Рішення № 139580866, 08.09.2026, Новоодеський районний суд Миколаївської області

08.09.2026

Справа № 482/422/26

Номер провадження 2/482/812/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 12.04.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачкою було укладено договір № 2261767, за умовами якого відповідачка отримала кредит в сумі 5000,00 грн., на умовах визначених цим договором, а відповідачка зобов`язалась повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором.

08.02.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № ККАУ-08022021, за яким товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на те, що всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала взятих на себе зобов`язань, у неї перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 16400,00 грн., з яких: 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 11400,00 грн. заборгованості за процентами, які позивач просив стягнути з відповідачки разом із сумою судових витрат, що складається із судового збору та витрат на правничу допомогу.

Відповідачкою подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вона просила застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Вказала, що позивачем не підтверджено факту видачі їй коштів та свідомо вказано не вірну її адресу, яка використовувалася позивачем для досудового врегулювання спору. Також, у зв`язку із поданням позивачем завідомо необґрунтованого позову, використання неактуальних витягів та нечитабельних документів, що змусило відповідачку витрачати зайвий час на підготовку захисту, просила суд стягнути з позивача штраф у дохід держави за зловживання процесуальними правами.

Крім того просила покласти судові витрати на позивача, а також відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із їх неспівмірністю із складністю справи та неякісністю надання таких послуг.

Також відповідачкою було подано до суду заяву про відшкодування витрат за втрату часу, компенсацію матеріальних витрат та зловживання процесуальними правами, у якій просила визнати дії представника позивача щодо подання нечитабельних документів, відсутності первинних банківських квитанцій та подання завідомо безпідставного позову поза межами строку давності зловживанням процесуальними правами та виявом неповаги до суду і відповідача військовослужбовця, а також просила про стягнення з позивача на її користь компенсації за втрату часу в розмірі, визначеному судом на підставі ч.4 ст. 139 ЦПК України за 27,5 годин витраченого часу; відшкодувати їй фактичні матеріальні витрати на папір та роздруківку документів у розмірі 400,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, але надала до суду письмову заяву, в якій просила про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, відзиву, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

12.04.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2261767 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в розмірі 5000,00 грн. (п. 1.3), строком на 30 днів (п. 1.4), із зниженою процентною ставкою 1,62%, та стандартною процентною ставкою 1,90% (п. 1.5 Договору), у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 1.5.2. Договору стандартна процентна ставка застосовується в межах строку надання кредиту, якщо споживач не виконав умови, зазначені в п. 1.5.1. договору для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку кредитування; та у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.

В п. 3.1. Договору сторони узгодили, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Зазначений договір, разом із графіком платежів та паспортом споживчого кредиту підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Факт укладання кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджено довідкою про ідентифікацію ОСОБА_1 , інформацією товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» про здійснення переказу на суму 5000,00 грн., на карту № НОМЕР_2 .

Відповідно до інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», у банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), емітовано карту № НОМЕР_4 , на яку 12.04.2020 року було зараховано 5000,00 грн.

08.02.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № ККАУ-08022021, за яким товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-24032021 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором № 2261767 (номер у реєстрі 2308).

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого первісним кредитором за період з 12.04.2020 року по 07.02.2021 року, заборгованість відповідачки перед позивачем дорівнює 16400,00 грн., з яких: 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 11400,00 грн. заборгованості за процентами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір № 2261767 про надання споживчого кредиту від 12.04.2020 року року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд зазначає, що із 12.03.2020 року на усій території України встановлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30.06.2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

З введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було додано пункт 19, яка набрала чинності 17 березня 2022 року, та визначила, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

14.05.2025 року Верховна Рада України прийняла закон № 4434-IX, що набрав чинності 04.09.2025 року, яким виключила пункт 19 із Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у зв`язку з чим строки позовної давності продовжили рахуватися з 04.09.2025 року.

Кредитний договір між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачкою був укладений 12.04.2020 року із строком кредиту 30 днів (п. 1.4. договору), та із наданням відповідачці у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, користуватися кредитом із сплатою за нього відсотків за стандартною процентною ставкою 1,90% (п.п. 1.5.2. та 3.1. договору), що в загальному становить 120 днів, тобто до 09.08.2020 року, звідки слід відраховувати позовну давність відповідно до ст. 257 ЦК України, яка була зупиненою на час карантину та військового стану, і продовжила рахуватися з 04.09.2025 року, а відтак такий строк закінчується 04.09.2028 року.

Відтак позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 пред`явлено в межах строку позовної давності.

На підставі зазначеного, керуючись принципом диспозитивності та враховуючи неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за договором, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідачки, згідно умов вказаного договору, заборгованості за тілом кредиту, оскільки доказів сплати такої заборгованості або спростування долучених позивачем розрахунків відповідачкою не надано.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, то суд не може погодитися із наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах, після закінчення вказаного строку кредитування, права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом у даній справі встановлено, що за умовами договору № 2261767 сторони визначили строк кредитування 30 днів (п. 1.4), із зниженою процентною ставкою 1,62% (п. 1.5.1), та кредитор надав можливість позичальнику у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, користуватися кредитом за стандартною процентною ставкою 1,90%, яка застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України (п. 1.5.2), тобто між сторонами узгоджений загальний період користування позикою, який становить 120 днів.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 розтлумачено термін «користування чужими коштами», який може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, до стягнення з відповідачки підлягають відсотки в розмірі 8455,00 грн., нараховані за 120 днів з 12.04.2020 року по 09.08.2020 року, при цьому згідно з розрахунком, за період з 12.04.2020 року по 11.05.2020 року такі нараховані за зниженою процентною ставкою та далі, з 12.05.2020 року по 09.08.2020 року за стандартною процентною ставкою, що відповідає узгодженим між сторонами умовам договору.

Нарахування відсотків за період з 12.05.2020 року по 09.08.2020 року проведено кредитором з врахуванням п. 3.1 та 1.5.2 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України і у такому випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відтак, вказані відсотки нараховано у відповідності до узгоджених умов кредитування, згідно з нормами ЦК України, та в термін до 23.02.2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану, що не порушує визначених законом обмежень.

При цьому судом враховано, що відповідачкою не надано доказів сплати такої заборгованості по відсотках, не спростовано долучених позивачем розрахунків та / або не надано контррозрахунку заборгованості по таких відсотках.

Щодо відшкодування витрат за втрату часу, компенсацію матеріальних витрат та зловживання процесуальним правами.

Частиною третьою ст. 133 ЦПК України визначено витрати, пов`язані з розглядом справи, якими є витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При цьому відповідачка просить стягнути з позивача 400,00 грн. фактичних матеріальних витрат на папір та роздруківку документів та компенсацію за втрату часу за 27,5 годин, при цьому посилаючись на ст.ст. 138, 139 ЦПК України.

Слід зазначити, що вказаними статтями та взагалі чинним Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено таких видів судових витрат, про стягнення яких просить відповідачка, у зв`язку з чим таке клопотання задоволенню не підлягає.

Факт видачі відповідачці кредитних коштів підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами, долученими до позову та інформацією акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». При цьому відповідачкою не доведено неправомірного заволодіння її рахунком іншими особами.

Щодо невірної адреси відповідачки, то такі твердження спростовано інформацією органу місцевого самоврядування про зареєстроване місце проживання відповідачки АДРЕСА_1 . Окрім того, судові повістки, які направлялися судом за вказаною адресою, відповідачкою отримувалися, про що свідчить її підпис на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення. Досудове врегулювання спору у даній категорії справ не є обов`язковим.

Що ж стосується інших тверджень відповідачки про зловживання процесуальними правами представником позивача, подання ним завідомо необґрунтованого позову та неналежних копій документів, то вони не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Апологет», акт № 537 наданих послуг від 13.02.2026 року та детальний опис наданих послуг від 13.02.2026 року, за якими вартість наданих адвокатським бюро послуг у даній справі складає 8000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають такі послуги як «усна консультація; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції; подання заяви до суду» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 16400,00 грн.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 4000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2184,23 грн. судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог (82,04%).

Керуючись ст. ст. 77-81, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус) заборгованість за договором № 2261767 про надання споживчого кредиту від 12.04.2020 року у сумі 13455,00 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят п`ять гривень) грн., з яких: 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 8455,00 грн. заборгованості за процентами.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус) 4000,00 (чотири тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус) 2184,23 (дві тисячі сто вісімдесят чотири гривні 23 копійки) гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя В.М. Кічула