Ухвала суду № 139586007, 04.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7295/25

1-кп/357/347/26

У Х В А Л А

04.09.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, -

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 подала письмове клопотання про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Клопотання мотивоване тим, що судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а встановлені під час обрання та попереднього продовження запобіжного заходу ризики, передбачені пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати.

На обґрунтування ризику переховування від суду прокурор послалася на характер та особливу тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке належить до злочинів проти основ національної безпеки України, а також на суворість можливого покарання. На думку прокурора, усвідомлення можливості призначення тривалого строку позбавлення волі може спонукати обвинуваченого до залишення місця проживання та ухилення від суду.

Прокурор також зазначила, що характер висунутого обвинувачення пов`язаний із можливими контактами ОСОБА_6 з представниками іноземної держави, у зв`язку із чим він може використати такі зв`язки для переховування та уникнення кримінальної відповідальності.

Обґрунтовуючи ризик незаконного впливу на свідків, прокурор послалася на те, що судовий розгляд не завершено, свідки сторони обвинувачення судом безпосередньо не допитані, а тому обвинувачений, перебуваючи на волі, може здійснювати на них позапроцесуальний вплив з метою зміни, спотворення або відмови від раніше наданих показань.

Крім того, прокурор звернула увагу, що окремі свідки можуть перебувати за межами підконтрольної Україні території, що ускладнює забезпечення їхньої участі в судовому розгляді та, на її переконання, підвищує ризик незаконного впливу на них.

Посилаючись на ч. 6 ст. 176 КПК України, прокурор зазначила, що під час дії воєнного стану за наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, до особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою. З урахуванням наведеного прокурор просила продовжити ОСОБА_6 строк тримання під вартою без визначення застави.

У судовому засіданні прокурор підтримала клопотання та просила його задовольнити з наведених у ньому підстав. Наголосила, що передбачені пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики не втратили актуальності, судовий розгляд триває, а жоден із більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Захисник ОСОБА_7 проти задоволення клопотання заперечував. Зазначив, що прокурор фактично повторила обставини, які вже були предметом оцінки суду під час попередніх продовжень строку тримання під вартою, та не навела нових даних, які підтверджували б актуальність заявлених ризиків.

За твердженням захисника, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, сформульовані абстрактно і шаблонно, без наведення конкретних фактичних обставин. Прокурором не зазначено, від виконання яких саме процесуальних обов`язків має намір ухилятися ОСОБА_6 , яким чином він може залишити територію України або переховуватися від суду, а також не наведено конкретних відомостей про наявність у нього зв`язків чи можливостей для такого переховування.

Захисник також указав, що прокурором не названо конкретних свідків, на яких обвинувачений може впливати, не наведено характеру можливого впливу та не надано доказів вчинення ОСОБА_6 будь-яких дій, спрямованих на зміну показань чи перешкоджання судовому розгляду.

Сторона захисту звернула увагу, що ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, раніше не судимий, до затримання був офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання та на утриманні неповнолітнього сина. На думку захисника, зазначені обставини підтверджують наявність міцних соціальних зв`язків та свідчать про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із покладенням передбачених законом процесуальних обов`язків. У разі продовження строку тримання під вартою просив залишити обвинуваченому альтернативу у виді застави та зменшити її розмір.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав заперечення захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

У поданій суду письмовій заяві обвинувачений зазначив, що прокурором не доведено існування обставин, які виправдовують його подальше тримання під вартою, а наведені ризики ґрунтуються переважно на тяжкості обвинувачення та припущеннях.

ОСОБА_6 також указав, що визначений судом розмір застави - 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - є для нього непомірним. Послався на відсутність у нього достатніх доходів і майна, тривале перебування під вартою та неможливість особисто або за допомогою інших осіб внести заставу в розмірі 998 400 грн.

Крім того, обвинувачений зазначив, що прокурором не обґрунтовано необхідності визначення застави саме в максимальному розмірі, передбаченому для особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.

З огляду на це ОСОБА_6 просив відмовити у продовженні строку тримання під вартою, а у разі продовження цього запобіжного заходу - зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Позиція суду

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, письмові заперечення сторони захисту, заяву обвинуваченого та матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує строк його дії, який не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд повинен встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованого обвинувачення, існування хоча б одного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.

За змістом ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Підставою для продовження запобіжного заходу є не саме обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, а наявність конкретних обставин, які свідчать про те, що встановлені раніше ризики продовжують існувати та не можуть бути нейтралізовані застосуванням менш суворого запобіжного заходу.

Положеннями ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Тримання особи під вартою допускається лише на підставі вмотивованого рішення суду, за наявності передбачених законом підстав і з дотриманням принципу пропорційності.

У рішенні у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що подальше тримання особи під вартою може бути виправданим лише за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає право особи на свободу.

У рішеннях у справах «Ігнатов проти України», «Тодоров проти України» та «Осипенко проти України» ЄСПЛ наголошував, що зі спливом часу саме лише існування обґрунтованого обвинувачення та тяжкість можливого покарання перестають бути достатніми підставами для тримання особи під вартою. Суд повинен навести конкретні й достатні мотиви продовження такого запобіжного заходу та перевірити можливість застосування альтернативних заходів.

Отже, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою суд має оцінити не лише тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, а й стадію кримінального провадження, тривалість перебування особи під вартою, її вік, стан здоров`я, сімейний і майновий стан, наявність постійного місця проживання та роботи, попередню поведінку, міцність соціальних зв`язків, а також характер і ступінь актуальності кожного із заявлених прокурором ризиків.

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 42024110000000286 від 14.08.2024 щодо ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Обвинувачення ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні сформульоване в обвинувальному акті, який перебуває на розгляді суду. На цій стадії суд не вправі вирішувати питання про доведеність винуватості обвинуваченого, достовірність окремих доказів чи надавати остаточну оцінку висунутому обвинуваченню, оскільки такі питання можуть бути вирішені лише за результатами судового розгляду в нарадчій кімнаті.

Водночас наявні матеріали та зміст пред`явленого обвинувачення свідчать, що обвинувачення не є очевидно необґрунтованим, а тому допускає подальшу оцінку ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Попередньою ухвалою суду від 08.07.2026 встановлено існування ризиків, передбачених пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду та ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Завданням суду під час розгляду нового клопотання є перевірка того, чи продовжують існувати зазначені ризики, чи зменшилися вони настільки, що забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого можливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Щодо ризику переховування від суду

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні в умовах воєнного стану особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд ураховує, що тяжкість обвинувачення та суворість можливого покарання самі по собі не є достатніми для висновку про існування ризику переховування. Водночас очікування особою реального та тривалого покарання є обставиною, яка у сукупності з іншими даними може істотно підвищувати ймовірність ухилення від суду. Характер пред`явленого обвинувачення, його зв`язок із представниками іноземної держави, а також обставини, за яких, за версією сторони обвинувачення, вчинялося кримінальне правопорушення, свідчать про можливу наявність в обвинуваченого контактів, які можуть бути використані для залишення місця проживання, переховування або уникнення кримінальної відповідальності.

Разом із тим суд не покладає в основу свого рішення лише припущення прокурора про наявність у ОСОБА_6 зв`язків за межами України та не визнає такі посилання самостійним і вирішальним доказом ризику переховування.

Судом також ураховано дані про особу обвинуваченого: до затримання він був офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітнього сина. Ці обставини характеризують обвинуваченого позитивно та свідчать про наявність у нього соціальних зв`язків.

Однак за конкретних обставин цього кримінального провадження зазначені соціальні зв`язки не є настільки міцними та стримуючими, щоб самостійно усунути ймовірність ухилення обвинуваченого від суду. Зокрема, наявність неповнолітньої дитини та попереднього місця роботи не виключає можливості переховування з огляду на характер обвинувачення, тяжкість можливого покарання і стадію судового розгляду.

Після постановлення ухвали від 08.07.2026 обставин, які б істотно зменшили встановлений ризик переховування, суду не надано. Саме по собі подальше перебування обвинуваченого під вартою не свідчить про автоматичне припинення цього ризику, оскільки його належна процесуальна поведінка протягом такого періоду забезпечувалася застосуванням найсуворішого запобіжного заходу.

Отже, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків

Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, який не завершений. Свідки сторони обвинувачення судом безпосередньо не допитані. Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Таким чином, ризик незаконного впливу на свідків не припиняється після завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду, а може зберігатися до моменту безпосереднього отримання судом показань відповідних осіб.

Суд ураховує доводи сторони захисту про те, що прокурором не названо конкретних свідків, на яких обвинувачений намагався вплинути, та не надано відомостей про вчинення ним реальних дій, спрямованих на такий вплив.

Разом із тим для встановлення ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не вимагається доведення вже вчиненого впливу на свідка. Вчинення такого впливу свідчило б не про ризик, а про реалізацію відповідної небезпеки. Суд оцінює можливість такої поведінки в майбутньому з урахуванням характеру обвинувачення, змісту взаємовідносин обвинуваченого з іншими учасниками провадження та значення їхніх показань для судового розгляду.

Тому на цьому етапі судового розгляду ризик незаконного впливу на свідків, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, також не втратив своєї актуальності.

Щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу

Сторона захисту просила відмовити у продовженні строку тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов`язаний із позбавленням волі, зокрема домашній арешт із покладенням відповідних процесуальних обов`язків.

Суд ураховує, що ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою. Із плином часу обов`язок сторони обвинувачення навести достатні та конкретні підстави для подальшого позбавлення свободи посилюється, а суд повинен особливо ретельно перевіряти можливість застосування альтернативного запобіжного заходу.

Водночас відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Оскільки судом установлено подальше існування ризиків, передбачених пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, застосування домашнього арешту чи іншого більш м`якого запобіжного заходу не відповідатиме положенням ч. 6 ст. 176 КПК України та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Домашній арешт, навіть поєднаний із цілодобовою забороною залишати житло, носінням електронного засобу контролю та забороною спілкуватися зі свідками, не створює такого рівня контролю, який би у конкретних обставинах цього провадження унеможливив переховування або позапроцесуальний вплив із використанням засобів зв`язку, мережі Інтернет чи допомоги інших осіб.

Наявність у ОСОБА_6 постійного місця проживання, неповнолітньої дитини, попереднього місця роботи, відсутність судимостей і відомостей про незадовільний стан здоров`я врахована судом, однак у сукупності ці обставини не переважають встановлених ризиків і не дають підстав для висновку про достатність більш м`якого запобіжного заходу.

Отже, клопотання прокурора в частині продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованим.

Щодо визначення застави та її розміру

Прокурор у поданому клопотанні та під час судового послався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України та просив продовжити тримання обвинуваченого під вартою без визначення застави.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України під час постановлення ухвали про застосування тримання під вартою щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК України, суд має право не визначати розмір застави.

Зі змісту цієї норми вбачається, що невизначення застави є правом, а не безумовним обов`язком суду. Положення ч. 6 ст. 176 КПК України визначають вид запобіжного заходу, який застосовується за наявності відповідних ризиків, однак не встановлюють імперативної заборони визначити заставу як альтернативу триманню під вартою.

Ухвалою від 08.07.2026 ОСОБА_6 визначено заставу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн.

Обставин, які виникли після постановлення зазначеної ухвали та свідчили б про необхідність повного виключення альтернативи у виді застави, прокурором не наведено. Не встановлено також порушення ОСОБА_6 обов`язків, пов`язаних із заставою, оскільки застава ним не внесена та він продовжує перебувати під вартою.

За таких обставин сам характер висунутого обвинувачення, який уже був урахований судом під час попереднього визначення застави, не становить достатньої підстави для погіршення становища обвинуваченого шляхом позбавлення його раніше визначеної альтернативи триманню під вартою.

Водночас обвинувачений просив зменшити заставу до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, посилаючись на відсутність у нього майна та доходів, тривале перебування під вартою, неможливість сплатити визначену суму, а також на те, що прокурор не навів обставин, які обґрунтовують заставу понад загальну межу, встановлену п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

За змістом ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання покладених обов`язків та не може бути завідомо непомірним.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава визначається у межах від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд установить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання покладених обов`язків, вона може бути визначена у більшому розмірі.

Визначений ОСОБА_6 розмір застави становить 300 прожиткових мінімумів, тобто перебуває в межах, безпосередньо встановлених законом для осіб, обвинувачених у вчиненні особливо тяжкого злочину, та не перевищує максимальної загальної межі. Тому доведення виключного випадку для визначення застави понад встановлену законом межу у цьому провадженні не вимагається.

Вирішуючи питання про зменшення застави, суд ураховує тривалість перебування обвинуваченого під вартою, його сімейний і майновий стан, відсутність підтверджених відомостей про значні доходи або належне йому коштовне майно.

Разом із тим нездатність обвинуваченого особисто внести заставу не є безумовною підставою для її зменшення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена іншою фізичною або юридичною особою.

Розмір застави не повинен визначатися виключно з огляду на можливість її негайного внесення обвинуваченим. Він має бути таким, щоб перспектива її втрати становила достатній стримуючий чинник та забезпечувала виконання процесуальних обов`язків.

Застава у мінімальному розмірі 80 прожиткових мінімумів, запропонованому обвинуваченим, з огляду на характер і особливу тяжкість обвинувачення, суворість можливого покарання, зміст та ступінь установлених ризиків, не створюватиме достатньої гарантії його належної процесуальної поведінки.

Стороною захисту не надано нових належних і достатніх доказів такої істотної зміни майнового чи сімейного стану обвинуваченого або зменшення встановлених ризиків, яка б обґрунтовувала зниження визначеної застави з 300 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Водночас визначена сума не виходить за встановлені законом межі, відповідає характеру обвинувачення та ступеню ризиків і не є очевидно непропорційною меті запобіжного заходу.

Тому суд не знаходить підстав ані для невизначення застави, як просить прокурор, ані для зменшення її розміру до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, як просить обвинувачений.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ризики, передбачені пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на цей час продовжують існувати, а застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та не запобігатиме встановленим ризикам.

Разом із тим прокурором не доведено необхідності позбавлення обвинуваченого раніше визначеної альтернативи у виді застави. Тому клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню: строк тримання ОСОБА_6 під вартою необхідно продовжити на 60 днів зі збереженням застави у раніше визначеному розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн.

Керуючись ст. 176178, 182, 183, 194, 197, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Відкласти судове засідання у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, на 10 вересня 2026 року 10 годину 30 хвилин.

Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 02.11.2026 включно.

Визначити заставу для ОСОБА_6 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень), при внесенні якої ОСОБА_6 з-під варти звільнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою на наступний депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268119, банк отримувача ДКСУ, м.Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, рахунок отримувача: UA768201720355259001000018661.

Обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою. З моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Зобов`язати ОСОБА_6 з моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави виконувати наступні обов`язки:

?повідомляти суд про зміну свого місця проживання та (або) місця роботи;

?прибувати до суду за викликом;

?здати свій паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області (02152, м.Київ, вул.Березняківська, 4-А);

?не відлучатись із м.Біла Церква Київської області без дозволу суду;

?носити електронний засіб контролю.

У разі якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до суду без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки, чи відлучиться із міста Біла Церква Київської області без дозволу суду, застава звертається в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Застосування електронного засобу контролю покласти на групу слідчих у кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченому, що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на обвинуваченого при продовженні запобіжного заходу.

Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст ухвали проголошено 09.09.2026 о 08:30.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3