Рішення № 139577394, 03.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/50258/25

Провадження № 2/761/6379/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Сідого В.Ю.,

від позивача: представник Деркаченко С.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності за правом набувальної давності,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Саадулаєва А.І.

Предметом позову (з урахуванням уточненої позовної заяви) є:

1.Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири за правом набувальної давності за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 лютого 1987 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (після укладення шлюбу - ОСОБА_2 ) було укладено шлюб. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 від 21.02.1996, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (теперішнє прізвище та по батькові - ОСОБА_3 ) в рівних частках кожному в розмірі частин квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка була рідною тіткою ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_4 його частину квартири прийняла дружина - ОСОБА_2 .

Весь час, а саме з 02 липня 1987 року, позивач належним чином утримує квартиру, проводила та проводить ремонт, сплачувала та сплачує комунальні послуги за користування прибудинковою територією, за тепло, водопостачання та електроенергію, тобто відкрито та безперервно користується квартирою більше 38 років. При цьому, позивач з моменту смерті ОСОБА_8 (з ІНФОРМАЦІЯ_1) і до поточного часу добросовісно володіє майном ОСОБА_6 , тобто продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом тридцяти восьми років, що дає їй право на набуття права власності на це майно, а саме на частину квартири, яка належала ОСОБА_6 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим звернулась з даним позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2025 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження.

02.02.2026 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з тексту позовної зави вбачається, що ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після померлої тітки ОСОБА_6 . Фактичне прийняття спадщини до 2004 року (за ЦК УРСР 1963 р.) визнавалося, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння майном, або подав заяву нотаріусу. Отже, позивач, достеменно знала чиїм майном володіє з 23.07.1996. Таким чином, на думку представника відповідача, у даному випадку поняття «набувальної давності» не може бути застосоване.

06.04.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.04.2026 клопотання представника позивача - задоволено. Залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, про визнання права власності за правом набувальної давності, у якості співвідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

28.04.2026 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, у зв`язку із залученням у якості співвідповідача ОСОБА_3 .

08.05.2026 від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на підстави, викладені у письмових поясненнях.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою від 03.09.2026 до матеріалів справи долучено копію нотаріально завіреної заяви співвідповідача ОСОБА_3 від 26.08.2026, про те, що він не претендує на частку спірної квартири та просить суд задовольнити позовні вимоги його матері - ОСОБА_2 .

В судовому засіданні, яке відбулось 03.09.2026, представник позивача - адвокат Деркаченко С.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

В судове засідання, яке відбулось 03.09.2026, представник відповідача не з`явилась, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Проте, в додаткових письмових поясненнях просила проводити розгляд справи за її відсутності.

В судове засідання, яке відбулось 03.09.2026, співвідповідач ОСОБА_3 не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. Проте, в копії нотаріально завіреної заяви від 26.08.2026, просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, заслухавши представника позивача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 лютого 1987 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 (після укладення шлюбу - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 21.02.1996, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (теперішнє прізвище та по батькові - ОСОБА_3 , відтак далі по тексту - ОСОБА_3 ) в рівних частках кожному в розмірі частин квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 23.07.1996.

ОСОБА_6 була рідною тіткою ОСОБА_4 , відтак після смерті ОСОБА_6 , її племінник ОСОБА_4 не прийняв спадщину та спадкова справа взагалі не відкривалась.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 14.08.2003. Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно його тітки ОСОБА_6 в розмірі частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

03.03.2005 після смерті ОСОБА_4 його частину квартири прийняла дружина - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, видане Державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Мітрохіною В.Є. (номер спадкової справи №37/05р). Відповідно до вказаного свідоцтва, ОСОБА_2 прийняла у спадок частину квартири, яка належала померлому ОСОБА_4 .

На думку позивача, оскільки вона ( ОСОБА_2 ) проживає в квартирі з 02.07.1987 по сьогоднішній день, відтак є такою, що фактично прийняла спадщину ОСОБА_6 , та відповідно, станом на сьогодні у власності ОСОБА_2 перебуває 2/4 частини квартири в АДРЕСА_1 , а частина квартири перебуває у власності її сина - ОСОБА_3 , інша ж частина квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 - не оформлена.

Позивач зазначає, що одним із власників була ОСОБА_6 , яка володіла частини квартири.

При цьому, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була тіткою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та який вважається таким, що фактично прийняв спадщину ОСОБА_6 , оскільки проживав на той час в квартирі з ОСОБА_6 та своєю дружиною ОСОБА_2 .

Після смерті своєї тітки, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не подав заяву про відкриття спадщини на частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_6 .

І, в свою чергу, ОСОБА_2 після смерті чоловіка оформила тільки частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала чоловікові, однак в порядку спадкування не змогла оформити право власності на частину спірної квартири, що належала ОСОБА_6 . Отже, інша частина квартири залишилась не оформлена.

Як зауважує позивач, вона з 02 липня 1987 року зареєстрована та проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , по сьогоднішній день, тобто протягом 38 років.

Весь час, а саме з 02 липня 1987 року, вона належним чином утримує квартиру, проводила та проводить ремонт, сплачувала та сплачує комунальні послуги за користування прибудинковою територією, за тепло, водопостачання та електроенергію, тобто відкрито та безперервно користується квартирою більше 38 років.

Отже, на думку позивача, безперервність володіння нею спірною квартирою полягає в тому, що з липня 1987 року по даний час (листопад 2025 року), володіння даною квартирою не переривалось протягом всього строку набувальної давності, оскільки вона була зареєстрована за цією адресою та проживає в ній по теперішній час.

При цьому, вона з моменту смерті ОСОБА_8 (з ІНФОРМАЦІЯ_1) і до поточного часу добросовісно володіє майном ОСОБА_6 , тобто продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом тридцяти восьми років, що дає їй право на набуття права власності на це майно, а саме на частину квартири, яка належала ОСОБА_6 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, в матеріалах справи наявна копія нотаріально завіреної заяви співвідповідача ОСОБА_3 від 26.08.2026, про те, що він не претендує на частку спірної квартири та просить суд задовольнити позовні вимоги його матері - ОСОБА_2 .

Як встановлено із письмових пояснень відповідача, необхідною умовою визнання права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння чужим майном, у процесі якого володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє річчю, власником якої є інша особа.

Як зазначає представник відповідача, з тексту позовної зави вбачається, що ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після померлої тітки ОСОБА_6 .

Фактичне прийняття спадщини до 2004 року (за ЦК УРСР 1963 р.) визнавалося, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння майном (наприклад, користувався ним, сплачував податки, комунальні платежі, вживав заходів щодо збереження) або подав заяву нотаріусу.

Отже, позивач, достеменно знала чиїм майном володіє з 23.07.1996.

Таким чином, на думку представника відповідача, у даному випадку поняття «набувальної давності» не може бути застосоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. ст. 21, 24 Конституції України).

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 317, 319 ЦК України).

Згідно ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

В частині 1 ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно на підставах, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 344 ЦК України набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням вимог, встановлених законом.

Частинами 1, 4 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10-ти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність),- якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час протягом якого цим майном володіла особа, чим спадкоємцем вона є.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За змістом ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Окремо слід зазначити, що згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу УРСР 1963 року та пункту 5 прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України 2003 року дії, що свідчать про прийняття спадщини визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

Про це також зазначено в п.1 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» Пленуму Верховного Суду України, а саме: «У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року».

Таким чином, оскільки спадкова справа не відкривалась та відповідно інших спадкоємців не було, ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 тітки ОСОБА_6 .

Крім цього, у пункті 6 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю (безтитульність володіння).

Разом з цим, згідно із роз`ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.

Отже, згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

З огляду на викладене, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивач достеменно знала чиїм майном володіє ще з 23.07.1996, суд дійшов висновку, що у правовідносинах, які склались між сторонами відносно спірного нерухомого майна, відсутня обставина добросовісності заволодіння чужим майном, що є обов`язковою складовою для набуття права власності за набувальною давністю.

Отже, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву слід залишити без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності за правом набувальної давності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення складений 07.09.2026.

Суддя: