Рішення № 139577809, 07.09.2026, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа номер 145/584/25

Провадження номер 2/145/77/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І. І.

за участю: секретаря судових засідань Коржан Н.М.

представника позивача Сікорського В.О.

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", місцезнаходження: вул. Магістратська, буд. 2, м. Вінниця, ЄДРПОУ 00130694

до

ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення майнової шкоди, що завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

29.04.2025 до Тиврівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" до ОСОБА_1 та ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про стягнення страхового відшкодування та різниці матеріальної шкоди, що не покрита страховим відшкодуванням.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.08.2025 за клопотанням представника позивача здійснено заміну неналежного відповідача ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на належного - Моторне (транспортне) страхове бюро України.

27.07.2026 представником позивача Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" Сікорським Я.О. через підсистему "Електронний суд" подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 , яку прийнято судом до розгляду разом з первісним позовом ухвалою від 12.08.2026.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 02.09.2026 прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України та закрито провадження в цій частині позовних вимог.

З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 та відмову від позовних вимог до відповідача МТСБУ, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" 108575,28 грн майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 29.04.2022.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.07.2026, мотивовані тим, що 29 квітня 2022 року на автомобільній дорозі Т0216 поблизу с. Селище Гніванської ТГ Вінницького району сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: вантажного автомобіля КАМАЗ (державний номер НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 (працівника позивача) та автомобіля VOLVO (державний номер НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_1 (Відповідач).

Вказана ДТП сталася внаслідок порушення відповідачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України. Згідно з матеріалами справи, водій ОСОБА_1 не забезпечив безпечного керування автомобілем Volvo та допустив зіткнення з автомобілем КАМАЗ, що належить позивачу. В результаті зіткнення були заподіяні тілесні ушкодження водію ОСОБА_3 та пошкоджено майно позивача (вантажний автомобіль КАМАЗ). Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.12.2023 року по справі №145/1057/22 встановлено, що саме дії ОСОБА_1 стали причиною ДТП.

Внаслідок даної пригоди транспортний засіб позивача автомобіль КАМАЗ держ. № НОМЕР_2 отримав значні пошкодження. За результатами проведеної автотоварознавчої експертизи встановлено, що зазначений автомобіль відновленню не підлягає (фактично знищений), а вартість матеріального збитку, завданого його власнику (АТ «Вінницяобленерго»), дорівнює ринковій вартості транспортного засобу на момент ДТП. Згідно з висновком судового експерта №2996/24-21 від 25.12.2024 розмір матеріальної шкоди складає 208 053,82 грн (двісті вісім тисяч п`ятдесят три грн 82 коп.). Таким чином, позивач втратив майно зазначеної вартості.

За фактом даної ДТП органами досудового розслідування було відкрито кримінальне провадження №12022020080000053 від 29.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження). У рамках кримінального провадження водія ОСОБА_1 було повідомлено про підозру та надалі обвинувачено у вчиненні зазначеного злочину. Водій ОСОБА_3 був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні (оскільки отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості внаслідок ДТП).

29 грудня 2023 року Тиврівський районний суд Вінницької області ухвалою у справі №145/1057/22 звільнив обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з його примиренням із потерпілим ОСОБА_3 . Зазначеною ухвалою суду встановлено вину ОСОБА_1 у скоєнні ДТП від 29.04.2022 та фактичні обставини пригоди. Водночас питання відшкодування майнової шкоди, завданої АТ «Вінницяобленерго» (власнику пошкодженого КАМАЗу), ухвалою суду не вирішувалося, оскільки позивач не отримав належної компенсації за своє знищене майно в рамках кримінального провадження. На момент звільнення від відповідальності було констатовано лише те, що ОСОБА_1 «примирився з потерпілим та повністю відшкодував йому завдану шкоду», але під «потерпілим» у кримінальному провадженні мався на увазі ОСОБА_3 (фізична особа, що отримала травми). Матеріальна ж шкода юридичній особі (позивачу) залишилася не відшкодованою.

Після завершення кримінального провадження позивач звернувся до страхової компанії, відповідальної за виплату страхового відшкодування (а саме до страховика, з яким був укладений поліс ОСЦПВ, що покриває цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП), із заявою про виплату страхового відшкодування у сумі заподіяної шкоди. Позивач також дотримався процедури досудового врегулювання, передбаченої Законом України «Про ОСЦПВ», зокрема направив необхідні документи до страховика/МТСБУ від 07.02.2025 р. Станом на дату подання цього позову ані відповіді на вищевказану заяву ані належного відшкодування позивач не отримав. Таким чином, позивач змушений звернутися за судовим захистом своїх прав з метою отримання компенсації завданих збитків у судовому порядку.

Висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.06.2026 № 2397/25 21 установлено: ринкова вартість автомобіля КАМАЗ-53213, державний номер НОМЕР_2 , до ДТП 173 930,72 грн; ліквідаційна вартість транспортного засобу після ДТП 65 355,44 грн. Отже, доведений судовою експертизою розмір невідшкодованої майнової шкоди становить 108 575,28 грн (173 930,72 грн - 65355,44 грн). Саме цей висновок уперше встановив належними спеціальними знаннями обидва показники, необхідні для визначення шкоди внаслідок фізичного знищення транспортного засобу.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь невідшкодовану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 108 575,28 грн та судові витрати.

Рух справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 27.06.2025 дану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

11.07.2025 на адресу суду від представника відповідача ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" Мамедової І.Р. надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник просив відмовити у задоволенні позову "АТ "Вінницяобленерго" до ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", оскільки ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" була застрахована цивільно-правова відповідальність саме водія автомобіля "Камаз" ОСОБА_3 , який не є винуватцем ДТП.

1.07.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача Лисий О.В. просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача решти матеріальної шкоди в розмірі 78053,82 грн.

04.08.2025 на адресу суду від представника АТ "Вінницяобленерго" Сікорського Я.О. надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем разом з уточненою позовною заявою.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 05.08.2025 клопотання представника позивача Сікорського Я.О. про заміну первісного відповідача належним відповідачем задоволено. Замінено первісного відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" належним відповідачем - Моторним (транспортним) страховим бюро України. Прийнято до розгляду уточнену позовну заяву Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" до ОСОБА_1 та Моторного (транспортного) страхового бюро Українипро стягнення страхового відшкодування та різниці матеріальної шкоди, що не покрита страховим відшкодуванням.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області суду від 04.11.2025 за клопотанням представника відповідача Маслоїда О.Л. у даній справі призначено транспортно-товарознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено до отримання висновку експертизи.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 02.07.2026 провадження у справі поновлено.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 12.08.2026 задоволено клопотання представника позивача Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" Сікорського Ярослава Олександровича та поновлено Акціонерному товариству «Вінницяобленерго» процесуальний строк, установлений пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, на подання заяви про збільшення розміру позовної вимоги до відповідача-1 ОСОБА_1 . Прийнято заяву Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» про збільшення розміру позовної вимоги до відповідача-1 ОСОБА_1 до розгляду разом з первісним позовом.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 02.09.2026 прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України та закрито провадження в цій частині позовних вимог.

24.08.2026 представником відповідача ОСОБА_4 - Лисим О.В. через підсистему "Електронний суд" подано до суду відзив на позовну заяву, з урахуванням заяви позивача про збільшення збільшення позовних вимог, в якому він просить в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача АТ "Вінницяобленерго" матеріальної шкоди в розмірі 108575,28 грн. відмовити.

Відзив, зокрема, обґрунтовував тим, що 27.07.2026 представником позивача Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" Сікорським Я.О. через підсистему "Електронний суд" подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка обґрунтована тим, що висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.06.2026 № 2397/25 21 установлено розмір невідшкодованої майнової шкоди, який становить 108575,28 грн. 18.08.2026 позивачем подано клопотання про відмову від позову в частині позовних вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо стягнення страхового відшкодування.

Таким чином, на момент подання цього відзиву позивач фактично відмовляється від заявлених ним вимог до МТСБУ, водночас наполягаючи на стягненні з ОСОБА_1 108 575,28 грн майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП 29.04.2022 року. При цьому необхідно звернути увагу суду, що первісно у позовній заяві до ОСОБА_1 було заявлено вимогу про стягнення 7 053,82 грн майнової шкоди, тоді як у подальшій редакції прохальної частини позову позивач просить стягнути з ОСОБА_1 108575,28 грн. При цьому окремої заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалося, а зміни були внесені саме до прохальної частини позову. Таким чином, фактично заявлений до ОСОБА_1 розмір вимог збільшено з 78053,82 грн до 108575,28 грн, тобто на 30521,46 грн.

Водночас відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі з належними та допустимими доказами підтвердити розмір заявленої до стягнення шкоди та правові підстави для її стягнення саме з ОСОБА_1 .

Саме по собі викладення в подальшій редакції прохальної частини іншого розміру грошової вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести її розмір та підстави її стягнення.

Вважає заявлені до ОСОБА_1 вимоги необґрунтованими, оскільки при визначенні особи, на яку покладається обов`язок з відшкодування шкоди, необхідно застосовувати законодавство, чинне саме на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на 29.04.2022 року.

Вважає, що положення статті 1187 ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням спеціального правового регулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто загальне правило про відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки не виключає застосування спеціальних норм Закону № 1961-IV щодо визначення суб`єкта та порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідно до статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Отже, загальні положення ЦК України щодо відшкодування шкоди, у тому числі статей 1166, 1187 ЦК України, підлягають застосуванню з урахуванням спеціального правового регулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На момент ДТП 29.04.2022 року таким спеціальним законом був Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Саме положення цього Закону визначали порядок та суб`єкта відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП 29.04.2022 року застрахована не була.

За таких обставин підлягає застосуванню спеціальна норма підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, відповідно до якої МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, у встановленому цим Законом порядку відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У випадку, коли цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу не була застрахована, законодавством передбачено спеціальний механізм відшкодування шкоди через МТСБУ.

При цьому на момент ДТП 29.04.2022 року ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 130 000 грн.

Заявлена позивачем на даний час до стягнення з ОСОБА_1 сума 108575,28 грн є меншою за встановлений на момент ДТП ліміт відповідальності у розмірі 130 000 грн.

Отже, вся заявлена позивачем сума майнової шкоди знаходиться в межах встановленого на момент ДТП ліміту відповідальності, що має істотне значення для визначення належного суб`єкта її відшкодування.

Таким чином, законодавство, чинне на момент ДТП, прямо передбачало спеціальний механізм відшкодування шкоди, заподіяної транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність власника якого не була застрахована, шляхом здійснення МТСБУ регламентної виплати за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.

Саме з урахуванням цього підлягають оцінці подальші дії позивача його звернення до МТСБУ 07.02.2025 року, відсутність доказів відмови МТСБУ у здійсненні регламентної виплати, подальша відмова позивача від вимог до МТСБУ та збільшення заявленої до ОСОБА_1 суми з 78053,82 грн до 108575,28 грн.

Як зазначено у позовній заяві, 07.02.2025 року позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування саме до Моторного (транспортного) страхового бюро України, тобто до суб`єкта, на якого законодавством покладено обов`язок здійснення регламентної виплати у випадку заподіяння шкоди транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність власника якого не була застрахована.

При цьому представник позивача зазначає, що позивач дотримався процедури досудового врегулювання та 07.02.2025 року направив необхідні документи для отримання страхового відшкодування.

Водночас станом на день подання позовної заяви позивач не отримав відповіді МТСБУ за результатами розгляду зазначеної заяви. Отже, на момент звернення до суду позивач не мав рішення МТСБУ про відмову у здійсненні регламентної виплати, а тому відсутні докази того, що МТСБУ відмовило у виконанні покладеного на нього законом обов`язку. Сам факт відсутності відповіді МТСБУ станом на день подання позову не може ототожнюватися з відмовою у здійсненні регламентної виплати та, відповідно, не може бути підставою для висновку про виникнення у ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати всю заявлену позивачем суму шкоди. При цьому, як зазначено у відзиві ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» та підтверджується змістом самої заяви, заява від 07.02.2025 року була адресована саме МТСБУ, а не ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ». ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» у цих правовідносинах є страховиком потерпілої особи, а не страховиком цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 . Водночас первісно позивач визначив відповідачем у справі ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», однак у подальшому відповідача було змінено, і відповідачем визначено МТСБУ. Така зміна була обумовлена саме тим, що цивільно правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП 29.04.2022 року застрахована не була, а отже, питання щодо здійснення регламентної виплати підлягало вирішенню за спеціальним механізмом, передбаченим Законом № 1961-IV.

Таким чином, сам позивач у ході розгляду справи визначив МТСБУ суб`єктом, до якого має бути заявлена вимога про здійснення відповідної регламентної виплати. Проте 18.08.2026 року позивач подав клопотання про відмову від позовних вимог до МТСБУ щодо стягнення страхового відшкодування, не отримавши при цьому підтвердженої відмови МТСБУ у здійсненні регламентної виплати.

Одночасно після відмови від вимог до МТСБУ позивач продовжив вимагати стягнення шкоди безпосередньо з ОСОБА_1 , причому розмір заявлених до нього вимог було збільшено з 78 053,82 грн до 108 575,28 грн.

Отже, позивач фактично відмовився від вимог до того суб`єкта, якого сам визначив належним відповідачем у зв`язку з відсутністю договору страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 , та одночасно продовжує вимагати стягнення всієї заявленої суми шкоди безпосередньо з ОСОБА_1 .

За таких обставин відмова позивача від позовних вимог до МТСБУ не змінює встановленого законом порядку відшкодування шкоди та не створює правової підстави для покладення всієї заявленої суми на ОСОБА_1 . Сам факт відмови від вимог до МТСБУ не означає автоматичного переходу відповідного обов`язку до особи, яка спричинила ДТП.

При цьому позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що МТСБУ за результатами розгляду заяви від 07.02.2025 року прийняло рішення про відмову у здійсненні регламентної виплати, а також не доведено правових та фактичних підстав для такої відмови.

Навпаки, як уже зазначалося, станом на день подання позовної заяви позивач не отримав відповіді МТСБУ за результатами розгляду його заяви від 07.02.2025 року. Тому сам факт направлення такої заяви до МТСБУ не є доказом відмови у здійсненні регламентної виплати та не свідчить про наявність правових підстав для автоматичного покладення всієї суми шкоди на ОСОБА_1 .

Крім того, звернення позивача до МТСБУ із заявою відбулося лише 07.02.2025 року, тобто майже через три роки після ДТП, яка сталася 29.04.2022 року. Позивачем не наведено належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання з реалізацією права на отримання регламентної виплати та не надано доказів того, що у межах передбаченого законом строку ним було належним чином подано до МТСБУ заяву про страхове відшкодування.

Також позивачем не надано доказів поновлення МТСБУ пропущеного строку або визнання ним такого строку, якщо його пропуск мав правове значення для вирішення питання про здійснення регламентної виплати.

Водночас наслідки несвоєчасного звернення позивача до МТСБУ не можуть автоматично перекладатися на ОСОБА_1 , оскільки така обставина сама по собі не змінює встановленого законом суб`єкта та порядку відшкодування шкоди.

Більше того, відмова позивача від вимог до МТСБУ не може змінити встановлений законом порядок відшкодування шкоди та не створює правової підстави для покладення всієї заявленої суми на ОСОБА_1 . Сам факт відмови від позовних вимог до МТСБУ не означає автоматичного переходу відповідного обов`язку до особи, яка спричинила ДТП.

Окремо слід звернути увагу, що з 01.01.2025 року набрав чинності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX.

Водночас відповідно до абзацу шостого пункту 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3720-IX дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону № 1961-IV.

Оскільки ДТП у даній справі сталася 29.04.2022 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Саме положення Закону № 1961-IV визначали порядок та суб`єкта відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у тому числі у випадку, коли цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу не була застрахована.

Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Отже, на момент ДТП законодавством було передбачено спеціальний механізм відшкодування шкоди у разі відсутності страхування цивільно-правової відповідальності - шляхом здійснення МТСБУ регламентної виплати.

При цьому цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП 29.04.2022 року застрахована не була.

Отже, правовідносини сторін не можуть оцінюватися на підставі положень нового Закону № 3720-IX, який набрав чинності після виникнення спірних правовідносин.

Водночас сам факт звернення позивача до МТСБУ у 2025 році не змінює законодавства, яке підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли внаслідок ДТП 29.04.2022 року. Питання щодо суб`єкта, порядку та меж відшкодування шкоди має визначатися відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідного обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права та обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням.

Потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, а у визначених законом випадках у МТСБУ, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої шкоди перевищує розмір страхового відшкодування або якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди винуватець ДТП не звільняється від обов`язку її відшкодувати, однак цей обов`язок розподіляється між ним та страховиком, а у визначених законом випадках МТСБУ. Враховуючи такий розподіл обов`язку з відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, а тому висновок про існування у потерпілого абсолютного або альтернативного права самостійно обирати особу, до якої може бути пред`явлена вимога про відшкодування шкоди, є помилковим.

Зазначений правовий висновок має істотне значення для цієї справи, оскільки позивач не вправі на власний розсуд змінювати визначеного законом суб`єкта відшкодування шкоди шляхом відмови від вимог до МТСБУ та перекладати відповідний обов`язок у повному обсязі на ОСОБА_1 .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) звернула увагу на особливості розподілу відповідальності у справах про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП за наявності договору обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах страхової суми належним відповідачем є страховик.

При цьому принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування з урахуванням положень статті 1194 ЦК України.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Отже, відповідальність особи, яка завдала шкоди, не є безумовною у всьому обсязі заявлених потерпілим вимог. Вона може наставати лише у випадках та в обсязі, визначених законом, зокрема щодо різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Аналогічний правовий підхід Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14 316цс18), наголосивши на розмежуванні обов`язку страховика та особи, яка завдала шкоди, щодо її відшкодування.

При цьому на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц посилався і сам позивач у позовній заяві, обґрунтовуючи заявлені вимоги, у тому числі посилаючись на положення статті 1194 ЦК України.

Однак наведений позивачем правовий висновок не підтверджує можливості стягнення всієї заявленої суми безпосередньо з ОСОБА_1 . Навпаки, з нього вбачається необхідність визначення того суб`єкта, на якого законом покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди в межах відповідного страхового покриття, та лише за наявності передбачених законом підстав покладення на особу, яка завдала шкоди, обов`язку щодо відшкодування відповідної різниці.

У даній справі заявлена позивачем сума 108575,28 грн не перевищує ліміт відповідальності 130000 грн, встановлений на момент ДТП, а цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 взагалі не була застрахована. Тому посилання на статтю 1194 ЦК України не обґрунтовує стягнення всієї заявленої суми саме з ОСОБА_1 .

У постанові від 24 березня 2021 року у справі № 523/3212/19 (провадження № 61-12680св20) Верховний Суд зазначив, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Страховик, хоча безпосередньо і не завдав шкоди, є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом порядку.

Вказаний правовий висновок додатково підтверджує, що визначення належного суб`єкта відповідальності у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, залежить від наявності та характеру страхових правовідносин і не може визначатися виключно за волею потерпілого.

Водночас у даній справі позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для стягнення 108 575,28 грн саме з ОСОБА_1 .

Зокрема, позивачем не надано доказів того, що МТСБУ відмовило у здійсненні регламентної виплати за заявою від 07.02.2025 року, не доведено правових та фактичних підстав такої відмови, а також не доведено, що після такої відмови у позивача виникло право вимагати всю суму шкоди безпосередньо від ОСОБА_1 .

Окремо слід звернути увагу на зміну розміру заявлених до ОСОБА_1 вимог. Первісно позивач просив стягнути з нього 78 053,82 грн, тоді як на даний час просить стягнути вже 108 575,28 грн, тобто на 30 521,46 грн більше.

При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами не лише правові підстави покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо відшкодування всієї заявленої суми, але й належні підстави збільшення саме його відповідальності з 78 053,82 грн до 108 575,28 грн. Саме по собі зазначення у зміненій прохальній частині іншого розміру стягнення не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтується така вимога, а також правові підстави її пред`явлення саме до ОСОБА_1 . При цьому, як убачається з матеріалів справи, зміни позовної заяви по суті позивачем не подавалося, а було змінено лише прохальну частину, внаслідок чого розмір вимог до ОСОБА_1 фактично збільшено з 78 053,82 грн до 108 575,28 грн. Таким чином, позивач не надав належного обґрунтування того, з яких саме підстав заявлений до стягнення розмір шкоди змінився на 30 521,46 грн, та які саме докази підтверджують виникнення у ОСОБА_1 обов`язку відшкодувати додатково заявлену суму. Отже, позивач не може шляхом зміни лише прохальної частини позову, заміни відповідача, а в подальшому відмови від позовних вимог до МТСБУ створити для ОСОБА_1 обов`язок з відшкодування тієї шкоди, порядок компенсації якої законом віднесено до спеціального механізму регламентної виплати.

Відмова позивача від позовних вимог до МТСБУ є його процесуальним правом, однак така відмова не змінює встановленого законом порядку відшкодування шкоди та не створює для ОСОБА_1 нового обов`язку, якого до цього не існувало. Саме по собі бажання позивача після відмови від вимог до МТСБУ отримати всю заявлену суму від іншого відповідача не може замінити передбачений законом порядок відшкодування шкоди та не звільняє позивача від обов`язку довести правові підстави заявлених вимог.

За таких обставин позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 всієї заявленої суми 108 575,28 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення 108 575,28 грн майнової шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

26.08.2026 представником позивача Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" Сікорським Я.О. через підсистему "Електронний суд" подано до суду відповідь на відзив, в якому він просить позовну вимогу АТ «Вінницяобленерго» до ОСОБА_1 задовольнити повністю та стягнути 108575,28 грн майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП 29.04.2022. Судові витрати розподілити відповідно до статті 141 ЦПК України.

Відповідь на відзив обґрунтовував тим, що процесуальні заперечення відповідача щодо збільшення вимоги вже вирішені ухвалою суду від 12.08.2026 Відзив містить внутрішньо несумісні твердження. На початку представник відповідача сам зазначає, що 27.07.2026 позивач подав «заяву про збільшення розміру позовних вимог», наводить її зміст і посилається на ухвалу суду від 12.08.2026. Далі у відзиві стверджується, що «окремої заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалося». Це твердження спростовується матеріалами справи та безпосередньо ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 12.08.2026. Суд дослідив подану 27.07.2026 заяву, поновив процесуальний строк, прийняв її до розгляду та прямо зазначив: збільшення стосується лише розміру (кількісного показника) заявленої майнової вимоги до ОСОБА_1 ; предмет і підстави позову залишились незмінними. Отже, питання про допустимість такого процесуального збільшення не є невирішеним питанням, яке має повторно оцінюватися в межах відповіді на відзив. Відповідачу надано право заперечувати проти матеріально-правової обґрунтованості суми 108 575,28 грн, але сам факт належного прийняття судом заяви від 27.07.2026 та визначення актуального розміру вимоги вже зафіксовано процесуальним рішенням суду.

Сума 108575,28 грн є доведеним розміром тієї самої майнової шкоди, а не «новою» шкодою на 30 521,46 грн. Теза відзиву про те, що позивач має окремо довести виникнення «додаткових» 30 521,46 грн, виходить із неправильного розуміння попереднього розрахунку позову. Первісний розподіл вимог був сформований на підставі висновку експерта від 25.12.2024 № 2996/24-21, яким розмір матеріального збитку визначено виходячи з ринкової вартості транспортного засобу. Саме заперечення ОСОБА_1 проти цього висновку стали підставою для призначення судом нової експертизи. Судовий експерт у висновку від 24.06.2026 № 2397/25-21 уже на дату ДТП установив два необхідні показники: 173930,72 грн - ринкова вартість КАМАЗ до ДТП; 65355,44 грн ліквідаційна вартість його залишків після ДТП. Тому фактична втрата майнової вартості транспортного засобу становить: 173930,72 грн 65355,44 грн = 108575,28 грн. Пзивач не заявляє до стягнення 173930,72 грн і не намагається одночасно зберегти залишки транспортного засобу та отримати його повну вартість станом до ДТП. Навпаки, ліквідаційна вартість залишків у сумі 65355,44 грн повністю віднята. Це виключає подвійне відшкодування і відповідає компенсаційній природі деліктної відповідальності.

За частиною першою статті 1192 ЦК України особа, яка завдала шкоди майну, може бути зобов`язана відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Судова експертиза, призначена саме за клопотанням сторони відповідача, є тим доказом, який усунув попередню невизначеність щодо вартості залишків та дозволив визначити реальний розмір невідшкодованої шкоди.

Первинний обов`язок ОСОБА_1 виник із делікту 29.04.2022, а не з відмови позивача від вимог до МТСБУ

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює загальне правило: майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частина друга статті 1187 ЦК України визначає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, а пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України спеціально для взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки передбачає: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, матеріально-правовий обов`язок ОСОБА_1 як заподіювача шкоди виник у момент ДТП. Подання позову, залучення до справи страховика або МТСБУ, проведення експертизи чи подальша відмова від вимог до МТСБУ не створюють самого деліктного зобов`язання і не змінюють факту його виникнення.

Спеціальне законодавство про ОСЦПВ може розподілити тягар фактичної виплати між заподіювачем шкоди та страховиком/МТСБУ, але не перетворює незастрахованого заподіювача на особу, яка взагалі не відповідає за створену ним шкоду. Вирішальним є те, чи існує в конкретних правовідносинах обов`язок страховика або МТСБУ здійснити відповідну виплату.

На дату ДТП застосовувався Закон № 1961-IV, але регламентна виплата МТСБУ здійснювалася лише «на умовах, визначених цим Законом».

ДТП сталася 29.04.2022. Відповідно до частин першої - третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, не мають зворотної дії у часі (крім передбаченого законом винятку), а новий акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Тому страховий механізм у цій справі оцінюється за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV у редакції, чинній на 29.04.2022. Цей Закон утратив чинність з 01.01.2025, але саме його положення визначали умови виникнення права на регламентну виплату щодо ДТП 2022 року.

Підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV передбачав, що МТСБУ за рахунок фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду, завдану транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Водночас ця ж норма прямо встановлювала, що МТСБУ відшкодовує таку шкоду «на умовах, визначених цим Законом».

Однією з таких умов був підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961 IV: підставою для відмови у регламентній виплаті є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

Крім того, підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV передбачав право МТСБУ після виплати звернутися з регресним позовом до власника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Отже, законодавча модель МТСБУ була гарантійним механізмом захисту потерпілого, а не матеріально-правовим звільненням незастрахованого заподіювача шкоди від її економічного тягаря.

Твердження відзиву про «відсутність доказів відмови МТСБУ» прямо суперечить матеріалам справи.

На сторінках відзиву ОСОБА_1 неодноразово наголошується, що позивач нібито не довів відмову МТСБУ у регламентній виплаті. Це твердження фактично неправильне.

У матеріалах цієї цивільної справи наявний відзив МТСБУ, сформований у підсистемі «Електронний суд» 27.10.2025. У ньому МТСБУ прямо зазначило: 07.02.2025 позивач звернувся до МТСБУ із заявою про страхове відшкодування; листом № 3-01б/5822 від 03.03.2025 МТСБУ відмовило у здійсненні відшкодування; МТСБУ вважає застосовним підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, оскільки майнова заява подана поза однорічним строком; МТСБУ сформулювало висновок: «у МТСБУ не виникло відповідного обов`язку по здійсненню регламентної виплати Позивачу» та водночас вказало на наявність у позивача права вимоги щодо відшкодування шкоди в повному обсязі за рахунок заподіювача шкоди.

Копію листа МТСБУ № 3-01б/5822 від 03.03.2025 МТСБУ зазначило серед додатків до свого відзиву. Тобто доказ відмови був поданий до тієї ж справи самим органом, який прийняв відповідне рішення. Відзив ОСОБА_1 фактично ігнорує цю частину матеріалів справи.

Заява позивача від 18.08.2026 про відмову від вимог до МТСБУ не є підставою виникнення відповідальності ОСОБА_1 . Вона лише є процесуальним наслідком того, що спеціальний гарантійний суб`єкт ще 03.03.2025 відмовив у виплаті та у власній заяві по суті спору заперечив наявність у себе обов`язку її здійснювати.

Пропуск строку звернення до МТСБУ має оцінюватися окремо від деліктної відповідальності незастрахованого заподіювача.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV у редакції, чинній на 29.04.2022, встановлював як підставу для відмови у регламентній виплаті неподання заяви про відшкодування майнової шкоди впродовж одного року з моменту ДТП.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20, ЄДРСР № 102892553, роз`яснено, що право потерпілого на отримання відшкодування від страховика/МТСБУ не є безумовним та пов`язане з дотриманням установленого Законом порядку і строку. Водночас Велика Палата не визнала цей строк таким, що за будь-яких обставин припиняє саме цивільне право на відшкодування: якщо потерпілий доведе добросовісну поведінку, вжиття розумних заходів та пропуск строку з незалежних від нього причин, вимога до страховика може захищатися в суді в межах позовної давності.

Велика Палата у пунктах 117-118 цієї ж постанови окремо розмежувала припинення самого цивільного права та втрату можливості отримати відшкодування за рахунок конкретної особи: неможливість стягнення з одного з потенційних боржників не припиняє цивільного права на відшкодування і не виключає його захисту за рахунок іншого боржника, якщо такий боржник існує. Для цієї справи таким первинним деліктним боржником є незастрахований заподіювач шкоди, відповідальність якого випливає безпосередньо зі статей 1166, 1187, 1188 ЦК України.

Для цієї справи важливо, що АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» звернулося до МТСБУ 07.02.2025 щодо ДТП 29.04.2022, а МТСБУ листом № 3-01б/5822 від 03.03.2025 відмовило у виплаті. У відзиві від 27.10.2025 МТСБУ прямо послалося на підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, зазначило про відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення та сформулювало висновок, що відповідний обов`язок щодо регламентної виплати у нього не виник.

Аналогічний наслідок застосування підпункту 37.1.4 до вимоги безпосередньо до МТСБУ підтверджений постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12.05.2022 у справі № 623/290/21, провадження № 61 9224св21, ЄДРСР № 104373341. У тій справі транспортний засіб винуватця також не був забезпечений полісом ОСЦПВ; Верховний Суд, застосувавши підхід Великої Палати у справі № 147/66/17, відмовив у стягненні з МТСБУ майнової шкоди через пропуск річного строку за відсутності доведених незалежних причин такого пропуску.

Отже, саме по собі посилання відповідача на існування гарантійного механізму МТСБУ не доводить наявності у МТСБУ чинного обов`язку сплатити 108575,28 грн у конкретних правовідносинах. Матеріали цієї справи, навпаки, містять рішення МТСБУ про відмову та його процесуальну позицію про відсутність такого обов`язку.

Фактична регламентна виплата МТСБУ припиняє деліктне зобов`язання перед потерпілим; у цій справі такої виплати не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21, ЄДРСР № 101424481, прямо зазначено, що регламентна виплата, здійснена МТСБУ потерпілому, припинила деліктне зобов`язання між винуватцем ДТП та потерпілим. Цим же рішенням Велика Палата пов`язала підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 із підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV: після виплати за ДТП, спричинену незастрахованим транспортним засобом, МТСБУ має право регресу до власника або водія, який спричинив ДТП і не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, оскільки саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування.

Цей висновок показує правову послідовність спеціального механізму: первинне деліктне зобов`язання заподіювача гарантійна виплата МТСБУ за наявності передбачених Законом умов припинення деліктного зобов`язання перед потерпілим фактичним виконанням регрес МТСБУ до незастрахованого заподіювача у передбаченому законом випадку.

У справі № 145/584/25 жодної регламентної виплати АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» не здійснено. Тому відсутній той юридичний факт належного виконання, з яким Верховний Суд пов`язав припинення деліктного зобов`язання перед потерпілим. Саме існування в законі гарантійного механізму, який у конкретній справі не був реалізований і за яким МТСБУ формально відмовило у виплаті, не є виконанням зобов`язання та не компенсує позивачу завдану шкоду.

Практика про застрахованого винуватця не може механічно застосовуватися на користь ОСОБА_1 , який не застрахував свою відповідальність.

Відповідач посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, ЄДРСР № 75296543, а також на постанову Великої Палати від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 та інші рішення, сформовані у правовідносинах, де цивільно-правова відповідальність заподіювача була застрахована.

Зміст цієї лінії практики полягає, зокрема, у недопустимості покладення в межах страхової суми страхового тягаря на особу, яка уклала договір ОСЦПВ і набула страхового захисту, якщо відповідний обов`язок за договором і законом покладений на страховика. У справі № 147/66/17 Велика Палата в кінцевому результаті також не переклала на застрахованого заподіювача ту майнову шкоду, за якою потерпілий не реалізував страховий механізм належним чином.

Визначальна фактична передумова цієї практики щодо ОСОБА_1 відсутня: він не уклав договір ОСЦПВ і не набув договірного страхового захисту. МТСБУ не є його страховиком за договором; це спеціальний гарантійний суб`єкт, який здійснював виплати лише у випадках і на умовах Закону № 1961-IV, а після здійснення виплати закон прямо допускав регрес до незастрахованого власника/водія.

Стаття 1194 ЦК України також не змінює цього висновку. Її частина перша за буквальним змістом регулює обов`язок саме «особи, яка застрахувала свою відповідальність», доплатити різницю у разі недостатності страхової виплати. ОСОБА_1 такою особою не є. Тому статтю 1194 ЦК України не можна застосувати як норму, що створює для незастрахованого заподіювача імунітет від загального деліктного обов`язку за статтями 1166, 1187, 1188 ЦК України.

Постанова КЦС ВС від 12.11.2025 у справі № 285/3662/23 не вирішувала наслідків відмови МТСБУ за підпунктом 37.1.4 щодо майнової шкоди

Позивач враховує новішу судову практику. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12.11.2025 у справі № 285/3662/23, провадження № 61-15903св24, ЄДРСР № 131852924, зазначено, що у відповідних правовідносинах належним відповідачем щодо вимог, які підлягають задоволенню за рахунок регламентних виплат, є МТСБУ. Позивач не заперечує цей загальний висновок.

Однак справа № 285/3662/23 стосувалася іншої сукупності обставин, зокрема шкоди здоров`ю та ДТП за участю транспортного засобу з іноземною реєстрацією. Верховний Суд у ній не вирішував питання, хто несе невідшкодовану майнову шкоду у ситуації, коли потерпілий звернувся до МТСБУ поза річним строком, МТСБУ застосувало підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, формально відмовило у регламентній виплаті та виплата фактично не відбулася.

Постанова КЦС ВС від 12.05.2022 у справі № 623/290/21, навпаки, підтверджує, що при незастрахованому транспортному засобі сам факт належності випадку до сфери статті 41 Закону № 1961-IV не означає безумовного обов`язку МТСБУ здійснити виплату після пропуску річного строку без доведених незалежних причин. Тому суму 108 575,28 грн не можна вважати такою, що «підлягає» виплаті МТСБУ лише через те, що вона не перевищує страхову суму, і одночасно ігнорувати рішення самого МТСБУ про відмову, підставу цієї відмови та відсутність фактичного виконання.

За цих конкретних обставин застосуванню підлягає системна конструкція ЦК України та Закону № 1961-IV: деліктний обов`язок виник у ОСОБА_1 у момент заподіяння шкоди; МТСБУ могло припинити цей обов`язок перед потерпілим фактичною регламентною виплатою за наявності законних умов; такої виплати не було, а МТСБУ від неї відмовило. Постанова у справі № 285/3662/23 не містить висновку, що за такої сукупності фактів незастрахований заподіювач звільняється від відповідальності, а потерпілий остаточно залишається без відшкодування.

Участь у справі ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та МТСБУ не свідчить про зміну фактичної підстави деліктної вимоги.

Процесуальна історія справи пояснюється послідовним уточненням механізму відшкодування на підставі доказів, отриманих у ході розгляду. Поліс ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» № 208146618, наявний у матеріалах, стосувався автомобіля КАМАЗ НОМЕР_2 , який належить позивачу, а не цивільної відповідальності ОСОБА_1 . Після з`ясування цієї обставини ухвалою від 05.08.2025 первісного відповідача було замінено на МТСБУ. Надалі МТСБУ повідомило про відмову у регламентній виплаті та відсутність у нього обов`язку, а призначена судом експертиза встановила остаточний доказовий розрахунок шкоди. При цьому незмінними впродовж усього розгляду залишалися сама ДТП 29.04.2022, пошкоджений КАМАЗ, особа заподіювача шкоди та вимога про грошове відшкодування наслідків цієї ДТП. Саме це суд уже врахував в ухвалі від 12.08.2026, визнавши, що предмет і підстави вимоги до ОСОБА_1 не змінилися.

Ухвала у кримінальній справі не підтверджує відшкодування майнової шкоди АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО»

В ухвалі Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.12.2023 у справі № 145/1057/22 зазначено, що ОСОБА_1 примирився з потерпілим та повністю відшкодував «йому» завдану шкоду. Зі змісту ухвали однозначно випливає, що потерпілим у кримінальному провадженні був ОСОБА_3 водій КАМАЗ, який отримав тілесні ушкодження. АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» у цій частині потерпілим фізичною особою не було; навпаки, ухвалою окремо вирішено питання про повернення підприємству належного йому пошкодженого КАМАЗ.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, є обов`язковою для цивільного суду лише в питанні, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони цією особою. Вона не є доказом сплати АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» майнової шкоди за пошкоджений автомобіль. Такої сплати матеріали справи не містять.

Позивач виконав обов`язок доказування позовної вимоги.

Посилання відповідача на статті 76, 77, 81 ЦПК України не спростовує позову, оскільки кожна юридично значуща ланка вимоги підтверджена матеріалами справи: факт ДТП та дії ОСОБА_1 ухвалою від 29.12.2023 у справі № 145/1057/22 та матеріалами кримінального провадження, у тому числі висновком автотехнічної експертизи; відсутність порушень ПДР у діях водія КАМАЗ, причинно пов`язаних із ДТП, висновком автотехнічної експертизи, відтвореним у зазначеній ухвалі; право власності АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» на КАМАЗ НОМЕР_2 реєстраційними документами у справі; відсутність ОСЦПВ відповідальності ОСОБА_1 матеріалами справи та фактичним визнанням цієї обставини самим відповідачем; відмова МТСБУ і відсутність фактичної регламентної виплати відзивом МТСБУ від 27.10.2025 та посиланням МТСБУ на лист № 3-01б/5822 від 03.03.2025, поданий ним як додаток; розмір невідшкодованої майнової шкоди висновком судового експерта від 24.06.2026 № 2397/25-21 та арифметичним розрахунком 173 930,72 грн 65 355,44 грн = 108 575,28 грн.

Відповідач не надав доказів, які б спростовували висновок судової експертизи, підтверджували відшкодування позивачу 108 575,28 грн або доводили наявність у МТСБУ чинного обов`язку здійснити цю виплату всупереч його власній відмові та процесуальній позиції.

Узагальнений висновок позивача щодо доводів відзиву.

Після дослідження всіх доказів правова конструкція спору є послідовною:

ДТП 29.04.2022 спричинила майнову шкоду АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО»; дії ОСОБА_1 перебували у причинному зв`язку з наслідками ДТП, тоді як причинно пов`язаних порушень з боку водія КАМАЗ експертизою не встановлено.

ОСОБА_1 не забезпечив страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Тому він не набув того страхового захисту, на якому ґрунтується практика щодо розмежування відповідальності між застрахованим винуватцем і його страховиком.

Закон № 1961-IV передбачав гарантійний механізм МТСБУ лише на встановлених ним умовах. За заявою від 07.02.2025 МТСБУ 03.03.2025 відмовило у регламентній виплаті за підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону та в суді заявило, що відповідний обов`язок у нього не виник.

Постанова КЦС ВС від 12.05.2022 у справі № 623/290/21 підтверджує застосовність цієї підстави відмови у відносинах із МТСБУ і щодо ДТП, спричиненої незастрахованим транспортним засобом, якщо річний строк пропущено без доведених незалежних причин.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 пов`язує припинення деліктного зобов`язання перед потерпілим саме з фактичною регламентною виплатою МТСБУ. У цій справі такої виплати не було.

Судова експертиза від 24.06.2026 № 2397/25-21, призначена за клопотанням сторони відповідача, визначила належний розмір тієї самої невідшкодованої майнової шкоди 108575,28 грн. Ухвалою від 12.08.2026 суд уже прийняв цей розмір як кількісний показник незмінної за предметом і підставами вимоги.

Жодна особа не відшкодувала АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО» 108575,28 грн. Отже, деліктне зобов`язання перед позивачем фактичним виконанням не припинене, а доведена шкода залишається невідшкодованою.

Таким чином, відзив поєднує дві взаємовиключні тези: визнає пропуск позивачем спеціального строку звернення до МТСБУ, але водночас пропонує вважати МТСБУ єдиним належним боржником, незважаючи на його формальну відмову та відсутність регламентної виплати. Така конструкція фактично залишала б доведену шкоду без суб`єкта, який зобов`язаний її відшкодувати, і водночас надавала б незастрахованому заподіювачу ширший захист, ніж випливає із системи статей 1166, 1187, 1188 ЦК України та статей 37, 38, 41 Закону № 1961-IV.

В судовому засіданні представник позивача Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" Сікорський Я.О. позовну заяву підтримав, просив її задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовної заяви, просив відмовити в її задоволенні.

Фактичні обставини, встановлені судом на підставі досліджених доказів.

Відповідно до ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.12.2023 у справі № 145/1057/22 29 квітня 2022 року на автомобільній дорозі Т0216 поблизу с. Селище Гніванської ТГ Вінницького району сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: вантажного автомобіля КАМАЗ (державний номер НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 (працівника АТ "Вінницяобленерго"), та автомобіля VOLVO (державний номер НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_1 . Вказана ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 вимог правил дорожнього руху України, що перебувають у причинному зв`язку з наслідками даної ДТП (а.с. 14-16).

Згідно свідоцтва про реєстрацію ВІН № НОМЕР_4 від 14.01.2005 власником автомобіля "Камаз" НОМЕР_2 є ВАТ АК "Вінницяобленерго" (а.с. 11).

Згідно полісу № 208146618 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів транспотрний засіб КАМАЗ, д.н.з НОМЕР_2 застрахований в ПРАТ "Страхова Компанія "Арсенал Страхування" (а.с.12).

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність автомобіля Volvo ОСОБА_1 не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що визнається сторонами.

Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження № 2996/24-21 від 25.12.2024 вартість матеріального збитку, завданого власнику в результаті пошкодження автомомбіля КАМАЗ-53213 р.н. НОМЕР_2 під час ДТП, складає на 04.12.2004 208053,82 грн (а.с. 17-32).

07.02.2025 представник АТ "Вінницяобленерго" Сікорський Я.О. звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату страхового відшкодування у сумі заподіяної шкоди (а.с.13).

03.03.2025 Моторне (транспортне) страхове бюро України листом № 3-016/5822 повідомило АТ "Вінницяобленерго" про відмову у відшкодуванні шкоди, заподіяної під час ДТП, яка мала місце 29.04.2022 за участі транспортного засобу марки КАМАЗ з днз НОМЕР_2 у звязку із пропуском визначеного пп. 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" однорічного строку на тподання заяви про відшкодування заподіяної шкоди.

Висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.06.2026 № 2397/25-21 установлено: ринкова вартість автомобіля КАМАЗ-53213, державний номер НОМЕР_2 , до ДТП 173 930,72 грн; ліквідаційна вартість транспортного засобу після ДТП 65 355,44 грн (а.с. 204-214).

Заслухавши представників сторін, дослідивши заяви по суті справи та наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 11.12.2019 у справі №320/4938/17 наголосив, що преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

У даній цивільній справі на підставі досліджених доказів встановлено, що 29 квітня 2022 року на автомобільній дорозі Т0216 поблизу с. Селище Гніванської ТГ Вінницького району сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: належного позивачу вантажного автомобіля КАМАЗ (державний номер НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 та належного відповідачу автомобіля VOLVO (державний номер НОМЕР_3 ) під керуванням відповідача ОСОБА_1 . Винуватцем даної ДТП є відповідач ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого на момент ДТП застрахована не була. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.06.2026 № 2397/25-21 установлено, що ринкова вартість автомобіля КАМАЗ-53213, державний номер НОМЕР_2 , до ДТП 173930,72 грн; ліквідаційна вартість транспортного засобуКАМАЗ-53213, державний номер НОМЕР_2 після ДТП 65 355,44 грн.

Позивач вважає, що завдана йому майнова шкода внаслідок ДТП у виді різниці вартості належного йому автомобіля до ДТП та ліквідаційної вартості автомобіля після ДТП у розмірі 108575,28 грн підлягає стягненню з відповідача як винуватця ДТП.

Сторона відповідача вважає, що вказану шкоду має відшкодовувати МТСБУ, оскільки вона перебуває в межах ліміту регламентної виплати.

Розвязуючи даний спір суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема, транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з положеннями статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відповідно до пп. 22.1., 22.2. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV у редакції, чинній на дату ДТП 29.04.2022, (далі Закон № 1961-IV) у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Згідно ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про відшкодування майнової шкоди впродовж одного року з моменту ДТП.

Відповідно до пп. 38.2.1. п. 38.2. ст. 38 Закону № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 звернула увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

У пунктах 117, 118 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності. Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Відповідач у своїх запереченнях посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, постанову Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 523/3212/19, а також на постанову Великої Палати від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 та інші рішення, сформовані у правовідносинах, де цивільно-правова відповідальність заподіювача була застрахована.

Водночас, у межах даної цивільної справи судом установлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , який є винуватцем ДТП, внаслідок якого заподіяна шкода майну позивача, застрахована не була. Позивач звернувся до МТСБУ із пропуском визначеного законом однорічного строку на подання заяви про відшкодування майнової шкоди, внаслідок чого йому було відмовлено у здійсненні відповідних виплат.

Водночас, суд переконаний, що пропуск строку звернення до МТСБУ, не позбавляє позивача, якому завдано майнової шкоди внаслідок ДТП, безпосередньо звернутись із позовом до заподіювача шкоди - винуватця ДТП, відповідальність якого застрахована не була.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 3120,81 грн, що підтверджено платіжною інструкцією № 3497490 від 28.04.2025 (а.с.6). Вказана сума судового збору сплачена із розрахунку ціни позову 208053,82 грн.

Водночас, суд враховує, що позивачем здійснено відмову від позову в частині позовних вимог та підтримано позовні вимоги на суму 108575,28 грн, що складає 52,19% від первісних позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 52,19% сплаченого ним судового збору у розмірі 1628,75 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі понесені відповідачем витрати на проведення експертизи відшкодуванню не підлягають.

Доказів на понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 141, 142, 263-265, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, що завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовільнити повністю..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Вінницяобленерго майнову шкоду, що завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 108 575 (сто вісім тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 28 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Вінницяобленерго понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) гривень 75 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення суду буде подано протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Акціонерне товариство «Вінницяобленерго», місцезнаходження: вул. Магістратська, буд. 2, м. Вінниця Вінницької області, код ЄДРПОУ 00130694,

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя Патраманський І. І.