Рішення № 139608381, 08.09.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/2580/26

Провадження №2/333/4968/26

ЗАОЧНЕ рішення

Іменем України

08 вересня 2026 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №333/2580/26 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

09 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Мелітопольгаз», який було уточнено 30 березня 2026 року, про стягнення заборгованості із заробітної плати, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати за період з травня 2022 року по березень 2026 року в сумі 738990,00 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 1999 року по теперішній час він перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Мелітопольгаз». У зв`язку з тимчасовою окупацією м.Мелітополя та захопленням підприємства представниками країни агресора за участю колобарантів із числа правління, він був фактично позбавлений доступу до робочого місця через проукраїнську позицію. У зв`язку з загрозою життю, він був вимушений виїхати на підконтрольну територію України, а згодом за кордон. Трудові відносини не припинені, проте починаючи з травня 2022 року підприємство припинило виплачувати йому заробітну плату. Згідно з довідкою ОК-5, за останній повний рік його роботи (2021 рік) йому було нараховано 192,780,01 грн. Середній місячний дохід становить 16065,00 грн. Остання виплата (за квітень 2022 року) склала 16629,43 грн. Період заборгованості з 01.05.2022 року по 01.03.2026 року (46 місяців). Сума до стягнення: 46 міс. х 16065,00 грн = 738990,00 грн. Позивач також зазначив, що перебуває у скрутному матеріальному стані через втрату житла на окупованій території та відсутністю стабільного заробітку за кордоном.

Позивач у судове засідання не з`явився, був повідомлений судом своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідач, будучи повідомленим судом належним чином про час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини неявки, відзиву чи будь-яких інших заяв та клопотань до суду не надав. Оскільки суд не має відомостей про причину неявки представника відповідача, повідомленого належним чином, відповідно до вимог ч.4 ст.223, ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

06.12.2023 року скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.08.2023 року про відкриття провадження у справі № 908/2344/23 за заявою ТОВ «Оператора газотранспортної системи України» про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Мелітопольгаз».

Позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Мелітопольгаз», посилаючись на те, що перебуває з відповідачем у трудових відносинах, однак починаючи з травня 2022 року заробітна плата йому не виплачується.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав копію трудової книжки, з якої вбачається, що його було прийнято на роботу до відповідача у 1994 році (а.с.28-30), а також довідку за формою ОК-5, відповідно до якої відомості про виплати/страхові внески відповідача щодо позивача наявні до червня 2022 року включно (а.с.23-25). Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

Зокрема, позивачем не надано наказу про прийняття на роботу, трудового договору із зазначенням умов оплати праці, штатного розпису, посадової інструкції, табелів обліку робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей, довідки роботодавця про нараховану, але не виплачену заробітну плату, наказів про простій чи призупинення дії трудового договору, документів щодо встановлення дистанційної роботи або інших доказів, які б давали можливість установити правову підставу та розмір заявленої до стягнення суми.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю та на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Водночас відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата є винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, для вирішення спору про стягнення заробітної плати необхідним є встановлення не лише факту існування трудових відносин, а й правової підстави виникнення у роботодавця обов`язку здійснити відповідну виплату, періоду, за який вона належить, та її розміру.

Згідно зі статтею 113 КЗпП України час простою не з вини працівника підлягає оплаті у визначеному законом розмірі. Таким чином, у разі посилання працівника на неможливість виконання роботи з причин, незалежних від нього, необхідним є встановлення обставин, які свідчать про наявність саме простою або іншої передбаченої законом підстави для оплати часу невиконання роботи.

Особливості трудових відносин в умовах воєнного стану визначалися Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15 березня 2022 року.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону призупинення дії трудового договору є тимчасовим припиненням роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасовим припиненням працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. При цьому призупинення дії трудового договору не припиняє трудових відносин. Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

Отже, законодавством розмежовано факт існування трудових відносин та обов`язок здійснювати виплату заробітної плати за конкретний період.

Саме по собі продовження трудових відносин не є достатньою підставою для висновку про наявність заборгованості із заробітної плати за весь період, протягом якого працівник фактично не виконував роботу. Для цього необхідно встановити конкретну правову підставу оплати такого періоду.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а допустимими ті, що одержані у порядку, встановленому законом. Достатність доказів визначається судом за своїм внутрішнім переконанням.

Надана ОСОБА_1 копія трудової книжки (запис про прийняття відповідачем позивача на роботу у 1994 році, а також подальші записи про переведення його на інші посади, останній запис 08.05.2019 року) підтверджує лише факт прийняття позивача на роботу, однак не підтверджує безумовно продовження таких трудових відносин протягом усього заявленого у позовній заяві позивачем періоду, а також не підтверджує виконання ним трудових обов`язків у спірний період, режиму організації його праці, розміру заробітної плати, факту простою, вимушеного невиконання роботи з незалежних від працівника причин або виникнення у відповідача обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату у заявленому розмірі.

Так само довідка за формою ОК-5, яка містить відомості про виплати та страхові внески за певні періоди, не є доказом фактичного виконання позивачем роботи у відповідному періоді та не підтверджує розмір заробітної плати, яка, на думку позивача, підлягає стягненню. При цьому з довідки ОК-5, наданої позивачем, вбачається наявність відповідних відомостей лише до червня 2022 року. Відомостей про нарахування відповідачем позивачу заробітної плати за наступний період зазначений документ не містить.

Суд бере до уваги, що починаючи з лютого 2022 року місто Мелітополь перебуває у тимчасовій окупації, що об`єктивно вплинуло на можливість здійснення трудової діяльності та функціонування підприємств. Разом із тим сам факт окупації населеного пункту не звільняє позивача від обов`язку довести конкретні обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Зокрема, позивачем не доведено дату та обставини припинення ним фактичного виконання роботи, причини невиходу на роботу, повідомлення відповідача про неможливість виконання трудових обов`язків, наявність між сторонами домовленості щодо дистанційної роботи, простою чи іншого режиму організації праці.

Також позивач не надав суду наказу відповідача про запровадження простою щодо нього, наказу про призупинення дії трудового договору, документів щодо встановлення дистанційної роботи або інших документів, які б свідчили про визначений сторонами чи роботодавцем правовий режим трудових відносин у спірний період.

Саме по собі твердження позивача про те, що він до цього часу перебуває у трудових відносинах із відповідачем, без надання належних доказів не є достатнім для висновку про наявність у відповідача заборгованості із заробітної плати за весь заявлений період.

Право працівника на оплату праці нерозривно пов`язане з наявністю передбачених законом підстав для відповідної виплати. Сам факт існування трудових відносин не означає автоматичного виникнення права на отримання заробітної плати за період, протягом якого працівник не виконував трудових обов`язків, якщо інше не встановлено законом або відповідним режимом організації праці.

Водночас суд не може виходити з припущення, що у період з травня 2022 року до моменту звернення до суду позивач перебував у простої не з власної вини, оскільки відповідних доказів суду не надано.

Посилання на перебування відповідача на тимчасово окупованій території саме по собі не є достатнім доказом виникнення у відповідача обов`язку виплатити позивачу заробітну плату за весь заявлений період. Для вирішення спору необхідно встановити конкретний правовий режим трудових відносин між сторонами та юридичні підстави для нарахування відповідних виплат, чого позивачем не доведено.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду щодо трудових правовідносин працівників підприємств, розташованих на тимчасово окупованих територіях, однак зазначає, що правові висновки у відповідних справах підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та доказів, поданих її учасниками.

Судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 337/4651/23 (провадження № 61-11129ск24).

У зазначеній справі Верховний Суд виходив з того, що військова агресія, окупація населеного пункту та неможливість працівників виконувати трудові обов`язки не звільняють роботодавця від обов`язку щодо оплати праці, якщо працівники не могли виконувати роботу з незалежних від них причин, а роботодавець не вжив належних організаційно-правових заходів, зокрема не оформив простій або не призупинив трудові договори. При цьому Верховний Суд встановлював зазначені обставини на підставі сукупності доказів, зокрема обставин вимушеного виїзду працівників з окупованого населеного пункту та обізнаності роботодавця про такі обставини.

Зазначений правовий висновок не може бути застосований автоматично лише з огляду на факт розташування підприємства на тимчасово окупованій території, адже позивачем не доведено обставин, які дозволили б суду встановити аналогічний правовий механізм виникнення у відповідача обов`язку з оплати заявленого періоду.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Позивач, реалізуючи передбачене статтею 12 ЦПК України, право доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, таких доказів суду не надав.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд не може виходити з припущення, що весь період, зазначений у позовній заяві, автоматично є періодом простою не з вини працівника або іншим періодом, який підлягає оплаті.

При цьому суд не може самостійно визначати за позивача правову підставу позову та формувати замість нього фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Суд не погоджується з можливим ототожненням факту продовження трудових відносин із безумовним правом на отримання заробітної плати за кожен календарний місяць такого періоду. Заробітна плата за своєю правовою природою є винагородою за виконану роботу, тоді як оплата періоду невиконання роботи можлива лише за наявності передбаченої законом спеціальної підстави, зокрема простою не з вини працівника або іншої встановленої законодавством гарантії.

При цьому стаття 13 Закону № 2136-IX прямо визначає призупинення трудового договору як окремий правовий режим, за якого тимчасово припиняються забезпечення працівника роботою та виконання ним роботи, а трудові відносини при цьому не припиняються.

У випадку законного призупинення трудового договору роботодавець не здійснює виплату заробітної плати за період такого призупинення, а питання відшкодування відповідних виплат вирішується відповідно до спеціального законодавства. Водночас у разі незаконності призупинення можливі вимоги про виплату середнього заробітку за аналогією із застосуванням статті 235 КЗпП України.

Однак у цій справі позивачем взагалі не доведено, що щодо нього видавався наказ про призупинення дії трудового договору, не заявлено вимоги про визнання такого наказу незаконним та не надано доказів існування відповідного наказу.

За таких обставин суд не має правових підстав самостійно визначати спірний період як період незаконного призупинення трудового договору або як простій не з вини працівника.

Отже, надані позивачем докази підтверджують лише факт виникнення трудових відносин у 1994 році та наявність відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку до червня 2022 року, але не доводять наявності у відповідача заборгованості із заробітної плати за заявлений період, правової підстави для її нарахування та її розміру.

За наведених обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги про стягнення заробітної плати є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з цим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.94 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» (ідентифікаційний код юридичної особи 05535349, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Чкалова, буд.47-А) про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити повністю.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 08 вересня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя С.С. Тучков