Ухвала суду № 139593533, 09.09.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4556/26

УХВАЛА

"09" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої - судді Булкат М. С.,

за участю секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу ДВС, пов`язані з накладенням арешту на його майно, а також на постанову державного виконавця про накладення такого арешту.

Щодо ОСОБА_1 у різні періоди здійснювалося декілька виконавчих проваджень, у межах яких державними виконавцями накладалися арешти на його майно.

Так, постановою про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно № 16805679 від 20.01.2010 старшим державним виконавцем ВДВС Вознесенського МРУЮ Кулакевич О. А. було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначене виконавче провадження завершено 26.03.2010 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вимоги виконавчого документа були виконані боржником у повному обсязі.

У подальшому, на підставі виконавчого листа № 1407/2-1572/2011, виданого 23.12.2011 Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 33218379 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судових витрат у розмірі 120,00 грн. У межах цього виконавчого провадження постановою державного виконавця було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Зазначене виконавче провадження завершено 29.12.2012 на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, на підставі виконавчого листа № 1407/1572/2011, виданого 23.12.2011 Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 45623624 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 15 536,98 грн. У межах зазначеного виконавчого провадження також було винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказане виконавче провадження завершено 29.03.2016 на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, арешти на майно ОСОБА_1 накладалися в межах зазначених виконавчих проваджень, кожне з яких у подальшому було завершено з відповідних підстав. У зв`язку із цим заявник оскаржує правомірність подальшого збереження арешту на його майно та дії державного виконавця, пов`язані з таким арештом.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 вказує на відсутність підстав для збереження чинності арешту та просить визнати протиправною бездіяльність Першого відділу ДВС у Вознесенському районі щодо не зняття арешту з його майна, а також зобов`язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі зняти вказані арешти.

В судове засідання скаржник ОСОБА_1 та представник скаржника ОСОБА_2 не з`явилися, проте остання надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, вимоги скарги підтримує.

Представниця Першого відділу ДВС у Вознесенському районі в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомили.

Представник заінтересованої особи, АТ КБ «ПриватБанк», в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі Скаржника, його представника та представників заінтересованих осіб, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

20.01.2010 старшим державним виконавцем ВДВС Вознесенського МРУЮ Кулакевич О. А. у межах виконавчого провадження № 16805679, відкритого на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», винесено постанову про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 . Зазначене виконавче провадження завершено 26.03.2010 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з повним виконанням вимог виконавчого документа.

У подальшому, на підставі виконавчого листа № 1407/2-1572/2011, виданого 23.12.2011 Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 33218379 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судових витрат у розмірі 120,00 грн. У межах цього виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Виконавче провадження завершено 29.12.2012 на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі виконавчого листа № 1407/1572/2011, виданого 23.12.2011 Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 45623624 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 15 536,98 грн. У межах зазначеного виконавчого провадження також винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказане виконавче провадження завершено 29.03.2016 на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

З моменту повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист повторно не пред`являвся для примусового виконання.

Інші виконавчі провадження щодо виконання виконавчого напису або інших пов`язаних з ним виконавчих документів на примусовому виконанні відсутні.

Виконавче провадження було знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання.

Аналізуючи доводи скарги, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За змістом статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Вирішуючи питання щодо правомірності бездіяльності державного виконавця, суд виходить із того, що арешт майна боржника є одним із заходів примусового виконання рішення та застосовується з метою забезпечення його реального виконання.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час накладення арешту у виконавчому провадженні № 16805679, звернення стягнення на майно боржника полягало в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічне за змістом положення міститься у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції.

Згідно з частиною другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року арешт на майно боржника міг накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження або шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Схожі за змістом положення містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції.

Отже, арешт майна боржника є заходом, безпосередньо пов`язаним із виконанням конкретного виконавчого документа, та має забезпечувати можливість його примусового виконання. Відтак правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Разом із тим правові наслідки завершення виконавчого провадження залежать від підстав, з яких воно завершене.

На час існування спірних правовідносин у Законі України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року використано поняття «завершення виконавчого провадження» як узагальнююче поняття відповідної процесуальної стадії.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року державний виконавець провадив виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі статтею 48 цього Закону.

Чинний на час розгляду справи Закон України «Про виконавче провадження» окремо регулює питання закінчення виконавчого провадження у статті 39 та повернення виконавчого документа стягувачу у статті 37.

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, однак мають різні правові підстави та наслідки.

Так, закінчення виконавчого провадження передбачає припинення вчинення виконавчих дій у межах відповідного виконавчого провадження та, за загальним правилом, тягне за собою зняття арешту з майна боржника.

Натомість повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю його виконання на певний момент не свідчить про неможливість виконання рішення взагалі. За таких обставин стягувач за наявності передбачених законом умов має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання у межах встановленого законом строку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року виконавчий документ повертався стягувачу, якщо у боржника було відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Аналогічна підстава передбачена частиною першою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції.

Частиною п`ятою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року було передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених законом строків. Аналогічне положення міститься у частині п`ятій статті 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, саме по собі повернення виконавчого документа стягувачу не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки таке повернення не свідчить про остаточне припинення можливості примусового виконання рішення, а стягувач за наявності відповідних правових підстав може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Разом із тим збереження арешту майна боржника не може бути безстроковим та існувати поза межами мети, задля якої його було накладено. Арешт як захід примусового виконання рішення має бути обґрунтованим, необхідним та пропорційним, а його подальше існування повинно мати відповідну правову підставу.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту виконавець зазначає у відповідній постанові, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо державної реєстрації припинення обтяження.

Водночас законодавством передбачено окремі випадки, коли арешт підлягає зняттю одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу, зокрема у випадках, визначених частиною третьою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, правове регулювання виходить із того, що арешт майна боржника повинен бути пов`язаний із наявністю реальної необхідності у забезпеченні виконання відповідного рішення. Тривале існування арешту після завершення виконавчого провадження, за відсутності чинного виконавчого провадження та фактичної необхідності у подальшому обмеженні права власності особи, підлягає оцінці з точки зору законності, необхідності та пропорційності такого обмеження.

Зазначене узгоджується з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та в порядку, встановлених законом.

Таким чином, держава повинна забезпечувати не лише формальну законність обмеження права власності, а й те, щоб таке обмеження не тривало довше, ніж це об`єктивно необхідно для досягнення легітимної мети, з якою воно було запроваджене.

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 зазначив, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача може становити невиправдане втручання у право особи на мирне володіння своїм майном.

З урахуванням наведеного суд переходить до оцінки встановлених у цій справі обставин.

20 січня 2010 року старшим державним виконавцем ВДВС Вознесенського МРУЮ Кулакевич О. А. у межах виконавчого провадження № 16805679, відкритого на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», винесено постанову про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 .

Зазначене виконавче провадження завершено 26 березня 2010 року на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року у зв`язку з повним виконанням вимог виконавчого документа.

У подальшому, на підставі виконавчого листа № 1407/2-1572/2011, виданого 23 грудня 2011 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 33218379 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судових витрат у розмірі 120,00 грн.

У межах зазначеного виконавчого провадження винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Виконавче провадження завершено 29 грудня 2012 року на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року.

Крім того, на підставі виконавчого листа № 1407/1572/2011, виданого 23 грудня 2011 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, було відкрито виконавче провадження № 45623624 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 15 536,98 грн.

У межах цього виконавчого провадження також було винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказане виконавче провадження завершено 29 березня 2016 року на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції 1999 року.

Отже, останнє з установлених судом виконавчих проваджень було завершено 29 березня 2016 року. При цьому на час розгляду скарги будь-яке з наведених виконавчих проваджень не перебуває на виконанні, а матеріали виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт, знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Вказані обставини підтверджуються листом Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24 серпня 2026 року.

Таким чином, з моменту завершення останнього виконавчого провадження минуло понад десять років, протягом яких накладений на майно ОСОБА_1 арешт продовжує існувати.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до пункту 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень у редакції від 01 листопада 2022 року у разі знищення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку його зберігання виконавець, у разі надходження заяви про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів і інформації.

Отже, знищення матеріалів виконавчого провадження саме по собі не позбавляє державного виконавця можливості вирішити питання щодо правових підстав подальшого існування арешту та, за наявності відповідних підстав, вжити заходів щодо його зняття.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 2 частини першої та частин четвертої, п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє останнього права повторно пред`явити його до виконання протягом установленого законом строку.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, а у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю його виконання строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Таким чином, право стягувача на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання не є безстроковим. Саме по собі посилання на потенційну можливість повторного пред`явлення виконавчого документа не може бути підставою для безстрокового збереження обмеження права власності боржника.

Установлені судом обставини свідчать про те, що арешт майна ОСОБА_1 протягом тривалого часу фактично існує поза межами конкретного виконавчого провадження та за відсутності встановленої судом необхідності у подальшому забезпеченні виконання відповідного рішення.

Такий стан речей не відповідає меті арешту майна як заходу примусового виконання рішення, оскільки арешт не може перетворюватися на самостійне та безстрокове обмеження права власності особи після припинення відповідного виконавчого провадження та за відсутності інших передбачених законом підстав для його подальшого існування.

Суд вважає, що за встановлених у цій справі обставин подальше збереження арешту майна ОСОБА_1 протягом понад десяти років після завершення останнього виконавчого провадження є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.

При цьому суд бере до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, а також висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц та від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що невжиття начальником Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заходів щодо вирішення питання про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного у межах виконавчих проваджень, які на час розгляду скарги завершені, а їх матеріали знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання, є неправомірною бездіяльністю.

Встановлені судом обставини свідчать про обґрунтованість скарги ОСОБА_1 , який має право вимагати усунення порушення свого права власності шляхом вжиття державним виконавцем передбачених законом заходів щодо зняття арешту з його майна.

При цьому суд вважає, що заявником обрано належний та передбачений законом спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження бездіяльності державного виконавця, що відповідає положенням статей 447, 451 ЦПК України та узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19.

Відповідно до статті 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

За встановлених обставин, скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 258-260, 450-451, 453 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо неприйняття рішення про скасування арешту майна боржника ОСОБА_1 :

-постановою № 45623624, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 7998479;

-постановою № 16805679, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 9443093;

-постановою № 33218379, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 12702764.

Зобов`язати відповідальну посадову особу Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений:

-постановою № 45623624, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 7998479;

-постановою № 16805679, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 9443093;

-постановою № 33218379, виданої відділом державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції, обтяження № 12702764.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: М. С. Булкат