Рішення № 139600145, 02.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Рівне№460/8000/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Греська О.Р., за участю секретаря судового засідання Зберун К.Ф. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Берун Р.В.,

відповідача: представник Шеремета В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) 07 травня 2026 року звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, ЄДРПОУ 44070166) (далі відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган), в якому, з урахуванням змісту позовної заяви, просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 13.02.2026 №2737/Ж10/ НОМЕР_2 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 412 065,11 грн, з яких 364 054,65 грн за податковим зобов`язанням та 48 010,46 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 13.02.2026 №2738/Ж10/1700240523, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 34 338,76 грн, з яких 30 337,89 грн за податковим зобов`язанням та 4 000,87 грн за штрафними санкціями;

3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС»/«Р» від 13.02.2026 №2745/Ж10/1700240523, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 524 063,75 грн, з яких 419 251,00 грн за податковим зобов`язанням та 104 812,75 грн за штрафними санкціями;

4) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 13.02.2026 №2740/Ж10/1700240523, яким застосовано штраф за нереєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у сумі 53 393,83 грн;

5) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 13.02.2026 №2735/Ж10/1700240523, яким застосовано штраф за незабезпечення зберігання первинних документів у сумі 1 020,00 грн;

6) визнати протиправним та скасувати рішення від 13.02.2026 №2747/Ж10/1700240523 про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 114 987,24 грн;

7) визнати протиправним та скасувати рішення від 13.02.2026 №2748/Ж10/1700240523 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, у сумі 136,00 грн;

8) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.02.2026 №Ф-2750/Ж10/1700240523 у сумі 294 348,20 грн;

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що висновки акта документальної планової виїзної перевірки від 15.01.2026 №531/Ж5/17-00-24-05-18/2410745819 (далі Акт перевірки), на підставі якого прийнято оскаржувані акти, ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу, а не на доведених та підтверджених належними доказами обставинах; що ані під час розгляду заперечень, ані під час адміністративного оскарження відповідач не надав оцінки наданим позивачем 2 588 аркушам первинних документів, обмежившись відтворенням тексту Акта перевірки; що застосування пп. «г» п.198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України) є похідним від необґрунтованого невизнання витрат позивача і саме по собі не підтверджене жодним доказом факту негосподарського використання товарів; що нарахування штрафу за формою «ПН» та донарахування єдиного внеску, відповідних штрафних санкцій і вимога про сплату недоїмки є арифметично й юридично похідними від спірних висновків щодо податку на доходи фізичних осіб і підлягають скасуванню в тому ж обсязі, що й основні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №460/8000/26 за правилами загального позовного провадження.

25.05.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що за результатами документальної перевірки встановлено безпідставне включення позивачем до складу валових витрат витрат, які не підтверджені належними первинними документами та не пов`язані безпосередньо з його господарською діяльністю.

Зокрема, відповідач вказав, що у 20232024 роках позивач не використовував у господарській діяльності транспортні засоби, щодо яких здійснювалися ремонтні роботи та придбавалися автозапчастини, а придбавав їх як товар для подальшої реалізації. Документів про введення транспортних засобів в експлуатацію, а також документів щодо формування їх собівартості та зв`язку понесених витрат із передпродажною підготовкою позивачем не надано. У зв`язку з цим до складу витрат безпідставно віднесено 170 745,00 грн, в тому числі в 2023 році в сумі 23691,67 грн та в 2024 році в сумі 147053,33 грн.

Щодо витрат на пальне відповідач зазначив, що надані позивачем документи підтверджують лише факт придбання дизельного пального, але не підтверджують його фактичного використання у господарській діяльності. Зокрема, надані шляхові листи не містили достатніх відомостей про заправку та використання пального, а документи щодо його відпуску та заправки транспортних засобів позивачем не надано. Також позивач не мав ліцензії на зберігання пального та не надав документів щодо використання об`єкта за адресою постачання пального. Відтак відповідач вважав безпідставним включення до витрат вартості пального на суму 1 515 834,52 грн.

Крім того, відповідач зазначив про неправомірне включення позивачем до складу витрат від`ємних курсових різниць на суму 144 279,64 грн та вартості проданого у 2021 році транспортного засобу DAF FT XF 105.460T у сумі 191 666,67 грн.

За результатами перевірки відповідач встановив завищення позивачем валових витрат на загальну суму 2 022 525,83 грн, що, на його думку, призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також єдиного внеску. Зокрема, суму заниження єдиного внеску визначено у розмірі 294 348,20 грн.

Відповідач також наголосив, що позивач не надав під час перевірки низку документів, про що складено відповідний акт, а подані документи не підтверджують у повному обсязі задекларовані показники податкового обліку.

11.06.2026 позивач подав до суду заперечення на відзив (письмові пояснення), у яких навів додаткові доводи на спростування позиції відповідача, зокрема зазначив, що відзив не містить контррозрахунку та не спростовує ключових доводів позовної заяви, а фактично обмежується посиланнями на Акт перевірки та норми ПК України; що відповідач помилково кваліфікував операції з придбання позивачем іноземної валюти для розрахунків із перевізниками-нерезидентами як «продаж валютної виручки»; що позиція відповідача щодо транспортних засобів є внутрішньо суперечливою, оскільки одночасно стверджується про їх належність до товару, а не до основних засобів, та вимагається надання документів, передбачених для обліку основних засобів.

Під час розгляду справи по суті представник позивача звернув увагу суду на сукупність доказів, які, на його думку, у взаємному зв`язку підтверджують реальність та господарський характер спірних операцій, а саме: договори про надання послуг з перевезення вантажів; транспортно-експедиторські договори з клієнтами та заявки (договори) з перевізниками; документи щодо придбання пально-мастильних матеріалів, зокрема договір поставки, видаткові та товарно-транспортні накладні, зареєстровані податкові накладні; документи щодо передрейсової та післярейсової підготовки (технічного обслуговування) транспортних засобів; акти наданих послуг; рахунки на оплату; документи, що підтверджують фактичну оплату, зокрема банківські виписки та платіжні доручення.

Представник позивача зазначив, що наведені документи у своїй сукупності та взаємному зв`язку відображають рух коштів, товарів і послуг від придбання пального та підготовки транспортних засобів до фактичного надання транспортно-експедиційних послуг клієнтам і отримання оплати за них, у зв`язку з чим, на його думку, підтверджують реальність господарських операцій. Позивач наголосив, що за результатами дослідження поданих доказів контролюючий орган не довів конкретними доказами відсутність зв`язку понесених витрат із господарською діяльністю, а висновки Акта перевірки не можуть самі по собі замінювати належне доказування. У зв`язку з цим позивач просив суд оцінити наявні у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, врахувати передбачений частиною другою статті 77 КАС України розподіл обов`язку доказування та ухвалити рішення відповідно до встановлених обставин справи і вимог закону.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований та здійснює підприємницьку діяльність з 27.10.1992, перебуває на загальній системі оподаткування, є платником податку на додану вартість (свідоцтво платника ПДВ №200418140 від 31.08.2018, дата реєстрації заяви 29.08.2018) та платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 45.19 торгівля іншими автотранспортними засобами; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 52.10 складське господарство; 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.

На підставі наказу ГУ ДПС від 03.12.2025 №3052-п (із змінами, внесеними наказом від 19.12.2025 №3236-п) та направлень від 19.12.2025 і 23.12.2025 проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 31.12.2024, а також з питань правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2024.

19.12.2025 позивачу вручено запит №1 про надання документів (копій документів), що стосуються предмета перевірки. 24.12.2025, тобто до закінчення перевірки, яка фактично тривала до 15.01.2026, відповідачем складено акт №1863/Ж6/17-00-24-05-19 про ненадання документів; позивач та його довірена особа від отримання примірника цього акта відмовилися, про що вчинено відповідний запис.

За результатами перевірки 15.01.2026 складено Акт перевірки №531/Ж5/17-00-24-05-18/2410745819, висновками якого встановлено:

неналежне ведення обліку доходів і витрат за перевірений період (з посиланням на абз.6 п.6 ст.128 Господарського кодексу України, п.177.10 ст.177 ПК України, п.9 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, затвердженого наказом Міндоходів від 16.09.2013 №481, та Порядку ведення типової форми обліку доходів і витрат, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 №261);

заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 364 054,65 грн (у тому числі за 2019 рік 129 709,10 грн, за 2020 рік 64 912,20 грн, за 2021 рік 107 100,60 грн, за 2022 рік 25 317,00 грн, за 2023 рік 10 546,15 грн, за 2024 рік 26 469,60 грн) внаслідок завищення валових витрат на загальну суму 2 022 525,83 грн, яка складається з: вартості пально-мастильних матеріалів у сумі 1 515 834,52 грн (20192022 роки), від`ємних курсових різниць у сумі 144 279,64 грн (2019 і 2023 роки), вартості автозапчастин та послуг з ремонту транспортних засобів у сумі 170 745,00 грн (20232024 роки) та вартості реалізованого у 2021 році сідельного тягача DAF FT XF 105.460T у сумі 191 666,67 грн;

відповідне похідне заниження військового збору на загальну суму 30 337,89 грн та заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 294 348,20 грн, обчислене відповідачем від тієї самої бази суми заниження чистого оподатковуваного доходу;

заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 419 251,00 грн внаслідок застосування контролюючим органом пп. «г» п.198.5 статті 198 ПК України до вартості пально-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ «Авіком Рівне» (сума ПДВ 298 594 грн), та вартості автозапчастин і послуг з ремонту транспортних засобів (сума ПДВ 120 657 грн), які, на думку відповідача, не використані платником у господарській діяльності;

відсутність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних зведеної податкової накладної за операціями, визначеними п.198.5 статті 198 ПК України, на загальну суму обсягу постачання (без ПДВ) 2 699 519,47 грн;

незабезпечення зберігання первинних документів, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПК України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

29.01.2026 позивач у межах строку, встановленого п.86.7 статті 86 ПК України, подав заперечення на Акт перевірки (вх. №5008/6/17-00 від 29.01.2026) разом із 2 588 аркушами первинних документів, у тому числі: книгами обліку доходів і витрат за 20192024 роки; договором поставки нафтопродуктів від 02.01.2014 №11, укладеним із ТОВ «Авіком Рівне» (код ЄДРПОУ 30559953); видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та подорожніми листами на пально-мастильні матеріали; розпорядженнями про введення транспортних засобів в експлуатацію, інвентарними картками та технічними паспортами; розрахунками норм витрат пального; договорами, рахунками та актами щодо ремонту транспортних засобів і придбання автозапчастин; договорами про надання транспортно-експедиційних послуг; а також документами щодо зовнішньоекономічних операцій і купівлі іноземної валюти для розрахунків з перевізниками-нерезидентами (банківські виписки, платіжні доручення, заяви про купівлю валюти).

Листом від 30.01.2026 №555/Ж12/17-00-24-05-25 позивача повідомлено про розгляд заперечень 09.02.2026 об 11:00 у приміщенні ГУ ДПС; позивач та його представники на розгляд заперечень не з`явилися. 09.02.2026 ГУ ДПС надало відповідь №723/Ж12/17-00-24-05-25, якою висновки Акта перевірки залишено без змін.

13.02.2026 на підставі Акта перевірки ГУ ДПС прийнято такі акти індивідуальної дії, які є предметом оскарження в цій справі: податкові повідомлення-рішення №2737/Ж10/1700240523, №2738/Ж10/1700240523, №2745/Ж10/1700240523, №2740/Ж10/1700240523 та №2735/Ж10/1700240523; рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску №2747/Ж10/1700240523 та №2748/Ж10/1700240523; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-2750/Ж10/1700240523.

26.02.2026 позивач подав до Державної податкової служби України адміністративну скаргу на зазначені акти (поштове відправлення з описом вкладення, накладна №3302200126111), а 27.02.2026 направив ГУ ДПС повідомлення про неузгодженість сум грошових зобов`язань відповідно до п.56.15 статті 56 ПК України.

Рішенням ДПС України від 24.04.2026 №10684/6/99-00-06-01-02-06 адміністративну скаргу в частині податкових повідомлень-рішень №№2737, 2738, 2740, 2745, 2735 залишено без задоволення, а самі податкові повідомлення-рішення без змін. Рішенням ДПС України від 28.04.2026 №10968/6/99-00-06-02-01-06 залишено без змін вимогу №Ф-2750/Ж10/1700240523 та рішення №№2747, 2748.

Вважаючи протиправними та такими, що належать до скасування податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 13.02.2026 №2737/Ж10/1700240523, №2738/Ж10/1700240523, №2745/Ж10/1700240523, №2740/Ж10/1700240523, №2735/Ж10/1700240523, рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій від 13.02.2026 №2747/Ж10/1700240523 та №2748/Ж10/1700240523, а вимога Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2026 №Ф-2750/Ж10/1700240523, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, і не є зв`язаним висновками, до яких дійшли суб`єкти владних повноважень за наслідками адміністративного оскарження.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку, що призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Пунктом 44.3 статті 44 ПК України на платника податків покладено обов`язок забезпечити зберігання зазначених документів не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності. Пунктом 44.6 статті 44 ПК України визначено, що в разі якщо до закінчення перевірки або у визначені пунктом 86.7 статті 86 цього Кодексу строки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. За приписами абзацу другого цього ж пункту, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки з посиланням на пункт 86.7 статті 86 цього Кодексу, такі документи мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання тягне за собою накладення штрафу.

Об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб підприємців на загальній системі оподаткування згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця. Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, зокрема (підпункт 177.4.4) витрати на оплату придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та (підпункт 177.4.5) інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1177.4.3 цього пункту, до економічної вигоди фізичної особи не включаються, зокрема, суми акцизного податку та не належать до собівартості виготовлення продукції.

Пунктом 4.1.4 статті 4 ПК України до основних засад податкового законодавства віднесено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 та пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість, скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Застосування цієї норми передбачає встановлення контролюючим органом конкретного факту і обсягу використання відповідних товарів чи послуг у негосподарській діяльності платника, а не автоматичне нарахування податкових зобов`язань унаслідок невизнання витрат.

Порядок нарахування штрафних санкцій за нескладення та/або нереєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних визначено статтею 120-1 ПК України; такий обов`язок є похідним від наявності самостійних та доведених підстав для складення відповідної податкової накладної.

Пунктом 2 частини першої, пунктом 3 статті 7 та частиною п`ятою статті 8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок для фізичних осіб підприємців на загальній системі оподаткування нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; такі документи мають бути складені під час здійснення операції або безпосередньо після її завершення.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

У контексті оцінки доводів сторін суд враховує усталену практику ЄСПЛ, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), згідно з якою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна тлумачити як вимогу детально відповідати на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A). У сфері оподаткування суд також враховує сформований у практиці ЄСПЛ підхід (зокрема, рішення у справах «Булвес» АД проти Болгарії», заява №3991/03, та «Інтерсплав проти України», заява №803/02) про те, що право особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не може ставитися в залежність від виконання платником податків обов`язків, дотримання яких перебуває поза межами його розумного контролю, а несприятливі для платника податків наслідки мають ґрунтуватися на встановлених, а не припущених контролюючим органом обставинах.

Оскільки предметом спору є правомірність індивідуальних актів суб`єкта владних повноважень, суд відповідно до частини другої статті 77 КАС України виходить з того, що саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішень і вимоги, зокрема довести конкретний факт і обсяг вчиненого позивачем порушення, причинно-наслідковий зв`язок між діями платника й негативними податковими наслідками та правильність відповідного розрахунку. Саме собою посилання відповідача на висновки Акта перевірки не звільняє його від обов`язку довести обґрунтованість цих висновків у суді доказами, а не припущеннями. Разом з тим суд враховує, що це не звільняє позивача від обов`язку підтвердити задекларовані показники первинними документами, а тому оцінює докази обох сторін у сукупності щодо кожного спірного епізоду окремо.

Судом встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Авіком Рівне» (ЄДРПОУ 30559953) дизельне пальне на загальну суму 1 492 966,15 грн (без ПДВ) за договором постачання нафтопродуктів від 02.01.2014 № 11, що підтверджується наявними в матеріалах справи самим договором, видатковими та товарно-транспортними накладними, а також зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними. Пальне постачалося за адресою: м. Рівне, вул. Малорівненська, 184, за місцем реєстрації та фактичного здійснення господарської діяльності позивача, який здійснює вантажні перевезення (КВЕД 49.41) та торгівлю транспортними засобами (КВЕД 45.19), при цьому факт придбання пального відповідачем не заперечується.

В основу висновку про завищення позивачем витрат на придбання дизельного пального та прийняття оскаржуваних рішень відповідач поклав обставини щодо відсутності у поивача у перевіреному періоді ліцензії на зберігання пального та резервуарів для його зберігання, а також відсутності в поданих шляхових листах адреси місця постачання дизельного пального, що, на думку контролюючого органу, унеможливлювало його видачу для заправки вантажних автомобілів. При цьому зазначені обставини відповідач використав як підтвердження невикористання придбаного пального у господарській діяльності позивача.

Щодо таких доводів відповідача, суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для фізичної особи підприємця, яка використовує пальне для заправки власних вантажних транспортних засобів, а не для зберігання з метою провадження діяльності зі зберігання чи оптової/роздрібної торгівлі пальним, обов`язку мати стаціонарні резервуари чи відповідну ліцензію. Пальне, отримане партіями безпосередньо для заправки транспортних засобів, за своєю природою не потребує довготривалого складського зберігання, а посилання відповідача на Інструкцію, затверджену наказом від 20.05.2008 №281/171/578/155, яка регулює облік нафтопродуктів на підприємствах, що здійснюють їх зберігання й відпуск, не є застосовним до перевізника, який виступає споживачем пального.

Разом із тим суд звертає увагу на встановлений відповідачем факт зіставлення даних товарно-транспортних накладних на поставку пального з подорожніми листами, за результатами якого виявлено випадки перебування транспортних засобів позивача в рейсах у дні поставки пального за адресою місцезнаходження позивача.

Зазначені обґрунтування є більш конкретними та такими, що підлягають належній оцінці. Водночас суд враховує сукупність обставин, які не дають підстав вважати наведені відповідачем розбіжності достатніми для висновку про нереальність відповідних операцій із придбання пального.

Зокрема, позивач є власником декількох транспортних засобів, які можуть одночасно перебувати в різних місцях: частина транспортних засобів у рейсах, а частина на території бази позивача. Отже, перебування конкретного транспортного засобу в рейсі саме по собі не свідчить про відсутність у позивача інших транспортних засобів, на яких могло бути фактично використане або збережене отримане пальне.

Крім того, серед первинних документів, поданих позивачем на спростування доводів відповідача, містяться розрахунки норм витрат пального в розрізі кожного транспортного засобу. Зміст зазначених розрахунків відповідачем в Акті перевірки, відповіді на заперечення та відзиві на позовну заяву належним чином не спростовано, зокрема відповідачем не наведено альтернативного розрахунку, який би підтверджував невідповідність фактичних обсягів придбаного та використаного пального встановленим нормам.

Водночас відповідач не конкретизував щодо кожної окремої поставки пального, з яким саме транспортним засобом позивача встановлено відповідну розбіжність, не визначив обсяг пального, щодо якого така розбіжність виникла, а також не здійснив зіставлення сукупного залишку пального в паливних баках усіх транспортних засобів, наявних у позивача, з обсягом пального, поставленого відповідними партіями.

Таким чином, встановлення факту перебування окремих транспортних засобів позивача в рейсах у дні здійснення поставок пального за адресою місцезнаходження позивача без встановлення конкретного транспортного засобу, обсягу пального, фактично отриманого та використаного ним, а також без урахування залишків пального в баках інших транспортних засобів позивача не є достатнім для висновку про нереальність відповідних господарських операцій.

За таких обставин наведені відповідачем розбіжності можуть свідчити лише про необхідність додаткового дослідження руху та використання пального, але самі по собі не спростовують первинних документів позивача та не підтверджують безтоварність відповідних операцій.

Загальне твердження про невідповідність без такого деталізованого й задокументованого аналізу не є достатнім доказом для спростування реальності використання пального в господарській діяльності позивача, оскільки обов`язок довести конкретний факт і обсяг негосподарського використання товару покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), а не може ґрунтуватися на розрахунку ймовірностей.

Аналогічно суд оцінює обґрунтування відповідача щодо встановленої розбіжності в сумі 22 868,37 грн за 2019 рік.

Суд враховує, що перевірку розпочато за період з 01.01.2019, однак відповідачем не досліджено та не встановлено обсяг залишку пального, який міг бути наявний у позивача станом на початок перевіреного періоду та був придбаний до 01.01.2019. При цьому відповідач не навів доказів проведення інвентаризації пального станом на цю дату, даних бухгалтерського чи складського обліку, які б підтверджували відсутність такого залишку, а також не здійснив розрахунку руху пального з урахуванням можливого перехідного залишку.

Саме лише посилання відповідача на відсутність залишку без зазначення джерела відповідних даних, без наведення обліково-інвентаризаційного обґрунтування та без дослідження фактичного залишку пального на початок перевіреного періоду не може вважатися достатнім доказом його відсутності.

За таких обставин визначена відповідачем розбіжність у сумі 22 868,37 грн не може бути визнана достовірно встановленою, оскільки її розрахунок здійснено без урахування всіх складових руху пального, зокрема можливого залишку, сформованого до 01.01.2019. Відтак такий розрахунок сам по собі не спростовує даних первинного та бухгалтерського обліку позивача і не може бути достатньою підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Щодо подорожніх листів суд враховує, що Законом України від 05.07.2011 №3565-IV з текстів законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух» вилучено вимогу про обов`язковість типової форми подорожнього листа для вантажних автомобілів, у зв`язку з чим суб`єкти господарювання вправі використовувати самостійно виготовлені документи первинного обліку роботи транспортного засобу за умови наявності в них обов`язкових реквізитів первинного документа, передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Формальна неповнота окремих реквізитів самостійно виготовленого документа не може сама по собі бути самостійною та достатньою підставою для невизнання відповідних витрат, якщо реальність господарської операції та її зв`язок із господарською діяльністю позивача підтверджуються сукупністю інших належних доказів, зокрема договором, накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, рахунками та документами, що підтверджують оплату.

Визначальним у такому випадку є не формальне встановлення окремих недоліків документа, а з`ясування того, чи спростовують такі недоліки реальність відповідної господарської операції та фактичне понесення позивачем витрат. Самі по собі недоліки окремого документа, за відсутності доказів нереальності операції або її нездійснення, не можуть автоматично свідчити про безпідставність віднесення відповідних витрат до складу витрат позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами факту невикористання позивачем придбаного пального у господарській діяльності. Натомість сукупність наданих позивачем документів підтверджує придбання пально-мастильних матеріалів, їх оплату, наявність у позивача транспортних засобів та їх використання у господарській діяльності. Відповідач не надав переконливих доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Отже, висновок Акта перевірки про завищення валових витрат на суму 1 515 834,52 грн за рахунок вартості пально-мастильних матеріалів є недоведеним та таким, що ґрунтується переважно на формальній оцінці окремих документів без належної оцінки їх сукупності.

Окремо суд звертає увагу на внутрішню суперечність позиції відповідача щодо правової та бухгалтерської природи транспортних засобів, придбаних позивачем у 20232024 роках.

Так, з одного боку, контролюючий орган стверджує, що зазначені транспортні засоби обліковувалися позивачем як товар, призначений для подальшого перепродажу, у зв`язку з чим вони не вводилися в експлуатацію, не амортизувалися та не визнавалися основними засобами. З іншого боку, відповідач вимагає від позивача надання документів, характерних саме для обліку та експлуатації основних засобів, а саме актів введення в експлуатацію, документів щодо необхідності технічного обслуговування та підтвердження незадовільного технічного стану транспортних засобів, і водночас кваліфікує спірні витрати як «витрати на утримання основних засобів».

Таким чином, позиція відповідача містить очевидну внутрішню суперечність: одночасно заперечуючи статус придбаних транспортних засобів як основних засобів та визнаючи їх товаром, призначеним для подальшого продажу, відповідач застосовує до позивача критерії та вимоги до документального підтвердження, які обумовлені саме статусом транспортного засобу як основного засобу, що перебуває в експлуатації.

За таких умов відповідач фактично виходить із взаємовиключних припущень щодо одного й того самого майна, що не дає можливості визнати його висновки послідовними та належним чином обґрунтованими. Якщо транспортні засоби дійсно обліковувалися як товар для подальшого перепродажу та не були введені в експлуатацію як основні засоби, вимога про підтвердження витрат документами, притаманними обліку основних засобів, потребує окремого обґрунтування.

Відтак сама по собі відсутність документів, які відповідач вважає необхідними для підтвердження витрат на утримання основних засобів, не може бути покладена в основу висновку про необґрунтованість спірних витрат без попереднього встановлення того, що такі документи взагалі є необхідними з огляду на фактичний статус транспортних засобів, визначений самим відповідачем.

Суд погоджується з доводом позивача про те, що витрати на передпродажну підготовку транспортного засобу, придбаного як товар для подальшої реалізації (заміна деталей, ремонт перед продажем), охоплюються підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України як витрати на оплату придбаних послуг, прямо пов`язаних з реалізацією товарів, і не потребують саме тих форм документального підтвердження, які застосовуються до основних засобів. Одночасне застосування контролюючим органом критеріїв, притаманних різним категоріям активів (товар для цілей невизнання доходу від продажу транспортного засобу основним засобом, і основний засіб для цілей вимоги документів про ремонт), без наведення розмежувальних критеріїв та без спростування обраної позивачем моделі господарської діяльності (торгівля транспортними засобами за КВЕД 45.19) не є достатнім обґрунтуванням для невизнання спірних витрат.

Суд також враховує, що відсутність доходу за КВЕД 49.41 (вантажні перевезення) у 20232024 роках, на яку посилається відповідач, не спростовує можливості одночасного здійснення позивачем іншого виду діяльності торгівлі транспортними засобами (КВЕД 45.19), витрати на підготовку яких до продажу позивач і відносив на витрати цього виду діяльності.

За таких обставин суд вважає недоведеним висновок Акта перевірки про завищення валових витрат на суму 170 745,00 грн.

Щодо віднесено до складу валових витрат за 2021 рік вартість сідельного тягача DAF FT XF 105.460T в сумі 191666,67 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву фактично визнав, що транспортний засіб сідельний тягач DAF FT XF 105.460T використовувався позивачем у господарській діяльності з метою надання послуг вантажного перевезення, що, зокрема, підтверджується поданим позивачем повідомленням за формою № 20-ОПП. Також відповідач визнав факт подальшої реалізації цього транспортного засобу 13.09.2021, яка була оформлена податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, відповідач не заперечує ані факту використання зазначеного транспортного засобу в господарській діяльності позивача, ані факту його реалізації. Більше того, наведені обставини узгоджуються з висновком про те, що спірний транспортний засіб був основним засобом позивача, який використовувався у господарській діяльності до моменту його продажу.

За таких обставин витрати, пов`язані з реалізацією зазначеного основного засобу, підлягають визначенню з урахуванням його залишкової вартості на момент продажу відповідно до підпунктів 177.4.6177.4.9 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Водночас, стверджуючи про завищення позивачем витрат на суму 191 666,67 грн, відповідач не навів конкретних даних, які б дозволяли встановити, у чому саме полягає неправильність визначеної позивачем залишкової вартості та якою, на думку контролюючого органу, мала бути її правильна величина.

Зокрема, відповідач не надав суду та не навів ані в Акті перевірки, ані у відзиві на позовну заяву власного альтернативного розрахунку залишкової вартості сідельного тягача станом на дату його реалізації. Відповідачем не визначено, яку саме первісну вартість транспортного засобу він вважає обґрунтованою, який строк його корисного використання мав застосовуватися, яким мав бути розмір річної амортизації та, відповідно, якою мала бути залишкова вартість транспортного засобу на 13.09.2021.

Таким чином, відповідач обмежився загальним посиланням на порушення позивачем порядку нарахування амортизації, однак не навів послідовного розрахунку, який би дозволяв перевірити як правильність такого висновку, так і обґрунтованість визначеної відповідачем суми завищення витрат 191 666,67 грн.

За відсутності такого розрахунку неможливо встановити, з яких саме вихідних показників та за якою методикою відповідач дійшов висновку про завищення витрат у зазначеному розмірі. Саме лише посилання на загальні правила нарахування амортизації не замінює необхідного розрахунку та не доводить неправильності конкретної суми витрат, задекларованої позивачем.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач мав довести не лише наявність порушення порядку визначення амортизації, але й те, що внаслідок такого порушення позивачем фактично було завищено витрати саме на суму 191 666,67 грн. Оскільки відповідного контррозрахунку та належного обґрунтування цієї суми відповідачем не надано, суд не має підстав вважати недостовірною визначену позивачем суму витрат лише на підставі загального посилання на неправильність нарахування амортизації.

За таких обставин висновок Акта перевірки про завищення позивачем валових витрат на суму 191 666,67 грн є недоведеним.

Щодо віднесення до складу валових витрат курсових різниць у загальній сумі 144 279,64 грн, у тому числі за 2019 рік 109 381,58 грн та за 2023 рік 34 898,06 грн, суд звертає особливу увагу на істотну розбіжність у фактичній та економічній кваліфікації відповідної операції сторонами.

Позивач стверджує, що зазначена курсова різниця виникла у зв`язку з придбанням іноземної валюти для проведення розрахунків із перевізниками-нерезидентами в межах здійснення транспортно-експедиційної діяльності за КВЕД 52.29. Натомість відповідач у відзиві на позовну заяву характеризує цю саму операцію як «продаж валютної виручки, отриманої від зовнішньоекономічної діяльності, на міжбанківському валютному ринку», тобто виходить із протилежного за своїм економічним змістом характеру операції.

Така розбіжність не є суто термінологічною, оскільки від встановлення фактичного характеру валютної операції залежить і правильність її податкової кваліфікації, і, відповідно, правомірність висновку про включення або невключення відповідної суми до складу витрат.

Водночас відповідач не навів ані в Акті перевірки, ані у відповіді на заперечення, ані у відзиві на позовну заяву аналізу конкретних первинних документів, на підставі яких ним зроблено висновок саме про продаж позивачем валютної виручки. Зокрема, відповідач не здійснив аналіз банківських виписок, платіжних доручень, заяв позивача на купівлю або продаж іноземної валюти та інших документів, які безпосередньо відображають зміст відповідних валютних операцій. При цьому 32 аркуші таких документів були подані позивачем до матеріалів справи.

Натомість посилання відповідача на Положення про структуру валютного ринку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 1, саме по собі не підтверджує фактичного здійснення позивачем саме тієї валютної операції, яку відповідач поклав в основу своїх висновків. Нормативне визначення можливих видів операцій на валютному ринку не замінює доказування того, яка саме операція була фактично здійснена конкретним платником у конкретному випадку.

За таких обставин відповідач не довів фактичної обставини, покладеної в основу спірного донарахування, а саме того, що спірна сума виникла внаслідок продажу позивачем валютної виручки, а не придбання іноземної валюти для здійснення розрахунків із перевізниками-нерезидентами. Відповідачем не спростовано зміст поданих позивачем первинних документів та не наведено доказів, які б дозволяли встановити інший фактичний зміст відповідних операцій.

Оскільки саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення та фактичних обставин, на яких воно ґрунтується, суд за відсутності належного дослідження первинних документів позивача не має підстав вважати доведеною фактичну підставу, покладену відповідачем в основу спірного податкового донарахування.

Крім того, суд враховує, що підпункт 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України відносить до складу витрат вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних із наданням послуг. При цьому перелік інших витрат, передбачений підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, не може тлумачитися як такий, що виключає можливість врахування витрат, які за своїм економічним змістом безпосередньо пов`язані з отриманням доходу від господарської діяльності платника податків.

Якщо оплата послуг перевізника-нерезидента відповідно до умов відповідних договірних відносин здійснюється в іноземній валюті, а для виконання такого грошового зобов`язання позивач придбаває іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку за курсом, відмінним від офіційного курсу Національного банку України, витрати, понесені позивачем унаслідок такої різниці, мають безпосередній економічний зв`язок із придбанням послуги перевізника та виконанням зобов`язань за нею.

За своєю економічною суттю така сума є реально понесеною витратою позивача, без якої відповідний розрахунок із перевізником-нерезидентом не міг би бути здійснений у передбаченій договором валюті. Відтак за умови документального підтвердження придбання валюти та її подальшого використання для розрахунків за послуги, безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю позивача, така витрата має очевидний зв`язок із отриманням ним доходу від транспортно-експедиційної діяльності.

При цьому ПК України не містить прямої норми, яка б за наведених обставин забороняла фізичній особі підприємцю враховувати фактично понесену та документально підтверджену різницю у вартості придбаної іноземної валюти як витрату, безпосередньо пов`язану з придбанням послуг для здійснення господарської діяльності.

За наявності неоднозначності щодо можливості врахування таких витрат та за відсутності прямої законодавчої заборони суд враховує принцип презумпції правомірності рішень платника податків, закріплений у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якого у разі, якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення як на користь платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, за умови підтвердження первинними документами факту придбання іноземної валюти саме для проведення розрахунків із перевізниками-нерезидентами та безпосереднього зв`язку таких розрахунків із транспортно-експедиційною діяльністю позивача, відповідач не мав достатніх правових та фактичних підстав для виключення відповідних сум зі складу витрат лише з огляду на власну, не підтверджену аналізом первинних документів, кваліфікацію операцій як продажу валютної виручки.

Отже, висновок про завищення валових витрат на суму 144 279,64 грн внаслідок віднесення курсових різниць суд також визнає недоведеним.

Щодо податкових зобов`язань, визначених відповідачем відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, суд виходить із того, що застосування цієї норми має похідний характер та безпосередньо залежить від встановлення контролюючим органом конкретного факту використання придбаних товарів або послуг в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, а також обсягу такого використання.

Таким чином, для правомірного нарахування податкових зобов`язань за пунктом 198.5 статті 198 ПК України контролюючий орган повинен встановити та належним чином довести не лише факт придбання відповідних товарів або послуг, але й обставину їх фактичного використання поза межами господарської діяльності платника податку. Саме така обставина є юридичною підставою для застосування передбаченого цією нормою механізму нарахування податкових зобов`язань.

Як установлено судом за результатами оцінки доказів, наведеної в цьому рішенні, відповідач не довів факту невикористання придбаних позивачем пально-мастильних матеріалів та автозапчастин у господарській діяльності. Відповідно, не встановлено й конкретного обсягу товарів, які були використані або призначалися для використання в операціях, що не є господарською діяльністю позивача.

За таких обставин відсутня встановлена фактична підстава для застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України, а тому податкові зобов`язання з податку на додану вартість, визначені відповідачем на цій підставі, у сумі 419 251,00 грн (в т. ч. 298 594,00 грн щодо ПММ та 120 657,00 грн щодо автозапчастин), є такими, що нараховані без належного підтвердження передбачених законом умов для їх виникнення.

При цьому суд враховує наведену вище практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Булвес» АД проти Болгарії» та «Інтерсплав проти України», відповідно до якої податкові наслідки для платника податків мають ґрунтуватися на належно встановлених фактичних обставинах, а не на припущеннях контролюючого органу.

Оскільки обов`язок складення та реєстрації зведеної податкової накладної за пунктом 198.5 статті 198 ПК України виникає лише за наявності самостійних та доведених підстав для застосування цієї норми, а такі підстави судом визнані недоведеними, похідне податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 13.02.2026 №2740/Ж10/1700240523 про застосування штрафу в сумі 53 393,83 грн за нереєстрацію відповідної податкової накладної також є протиправним.

Щодо незабезпечення позивачем зберігання первинних документів, визначених у пункті 44.1 ст. 44 ПК України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (податкове повідомлення-рішення від 13.02.2026 №2735/Ж10/1700240523 ), суд звертає увагу на таке.

Акт про ненадання документів №1863/Ж6/17-00-24-05-19 складено 24.12.2025, тобто в межах першого тижня перевірки, яка розпочалася 19.12.2025 і фактично тривала до 15.01.2026. Отже, на момент складення цього акта перевірка ще не була завершена, а позивач відповідно до пункту 44.7 статті 44 ПК України мав право до закінчення перевірки надіслати контролюючому органу листом з описом вкладення документи (копії документів), що стосуються предмета перевірки.

Крім того, суд звертає увагу на внутрішню суперечність позиції відповідача: як у самому Акті перевірки, так і у відзиві на позовну заяву відповідач детально аналізує зміст конкретних первинних документів позивача договору поставки нафтопродуктів від 02.01.2014 №11, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, повідомлення за формою 20-ОПП щодо тягача DAF тобто фактично досліджує документи, наявність яких водночас ставиться під сумнів в обґрунтуванні штрафу за статтею 121 ПК України. Такий підхід, за якого одні й ті самі документи одночасно визнаються наявними для цілей одного висновку (невизнання витрат по суті) і відсутніми для цілей іншого висновку (притягнення до відповідальності за незабезпечення зберігання), не узгоджується з вимогою обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, встановленою пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Суд також враховує, що юридичний наслідок ненадання документів під час перевірки, передбачений пунктом 44.6 статті 44 ПК України (презумпція відсутності документів на час складення звітності), є самостійним інститутом податкового права, який не тотожний складу порушення, передбаченому статтею 121 ПК України (фактичне незабезпечення зберігання документів протягом установленого статтею 44 ПК України строку). Застосування штрафу за статтею 121 ПК України потребує доведення саме факту відсутності (незбереження) документів, а не лише факту їх ненадання під час окремих процедурних дій контролюючого органу. Відповідач такого окремого доведення не навів.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 13.02.2026 №2735/Ж10/1700240523 є протиправним.

Судом встановлено, що донарахування єдиного внеску на суму 294 348,20 грн, штрафні санкції за рішеннями №2747/Ж10/1700240523 (114 987,24 грн) і №2748/Ж10/1700240523 (136,00 грн) та вимога про сплату недоїмки №Ф-2750/Ж10/1700240523 обчислені відповідачем, виходячи з тієї самої суми заниження чистого оподатковуваного доходу позивача, яка покладена в основу податкового повідомлення-рішення №2737/Ж10/1700240523 з податку на доходи фізичних осіб.

Оскільки за результатами оцінки доказів в їх сукупності суд дійшов висновку про недоведеність фактичних підстав для встановленого перевіркою заниження чистого оподатковуваного доходу позивача за 20192024 роки, відпадає й похідна від цього висновку база для нарахування єдиного внеску, а відтак і підстави для застосування штрафних санкцій за рішеннями про застосування штрафних санкцій від 13.02.2026 №2747/ Ж10/1700240523, №№2748/Ж10/1700240523 та для пред`явлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2026 №Ф-2750/Ж10/1700240523.

Суд відхиляє довід відповідача про умисність дій платника податків у розумінні пункту 109.1 статті 109 ПК України, оскільки, крім загального формулювання про те, що позивач «мав змогу дотримуватися норм чинного законодавства, однак не вжив достатніх заходів», відповідач не навів жодного окремого доказу, який би підтверджував свідоме приховування об`єктів оподаткування, використання фіктивних контрагентів чи створення штучних (безтоварних) операцій. Позивач, навпаки, відкрито відображав усі спірні операції в податковому обліку, надав первинні документи на заперечення й скористався передбаченими законом процедурами адміністративного та судового оскарження, що не узгоджується з ознаками умисного податкового правопорушення. Утім, з огляду на висновок про недоведеність самих порушень по суті, обговорення питання про форму вини платника не впливає на кінцевий результат вирішення спору.

Додатково суд враховує, що відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення має містити, зокрема, підставу для його прийняття, посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої здійснено розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків, а також суму грошового зобов`язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судом зі змісту відповіді на заперечення позивача від 09.02.2026 №723/Ж12/17-00-24-05-25 та рішень ДПС України від 24.04.2026 і 28.04.2026, прийнятих за результатами адміністративного оскарження, наведені в них мотиви фактично зводяться до повторення висновків Акта перевірки та не містять належного предметного аналізу поданих позивачем первинних документів, а також вичерпної відповіді на конкретні правові й фактичні доводи, наведені у запереченнях. Зокрема, відповідачем не надано належної оцінки доводам щодо відсутності законодавчої вимоги стосовно наявності резервуарів, щодо правової та економічної кваліфікації спірних курсових різниць, а також щодо внутрішньої суперечності підходу контролюючого органу до кваліфікації витрат, пов`язаних із транспортними засобами.

За таких обставин формальне відтворення висновків Акта перевірки без належного спростування конкретних доводів платника податків не може вважатися достатнім обґрунтуванням прийнятого податкового повідомлення-рішення та свідчить про недотримання відповідачем вимоги щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Водночас суд зазначає, що наведені обставини мають додатковий характер і самі по собі не є самостійною підставою для задоволення позову, оскільки визначальним у цій справі є встановлена судом недоведеність порушень податкового законодавства.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача заперечив проти врахування судом поданих позивачем подорожніх листів та інших документів, викладених польською та російською мовами, вказуючи, що такі документи є неналежними доказами, оскільки судочинство в Україні ведеться державною мовою.

Суд відхиляє цей довід, оскільки сам по собі факт складення письмового доказу іншою мовою не свідчить про його неналежність чи недопустимість.

Відповідно до статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Водночас ця норма регулює мову здійснення судочинства та не встановлює автоматичної недопустимості письмового доказу, складеного іншою мовою.

У цьому випадку судом встановлено, що відомості з подорожніх листів, які мають значення для справи, а саме: реєстраційні номери транспортних засобів, дати та кількісні показники, є зрозумілими при безпосередньому прочитанні документа та не потребують перекладу. Зазначені відомості викладені цифрами та буквено-цифровими позначеннями, зміст яких є очевидним і не залежить від мови тексту документа.

Крім того, саме відповідач під час проведення перевірки дослідив зазначені подорожні листи та використав наведені в них реєстраційні номери транспортних засобів в Акті перевірки. При цьому в Акті перевірки відповідач не зазначав про незрозумілість змісту цих документів, необхідність їх перекладу чи неможливість використання відомостей, що в них містяться.

Отже, відповідач фактично сприйняв та використав відповідні відомості без перекладу, а під час судового розгляду не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про неможливість прочитання чи правильного розуміння змісту подорожніх листів.

За таких обставин суд не вбачає необхідності у перекладі подорожніх листів, оскільки їх текст є зрозумілим для читання, а відомості, які мають значення для вирішення спору, можуть бути безпосередньо сприйняті без перекладу.

Таким чином, посилання відповідача виключно на мову складення подорожніх листів не є підставою для визнання їх неналежними чи недопустимими доказами.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факту завищення позивачем витрат, невикористання придбаних товарів і послуг у господарській діяльності та, відповідно, заниження податкових зобов`язань. Подані позивачем первинні документи підтверджують реальність спірних господарських операцій, тоді як наведені відповідачем розбіжності та формальні недоліки документів самі по собі не свідчать про їх негосподарський характер. При цьому контролюючий орган не здійснив належної оцінки поданих позивачем документів, не навів конкретного переліку непідтверджених операцій та не надав контррозрахунків щодо визначених ним сум витрат.

Висновки перевірки щодо витрат на пальне, ремонт і автозапчастини, витрат, пов`язаних із продажем тягача DAF FT XF 105.460T, а також від`ємних курсових різниць є недоведеними, оскільки відповідач не встановив конкретних обставин, які б свідчили про відсутність зв`язку зазначених витрат із господарською діяльністю позивача. Відтак відсутні й правові підстави для донарахування ПДВ за пунктом 198.5 статті 198 ПК України та застосування похідного штрафу за нереєстрацію відповідної податкової накладної.

Так само відповідач не довів факту незабезпечення позивачем зберігання первинних документів, оскільки документи були надані під час перевірки та разом із запереченнями на її акт, а складений у ході перевірки акт про ненадання документів не встановлює факту їх відсутності чи незбереження. Похідними від необґрунтованого визначення доходу є також нарахування єдиного внеску, штрафних санкцій та вимога про сплату недоїмки.

Крім того, рішення контролюючого органу за результатами розгляду заперечень та адміністративного оскарження не містять належної оцінки доводів позивача і поданих ним документів, а фактично відтворюють висновки акта перевірки. За таких обставин спірні податкові повідомлення-рішення, рішення, вимога та застосовані на їх підставі фінансові санкції є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищеневедене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин, покладених в основу спірних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги. Подані позивачем первинні документи підтверджують реальність спірних господарських операцій та їх зв`язок із господарською діяльністю, тоді як відповідач не встановив конкретних операцій, які не мали такого зв`язку, не надав належного контррозрахунку та не спростував поданих доказів. Відповідно, висновки щодо завищення витрат, донарахування ПДВ за пунктом 198.5 статті 198 ПК України, штрафу за нереєстрацію податкової накладної, незабезпечення зберігання документів, а також похідні від визначеного податкового зобов`язання нарахування з єдиного внеску є недоведеними. При цьому рішення контролюючого органу за результатами розгляду заперечень та адміністративного оскарження не містять належної оцінки доводів позивача і поданих ним документів, а тому спірні рішення та вимога не відповідають критеріям обґрунтованості та підлягають скасуванню, а позов до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 13.02.2026 №2737/Ж10/1700240523, №2738/Ж10/1700240523, №2745/Ж10/1700240523, №2740/Ж10/1700240523, №2735/Ж10/1700240523.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій від 13.02.2026 №2747/Ж10/1700240523 та №2748/Ж10/1700240523.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2026 №Ф-2750/Ж10/1700240523.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 14343,53 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 09 вересня 2026 року

Суддя Олег ГРЕСЬКО