Рішення № 139589031, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа №910/3796/26

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп"доКомунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"простягнення заборгованості у розмірі 1 211 309,79 грн Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники сторін:від позивача:Хомишин М.А.від відповідача:Авласенко Ю.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" про стягнення заборгованості у розмірі 1 211 309,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" вказує, що ним 22.10.2024 згідно платіжної інструкції №4292 було сплачено на рахунок відповідача на виконання пунктів 4.6 та 4.7 Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024 забезпечувальний платіж у сумі 1 000 000,00 грн.

Як вказує позивач, оскільки станом на початок вересня 2025 року відповідач не здійснив жодного платежу позивачу всупереч плану фінансування відповідно до графіку Додатку №3 до Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024 та умов цього Договору, то 19.09.2025 за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" сторони уклали Додаткову угоду №1 про розірвання Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024, у п. 3 та п. 4 якої сторони погодили, що Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" зобов`язується повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" забезпечення, отримане від позивача відповідно до пункту 4.6 Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024 в розмірі 1 000 000,00 грн.

Позивач стверджує, що станом на дату звернення до суду із даним позовом відповідачем не було виконано свого зобов`язання з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" забезпечення в розмірі 1 000 000,00 грн, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення цих коштів у судовому порядку.

Крім того, позивач вважає, що відповідач користувався чужими грошовими коштами у сумі 1 000 000,00 грн, які були сплачені позивачем як забезпечення виконання Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024, оскільки після укладання 01.11.2024 сторонами вказаного договору відповідач не здійснив жодного платежу на фінансування будівництва об`єкту в порушення графіку фінансування, а після розірвання 19.09.2025 Договору №2024-35 від 01.11.2024 та припинення зобов`язань сторін за цим договором, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" продовжувало неправомірно користуватися грошовими коштами позивача та використало їх на власні нужди.

У зв`язку з наведеним Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" нарахованих за період з 01.11.2024 по 01.04.2026 процентів за користування чужими коштами у розмірі 211 309,79 грн, розмір яких визначений на рівні облікової ставки Національного банку України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 відкрито провадження у справі №910/3796/26; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

21.04.2026 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що Договір підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024 за взаємною згодою сторін був розірваний і на момент підписання відповідної додаткової угоди сторони підтвердили, що жодних претензій майнового чи фінансового характерів одна до одної не мають і не заявлятимуть в майбутньому. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що Договір підряду передбачав оплату підрядних робіт після їх виконання, проте позивач прийняв рішення не виконувати роботи без попереднього фінансування (авансу). Відповідно Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" вважає, що мало всі правові підстави для неповернення суми забезпечення взагалі. Відповідач стверджує, що невиконання генпідрядником підрядних робіт і стало реальною причиною розірвання Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024. Щодо заявлених до стягнення позивачем процентів, то відповідач вважає, що відсутні правові підстави для їх нарахування та стягнення, оскільки між сторонами укладено договір підряду, а не договір позики.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 призначено у справі №910/3796/26 судове засідання на 12.05.2026.

29.04.2026 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що посилання відповідача на п. 5 додаткової угоди є нікчемним, оскільки відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Також позивач стверджує, що він, як ліцензована будівельна організація, не зміг приступити до організації виконання робіт, оскільки відповідач в порушення пунктів 7.2.1, 6.1, 6.3, 9.1 Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024 протягом 15 робочих днів з дня підписання цього договору (тобто до 16.11.2024 включно) не надав генпідряднику будівельний майданчик (фронт робіт) та не передав дозвільну, проектну документацію та іншу договірну документацію, погоджену з уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування. Таким чином, на думку позивача, порушення виконання умов Договору підряду сталося саме з вини відповідача.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 відкладено судове засідання на 21.05.2026.

Призначене на 21.05.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з надходженням сигналу повітряної тривоги у м. Києві, що унеможливлювало проведення засідання, тому ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 призначено судове засідання у справі №910/3796/26 на 02.06.2026.

Призначене на 02.06.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з надходженням сигналу повітряної тривоги у м. Києві, що унеможливлювало проведення засідання, тому ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 призначено судове засідання у справі №910/3796/26 на 25.06.2026.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 відкладено судове засідання на 16.07.2026.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 запропоновано відповідачу надати докази передачі позивачу проектної і кошторисної документації та пояснення; оголошено перерву в судовому засіданні до 04.08.2026.

03.08.2026 через відділ діловодства суду від Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на практику касаційного суду, вказує, що підстави для застосування аналогії закону, зокрема положень статті 1048 Цивільного кодексу України щодо нарахування процентів за договором позики, до спірних правовідносин відсутні. Також відповідач стверджує, що проектну документацію було передано позивачу в день підписання Договору підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт від 01.11.2024, в той час як останній не містить умов щодо необхідності письмового підтвердження цього факту.

В судове засідання 04.08.2026 з`явились представники сторін, надали пояснення по суті спору, за змістом яких Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 04.08.2026 судом було завершено розгляд справи №910/3796/26, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2024 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" (генпідрядник) укладено Договір підряду №2024-35 на виконання будівельних робіт (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору, виконання будівельних робіт по об`єкту: Реконструкція території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Качалова, 40 (Коригування II черги будівництва) в частині будівництва Секція №2.4 по генплану, код ДК 021:2015:45211000-9 - Будівництво багатоквартирних житлових та індивідуальних будинків, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Склад та обсяги робіт, визначені технічним завданням, тендерною документацією, проектною документацією, затвердженою в установленому порядку, які можуть бути переглянуті в процесі виконання робіт у разі внесення змін до проектної документації та можуть бути зменшені замовником в односторонньому порядку, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків (п. 1.3 Договору).

У пункті 2.1 Договору сторонами погоджено, що строк виконання робіт: з дати укладання Договору по 30.09.2027. Невід`ємною частиною договору є Календарний графік виконання робіт (Додаток №1), в якому визначаються дати початку та закінчення всіх видів (етапів, комплексів) робіт, передбачених Договором. Датою закінчення виконання робіт вважається дата їх прийняття замовником. Виконання робіт може бути закінчено достроково тільки за згодою замовника.

Згідно п. 3.1 Договору договірна ціна цього Договору є динамічною та визначається на основі приблизного кошторису (Договірної ціни - Додаток №2), що є невід`ємною частиною цього Договору і становить 284 448 946,26 грн, крім того ПДВ 20% - 56 889 789,25 грн, всього разом з ПДВ 341 338 735,51 грн. Вартість будівельних норм визначена договірною ціною на виконання будівельних робіт з урахуванням Кошторисних норм України "Настанова з визначення вартості будівництва", затверджених наказом Мінрегіону від 01.11.2021 №281 "Про затвердження кошторисних норм України у будівництві".

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що генпідрядник вносить забезпечення виконання цього Договору у розмірі 1 000 000,00 грн без ПДВ.

У пункті 4.9 Договору підряду сторони погодили, що замовник, за письмовим зверненням генпідрядника, повертає забезпечення виконання Договору після належного виконання генпідрядником цього Договору в повному обсязі, належним чином та у визначені строки, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або Договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 43 Закону України "Про публічні закупівлі", постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", але не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з дня настання зазначених обставин. При цьому, повним і належним виконанням умов Договору вважається повне виконання усіх умов та зобов`язань, передбачених Договором, у тому числі усунення генпідрядником усіх недоліків, зауважень, наданих замовнику від балансоутримувачів при передачі об`єкту на баланс.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.09.2027, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 18.1 Договору).

На виконання своїх зобов`язань за п.п. 4.6, 4.7 Договору Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" було перераховано Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" в якості забезпечення виконання Договору кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4292 від 22.10.2024.

Листом вих. №25-11/24-2 від 25.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" просило Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" перерахувати аванс в сумі 18 500 000,00 грн з ПДВ частинами по 500 000,00 грн.

19.09.2025 Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" укладено Додаткову угоду №1, у п. 1 якої сторони дійшли згоди розірвати Договір підряду №2024-35 від 01.11.2024 на виконання будівельних робіт за взаємною згодою сторін та припинити зобов`язання сторін за Договором.

У пункті 2 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 сторони підтвердили, що роботи за Договором не виконувалися, кошти за Договором не сплачувалися.

У пункті 3 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 сторони погодили, що незважаючи на розірвання цього Договору, замовник зобов`язується повернути генпідряднику забезпечення, отримане від генпідрядника відповідно до пункту 4.6 Договору в розмірі 1 000 000,00 грн у строк до 31.03.2026 включно.

У пунктах 4 та 5 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 вказано, що з моменту підписання цієї Додаткової угоди, сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками за Договором, за винятком зобов`язань замовника, передбачених пунктом 3 цієї Додаткової угоди. Сторони підтверджують, що на момент підписання цієї Додаткової угоди, жодних претензій майнового та фінансового характерів за Договором одна до одної не мають та не заявлятимуть в майбутньому.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" про невиконання Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" свого зобов`язання із повернення позивачу забезпечення у розмірі 1 000 000,00 грн, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму коштів, а також нараховані за період з 01.11.2024 по 01.04.2026 проценти за користування чужими коштами у розмірі 211 309,79 грн, розмір яких визначений на рівні облікової ставки Національного банку України.

Щодо вимоги про повернення суми забезпечення.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, а тому спірні правовідносини регулюються Главою 61 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частинами 1, 2 статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 875 Цивільного кодексу України).

Отже, за умовами Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" зобов`язалось за замовленням Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" виконати будівельні роботи по об`єкту: Реконструкція території виробничо-складської бази під будівництво житлових будинків та складських будівель за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Качалова, 40 (Коригування II черги будівництва) в частині будівництва Секція №2.4 по генплану, код ДК 021:2015:45211000-9 - Будівництво багатоквартирних житлових та індивідуальних будинків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Сторонами у п.п. 4.6, 4.7 Договору було погоджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" на забезпечення виконання своїх зобов`язань буде перераховано Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" кошти у розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідно Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" було перераховано Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" в якості забезпечення виконання Договору кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4292 від 22.10.2024.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

19.09.2025 сторонами було погоджено розірвати Договір підряду №2024-35 від 01.11.2024 на виконання будівельних робіт за взаємною згодою сторін та припинити зобов`язання сторін за Договором.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо суперечливих доводів сторін про дійсні причини розірвання Договору, то судом вони залишаються без розгляду, оскільки, по-перше, Додаткова угода №1 від 19.09.2025 укладена сторонами за взаємною згодою, про що прямо вказано у п. 1 цієї додаткової угоди.

По-друге, у пункті 5 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 сторони підтвердили, що на момент підписання цієї додаткової угоди, жодних претензій майнового та фінансового характерів за Договором одна до одної не мають та не заявлятимуть в майбутньому.

Суд звертає увагу позивача, що спільна заява сторін про відсутність одне до одного претензій майнового та фінансового характерів за Договором не є відмовою від права на звернення до суду, а є письмовим доказом того, що на момент її підписання сторони визнавали відсутність порушень ними своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див., зокрема постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява №41707/98).

Суд вважає дії сторін, які спочатку підписали Додаткову угоду №1 від 19.09.2025, в якій зафіксували відсутність у них один до одного будь-яких претензій за Договором, а також причини розірвання Договору (за взаємною згодою сторін), а в подальшому почали стверджувати, що таке розірвання відбулось у зв`язку з порушенням Договору контрагентом, проявом суперечливої поведінки, що не відповідає такій засаді цивільного законодавства як добросовісність.

Частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 сторони погодили, що незважаючи на розірвання цього Договору, замовник зобов`язується повернути генпідряднику забезпечення, отримане від генпідрядника відповідно до пункту 4.6 Договору в розмірі 1 000 000,00 грн у строк до 31.03.2026 включно.

Таким чином, безвідносно до дійсних причин розірвання Договору Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" взяло на себе зобов`язання повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" кошти у розмірі 1 000 000,00 грн до 31.03.2026 включно.

У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свободи договору, закріплений у статтях 3, 6, 627 Цивільного кодексу України, є однією з основних засад цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач стверджує, а відповідачем не спростовано таких тверджень, що Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на виконанно своїх зобов`язань з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" коштів у розмірі 1 000 000,00 грн ні у погоджений сторонами у пункті 3 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 термін, ні станом на дату розгляду даної справи.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" коштів у розмірі 1 000 000,00 грн матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак відповідачем з 01.04.2026 було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" коштів у розмірі 1 000 000,00 грн, тому суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" коштів у розмірі 1 000 000,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування коштами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" нарахованих за період з 01.11.2024 по 01.04.2026 процентів за користування чужими коштами у розмірі 211 309,79 грн, розмір яких визначений на рівні облікової ставки Національного банку України.

За періодами таке користування коштами можна поділити на два етапи:

а) період сплаченого на виконання укладеного договору підряду забезпечення і чинності договору підряду;

б) період з моменту припинення договору підряду до моменту фізичного повернення коштів.

Позивач з посиланням на статтю 1048 Цивільного кодексу України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 висновує, що будь-яке користування особою грошовими коштами є оплатним і за цей час підлягають нарахуванню відсотки у порядку передбаченому ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти такого нарахування заперечує, вказуючи на відсутність правових підстав, і про те що сторони не домовлялися про оплатність користування цими коштами, адже ні з умов договору, ні з умов правовідносин підряду та забезпечення виконання зобов`язань підрядника у спосіб внесення гарантійного платежу це автоматично не висновується.

Із матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що між сторонами укладено договір підряду на виконання будівельних робіт, за яким позивач мав виконати будівельні роботи.

Умовами п. 4.6 Договору було передбачено обов`язок генпідрядника внести забезпечення на виконання цього Договору у розмірі 1 000 000,00 грн, яке сплачено позивачем 22.10.2024.

В подальшому, Додатковою угодою №1 від 19.09.2025 сторони розірвали договір підряду, а п.п. 3-4 цієї угоди визначено обов`язок замовника повернути генпідряднику отриманий 1 000 000,00 грн забезпечувального платежу до 31.03.2026 включно.

На підставі часини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути проценти, обраховані за обліковою ставкою Національного банку України за період з 01.11.2024 по 01.04.2026, тобто позивачем нараховуються проценти як за період до розірвання Договору, так і за період після його розірвання до погодженого Додатковою угодою №1 від 19.09.2025 терміну повернення коштів.

Позивач називає це правомірним користуванням чужими коштами, за що відповідач має заплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 Цивільного кодексу України.

Ці норми регулюють відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Такі норми передбачені у правовідносинах позики (кредиту), які передбачають одержання у користування грошей, як товару, і обумовлений цим висновок про оплатність такого користування.

Більш того, стаття 1048 Цивільного кодексу України міститься у Главі 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Розділу III Окремі види зобов`язань (тобто дана норма підлягає застосуванню до конкретних видів зобов`язань), а не в Розділ I "Загальні положення про зобов`язання", тому відсутні підстави для висновку, про можливість її автоматичного застосування до будь-якого договірного зобов`язання.

Таким чином, норми про процентну плату за користування грошима є спеціальними і не підлягають розширювальному тлумаченню на інші типи господарських чи цивільних договорів (підряд, купівля-продаж тощо), де відбувається передоплата чи передача будь-яких забезпечувальних платежів. Виняток становлять випадки, коли сторони прямо домовилися про такий відсоток в договорі (наприклад, товарний кредит тощо).

У даній справі грошові кошти сплачені в якості забезпечувального платежу генпідрядником на користь замовника в якості забезпечення виконання взятих на підставі договору підряду зобов`язань. Норми договору не містять умов про оплатність такого забезпечувального платежу, а можливий висновок про нарахування процентів суперечитиме суті правовідносин підряду (в т.ч. укладених за результатом публічних закупівель).

Другий етап користування коштами обумовлений погодженим сторонами в п. 3 Додаткової угоди №1 від 19.09.2025 про розірвання договору підряду терміном повернення забезпечувального платежу.

Аналогічним чином, розірвання договору підряду та погодження сторонами строку повернення забезпечувального платежу не змінює ці правовідносини на відносини позики, а тому аналогія закону не є допустимою. Сторонами в Додатковій угоді №1 від 19.09.2025 не погоджено плату за "користування" коштами до 31.03.2026 включно.

Водночас в Розділі I "Загальні положення про зобов`язання" Цивільного кодексу України міститься стаття статтею 536, якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Однак частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України прямо передбачає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 08.04.2026 у справі №910/2097/25 зазначив, що передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Тобто для отримання кредитором плати за користування коштами у правовідносинах, не пов`язаних із наданням позики (наприклад, у правовідносинах підряду), сторони мають реалізувати своє диспозитивне право - домовитись про це безпосередньо у договорі (тим самим доповнивши договір підряду умовами правовідносин позики).

Ні у Договорі, ні у Додатковій угоді сторонами не погоджено ні розміру процентів, ні навіть права позивача нараховувати відповідачу проценти за користування коштами.

За таких обставин, суд не може себе переконати у можливості поширення частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України в частині нарахування процентів за користування коштами та визначення за замовчуванням розміру таких процентів у сумі облікової ставки Національного банку України, до спірних правовідносин у даній справі.

Таким чином, підстав для нарахування процентів за користування чужими коштами у визначений позивачем період немає.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" підлягає задоволенню частково, а з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" підлягають стягненню кошти у розмірі 1 000 000,00 грн

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.cт. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 98, 126, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 34; ідентифікаційний код 31454734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБФ Груп" (01001, м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 10, кімната 212; ідентифікаційний код 39709878) борг у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 09.09.2026.

Суддя Роман БОЙКО