ніж 1/6 частина заробітку (доходу) відповідача.

Крім того, позивач зазначає, що з часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів матеріальний та сімейний стан відповідача як платника аліментів змінився, оскільки суд визначав частку заробітку (доходу) відповідача, яка підлягала стягненню на її користь на утримання дочки ОСОБА_4 з урахуванням того, що «відповідач сплачує аліменти на утримання ще двох неповнолітніх синів, що підтверджується виконавчими листами від 29.04.2005 р. та 15.06.2009 р.». Оскільки наразі обидва сина відповідача, на утримання яких стягувались аліменти, досягли повноліття, тому законодавчо визначений обов`язок відповідача щодо їх утримання припинився. Позивач стверджує, що відповідач має задовільний стан здоров`я, інших неповнолітніх дітей на утриманні у нього немає, матеріальне становище відповідача дозволяє йому сплачувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у належному розмірі.

З огляду на це позивач просить суд збільшити розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/6 до 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки саме такий розмір аліментів може бути достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 08 червня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу за адресою його реєстрації.

Водночас, відповідач ухвалу судді від 08 квітня 2026 року про відкриття провадження не отримав, оскільки надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

У зв`язку із наявною у суду інформацією про перебування відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України, Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 03 серпня 2026 року зобов`язав Міністерство оборони України здійснити дії для передачі відповідачу ОСОБА_2 копії ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими матеріалами, а також у найкоротший строк надати до суду докази вчинення вказаної дії.

25.08.2026 від Міністерства оброни України на виконання вимог вказаної ухвали суду надійшло повідомлення, згідно з відомостями якого 14.08.2026 відповідачу ОСОБА_2 вручена копія ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2026 року про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з доданими матеріалами.

Позивач до ухвалення судом рішення у цій справі не подала заяву про відмову від позову.

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Оскільки суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23.11.2021 року у справі № 381/3299/21 розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 7-8).

Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать відомості свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.06.2012 (а.с. 6).

Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 10 грудня 2011 року у справі № 381/6444/13-ц стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 листопада 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказане підтверджується відомостями виконавчого листа від 10.12.2013 (а.с. 9).

Відповідно до довідки Комунального підприємства Фастівської міської ради Київської області «Фастівська керуюча компанія» № 409 від 28.05.2026, ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з нею зареєстрована та проживає її малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

Нормативно-правове обґрунтування.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей державних чи приватних органів, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними і законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частинами першою, другою статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно із статтею 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Позивач просить збільшити розмір аліментів з 1/6 до 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вирішуючи спір між сторонами, суд бере до уваги наступне.

У цій справі суд встановив, що відповідач є батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, відповідач має конституційний обов`язок утримувати свою неповнолітню доньку до досягнення нею повноліття.

Цей його обов`язок також підтверджений рішенням суду.

Аналіз статей 181, 192 СК України свідчить, що, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів мати дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Тобто зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав для цього, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У поданому до суду позові позивач зазначає про зміну матеріального стану відповідача, оскільки з досягненням повноліття обома його іншими дітьми, на утримання яких за рішення суду він бу зобов`язаний також сплачувати аліменти.

Позивач стверджує, що вказана обставина свідчить про покращення матеріального стану відповідача, що дає їй підстави для звернення до суду із позовом про збільшення розміру аліментів, що присуджені з відповідача на утримання її доньки.

Проте позивач не надала до позову будь-які докази на підтвердження цих обставин, у тому числі і доказів того, що розмір стягнутих з відповідача за рішенням суду аліментів на утримання доньки позивача визначений з урахуванням наявності у відповідача обов`язку сплачувати аліменти на утримання ще двох його неповнолітніх дітей.

Суд критично сприймає вказані доводи позивача, оскільки вони не є достатнім та належним доказом підтвердження зміни матеріального стану відповідача в бік покращення, збільшення його доходу, як помилково вважає позивачка, оскільки в рішенні суду, яким з відповідача стягувались аліменти на утримання двох синів (виконавчі листи від 29.04.2005 та 15.06.2009), а також у рішенні про стягнення з відповідача на утримання доньки позивачки не зазначено який на час ухвалення цих рішень був розмір доходу у відповідача.

Отже, позивач не надала до суду докази про покращення матеріального становища платника аліментів.

З огляду на це у суду відсутня можливість здійснити порівняльний аналіз доходу відповідача та перевірити доводи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суд наголошує, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Принцип диспозитивності, що діє у цивільному судочинстві, передбачає, що суд розглядає спір у межах заявлених вимог та заперечень сторін й покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Водночас процесуальний закон передбачає застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Реалізація принципів рівності та змагальності сторін передбачає не лише наявність процесуальних прав, а й обов`язок сторін добросовісно ними користуватися, у тому числі шляхом належного доказового підтвердження своїх вимог і заперечень.

Щодо доводів позивача про те, що з настанням повноліття двох синів відповідача він вже не сплачує аліменти на їх утримання, суд зазначає, що цей факт також не доводить обставин покращення матеріального становища відповідача в розумінні приписів сімейного законодавства, оскільки законом передбачена можливість стягнення аліментів на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Проте матеріали позову не містять доказів того, що позивач не має такого обов`язку.

Також суд вважає безпідставними доводи позивача на те, що наразі закон визначає мінімальний гарантований розмір аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, проте рішенням суду, яким з відповідача стягуються аліменти на утримання доньки позивача, такий розмір встановлений на рівні 30%.

Суд наголошує, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі №682/3112/18).

З огляду на це суд наголошує на такому.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно із статтею 129 Основного Закону, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані правові норми знайшли своє відображення і у Цивільному процесуальному кодексі України (далі ЦПК України).

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 2 ЦПК України, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, крім інших, обов`язковість судового рішення.

Згідно із частинами першою та другою статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Учасники справи на власний розсуд розпоряджаються своїми правами, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відмова суду в задоволенні позову не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом з інших обґрунтувань, зокрема з викладенням обставин покращення матеріального стану відповідача і зазначенням та наданням до суду належних та достатніх доказів, які це підтверджують.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складене 09.09.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК