Ухвала суду № 139578241, 02.09.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3457/26

Провадження №1-кп/307/212/26

УХВАЛА

про продовження строку тримання під вартою

02 вересня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

та його захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2026 року за № 12026071160000335 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця, солдата, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

27 серпня 2026 року до Тячівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 07 липня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071160000335 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

На підставі ухвали суду від 28 серпня 2026 року призначено підготовче засідання на 02 веречня 2026 року на 10 год. 15 хв.

Прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 01 вересня 2026 року, через канцелярію суду подав клопотання про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обгрунтування клопотання посилався на те, що у провадженні Тячівського районного суду перебуває на розгляді обвинувальний акт відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Слідчим суддею Тячівського районного суду 08.07.2026 обрано запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, із можливістю внесення застави в розмірі 64 180 грн., строком до 04.09.2026.

Так, ОСОБА_4 22.08.2024 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п. 82 Порядку наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).

Відтак, з моменту призову ОСОБА_4 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто з 22.08.2024 останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

23.08.2024, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №243, військовослужбовця ОСОБА_4 зараховано до складу вище вказаної військової частини, на посаду курсанта 3 навчальної механізованої роти 2 навчального механізованого батальйону.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, військовослужбовець ОСОБА_6 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог: статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов`язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов`язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Натомість, солдат ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке він скоїв за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, на особливий період, у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»,ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 24.08.2024, під час перевірки особового складу військової частини НОМЕР_1 , було виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_4 , який самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка була розташована в населеному пункті АДРЕСА_2 , та незаконно відсутній без поважних причин на військовій службі, з 24.08.2024, по моменту встановлення ОСОБА_4 працівниками Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, який проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення військової служби або місця несення служби військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

07.07.2026, ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке було погоджене процесуальним керівником прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 .

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження.

Пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України, передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, та те, що відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, ч.1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_4 , може: переховуватися від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання, також окрім цього географічне розташування Закарпатської області яка прямо межує з іншими державами, що полегшує підозрюваному перетин державного кордону поза пунктом пропуску та сам підозрюваний добре знає прилежні території до свого місця проживання, що дає ризик у здійсненні підозрюваним незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску, що ускладнить дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний має мотив та можливість внаслідок посади в Збройних Силах України, а також наявних у нього навичок та знань, вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині та свідків які у даному кримінальному проваджені є односельчанами підозрюваного, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій, переховуватися від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження.

Крім того, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.

Так, Указом Президента України оголошено військовий стан та на території України ведуться бойові дії, Закарпатська область межує із чотирма країнами (Республіка Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина), що дає підстави для незаконного перетину державного кордону України поза межами пункту пропуску.

Окрім іншого, просив звернути увагу на те, що ОСОБА_4 являється спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення ОСОБА_4 нового тотожного кримінального правопорушення, пов`язаного з ухиленням від проходження військової служби.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку підозрюваного у кримінальному провадженні.

Так, у органу досудового розслідування наявні достатні докази вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину, за вчинення якого йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

Отже, ОСОБА_4 перебуваючи на волі, може перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, і вище наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об`єктивно існують, тому тримання під вартою підозрюваного буде виправданим та необхідним.

Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого, тому наявна необхідність у запобіжному заході у вигляді тримання під вартою.

Прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в обгрунтування клопотання посилався на викладені в ньому обставини.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання та просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.

Дослідивши обставини клопотання, суд дійшов висновку про задоволення клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч. 1, 2 та 3 статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно з ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської областівід 08 липня 2026 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб та у разі внесення застави визначено обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованого злочину та бере до уваги ті обставини, що застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_4 , а тому, з врахуванням положень ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст. ст. 5, 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", слідчий суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів.

Вирішуючи питання про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 від 08 липня 2026 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні або зменшилися.

Також суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки судовий розгляд не розпочатий, докази не досліджені, свідки не допитані і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об`єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.

Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підстав для не визначення застави обвинуваченому ОСОБА_4 у данному кримінальному провадженні немає.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.

Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється.

Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов`язків, передбачених КПК України, суд враховує майновий та сімейний стан обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 обвинувачується, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченого, а тому суд дійшов висновку, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, беручи до уваги, що досудове слідство триває, не всі докази зібрані, тому виправданим є необхідність визначити обвинуваченому заставу у встановленому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі - 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560? (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не буде завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, у випадку застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, необхідно покласти на нього наступні обов`язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до Тячівського відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_4 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись ст. ст. 314, 371, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний на підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2026 року, на строк до шістдесяти днів, тобто по 29 жовтня 2026 року включно.

Визначити заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560? (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу застава.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це суд.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до Тячівського відділу ГУ ДМС України в Закарпатській області свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Вказані обов`язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 на строк не більше двох місяців.

У разі невиконання вище перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст.194 КПК України.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.

Копію ухвали вручити захиснику обвинуваченого, надіслати прокурору та направити Державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9» для вручення обвинуваченому та для виконання.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 07 вересня 2026 року, о 16 год.

Суддя ОСОБА_1