Ухвала суду № 139598198, 09.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

09 вересня 2026 року Справа № 280/8385/26 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна, 65, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 38625593) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, яка полягає у неврахуванні при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період відпусток зі збереженням грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області провести ОСОБА_1 перерахунок розміру грошового забезпечення за період відпусток зі збереженням грошового забезпечення за 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та компенсації за невикористані 15 календарні дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористані 37 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану та здійснити виплату перерахованих сум за вирахуванням раніше отриманих з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою суду від 17.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

18.08.2026 до суду від представника відповідача надійшло клопотання, в яком просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.08.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.

21.08.2026 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про доручення доказів, яким до матеріалів справи було долучено біографічну довідку ОСОБА_1

24.08.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначено, що відповідачем вірно вказано на перебіг процесуальних строків, проте неправильно визначено саме початок їх перебігу. Відповідач вказує на початок перебігу трьохмісячного строку з моменту отримання позивачем грошового атестату, а саме з 06.01.2025, проте через його недоліки, строк потрібно відраховувати з моменту отримання відповіді на адвокатський запит від 20.07.2026. Тому представник позивача просить поновити позивачу строк на звернення до суду та продовжити розгляд справи.

25.08.2026 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких було додатково зазначено, що у відповідності до правового висновку Верховного суду по справі №240/33823/23, зазначено про відсутність підстав включення додаткової винагороди, передбаченої постановою №168 до складу грошового забезпечення, з якого нарахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток.

Також у поданому до суду 26.08.2026 клопотанні про долучення доказів, представник відповідача звертає увагу на висновок Верховного Суду від 20.08.2026 по справі №200/766/25 та просить врахувати його при розгляді справи №280/8385/26.

Ухвалою суду від 09.09.2026 у задоволенні клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про розгляд за правилами загального позовного провадження адміністративної справи №280/8385/26 відмовлено.

Строк звернення до адміністративного суду регулюється статтею 122 КАС України.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Верховний Суд неодноразово зазначав (для прикладу, в постанові від 01 червня 2022 року у справі №640/4086/20, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19), що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Суд зазначає, що позивач 12.08.2026 засобами системи Електронний суд звернувся до суду із цим позовом щодо перерахунку розміру грошового забезпечення за період відпустки з збереженням грошового забезпечення за 2022-2024 роки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

Подана представником заява про усунення недоліків не містить жодної інформації щодо наявності у позивача будь-яких перешкод у своєчасному зверненні до суду з цим позовом.

Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення, як і розмір відповідної допомоги (компенсації), відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення (компенсаційної виплати) у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.

З наведеного в позові обґрунтування та доданих до позову документів вбачається, що позивача було звільнено з публічної служби 06.01.2025, при цьому в наказі про звільнення позивача з військової служби перераховані всі виплати, які мали бути здійснені позивачу під час виключення з кадрів ДСНС України. Доказів оскарження позивачем наказу відповідача від 06.01.2025 №16-НК/53 22-35 матеріали позовної заяви не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 06.01.2025 позивачу був виданий грошовий атестат.

Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу отримання належних позивачу сум грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при виключенні з кадрів ДСНС 06.01.2025.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд зазначає про визнання представником позивача того факту, що до спірних правовідносин належить застосовувати поточну редакція цієї норми.

Судова палата у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 також наголосила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Розділом ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 №623 (далі Інструкція 623), передбачено наступне:

1. При переміщеннях по службі, переведеннях, а також при звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий підрозділ (бухгалтерія) зобов`язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті (додаток 4).

Грошовий атестат особам рядового і начальницького складу видається:

у всіх випадках переміщення по службі з одного органу управління (підрозділу) до іншого, у тому числі при направленні в заклади освіти ДСНС для навчання. У разі якщо грошовий атестат із будь-яких причин при вибутті не був виданий, фінансовий підрозділ зобов`язаний надіслати цей атестат за новим місцем служби вибулого;

при направленні з органу управління (підрозділу) для подальшого проходження служби до військових формувань або правоохоронних органів;

при відрядженні до органів державної влади та в інших випадках, коли особу рядового і начальницького складу залишено на службі;

при звільненні в запас або відставку із призначенням пенсії.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби цивільного захисту з правом на пенсію, грошовий атестат після оформлення надсилається разом з іншими документами до відповідного пенсійного органу для призначення пенсії.

Особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби без права на пенсію, грошовий атестат не видається.

2. Грошовий атестат видається під розписку в журналі, де реєструються грошові атестати. Крім того, у журналі зазначаються:

номер і дата видачі грошового атестата;

прізвище, ім`я, по батькові власника атестата, займана ним посада, спеціальне звання;

куди вибув власник атестата;

до якого часу виплачено грошове забезпечення, з якого окладу і які саме виплачені надбавки.

3. Грошові атестати розбірливо заповнюють і підписують керівник органу управління (підрозділу) та керівник фінансового підрозділу, після чого скріплюють печаткою.

При заповненні грошового атестата в пункті 1 зазначаються:

назва органу управління (підрозділу), який видав грошовий атестат, спеціальне звання, прізвище, ім`я, по батькові особи, якій видано атестат;

розмір фактично виплаченого грошового забезпечення особі рядового та начальницького складу за останній період служби (в межах місяця, за який проводиться виплата) з розбивкою по видах.

Поряд із сумою фактично виплачених додаткових видів грошового забезпечення зазначаються у відсотках розміри надбавок та доплат, що були фактично встановлені особі відповідно до чинного законодавства (наказів керівника органу управління (підрозділу)).

У пункті 2 грошового атестата зазначається вислуга років, що була встановлена особі на день звільнення відповідно до наказу органу управління (підрозділу), із зазначенням дати та номера наказу.

У пункті 3 робляться відповідні помітки, якщо з особи проводиться стягнення аліментів відповідно до виконавчих листів.

У пункті 4 грошового атестата зазначаються одноразові грошові виплати особі, які були здійснені протягом поточного року, із зазначенням назви одноразової виплати (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо) та фактичної суми виплати.

У пункті 5 зазначається сума непогашених стягнень за збитки, нанесені особою державі, юридичним або фізичним особам.

У пункті 6 грошового атестата у разі перебування особи в розпорядженні зазначаються номер та дата наказу відповідного органу управління (підрозділу), згідно з яким особа була зарахована в розпорядження, із зазначенням періоду. Також зазначається остання штатна посада особи рядового та начальницького складу до зарахування в розпорядження.

У підпункті 1 пункту 7 грошового атестата зазначаються інші відомості, не передбачені пунктами 1-6.

У підпункті 2 пункту 7 грошового атестата зазначається грошове забезпечення, що виплачувалось особі за останньою штатною посадою за повний місяць служби.

У пункті 8 грошового атестата зазначаються підстави щодо його видачі.

4. Грошові атестати без печатки чи підпису, з підчистками або заздалегідь не обумовленими виправленнями, а також неправильно заповнені вважаються недійсними. Виправлення, зроблені в грошовому атестаті, мають бути завірені в установленому порядку.

У грошовому атестаті має бути підпис його власника, що підтверджує правильність записів за проведеними розрахунками.

5. Особі, яка прибула до нового місця служби і не надала грошового атестата (у зв`язку із втратою або з інших причин), грошове забезпечення виплачується, починаючи з першого числа місяця, наступного за поточним, на підставі рапорту, у якому прибулий зазначає причину неподання грошового атестата.

6. Одночасно керівник фінансової служби запитує дублікат грошового атестата за колишнім місцем служби зазначеної особи, а в разі невідповідності даних рапорту та дубліката грошового атестата здійснюється перерахунок грошового забезпечення, яке було видано.

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення особа, яка звільняється зі служби, дізнається у день виключення його з кадрів ДСНС України шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

При цьому слід зазначити, що визначення моменту засвідчення позивачем грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коли дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.

Представником позивача до позовної заяви долучено грошовий атестатат, з якого слідує, що 06.01.2025 позивачу був виданий грошовий аттестат №6 з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, заперечень проти цього позивач не висловив.

З позовної заяви судом не встановлено, що під час проходження служби або у тримісячний строк після звільнення позивач вчиняв дії, направлені на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення.

Крім того, на переконання суду, отримання у відповідь на адвокатський запит листа відповідача або не отримання такого листа не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.

При цьому суддя зазначає про значний проміжок часу між датою звільнення позивача з військової служби (06.01.2025) та датою, коли представником позивача почали вчинятися адвокатські запити (24.06.2026). Тобто, більше року з дати звільнення зі служби позивачем чи його представником не вчинялось будь-яких дій для вирішення спірного питання.

Водночас, позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики тощо.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.

Отже, судом не встановлено жодних обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому відповідної грошової компенсації, у тому числі протягом розумного строку до відповідача.

Суд зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

Суд зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічне правозастосування наведене у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 по справі №240/27663/23.

Позивач не наводить жодних доводів, що саме перешкоджало йому подати позов до суду у визначений чинним законодавством строк, або доказів вчинення будь-яких дій щодо вирішення спірного питання протягом трьох місяців з дати звільнення з військової служби. Отже, доказів поважності пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Суд зауважує, що учасники справи зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що законодавцем пов`язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.

Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.

Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі Перетяка та Шереметьєв проти України, заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), заява №28090/95).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року Осман проти Сполученого Королівства, (Osman v. the United Kingdom), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року Круз проти Польщі, (Kreuz v. Poland), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Згідно з ч.1 ст.123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи те, що позовну заяву подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд висновує, що справа №280/8385/26 залишена без розгляду.

Керуючись статтями 123, 169, 241, 240, 243 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Копію ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя А.В. Сіпака