Рішення № 139614282, 07.09.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/5474/25

Провадження № 2/359/937/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Брова Д.В.,

розглянувши y відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої бориспільської державної нотаріальної контори, Бориспільської окружної прокуратури та Київської обласної прокуратури про зняття арешту з майна, -

в с т а н о в и в :

12 травня 2025 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськрайонного суду Київської області від представника позивача адвоката Батькова В.В. надійшов позов, в якому просить суд : скасувати запис про арешт, реєстраційний номер обтяження № 9629057 від 17 березня 2010 року, накладений на підставі Постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого, бн від 03 березня 2010 року, виданої Бориспільською міжрайонною прокуратурою Київської області у кримінальній справі № 47-1067, накладений на невизначене майно, власник : ОСОБА_1 , за реєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Бориспільською міською державною нотаріальною конторою (актуальна назва - Перша бориспільська державна нотаріальна контора).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03 березня 2010 року в межах кримінальної справи №47-1067 Бориспільською міжрайонною прокуратурою Київської області було винесено Постанову про накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_1 . На підставі даної постанови 17 березня 2010 року Бориспільською міською державною нотаріальною конторою було зареєстро-вано обтяження за №9629057 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та обтяження за №9629102 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі №1-180/11 провадження у кримінальній справі по обвинуваченню, ОСОБА_1 , за частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України було закрито у зв`язку із застосуванням акта амністії. 31 серпня 2011 року зазначена постанова набрала законної сили. Однак, станом на день подання цієї позовної заяви, арешт з майна не знято, що порушує конституційне право позивача на власність.

Ухвалою суду від 14 травня 2025 року провадження у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строк для їх реалізації.

03 липня 2025 року до суду від в.о. керівника Бориспільської окружної прокуратури Малинецького В. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній просив вирішити зазначену позовну заяву ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі як співвідповідача Київську обласну прокуратуру.

25 листопада 2025 року до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури Таможня О. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просив залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 . У відзиві на позовну заяву представник відповідача Київської обласної прокуратури вказала, що процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, в якій є вирок суду, ухвалений до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Враховуючи, що прокурор після направлення кримінальної справи до суду не мав повноважень на вчинення дій щодо скасування арешту, позовна вимога щодо його скасування безпідставно спрямована до обласної прокуратури.

Ухвалою суду від 06 лютого 2026 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До початку розгляду справи представник позивача подав заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити у його та позивача відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник Київської обласної прокуратури та представник Київської обласної прокуратури в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор Гайфуліна Н.П. подала заяву, якою не заперечувала проти розгляду справи без фіксації судового засідання та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з відстав наведених у відзиві Київської обласної прокуратури.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на увсебіч-ному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна та Реєстру прав на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки № 408725786 від 18 грудня 2024 року, Бориспільською міською державною нотаріальною конторою накладено арешт на все майно позивача ОСОБА_1 , підстава обтяження: Постанова про накладення арешту на майно обвинува-ченого, бн, 03 березня 2010 року, Бориспільська міжрайонна прокуратура Київської області, реєстраційний номер обтяження: 9629057. Наведене також підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №26531480 від 17 березня 2010 року та копією Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №26531544 від 17 березня 2010 року та (а.с. 20,28-7-28).

Відповідно до постанови судді Вишгородського районного суду Київської області від 23 серпня 2011 року, провадження по справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.367 КК України закрито в зв`язку з амністією. Наведене також підтверджується листом Бориспільської окружної прокуратури від 13 січня 2025 року (а. с. 12-15, 23).

Відповідно до копії постанови бн від 03 березня 2010 року про накладення арешту на майно обвинуваченого вбачається, що слідчим Бориспільської міжрайонної прокуратури Шаменко О.А. розглянуто матеріали кримінальної справи № 47-1067, за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, та постановлено накласти арешту на все майно, в тому числі на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 25-26).

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагаль-ності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Так, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і роз поряд-жатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Водночас, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.

Відповідно до сталих правових висновків Верховного Суду, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасуван-ня арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Надаючи правову оцінку наданим у справі доказам у їх сукупності та взаємному зв`язку, ураховуючи встановлені судом обставини, характер спірних правовідносин і наведені норми національного та міжнародного права, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування арешту майна, накладеного постановою б/н слідчого Бориспільської міжрайонної прокуратури від 03 березня 2010 року у межах кримінальної справи № 47-1067.

Суд виходить з того, що кримінальну справу, в межах якої застосовано арешт як захід процесуального примусу, припинено ще у 2011 році у зв`язку з амністією, унаслідок чого припинилися кримінальні процесуальні правовідносини та відпала будь-яка легітимна мета подальшого обмеження права власності позивача. За таких умов, арешт втратив характер процесуального заходу забезпечення кримінального провадження та набув ознак неправомірного втручання у право мирного володіння майном.

Оскільки органом досудового розслідування всупереч вимогам частини шостої статті 126 КПК України 1960 року не було прийнято обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту, а кримінальний процесуальний закон не передбачає спеціального та ефективного способу захисту права власника у випадку збереження арешту після припинення кримінальної справи, звернення позивача до суду цивільної юрисдикції із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном є правомірним та відповідає завданням цивільного судочинства.

Суд ураховує, що заявлені вимоги не пов`язані з перевіркою законності чи обґрунтованості накладення арешту в межах кримінального провадження, не передбачають втручання у повноваження органів кримінальної юстиції та не спрямовані на перегляд процесуальних рішень у кримінальній справі, а мають виключно на меті відновлення порушеного права приватної власності позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що подальше існування арешту за відсутності кримінального провадження є непропорційним, невиправданим та таким, що порушує гаранто-вані статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України права позивача як власника майна, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Першої бориспільської державної нотаріальної контори, Бориспільської окружної прокуратури та Київської обласної прокуратури про зняття арешту з майна.

З врахуванням викладеного, розглянувши цивільну справу всебічно та з врахуванням наданих доказів, суд вважає, що відповідні вимоги позивача за позовом є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 11-13, 264-265, 354 - 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Першої бориспільської державної нотаріальної контори, Бориспільської окружної прокуратури та Київської обласної прокуратури про зняття арешту з майна - задовольнити.

Скасувати запис про арешт, реєстраційний номер обтяження № 9629057 від 17 березня 2010 року, накладений на підставі Постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого, бн від 03 березня 2010 року, виданої Бориспільською міжрайонною прокуратурою Київської області у кримінальній справі № 47-1067, накладений на невизначене майно, власник : ОСОБА_1 , зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Бориспільською міською державною нотаріальною конторою (нова назва - Перша бориспільська державна нотаріальна контора).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер : НОМЕР_1 , відомості про паспорт відсутні, адреса: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача1: Перша бориспільська державна нотаріальна контора, адреса : 08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Франка, буд. 7, ЄДРПОУ 02883736.

Інформація про відповідача2: Бориспільська окружна прокуратура, адреса : 08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Небесної Сотні, буд. 21, ЄДРПОУ 0290999622.

Інформація про відповідача3: Київська обласна прокуратура, адреса : 01601, м. Київ, б-р. Л.Українки, буд. 27/2, ЄДРПОУ 02909996.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 вересня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва