Рішення № 139589734, 09.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2026Справа № 910/7084/26Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7084/26,

за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 124-128; код ЄДРПОУ: 30573192)

до відповідача Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 42; код ЄДРПОУ: 21560401)

про стягнення 1 046 531 грн 07 коп.,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулося Державне житлово-комунальне підприємство Національної Академії Наук України з позовом до Фiрмового магазину Національної академії наук України «Академкнига» про стягнення 1 046 531 грн 07 коп..

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 01.04.2023 р. між Державним житлово-комунальним підприємством національної Академії Наук України (надалі - Позивач) та Фірмовим магазин Національної Академії Наук України «Академкнига» (надалі - Відповідач) було укладено договір оренди (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Позивач передає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов (нежитлові приміщення № 48а, 48в за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 42/32), вартість якого становить суму, визначену в пункті 6 Умов. Зі свого боку Позивач здійснив передання приміщення Відповідачеві, про що свідчить акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2023 р.

Згідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Станом на 18.05.2026 р. у Відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 1 046 531,07 грн.

Сума боргу за період 01.09.2024 - 18.05.2026 р.р. складається з наступних нарахувань:

борг за період - 688 726,39 грн.;

пеня - 131 045,78 грн.;

штраф 7% - 40 460,00 грн.;

відшкодування витрат зі сплати земельного податку - 186 298,90 грн.

Від добровільного погашення боргу Відповідач відмовляється.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідачем подано до суду 03.07.2026 Відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що частково визнає в частині основного боргу з орендної плати в розмірі 688 726,39 грн та витрат на відшкодування земельного податку у розмірі 186 298,90 грн.

Зазначена заборгованість виникла внаслідок форс-мажорних обставин (воєнного стану) та об`єктивних економічних труднощів. Борг буде погашатися підприємством за першої фінансової можливості. Посильна сплата орендних платежів здійснювалась Відповідачем протягом усього вказаного періоду.

Проте, Відповідач заперечує проти задоволення вимог щодо стягнення пені (131 045,78 грн) та штрафу 7% (40 460,00 грн) і просить суд повністю звільнити Відповідача від їх сплати (зменшити їх розмір до 0 грн) з огляду на таке:

1. Обґрунтування зменшення/скасування штрафних санкцій Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, або за наявності інших обставин, які мають істотне значення (зокрема, майнового стану сторін та інтересів суспільства). Відповідач є державним підприємством - книжковим магазином, який виконує важливу соціокультурну та освітню функцію. Стягнення додаткових 171 505,78 грн (пеня + штраф) у період воєнного стану призведе до критичного погіршення фінансового стану магазину, вимивання обігових коштів та неможливості виплати заробітної плати працівникам, що прямо зашкодить інтересам держави та суспільства. Позивач (також державне підприємство) Стягнення штрафів з одного державного підприємства на користь другого у повному обсязі в такий час суперечить принципам розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України).

2. Докази добросовісності Відповідача та відсутності злого умислу Відповідач діє виключно добросовісно та вживає всіх заходів для стабілізації фінансового стану. На підтвердження відсутності злого умислу на ухилення від сплати, у червні 2026 року, попри складні умови, Відповідач за першої можливості чотирма окремими платежами повністю та в повному обсязі ліквідував заборгованість з орендної плати за травень 2026 року (копії платіжних інструкцій додаються). Це доводить, що заборгованість виникла тимчасово через об`єктивні фінансові труднощі, а не через недобросовісну поведінку Відповідача.

3. Наявність форс-мажорних обставин (Воєнний стан у м. Київ) Спірний період повністю охоплюється дією воєнного стану в Україні (ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 підтвердила форс-мажор). Функціонування магазину на 1 поверсі житлового будинку в м. Києві відбувалось в умовах системних повітряних тривог (коли магазин зобов`язаний припиняти роботу) та стабілізаційних чи аварійних відключень електроенергії (що унеможливлювало роботу касового апарату та терміналу). Ці обставини катастрофічно знизили купівельну спроможність та призвели до збитковості підприємства. Позивач не вимагає розірвання договору, що підтверджує його зацікавіленість у збереженні Відповідача як стабільного орендаря в майбутньому.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 позовну заяву Державного житлово-комунального підприємства Національної Академії Наук України залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

18.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника Державного житлово-комунального підприємства Національної Академії Наук України надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визнано справу № 910/7084/26 малозначною. Розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду від 23.06.2026 була направлена відповідачу була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчать довідка про доставку електронного листа. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

03.07.2026 через систему «Електронний суд» від представника Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» надійшов відзив на позовну заяву.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

01.04.2023 р. між Державним житлово-комунальним підприємством національної Академії Наук України (надалі - Позивач, Орендодавець) та Фірмовим магазин Національної Академії Наук України «Академкнига» (надалі - Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Позивач передає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов (нежитлові приміщення № 48а, 48в за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 42/32), вартість якого становить суму, визначену в пункті 6 Умов.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2023 р. Позивач здійснив передання приміщення Відповідачеві.

Відповідно до п. 2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна.

Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Орендодавцем одночасно з підписанням цього договору.

Акт приймання-передачі підписується протягом 10 робочих днів з дати припинення договору з попереднім орендарем відповідно до Порядку.

*Альтернативне формулювання другого речення пункту 2.1 цього договору застосовується, якщо договір є договором, який укладається з переможцем аукціону продовження договору оренди (Договір типу 5.1(B) і такий переможець аукціону є особою іншою, ніж орендар майна станом на дату оголошення аукціону.

Акти приймання-передачі Майна в оренду та акт повернення Майна з оренди складаються за примірною формою, що затверджена НАН України.

Згідно з п. 3.8 Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.9. Договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі відсотків від суми заборгованості 7 % відсотків від суми заборгованості.

3.11 Припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Станом на 18.05.2026 р. у Відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 1 046 531,07 грн.

Сума боргу за період з 01.09.2024 по 18.05.2026 складається з наступних нарахувань:

- борг за період - 688 726,39 грн.;

- пеня - 131 045,78 грн, нараховано позивачем у період з моменту прострочення орендної плати до 18.05.2026 року (згідно розрахунку боргу від 18.05.2026 №143);

- штраф 7% - 40 460,00 грн, нараховано позивачем у період з вересня 2024 по лютий 2026 року (згідно розрахунку боргу від 18.05.2026 №143);

- відшкодування витрат зі сплати земельного податку - 186 298,90 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» частково визнає в частині основного боргу з орендної плати в розмірі 688 726,39 грн та витрат на відшкодування земельного податку у розмірі 186 298,90 грн.

Проте, Відповідач заперечував проти задоволення вимог щодо стягнення пені (131 045,78 грн) та штрафу 7% (40 460,00 грн) і просить суд повністю звільнити Відповідача від їх сплати (зменшити їх розмір до 0 грн).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач та відповідач обґрунтовували свої доводи, а саме копії: Примірний договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до майнового комплексу НАН України, Акт приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна від 01.04.2023, Розрахунок боргу (станом на 18.05.2026 р.), розпорядження №291 від 02.03.2000 р., Витяг з ЄДР щодо позивача, Виписка з ЄДР щодо відповідача, платіжна інструкція №119 від 01.06.2026, платіжна інструкція №123 від 08.06.2026, платіжна інструкція №128 від 15.06.2026, платіжна інструкція №135 від 22.06.2026, пояснювальна записка від 25.06.2026, Фінансова звітність мікропідприємства від 02.03.2026, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України)

До відносин поставки, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що 01.04.2023 р. між Державним житлово-комунальним підприємством національної Академії Наук України та Фірмовим магазин Національної Академії Наук України «Академкнига» було укладено договір оренди. Відповідно до Акт приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна від 01.04.2023 позивачем виконано зобов`язання, об`єкт нерухомого майна передано в оренду, Акт від 01.04.2023 підписаний сторонами.

Представником Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України надано розрахунок боргу (станом на 18.05.2026 р.)

Так, станом на 18.05.2026 р. у Відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 1 046 531,07 грн.

Сума боргу за період з 01.09.2024 по 18.05.2026 відповідно до розрахунків складається з наступних нарахувань:

- борг з орендної плати за період - 688 726,39 грн.;

- пеня - 131 045,78 грн.;

- штраф 7% - 40 460,00 грн.;

- відшкодування витрат зі сплати земельного податку - 186 298,90 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву в частині основного боргу з орендної плати в розмірі 688 726,39 грн та витрат на відшкодування земельного податку у розмірі 186 298,90 грн. визнає позов.

Відтак, відповідач не спростував факту наявності заборгованості Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» перед Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України, так вимоги борг з орендної плати у сумі 688 726,39 грн та відшкодування витрат зі сплати земельного податку 186 298,90 грн підлягають задоволенню.

Однак, Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» заперечує проти задоволення вимог щодо стягнення пені (131 045,78 грн) та штрафу 7% (40 460,00 грн) і просить суд повністю звільнити Відповідача від їх сплати (зменшити їх розмір до 0 грн).

Пунктом 3.9 Договору сторони погодили, що на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі відсотків від суми заборгованості 7 % відсотків від суми заборгованості.

Однак, відповідачем у заявах по суті справи (ч. 2 ст. 161 ГПК України) зазначено, щодо обґрунтування зменшення/скасування штрафних санкцій. Відповідач зазначає, що є державним підприємством - книжковим магазином, який виконує важливу соціокультурну та освітню функцію. Стягнення додаткових 171 505,78 грн (пеня + штраф) у період воєнного стану призведе до критичного погіршення фінансового стану магазину, вимивання обігових коштів та неможливості виплати заробітної плати працівникам, що прямо зашкодить інтересам держави та суспільства. Позивач (також державне підприємство) Стягнення штрафів з одного державного підприємства на користь другого у повному обсязі в такий час суперечить принципам розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України).

Відповідачем додано докази добросовісності Відповідача та відсутності злого умислу Відповідач діє виключно добросовісно та вживає всіх заходів для стабілізації фінансового стану. На підтвердження відсутності злого умислу на ухилення від сплати, у червні 2026 року, попри складні умови, Відповідач за першої можливості чотирма окремими платежами повністю та в повному обсязі ліквідував заборгованість з орендної плати за травень 2026 року (копії платіжних інструкцій додаються). На думку відповідача, це доводить, що заборгованість виникла тимчасово через об`єктивні фінансові труднощі, а не через недобросовісну поведінку Відповідача.

Також відповідач зазначає, щодо наявності форс-мажорних обставин (Воєнний стан у м. Київ) Спірний період повністю охоплюється дією воєнного стану в Україні (ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 підтвердила форс-мажор). Функціонування магазину на 1 поверсі житлового будинку в м. Києві відбувалось в умовах системних повітряних тривог (коли магазин зобов`язаний припиняти роботу) та стабілізаційних чи аварійних відключень електроенергії (що унеможливлювало роботу касового апарату та терміналу). Ці обставини катастрофічно знизили купівельну спроможність та призвели до збитковості підприємства. Позивач не вимагає розірвання договору, що підтверджує його зацікавіленість у збереженні Відповідача як стабільного орендаря в майбутньому.

Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 3.9 Договору сторони погодили, що на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі відсотків від суми заборгованості 7 % відсотків від суми заборгованості (типовим договором визначено можливість відсотків штрафу 2-7%).

Враховуючи що, сторони передбачили умовами договору, що у випадки порушення строків сплати орендної плати відповідно до умов даного Договору, Орендар сплачує пеню, також штраф, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК).

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

Щодо нарахування пені суд зазнає, що приписами статті 230 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 року в справі № 902/959/19.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року в справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 року в справі № 903/962/17, від 07.06.2019 року в справі № 910/23911/16 та від 13.09.2019 року в справі № 902/669/18.

Відтак, оскільки відповідач частково визнає в частині основного боргу з орендної плати, відтак нарахування основного боргу за місяці оренди здійснено позивачем правомірно відповідно до розрахунку боргу від 18.05.2026 №143.

Так, нарахування пені здійснюється на суму боргу за відповідний місяць прострочення орендної плати, протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та в межах періоду визначеного позивачем, тобто до 18.05.2026.

Отже, за вересень 2024 року сума боргу складає 25 862, 07 грн, період нарахування пені з 15.10.2024 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.04.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 3 628, 06 грн.

За жовтень 2024 року сума боргу складає 26 325, 00 грн, період нарахування пені з 15.11.2024 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.05.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 3 784, 03 грн.

За листопад 2024 року сума боргу складає 26 888, 86 грн, період нарахування пені з 15.12.2024 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.06.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 3 998, 52 грн.

За грудень 2024 року сума боргу складає 27 494, 75 грн, період нарахування пені з 15.01.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.07.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 4 159, 62 грн.

За січень 2025 року сума боргу складає 27 949, 68 грн, період нарахування пені з 15.02.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.08.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 4 289, 70 грн.

За лютий 2025 року сума боргу складає 28 345, 08 грн, період нарахування пені з 15.03.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.09.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 4 453, 67 грн.

За березень 2025 року сума боргу складає 28 611, 84 грн, період нарахування пені з 15.04.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.10.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 4 471, 29 грн.

За квітень 2025 року сума боргу складає 34 116, 02 грн, період нарахування пені з 15.05.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.11.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 360, 42 грн.

За травень 2025 року сума боргу складає 34 354, 84 грн, період нарахування пені з 15.06.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.12.2025 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 368, 77 грн.

За червень 2025 року сума боргу складає 34 801, 45 грн, період нарахування пені з 15.07.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.01.2026 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 468, 12 грн.

За липень 2025 року сума боргу складає 35 079, 86 грн, період нарахування пені з 15.08.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.02.2026 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 495, 52 грн.

За серпень 2025 року сума боргу складає 35 079, 86 грн, період нарахування пені з 15.09.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.03.2026 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 379, 23 грн.

За вересень 2025 року сума боргу складає 35 079, 86 грн, період нарахування пені з 15.10.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.04.2026 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 379, 23 грн.

За жовтень 2025 року сума боргу складає 35 185, 10 грн, період нарахування пені з 15.11.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 15.05.2026 (шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), сума пені складає 5 336, 57 грн.

За листопад 2025 року сума боргу складає 35 501, 77 грн, період нарахування пені з 15.12.2025 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 4 567, 57 грн.

За грудень 2025 року сума боргу складає 35 643, 78 грн, період нарахування пені з 15.01.2026 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 3 647, 38 грн.

За січень 2026 року сума боргу складає 35 715, 07 грн, період нарахування пені з 15.02.2026 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 2 730, 00 грн.

За лютий 2026 року сума боргу складає 35 965, 08 грн, період нарахування пені з 15.03.2026 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 1 921, 42 грн.

За березень 2026 року сума боргу складає 36 324, 73 грн, період нарахування пені з 15.04.2026 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 840, 05 грн.

За квітень 2026 року сума боргу складає 36 942, 25 грн, період нарахування пені з 15.05.2026 (початок прострочення орендної сплати згідно умов Договору) по 18.05.2026 (в межах періоду визначеного позивачем), сума пені складає 121, 45 грн.

Отже, нарахування пені за період з 01.09.2024 по 18.05.2026 року за обрахунком суду, що є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача визначена у розмірі 80 400, 62 грн.

Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в поставної Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року по справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 3.9. Договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати, включаючи день оплати.

Так, сторонами не встановлено строк нарахування штрафних санкцій та строк позовної давності щодо них, не визначено порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми пені, суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду (таку ж правову позицію сформульовано в постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Отже, врахувавши матеріали справи, те що судом здійснено перерахунок суми пені за період з 01.09.2024 по 18.05.2026 року та зменшено визначене позивачем нарахування, суд дійшов до висновку про відмову у задоволені клопотання Відповідача про зменшити до 0 гривень (повністю скасувати) нараховані Позивачем штрафні санкції, а саме: пеню у розмірі 131 045,78 грн та штраф 7% у розмірі 40 460,00 грн, в частині стягнення пені.

Щодо стягнення штрафу з відповідача. Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафу; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення штрафу, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).

Такі правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України зроблено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила про те, що висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/10331/23.

Відповідач зазначив, що Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» є державним підприємством - книжковим магазином, який виконує важливу соціокультурну та освітню функцію. Стягнення додаткових 171 505,78 грн (пеня + штраф) у період воєнного стану призведе до критичного погіршення фінансового стану магазину, вимивання обігових коштів та неможливості виплати заробітної плати працівникам, що прямо зашкодить інтересам держави та суспільства.

Наявність форс-мажорних обставин (Воєнний стан у м. Київ) Спірний період повністю охоплюється дією воєнного стану в Україні (ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 підтвердила форс-мажор). Функціонування магазину на 1 поверсі житлового будинку в м. Києві відбувалось в умовах системних повітряних тривог (коли магазин зобов`язаний припиняти роботу) та стабілізаційних чи аварійних відключень електроенергії (що унеможливлювало роботу касового апарату та терміналу). Ці обставини катастрофічно знизили купівельну спроможність та призвели до збитковості підприємства. Позивач не вимагає розірвання договору, що підтверджує його зацікавіленість у збереженні Відповідача як стабільного орендаря в майбутньому.

Судом також враховано позицію, зазначену у відзиві, що на підтвердження відсутності злого умислу на ухилення від сплати, у червні 2026 року, попри складні умови, Відповідач за першої можливості чотирма окремими платежами повністю та в повному обсязі ліквідував заборгованість з орендної плати за травень 2026 року (копії платіжних інструкцій додаються). Це доводить, що заборгованість виникла тимчасово через об`єктивні фінансові труднощі, а не через недобросовісну поведінку Відповідача.

Водночас відповідачем визначено, що Державне підприємство «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» частково визнає в частині основного боргу з орендної плати в розмірі 688 726,39 грн та витрат на відшкодування земельного податку у розмірі 186 298,90 грн. Зазначена заборгованість виникла внаслідок форс-мажорних обставин (воєнного стану) та об`єктивних економічних труднощів. Борг буде погашатися підприємством за першої фінансової можливості. Посильна сплата орендних платежів здійснювалась Відповідачем протягом усього вказаного періоду.

Застосоване у ст.551 ЦК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).

Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.

Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21). На ці ж самі висновки Верховного Суду посилається скаржник у касаційній скарзі. Аналогічну позицію застосував і суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ч.3 ст.551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Відтак, суд враховує інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, незначне прострочення виконання зобов`язання.

Визначення конкретного розміру, на який зменшується належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду (постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 06.08.2025 у справі №910/15125/24).

Вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій (штрафу) у цій справі, суд, оцінивши ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, забезпечуючи баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про можливість зменшення штрафних санкцій (штрафу) до 3 % від заявленої суми заборгованості, виходячи із збалансованості інтересів сторін та виконання відповідачем основного зобов`язання за Договором.

Позивачем визначено період нарахування штрафу з вересня 2024 по лютий 2026 (включно), згідно Розрахунку боргу від 18.05.2026 року №143. Відтак, позивачем нараховано штрафні санкції на суму боргу 577 999 грн 97 коп., тобто сума нарахування штрафу до стягнення дорівнює 577 999 грн 97 коп. х 3% = 17 340 грн 00 коп.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 11 673 грн 15 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 164 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп.).

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 42; код ЄДРПОУ: 21560401) на користь Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 124-128; код ЄДРПОУ: 30573192) суму основного боргу у розмірі - 688 726 (шістсот вісімдесят вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн 39 коп.; суму витрат зі сплати земельного податку - 186 298 (сто вісімдесят шість двісті дев`яносто вісім) грн 90 коп., суму пені у розмірі - 80 400 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять дві) грн 62 коп., суму штрафу у розмірі - 17 340 (сімнадцять тисяч триста сорок) грн 00 коп.

3. Стягнути з Державного підприємства «Фiрмовий магазин «Академкнига» Національної Академії Наук України» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 42; код ЄДРПОУ: 21560401) на користь Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 124-128; код ЄДРПОУ: 30573192) витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 673 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят три) грн 15 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА