Ухвала суду № 139590091, 09.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"09" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3350/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши заяву (вх.№29619/26 від 01.09.2026) Фізичної особи-підприємця Гронського Вячеслава Володимировича про закриття провадження у справі №916/3350/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Гронського Вячеслава Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Порт-сервіс (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Захисників України, буд. 3, код ЄДРПОУ 32334151)

про стягнення 653 655,73 грн,

установив:

14.08.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Фізичної особи-підприємця Гронського Вячеслава Володимировича (далі ФОП Гронський В.В.) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Порт-сервіс, в якій він просить:

- стягнути заборгованість за Договором від 11.01.2024 №1101-П про надання транспортних послуг (перевезення вантажу) автомобільним транспортом у розмірі 634 419,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 288,80 грн та 3% річних у розмірі 5 946,99 грн.

Також позивач просить у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати, починаючи з дати ухвалення рішення суду і до моменту виконання цього рішення три відсотки річних на суму основної заборгованості за такою формулою: три відсотки річних=сума боргу х 3% х кількість днів прострочення / кількість днів у році.

Обґрунтувуючи позов Фізична особа-підприємець Гронський Вячеслав Володимирович посилається на невиконання відповідачем умов Договору від 11.01.2024 №1101-П про надання транспортних послуг (перевезення вантажу) автомобільним транспортом в частині оплати за надані послуги.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 19.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/3350/26, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

20.08.2026 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

01.09.2026 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі та відшкодування судових витрат, згідно з якою ФОП Гронський В.В. повідомляє, що відповідач сплатив загальну суму заборгованості, що становить предмет спору.

Водночас, при подачі позову позивач поніс судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору у розмірі 7 843,87 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 51 867,90 грн, які він просить стягнути з відповідача.

Позивач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором між ФОП Гронським В.В. та Адвокатським об`єднанням Алегіум від 23.07.2026 № 23/07 2026-1, та актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 21.08.2026, який містить перелік наданої правничої допомоги.

Розглянувши заяву ФОП Гронського В.В. про закриття провадження у справі №916/3350/26 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 634 419,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 288,80 грн та три відсотки річних у розмірі 5 946,99 грн.

Господарський суд установив, що платіжними інструкціями №3388 від 19.08.2026, №3389 від 19.08.2026 та №3390 від 20.08.2026 відповідач повністю оплатив основний борг у розмірі 634 419,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 288,80 грн та три відсотки річних у розмірі 5 946,99 грн, які є предметом спору.

За таких обставин, ураховуючи сплату відповідачем заборгованості, наявні підстави для закриття провадження у справі №916/3350/26 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 9 ст. 1458 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 19.08.2026 наклав арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Порт-сервіс (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Захисників України, буд. 3, код ЄДРПОУ 32334151) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Порт-сервіс» у межах суми позовних вимог на загальну суму 634 419,94 грн.

У зв`язку із закриттям провадження по справі, суд приходить до висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову по справі №916/3350/26.

Також згідно з ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»)

На підставі наведеного, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 7 843,87 грн, сплаченого відповідно до платіжної інструкції №3067488645 від 13.08.2026.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 867,90 грн.

Розглянувши заяву ФОП Гронського В.В. про відшкодування судових витрат, суд дійшов до висновку про її часткове задоволення виходячи з наступного.

Особливості здійснення розподілу витрат у разі закриття провадження у справі унормовані у статті 130 ГПК України, яка є спеціальною нормою. Так, згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У Постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.03.2026 по справі №917/1161/25 виснувано, що системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України звертає увагу на те, що стаття 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини третьої статті 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

Слід також вдатися до цільового способу тлумачення частини третьої статті 130 ГПК України та звернути увагу на норму частини першої статті 2 ГПК України, яке відносить до завдань господарського судочинства справедливе вирішення судом спорів, що включає в себе дотримання принципу справедливості як при застосуванні норм права до спірних правовідносин, так і при їх тлумаченні. Навряд чи буде справедливим тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України у такий спосіб, що якщо позивач подав обґрунтований позов, у зв`язку з чим поніс витрати на правничу допомогу, і відповідач після цього задовольнив його вимоги, то позивач отримує право відшкодувати ці витрати з відповідача лише якщо додатково ще відмовиться від позову, а якщо суд закрив провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору, то ні.

Враховуючи викладене, колегія суддів тлумачить норми частини третьої статті 130 ГПК України таким чином, що за загальним правилом першого речення частини третьої статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, оскільки така відмова може бути здійснена позивачем з різних підстав, в тому числі внаслідок заявлення необґрунтованого позову. Проте, якщо позивач не підтримує свої позовні вимоги унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому, спосіб, у який позивач не підтримує своїх вимог, не має значення для застосування норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України.

З положень статті 123 ГПК України слідує, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній орієнтовний розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем у позовній заяві у цій справі № 916/3350/26 був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який складається з витрат на правничу допомогу.

Заява ФОП Гронського В.В. про відшкодування судових витрат у справі №916/3350/26 обґрунтована тим, що якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (ч. 3 ст. 130 ГПК України).

Згідно з ст.16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.1,2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині 5 ст. 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Метою впровадження принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат є, зокрема, забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді. Норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

При цьому подані стороною докази на підтвердження понесених нею судових втрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129, 130 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права відшкодування судових витрат.

Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч. 2 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Подібні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023 у справі №915/606/21.

Матеріали справи №916/3350/26 свідчать, що представництво інтересів позивача здійснювалось на підставі укладеного між ФОП Гронським В.В. (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Алегіум» (Об`єднання) договору №23/07-2026-1 про надання правничої допомоги від 23.07.2026 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Об єднання зобов`язується надавати Клієнту правничу допомогу в межах адвокатської діяльності відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Правнича допомога), на умовах і в порядку, визначених Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити Об`єднанню гонорар та відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з виконанням Договору.

Конкретні доручення (справи), обсяг, строки та особливі умови надання Правничої допомоги визначаються окремими додатковими угодами, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору розмір та порядок сплати Гонорару за надання Правничої допомоги визначаються Сторонами у додаткових угодах до Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з Актом №1 приймання-передачі наданої правничої допомоги від 21.08.2026 до договору про надання правничої допомоги №23/07-2026-1 сторони погодили, що за період 23.07.2026-20.08.2026 Об`єднання надало, а Клієнт прийняв надану правничу допомогу: аналіз наданих клієнтом документів, що стосуються взаємовідносин з ТОВ «Порт Сервіс», підготовка претензії про сплату заборгованості до ТОВ «Порт Сервіс» та направлення її засобами поштового зв`язку, опрацювання додатково наданих документів клієнта, підготовка та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості, підготовка та подача до суду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 Акту №1 приймання-передачі наданої правничої допомоги від 21.08.2026 вартість наданих послуг складає 51 867,90 грн.

Клієнт не має претензій до виконаної роботі Адвоката (п.3 Акту №1 приймання-передачі наданої правничої допомоги від 21.08.2026).

Згідно з приписами частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126).

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, вказано, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 5.39, п. 5.40 постанови).

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії на практиці застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97).

У рішенні ЄСПЛ по справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (п. 128, п.134, п. 135 постанови).

Відповідно до висновків, викладених у п. 117, п. 118, п. 119, п. 120 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Подібна за змістом позиція міститься у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 по справі №911/969/24.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість/необхідність, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, конкретних обставин справи та доводів сторін.

У рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 р.у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Надавши оцінку усім наданим доказам на підтвердження розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, з урахуванням: категорії справи № 916/3350/26, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження; ціни позову (653 655,73 грн) та значення справи для позивача; складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг: кількості заяв по суті справи складених позивачем (його представником), критеріїв співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що заява ФОП Гронського В.В. підлягає частковому задоволенню.

Оскільки розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати у визначеному заявником обсязі не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в господарському суді, беручи до уваги закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору, отже, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 8 000 грн.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись ст. 126, 129, 130, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 234-235, 254-255 Господарського процесуального кодексу України суд

ухвалив:

1. Заяву Фізичної особи-підприємця Гронського Вячеслава Володимировича про закриття провадження у справі №916/3350/26т- задовольнити.

2. Закрити провадження у справі №916/3350/26 на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2026 по справі №916/3350/26 у частині накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Порт-сервіс (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Захисників України, буд. 3, код ЄДРПОУ 32334151) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Порт-сервіс» у межах суми позовних вимог на загальну суму 634 419,94 грн.

4. Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд.1-А, код ЄДРПОУ - 37607526) повернути Фізичній особі-підприємцю Гронському Вячеславу Володимировичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 7 843,87 грн, сплачений згідно платіжної інструкції №3067488645 від 13.08.2026.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Порт-сервіс (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Захисників України, буд. 3, код ЄДРПОУ 32334151) на користь Фізичної особи-підприємця Гронського Вячеслава Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн

6. У задоволені решти заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України.

Повну ухвалу складено 09 вересня 2026 року.

Суддя Т.І. Демченко