Ухвала суду № 139582217, 09.09.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3704/25

Номер провадження 1-кп/950/105/26

У Х В А Л А

"09" вересня 2026 р. Лебединський районний суд

Сумської області

В складі: головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин кримінальне провадження № 12025200590000338 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Литвяки, Лубенського р-ну Полтавської області, громадянина України, одруженого, освіта середня, солдата військової служби, призваного 29.07.2025 за мобілізацією, водія стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 6 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України

з участю прокурора ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3

встановив:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває кримінальне провадження № 12025200590000338 від 17 жовтня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України.

Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 17 жовтня 2025 року близько 01 год. 00 хв., перебуваючи за місцем тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту з військовослужбовцем ОСОБА_6 , діючи умисно, здійснив з автомата АК-74 калібру 5,45 мм не менше двадцяти п`яти пострілів у його бік. Унаслідок цього потерпілому, за версією сторони обвинувачення, заподіяно вогнепальні тілесні ушкодження, а смерть не настала з причин, що не залежали від волі ОСОБА_3 , у зв`язку з наданням потерпілому своєчасної медичної допомоги.

Ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 17 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому строк дії цього запобіжного заходу неодноразово продовжувався. Востаннє ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 23 липня 2026 року його продовжено до 20 вересня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

До закінчення визначеного строку прокурор звернувся з клопотанням про продовження ОСОБА_3 строку тримання під вартою ще на шістдесят діб, без визначення розміру застави. Прокурор послався на те, що судовий розгляд не завершено, а ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення не зникли і не зменшилися до рівня, який дозволяв би застосувати більш м`який запобіжний захід.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 клопотання підтримав та просив його задовольнити. Зазначив, що обвинувачений притягається до кримінальної відповідальності за особливо тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років; має зареєстроване місце проживання за межами Сумської області, а його звільнення створюватиме реальну можливість ухилитися від суду та впливати на учасників кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечив. Повідомив, що висунуте обвинувачення є необґрунтованим і надмірним, тому, на його думку, суд має перейти до судових дебатів.

Захисник ОСОБА_5 також заперечив проти клопотання. Зазначив, що обвинувачення є необґрунтованим, а тому підстав для подальшого тримання ОСОБА_3 під вартою немає.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання та матеріали, необхідні для вирішення питання про запобіжний захід, суд дійшов такого висновку.

Статтею 29 Конституції України встановлено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду та лише на підставах і в порядку, встановлених законом. За змістом пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному, кого заарештовано або затримано, гарантується судовий розгляд упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Отже, подальше тримання під вартою не може бути наслідком самого лише пред`явлення обвинувачення і потребує перевірки конкретних, актуальних та достатніх підстав.

Відповідно до частин першої та третьої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До закінчення двомісячного строку з дня застосування чи продовження тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності його подальшого застосування. За результатами такого розгляду суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує або змінює запобіжний захід чи продовжує його дію на строк, який не може перевищувати двох місяців.

За частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому за статтею 178 КПК України суд зобов`язаний оцінити в сукупності, зокрема, вагомість наявних відомостей про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість можливого покарання, соціальні зв`язки, наявність постійного місця проживання, репутацію та інші дані про особу.

Частина перша статті 183 КПК України визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід. Він застосовується лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти встановленим ризикам. З огляду на це суд перевірив не формальне існування попередньої ухвали, а актуальність наведених прокурором ризиків та можливість їх нейтралізації іншим запобіжним заходом.

Судом установлено, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні прийнято до судового розгляду, судовий розгляд по суті триває, а остаточного рішення щодо винуватості або невинуватості ОСОБА_3 не ухвалено. Сукупність відомостей, покладених в основу обвинувачення, зокрема відомості про подію, характер ушкоджень потерпілого, вилучену зброю та показання учасників події, на цій стадії утворює достатній зв`язок між обвинуваченим і кримінальним правопорушенням, що є предметом судового розгляду. Такий висновок не означає встановлення вини ОСОБА_3 та не суперечить закріпленій у статті 17 КПК України презумпції невинуватості.

Заперечення обвинуваченого та захисника про необґрунтованість і надмірність обвинувачення суд відхиляє як такі, що не належать до предмета вирішення цього клопотання. Під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу суд не вирішує наперед питання про доведеність вини, не надає остаточної оцінки належності, допустимості та достовірності кожного доказу і не визначає остаточну правову кваліфікацію діяння. Питання про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення в розумінні доведеності його винуватості суд вирішуватиме в нарадчій кімнаті під час постановлення вироку, після безпосереднього, всебічного та повного дослідження всіх доказів і оцінки їх у сукупності відповідно до статей 23, 94, 370 та 374 КПК України. Надання оцінки цьому питанню в ухвалі про продовження строку тримання під вартою фактично означало б передчасне вирішення справи по суті та суперечило б презумпції невинуватості. Тому незгода сторони захисту з обсягом і правовою оцінкою обвинувачення сама по собі не усуває встановлених процесуальних ризиків.

Суд також не приймає довід ОСОБА_3 про необхідність негайного переходу до судових дебатів. За змістом статей 363 та 364 КПК України перехід до судових дебатів відбувається після закінчення з`ясування обставин і перевірки їх доказами. Вирішення питання про завершення дослідження доказів належить до повноважень суду і не може бути зумовлене виключно волевиявленням одного учасника провадження. Крім того, обов`язок суду, передбачений статтею 331 КПК України, перевірити доцільність подальшого тримання під вартою до спливу чинного строку є самостійним процесуальним обов`язком і не залежить від того, коли сторони очікують переходу до дебатів. Отже, наведений довід не створює підстав для відмови в розгляді клопотання та не свідчить про відсутність ризиків.

Оцінюючи ризик переховування від суду, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, суд враховує не лише тяжкість обвинувачення. ОСОБА_3 обвинувачується у закінченому замаху на умисне вбивство із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї. У разі визнання винуватим йому може бути призначене суворе покарання у виді тривалого позбавлення волі. Усвідомлення можливих наслідків судового розгляду об`єктивно підвищує вірогідність ухилення від суду.

Разом з тим суд ураховує, що зареєстроване місце проживання обвинуваченого розташоване в Полтавській області, тоді як кримінальне провадження розглядається Лебединським районним судом Сумської області. Місце його тимчасового проживання у с. Михайлівка не є зареєстрованим та постійним місцем проживання. За таких обставин звільнення ОСОБА_3 з-під варти істотно ускладнить належний контроль за його місцеперебуванням і своєчасною явкою до суду. Наявність соціальних зв`язків та відсутність судимостей суд бере до уваги, однак у сукупності з тяжкістю обвинувачення, можливим покаранням і незавершеністю судового розгляду вони не усувають ризику переховування.

Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, також не втратив актуальності. Судовий розгляд не завершено. Відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, крім випадків, прямо передбачених цим Кодексом. Тому сам факт отримання окремих пояснень під час досудового розслідування не виключає необхідності захистити належне одержання показань судом. Обвинувачений ознайомлений із матеріалами провадження та має відомості про учасників події. У разі звільнення з-під варти він матиме фактичну можливість безпосередньо або через інших осіб контактувати з потерпілим і свідками, впливати на зміст їхніх показань або узгоджувати з ними позицію щодо обставин події.

Суд не встановлює, що ОСОБА_3 уже вчиняв дії, спрямовані на незаконний вплив. Водночас для висновку про існування процесуального ризику достатньо встановити реальну можливість такої поведінки, яка у цій справі випливає з незавершеності судового розгляду, характеру взаємин учасників події та обізнаності обвинуваченого з матеріалами провадження.

Щодо ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, прокурор послався на те, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем і після звільнення може вчинити кримінальні правопорушення, пов`язані із самовільним залишенням військової частини або дезертирством. Суд вважає ці міркування недостатніми для самостійного висновку про доведеність вказаного ризику. Сам по собі статус військовослужбовця, без конкретних відомостей про намір, підготовку або попередні порушення ним обов`язків військової служби, не доводить реальної ймовірності вчинення іншого кримінального правопорушення. Проте недоведеність цього ризику не перешкоджає продовженню тримання під вартою, оскільки доведеними залишаються ризики, передбачені пунктами 1 і 3 частини першої статті 177 КПК України.

Суд перевірив можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів. Особисте зобов`язання та особиста порука не забезпечать належного контролю за місцем перебування обвинуваченого та його контактами з іншими учасниками провадження. Застава за своєю правовою природою створює майновий стимул до виконання процесуальних обов`язків, однак не усуває ризику впливу на потерпілого і свідків. Домашній арешт, навіть із застосуванням електронного засобу контролю, обмежує пересування особи, але не виключає телефонного та електронного зв`язку, а також передання інформації через інших осіб. Крім того, захистом не надано даних про постійне належне житло обвинуваченого в межах місця судового розгляду, де могло б бути забезпечено ефективний контроль за виконанням ним процесуальних обов`язків.

Суд ураховує загальну тривалість перебування ОСОБА_3 під вартою з жовтня 2025 року. Плин часу потребує від суду особливо ретельної оцінки підстав обмеження свободи. Разом з тим судовий розгляд триває, наведені вище ризики є конкретними та актуальними, а потреба в їх нейтралізації не втратила зв`язку з метою належного здійснення правосуддя. Продовження строку на шістдесят діб не перевищує граничного строку, визначеного частиною третьою статті 331 КПК України, та є пропорційним установленим обставинам.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. ОСОБА_3 інкримінується закінчений замах на умисне вбивство із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї. Ураховуючи насильницький характер інкримінованого діяння, доведені ризики переховування від суду та незаконного впливу на учасників кримінального провадження, а також недостатність застави для їх усунення, суд не вбачає підстав для визначення її розміру.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 29 Конституції України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 17, 23, 94, 95, 177, 178, 183, 194, 331, 363, 364, 369, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд

ухвалив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задовольнити.

Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, строк тримання під вартою в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» на шістдесят діб, до 07 листопада 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Строк дії ухвали встановити до 07 листопада 2026 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику, а також направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів із дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Суддя: ОСОБА_7