Ухвала суду № 139592486, 08.09.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/9329/13-ц

н/п 6/953/722/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2026 р.

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Демченко С.В.,

секретар судових засідань Тюльпа Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові подання старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича, боржник ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,

У С Т А Н О В И В:

10 липня 2026 року старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченко В.В. звернувся до суду з поданням, в якому просив визначити частку боржника ОСОБА_1 у праві власності на майно, а саме будинок присадибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1/3 частки вказаного домоволодіння.

В обґрунтування подання посилався на те, що на примусовому виконанні у старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Івченка Д.Ю. перебуває зведене виконавче провадження № 52732869. До складу зазначеного зведеного виконавчого провадження входять виконавчі провадження № 45458450, № 45458586 та № 45458700 щодо примусового виконання виконавчих листів № 640/9329/13-ц, виданих Київським районним судом м. Харкова, про стягнення заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра», а також виконавче провадження № 65015728 щодо примусового виконання виконавчого листа № 640/11518/13-ц, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк». На виконання вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» на адресу боржника ОСОБА_1 було направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження. Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження здійснювалися заходи з метою виявлення майнового стану боржника та встановлено, що у боржника ОСОБА_1 відсутні кошти чи рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог за виконавчими документами. Разом з тим встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на день звернення з відповідним поданням боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання вимог за виконавчими документами. Враховуючи те, що боржник на праві спільної сумісної власності володіє будинком за адресою: АДРЕСА_1 , виникла необхідність у визначенні частки майна боржника ОСОБА_1 у спільній сумісній власності.

Старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченко В.В. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду подання повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник боржника адвокат Шпіньова О.М. у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглядати подання за її відсутності, у задоволенні подання просила відмовити.

Інші учасники судового розгляду в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 443 ЦПК України неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

З огляду на те, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши подання та матеріали додані до нього, дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року задоволено позов ПАТ «КБ «Надра Банк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2007 року у розмірі 172 106,47 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року у розмірі 560794 грн. 48 коп. Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» судовий збір по 269 грн 35 коп. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» судовий збір у розмірі 2902 грн 30 коп.

06 лютого 2014 року на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/9329/13-ц видано виконавчі листи.

Відповідно до інформації про виконавче провадження вбачається, що 22 жовтня 2014 року відкрито виконавче провадження № 45458450 з примусового виконання виконавчого листа № 640/9329/13-ц, виданого 06 лютого 2014 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості у розмірі 560794,48 грн.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 485067487 від 08.07.2026, об`єкт нерухомого майна будинок, присадибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності р.№ НОМЕР_1 від 03.04.2007.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 зазначено, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 січня 2020 року по справі № 3676231/16-ц зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу з боржника, який не має іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику або заінтересованій особі прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 (провадження №12-4гс20) сформулювала правовий висновок, згідно з яким якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики Європейського суду з прав людини це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, провадиться згідно зі статтею 370 ЦК України, відповідно до якої співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

З аналізу викладених положень слідує, що передумовою для визначення частки боржника у праві спільної власності є встановлення судом належності відповідного майна на праві спільної власності та визначення складу його співвласників і розміру часток кожного з них.

Разом з тим, із наданого представником боржника свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04 листопада 2021 року вбачається, що один зі співвласників зазначеного домоволодіння - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас державним виконавцем не надано до суду відомостей щодо наявності та стану спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , кола осіб, які прийняли спадщину, а також щодо видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину на належну померлому частку у праві власності на зазначене домоволодіння.

За таких обставин суд позбавлений можливості достовірно встановити склад співвласників зазначеного домоволодіння та розмір належних їм часток у праві власності на нього, що має істотне значення для вирішення питання щодо визначення частки боржника у праві власності на майно.

З огляду на викладене подання старшого державного виконавця про визначення частки боржника у праві власності на домоволодіння не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 267, 353-355, 431, 443 ЦПК України

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калініченка Віталія Володимировича, боржник ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст ухвали складений 08 вересня 2026 року.

Суддя С.В. Демченко