Рішення № 139600632, 09.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.09.2026 р. справа №520/19727/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 31.12.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 по 31.12.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням раніше виплачених сум за кодом видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправні дії з приводу непроведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що правомірно обчислював грошове забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник з 24.03.2022р. по 25.05.2026р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2026р. №126 старшого солдата ОСОБА_2 , оператора радіолокаційної станції військової частини НОМЕР_2 , який згідно розпорядження Генерального штабу ЗС України про переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу від 17 травня 2026 року №149 (з урахуванням вимог Постанови КМ України від 12.11.2024 №1291) ЗВІЛЬНЕНИЙ з займаної посади та ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ на посаду за рекомендаційним листом військової частини НОМЕР_3 , ВВАЖАТИ таким , що 25 травня 2026 року здав справи та посаду, з 25 травня 2026 року ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 .

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 21.04.2026р. Прізвище чоловіка після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою відповідача №255/56/1108/1фс грошове забезпечення заявника станом на січень 2023р. (виплачено у лютому 2023р.) становило 13.497,00 грн, а саме: 1) посадовий оклад - 2.550,00 грн; 2) оклад за військовим званням - 530,00 грн; 3) надбавка за особливості проходження служби - 2.002,00 грн; 4) премія - 8.415,00 грн.

Згідно з довідкою відповідача №255/56/1108/2фс у листопаді 2023р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 20.811,00 грн; доказів отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань матеріали справи не містять.

За викладеними у позові твердженнями, відповідач при визначенні розміру окладу за військовим (спеціальним) званням та посадового окладу під час проходження військової служби неправомірно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі - 1.762,00 грн.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.", заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, згідно з п.1 Розділу ІІ, п.1 Розділу ІІІ, п.1 Розділу IV, п.1 Розділу VI, п.2 Розділу XVI, п.1 Розділу ХХІІІ, п.1 Розділу ХХІV Порядку №260 обчислення таких видів грошового забезпечення як: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, грошова допомога для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбувається із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно зясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розвязуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Отже, вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування грошового забезпечення з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб владний суб`єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком здійснити перерахунок грошового забезпечення заявника, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. станом на 01.01.2023р.

Продовжуючи розгляд справи за епізодом перерахунку грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.

Окремо суд зважає і на правові висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, де наголошено на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас із цим, розв`язуючи спір, суд зважає і на те, що за суттю правового висновку постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 повинен застосовуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у фіксованому розмірі - "1.762,00грн.".

Отже, у межах спірних правовідносин наявні взаємовиключні протилежні правові висновки Верховного Суду з приводу підвищення / зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-17.06.2025р., зокрема: правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24, суттю якого є відсутність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. і станом на 01.01.2025р. унаслідок застосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 та правовий висновок постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, суттю якого є наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. та станом на 01.01.2025р. унаслідок незастосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 як такої, що суперечить закону.

До того ж суд зауважує, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 04.03.2026р. по справі №140/3734/24, від 30.05.2026р. по справі №400/2930/25, від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2025р., у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 12.06.2026р. по справі №420/34153/25, від 29.06.2026р. по справі №620/12943/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 18.06.2025р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2026р. по справі №380/13995/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 19.06.2025р.

Тому суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ст.8 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) пріоритет у застосуванні належало б віддати правовим висновкам Верховного Суду про наявність події зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., станом на 01.01.2025р., станом на 18.06.2025р., станом на 01.01.2026р., адже протилежний підхід у тлумаченні змісту наведених вище норм права не може бути кваліфікований інакше, ніж відмова у доступі до суду (відмові у правосудді за правовими позиціями рішення Європейського суду з прав людини у справі Melgarejo Martines de Abellanosa та Inmobilizados y Gestiones SL проти Іспанії №79530/17 від 14.09.2021р.).

Відтак, попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024р., і станом на 01.01.2025р., і станом на 18.06.2025р., і станом на 01.01.2026р.

При цьому, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що за наявності декількох взаємовиключних та прямо протилежних правових висновків постанов Верховного Суду (як суду касаційної інстанції) з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосуванню під час відправлення правосуддя підлягає той правовий висновок, котрий об"єктивно здатен забезпечити найвищий арифметичний показник суми грошового забезпечення.

Проте, 16.07.2026р. Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Наведене навіть з урахуванням згаданих вище правових висновків постанов Верховного Суду безумовно припиняє і суб"єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 після 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Намагаючись визначитись з приводу пріоритетності перелічених вище висновків Верховного Суду окружний адміністративний суд, зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу обчислення і виплати розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань суд керується такими підставами та мотивами.

Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилом п.9 п.1 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Зі змісту наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань може бути вчинено виключно у разі подання військовослужбовцем відповідного письмового рапорту по команді.

Доказів подання такого рапорту заявником за період 2023р. матеріали справи не містять.

Доказів оскарження заявником бездіяльності суб"єкта владних повноважень з приводу не призначення за поданим письмовим рапортом матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023р. матеріали справи не містять.

Навпаки, наданими відповідачем доказами підтверджується, що за вказаний період заявник не отримував матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Тож, позов за даним епізодом належить залишити без задоволення у зв"язку із відсутністю доказів вжиття заявником необхідних дій для виникнення у суб"єкта владних повноважень приводу для вирішення питання про вчинення управлінського волевиявлення стосовно призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення, суд керується такими підставами та мотивами.

Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).

Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.

Згідно з довідкою відповідача №255/56/1108/2фс у листопаді 2023р. заявник отримав грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 20.811,00 грн.

Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

Отже, за відсутності події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення заявника відсутня і зміна розрахункової бази обчислення перелічених вище виплат, а тому відсутні легітимні підстави для обтяження владного суб`єкта обов`язком здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника за період 01.01.2023р.-31.12.2023р. із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн.".

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами та змістом належних норм права, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України у їх сукупності та взаємозвязку, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень не вдавався до порушення прав та інтересів заявника під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн" за період 20.05.2023р.-31.12.2023р., позаяк правомірно виконував обов`язок з дотримання приписів п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 і не мав легітимних підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошового забезпечення за іншим алгоритмом розрахунків.

Разом з тим суд констатує, що владним суб`єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника у період 01.01.2023р.-19.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".

Оскільки за приписами Порядку №260 усі види грошового забезпечення (окрім фіксованих сум на кшталт додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) обчислюються із використанням в алгоритмі розрахунків розміру окладу за посадою, то підтверджена судовим розглядом неправильність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення відносно заявника у межах спірних правовідносин розміру окладу за посадою із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." спричиняє виникнення підстав для обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком проведення належного обчислення винагороди за службу в частині реально отриманих платежів протягом періоду 01.01.2023р.-19.05.2023р., позаяк існування будь-яких інших юридичних факторів, котрі повинні бути враховані суб"єктом владних повноважень згідно з ч.4 ст.245 КАС України, судом не знайдено.

Тож позов підлягає до задоволення із наданням праву заявника захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України.

При цьому, позов в частині вимог про спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати боргу з грошового забезпечення саме за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" належить відхилити з огляду: на відсутність у матеріалах справи доказів про те, що саме такий спосіб виконання рішення суду не несе загрози своєчасного та повного отримання поточних платежів із грошового забезпечення іншими учасниками суспільних правовідносин; на відсутність доказів існування правових підстав для виплати грошового забезпечення минулих періодів за рахунок бюджетних асигнувань на виплату поточного грошового забезпечення; на відсутність доказів існування у суб"єкта владних повноважень незмінного на майбутнє наміру свавільно ухилитись від виконання постановленого судового акту за рахунок інших джерел фінансування.

За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з приводу використання протягом 01.01.2023р.-19.05.2023р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення військовослужбовця показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2023р.-19.05.2023р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко