Рішення № 139602120, 02.07.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/454/25

2/405/102/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кропивницький

Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

за участі:

секретаря судового засідання Дятел О.В.

представника позивача Харченка О.В.

представників відповідача Компанієць О.В., Тарасенка Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Харченко О.В., звернувся до суду з позовом до відповідача ГУНП в Кіровоградській області, про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 15 000 грн. та моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. В обґрунтування позову вказав, що 13.03.2017 року позивача звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, що ОСОБА_2 10.03.2017 року, представившись працівником ПП «Укрстройінвєст», під приводом оформлення договору позики шляхом обману заволоділа грошовими коштами позивача у розмірі 15 000 грн. За цією заявою було відкрито кримінальне провадження № 12017120020003031 та позивача визнано потерпілим. Безпосередньо досудове розслідування проводилося слідчими та дізнавачами Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області. Однак потерпілим постійно зверталася увага на повну відсутність належної організації досудового розслідування та виконання слідчих (розшукових) дій, належне розслідування не здійснювалося, клопотання потерпілого ігнорувалися. Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19.04.2024 року вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому, висновком службового розслідування, затвердженим 05.08.2024 року та проведеного ГУНП в Кіровоградській області, встановлено, що слідчі, які проводили досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, порушили п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», ч.ч. 1, 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.ч. 1, 2 ст. 40, ст. 91, ч. 1 ст. 92, ст. 93 КПК України, а саме не вживали всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення, особи, яка його вчинила, не забезпечили збирання доказів. Внаслідок бездіяльності поліцейських особа, яка вчинила шахрайство відносно позивача не була встановлена та до відповідальності не притягнута, а відтак позивачу не відшкодована матеріальна шкода в розмірі 15000 грн. Моральна шкода, завдана позивачу внаслідок такої бездіяльності полягає у приниженні його честі і гідності та родини в цілому, переживаннях. Позивач постійно відволікався від повсякденного життя, витрачав багато часу займаючись даним кримінальним провадженням. За таких обставин просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 15 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

19.02.2025 року представник відповідача подала до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала та вказала, що в даній категорії справ шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету України, а тому співвідповідачем повинна бути Державна казначейська служба України. Зазначила, що держава не несе матеріальної шкоди перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. При цьому, позивачем не доведено спричинення йому моральних страждань, а самі по собі недоліки у досудовому розслідуванні не свідчать про безумовне заподіяння моральної шкоди позивачу. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову.

02.03.2025 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки внаслідок стійкого небажання відповідача здійснювати досудове розслідування у даному кримінальному провадженні він поніс матеріальну та моральну шкоду. Результати службового розслідування свідчать про неналежне виконання поліцейськими своїх обов`язків. При цьому, необхідність у залученні співвідповідача відсутня.

18.03.2025 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказала, що наразі відсутній окремий закон щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за рахунок держави. Доказів завдання моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями відповідача, позивач не надав.

Ухвалою суду від 05.06.2025 року клопотання представника відповідача про залучення відповідача Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив їх задовольнити. Зазначив, що позивач мав статус потерпілого у кримінальному провадженні № 12017120020003031 від 14.03.2017 року, яке поліцією не розслідувалося та було закрито.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов та вказав, що доказів спричинення моральної шкоди позивачем не надано.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.03.2017 року до чергової частини Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області надійшла заява ОСОБА_1 про те, що 10.03.2017 року невстановлена особа під приводом оформлення кредитного договору незаконно заволоділа грошовими коштами в сумі 15000 гривень. Вказане кримінальне провадження внесено до ЄРДР 14.03.2017 року за № 12017120020003031 (а.с. 39).

Постановою слідчого Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області від 15.08.2017 року ОСОБА_1 залучено до кримінального провадження № 12017120020003031 від 14.03.2017 року як цивільного позивача (а.с. 57).

Позивач неодноразово, а саме 10.05.2017 року, 25.05.2017 року, 07.06.2024 року, 29.08.2024 року подавав скарги до СУ ГУНП в Кіровоградській області щодо неналежного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017120020003031 від 14.03.2017 року (а.с. 42-46, 48-50, 68-77, 79-90).

На дані скарги позивач отримував відповіді СУ ГУНП в Кіровоградській області, в яких вказувалося, що поліцією вживаються заходи щодо з`ясування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, стан досудового розслідування перебуває на контролі у керівництва СУ ГУНП в Кіровоградській області (а.с. 47, 51, 78, 91).

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07.09.2021 року скаргу ОСОБА_1 на постанову дізнавача СД Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області від 30.03.2021 року про закриття кримінального провадження № 12017120020003031 від 14.03.2017 року задоволено, скасовано дану постанову (а.с. 67).

УхвалоюЛенінського районного суду м. Кіровограда від 19.04.2024 року у праві № 405/1440/24 клопотання прокурора про закриття кримінального провадження задоволено, кримінальне провадження № 12017120020003031, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України закрито на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (а.с. 40-41).

Як вбачається з висновку за результатами службового розслідування, затвердженого начальником ГУНП в Кіровоградській області від 02.08.2024 року, слідчі та дізнавачі, які проводили досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017120020003031 від 14.03.2017 року, порушили п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», ч.ч. 1, 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.ч. 1, 2 ст. 40, ст. 91, ч. 1 ст. 92, ст. 93 КПК України, п.п. 1-2 п. 3, п. 5 розділу VI Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06.07.2017 року № 570, а саме не вживали всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення, особи, яка його вчинила, не забезпечили збирання доказів (а.с. 92-98).

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що наразі працює інспектором з режиму секретності ГУНП в Кіровоградській області та на момент розслідування кримінального провадження № 12017120020003031 від 14.03.2017 року працювала слідчим, дізнавачем. По даному кримінальному провадженню вона майже нічого не пам`ятає у зв`язку з великим навантаженням. Вказала, що надавала доручення для встановлення осіб, причетних до вчинення правопорушення, чи ці доручення виконані вона не пам`ятає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені у статті 1166 ЦК України, з якою узгоджуються правила частини першої статті 1177 ЦК України про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Загальному правилу частини першої статті 1177 ЦК України кореспондує встановлений у КПК України механізм відшкодування шкоди, здійснюваний передусім за рахунок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: добровільно (частина перша статті 127 КПК України); примусово за рішенням суду (частина друга статті 127 КПК України).

Структура та зміст чинної статті 1177 ЦК України визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано (генеральний делікт), що відповідає частині першій цієї статті.

Така правова конструкція означає, що за загальним правилом державу не можна визнавати зобов`язаною й винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з повного відшкодування завданої злочинами таких осіб шкоди. Тож, за загальним правилом, держава не бере на себе обов`язок відшкодовувати шкоду, заподіяну будь-яким кримінальним правопорушенням. Втім, із загального правила можуть бути певні винятки, про що законодавець зробив застереження у частині другій статті 1177 ЦК України (частині третій статті 127 КПК України), коли держава зможе компенсовувати потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням, згідно із законом, який має схвалити Верховна Рада України.

У частині другій статті 1177 ЦК України сформульоване правило про те, що окремим законом України може бути встановлено субсидіарний обов`язок держави компенсувати завдану злочином шкоду, якщо її неможливо відшкодувати за рахунок винної особи. В такому законі мають бути визначені конкретизовані випадки виплати такої компенсації та певний порядок її здійснення.

Однак, на теперішній час у національному законодавстві України немає відповідного закону, який би визначав випадки та порядок компенсації державою шкоди потерпілому внаслідок кримінального правопорушення. За конструкцією статті 1177 ЦК України держава фактично не взяла на себе зобов`язання з відшкодування шкоди усім потерпілим від усіх правопорушень в Україні. Більш того, правила міжнародно-правових актів не встановлюють для будь-якої держави, й України зокрема, позитивного обов`язку для такої повної компенсації. Відсутність вказаного спеціального закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за шкоду, завдану позивачеві внаслідок невиконання судового рішення.

У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі ч. 2 ст. 1177 ЦК України до держави про компенсацію нею шкоди завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення.

При цьому, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року захищає «майно», яке може бути як «існуючим майном», так і активами, включаючи права вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «законне очікування» на ефективне здійснення права власності. Воно, однак, не гарантує право на придбання майна або право на компенсацію.

У будь-якому випадку особа має право на надання судового захисту у разі порушення не абстрактного, а конкретного суб`єктивного цивільного права, оскільки саме з цим пов`язується виникнення в особи права на позов не у процесуальному, а у матеріальному сенсі.

Також, Європейський суд з прав людини відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16.12.2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).

У цій справі суд дійшов висновку, що відсутність відповідного закону щодо отримання від держави компенсації шкоди завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, не створює законних очікувань на отримання від Держави Україна компенсації такої шкоди.

Зазначені правові висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22.09.2020 року у справі № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11), від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17 (п. 25).

При цьому, суд відзначає, що завдання матеріальної шкоди позивачу відбулось внаслідок вчинення відносно нього кримінального правопорушення іншою невстановленою особою, а не внаслідок дій або бездіяльності працівників ГУНП в Кіровоградській області у кримінальному провадженні № 12017120020003031 від 14.03.2017 року, а тому у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.

У свою чергу, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 56 Конституції України, згідно якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, а також нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Крім того, частинами першою та другою статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як з`ясовано судом, підставою для відшкодування моральної шкоди у цій справі є тривала бездіяльність посадових осіб органів досудового розслідування у частині невиконання своїх службових обов`язків під час досудового розслідування кримінального провадження № 12017120020003031 від 14.03.2017 року, в якому позивач має статус потерпілого, та яке було закрито у зв`язку з не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Суд враховує, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні тривало більше 7 років та було закінчено на стадії досудового розслідування на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Суд відзначає, що факт кримінального правопорушення (злочину) може бути встановлений і на стадії досудового розслідування у разі закриття кримінального провадження за статтею 284 КПК України з нереабілітуючих підстав постановами слідчого, дізнавача, прокурора.

Також факт вчинення стосовно особи кримінального правопорушення може бути встановлений й ухвалою суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, якщо обставини, передбачені, зокрема положеннями пунктів 4-8 частини першої статті 284 КПК України, виявляються під час судового провадження, що має місце у даній справі (закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України), тобто встановлено сам факт кримінального правопорушення.

Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження стосовно цієї особи виключається.

Так, висновком за результатами службового розслідування, затвердженого начальником ГУНП в Кіровоградській області від 02.08.2024 року, встановлено, що працівники ГУНП в Кіровоградській області не вживали всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення, особи, яка його вчинила, не забезпечили збирання доказів у даному кримінальному провадженні, чим порушили п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», ч.ч. 1, 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.ч. 1, 2 ст. 40, ст. 91, ч. 1 ст. 92, ст. 93 КПК України, п.п. 1-2 п. 3, п. 5 розділу VI Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого наказом МВС України від 06.07.2017 року № 570.

Відомості про оскарження даного висновку або його скасування в матеріалах справи відсутні, а тому суд вважає його дійсним.

У свою чергу, на підтвердження позовних вимог позивач також послалася на відповідну ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07.09.2021 року, що стосується дій працівників органу досудового розслідування при досудовому розслідуванні кримінального провадження № 12017120020003031 від 14.03.2017 року.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи, що протиправність бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування доведена належними і допустимими доказами, вина відповідача ним не спростована, врахувавши, що факт заподіяння моральної шкоди пов`язується з душевними стражданнями та переживаннями, що полягали у порушенні звичайного укладу життя та витрачанні часу позивачем для примушення уповноважених посадових осіб органу досудового розслідування проводити досудове розслідування, тривалість вимушених змін у житті позивача (7 років), глибину душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, дотримавшись принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 35 000 грн.

Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди 35 000,00 грн. відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та враховує моральні страждання, які зазнав позивач внаслідок бездіяльності працівників ГУНП в Кіровоградській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017120020003031 від 14.03.2017 року, по якому він мав статус потерпілого, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як вбачається з пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Керуючись ст.ст. 19, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 35 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати у справі віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 13.07.2026 року.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького В.В. Драний