Рішення № 139571903, 07.09.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1064/26

Провадження № 2/466/2737/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Якубів І. О.

з участю: представника позивача Медведського П. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

у с т а н о в и в:

15 квітня 2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова за підсудністю з Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, в якій позивач просить стягнути з боржника яким є: ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором № 4000508 від 20.12.2021 у розмірі 64500,00 грн.; стягнути з боржника яким є: ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.; стягнути з боржника яким є: ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

Обґрунтування позивача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.12.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4000508.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 7500.0 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Позивач зазначає, що підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

За доводами позивача, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4000508. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4000508.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4000508 від 20.12.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 64500,00 грн, з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 20000,00 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 42500,00 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн.;

- заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн.;

- заборгованість за комісіями - 2000.00 грн.;

- інфляційні збитки - 0.00 грн.;

- нараховані 3% річних -0.00 грн.

Обґрунтування заперечень відповідача.

12 серпня 2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступив відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором представника відповідача адвоката Гук О.О., у якому вона зазначає, що заперечує позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 35 000 грн., оскільки такі нараховані поза межами строку кредитування, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які висловлені у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. В іншій частині позовні вимоги відповідачем визнаються. Крім того наголошує на неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа не є складною, а відносно правовідносин щодо повернення кредитних коштів існує численна судова практика Верховного Суду, яка є сталою. У справі немає інших правових питань, які підлягають вирішенню, а обсяг виконаних представником позивача робіт не може вважатись значним, оскільки до позову в більшості долучено виключно копії кредитних документів, а отже, надані послуги та виконані роботи по суті полягають в написанні позовної заяви та копіюванні документів.

Тому сторона відповідача просить відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення процентів за користування позикою в сумі 35 000 грн та зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до 1000 грн, а також стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

14 серпня 2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» поступила відповідь на відзив представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Ушакової М. І., у якому зазначає, що сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Таким чином, Кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. Отже, представник позивача вказує, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.

Тому представник позивача просить позовну заяву ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2026 року задоволено заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Медведського Павла Олександровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Судові засідання по справі №465/1064/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, проводити в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з власних технічних засобів з використанням програмного забезпечення «ВКЗ» у підсистемі «Електронний суд».

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача адвокат Медведський П. О. позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в поданій до суду позовній заяві. Просив позовну заяву задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гук О. О. не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомили, клопотання про розгляд справи у їх відсутності не подали.

З урахування обсягу зібраних доказів, яких достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Заслухавши пояснення представник позивача, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.12.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4000508.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 7500.0 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

У даному випадку правовідносини між сторонами стосуються виконання договору кредиту в електронному вигляді в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту.

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до п.2.1 договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно з п. 2.2.1 позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених у п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний у п.1.4.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору (п.2.2.2 договору).

Відповідно до п.2.3.1 договору продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах наступним чином:

п.2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту товариством, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 договору.

п.2.3.1.2 Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах , такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

За п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника із сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п.6.1 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4000508. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4000508.

Отже, до ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до укладеного договору факторингу, перейшло право грошової вимоги до відповідача.

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами.

Отримавши кредитні кошти, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) не повернув.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 64500, 00 грн., про яку заявив позивач.

З відомості про щоденні нарахування та погашення за договором 4000508, сформованої ТОМ «Мілоан» вбачається, що відповідачу 20.12.2021 надано кредит в сумі 20000 грн. в період з 20.12.2021 по 19.01.2022 за вказаним договором здійснювалися нарахування комісії за надання кредиту, нарахування процентів згідно п.1.5.2 договору, сторно процентів, списання комісії за рахунок фінансового результату, списання процентів за рахунок фінансового результату, дохід від відступлення права вимоги по кредиту, списання тіла кредиту за рахунок фінансового результату.

Згідно з розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4000508 від 20.12.2021 р. становить 64500,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 20000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 42500,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн.; заборгованість за комісіями - 2000.00 грн.; інфляційні збитки - 0.00 грн.; нараховані 3% річних -0.00 грн.

Доказів сплати боргу матеріали справи не місять. Тому, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 20000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Договір між сторонами було укладено на строк 30 днів з 20.12. 2021 року по 19.01.2022 року.

Відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах , такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

За умовами договору № 4000508 від 20.12.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів з процентною ставкою 1,25 % за кожен день, а загальна сума відсотків упродовж всього строку кредитування становить 7500 грн (пункт 1.5.2 договору).

Натомість, як вбачається з розрахунку позивача, який міститься в позовній заяві, розмір нарахованих відсотків становить 42 500 грн, що свідчить про те, що такі відсотки нараховувались поза межами строку кредитування і що не відповідає згаданим вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Наведені умови кредитного договору є суперечливими, так як пунктами 1.3.,1.4 цього кредитного договору чітко визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит та проценти за користування кредитом 19.01.2022.

Окрім того, згідно з п.2.3.1.1 Договору, для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил (Порядок укладення договору) Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зі спливом строку на який був наданий кредит припинилося право нараховувати проценти за кредитним договором, тобто після 19.01.2022 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» не мали законних підстав нараховувати проценти, передбачені кредитним договором від 20.12.2021.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 390/1875/16-ц (провадження № 61-19255св18).

Тому відсутні підстави вважати пролонгованим строк кредитування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З наведеного видно, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором, а протягом його дії сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20, стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Так, за змістом пункту 2.3.1.2 договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитним коштами після завершення строку кредитування. Користування кредитним коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Відповідно до п. 2.3.2 Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному:

а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил;

б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення.

Разом з тим слід наголосити, що стаття 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначає основні умови договору про споживчий кредит і згідно з пунктом 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент укладення договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються строк, на який надається кредит.

А згідно частини 7 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент укладення договору), будь-які пропозиції кредитодавця про зміну умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону (окрім зміни змінюваної процентної ставки), повинні здійснюватися шляхом направлення кредитодавцем споживачу повідомлення в такий спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення повідомлення. Умова договору про надання споживачеві пропозицій про зміну зазначених умов договору іншим чином, ніж таким, що дає можливість встановити дату відправлення повідомлення, є нікчемною.

Крім того, згідно частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Фактично, наведені вище умови договору, на які покликається представник позивача, зводяться до того, що зміна умови договору в частині строку кредитування поставлена в залежність від настання певної події наявності заборгованості. Однак, це суперечить положенням частини 7 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент укладення договору), які прямо говорять, що будь-яка зміни умов договору, в т.ч. щодо строку кредитування, має відбуватись виключно шляхом направлення відповідного повідомлення.

Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Згідно частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Таким чином, зазначені позивачем положення кредитного договору є нікчемними, не створюють правових наслідків та не зумовлюють автоматичне продовження строку кредитування, що відповідно, виключає можливість стягнення нарахованих відсотків поза межами 30 денного строку кредитування.

По-друге, про нікчемність зазначених представником позивача умов договору щодо автоматичної пролонгації строку кредитування в залежності від строку кредитування свідчить і той факт, що вони взагалі не можуть регулювати правовідносин в частині «строку кредитування».

Зокрема, відповідно до частини статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК України).

З кредитного договору вбачається, що він укладений на 30 днів, а умова договору про його автоматичну пролонгацію в залежності від того, чи існує заборгованість не є встановленим сторонами строком кредитування, оскільки суперечить ч.1 ст.251 та ч.1 ст.252 ЦК України.

Іншими словами, строк це період, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не вказівкою на подію. Натомість, прив`язаним до тієї чи іншої події є «термін» (ч.2 ст. 251 ЦК України) і визначається він календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Очевидно, що поняття «строк» і «термін» не є тотожними, тоді як істотною умовою кредитного договору, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент укладення договору), є саме «строк кредитування», а не «термін кредитування».

Такої самої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, яка у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 наголосила, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Тому в цьому разі підлягають застосуванню виключно умови кредитного договору, за якими строк кредитування становить 30 днів. Інші умови договору, які говорять про автоматичну пролонгацію строку кредитування та ставлять таку обставину в залежність від факту наявності заборгованості, не є умовами про строк кредитування і не повинні братись до уваги як такі, що є нікчемними і фактично спотворюють зміст поняття «строк кредитування».

Крім того, не змінює висновків суду покликання представника позивача на пункт 4.2 кредитного договору, за змістом якого у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.

Разом з тим, як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Тому, визначений пунктом 4.2 розмір процентів не може вважатись мірою відповідальності, передбаченою статтею 625 ЦК України, оскільки передбачає спосіб їх обчислення в розмірі певного проценту за кожний день прострочення, а не у розміру певного проценту річних.

Тож суд враховує принцип тлумачення договору на шкоду стороні, яка сформулювала умови договору, та зазначає, що позивачем не доведено правомірності нарахування відсотків поза межами узгодженого строку кредитування.

Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в тому числі графіком платежів та анкетою-заявою, а не завуальованими, двозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування та загальної вартості кредиту.

Водночас суд не може погодитися з тим, що строк кредитування був пролонгований, оскільки відповідні умови кредитного договору встановлювалися як міра відповідальності за неповернення кредитних коштів і, безсумнівно, спонукали кредитора збільшувати суму грошового зобов`язання в більшому розмірі, аніж протягом первинно узгодженого строку кредитування. Тобто на вигідніших умовах.

Також суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною восьмою статті 18 цього Закону визначено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Суду не надано доказів, які б свідчили про пролонгацію Договору або погодження інших строків договірних відносин іншими правочинами.

Отже, з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами у розмірі 7500 грн. (20000 грн х 30 днів х 1,25%), тобто в межах строку кредитування з 20.12.2021 по 19.01.2022.

Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає наступне.

У п. 1.5.1. та 2.2.1 договору про споживчий кредит зазначено комісію про надання кредиту у розмірі 2000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово та яку позичальник має сплатити в термін, вказаний у п. 1.4. договору, тобто до дати повернення кредиту - 19.01.2022.

Розділом 6 вищезазначеного договору передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з усіма умовами, змістом, повністю розуміє і зобов`язується дотримуватися умов договору, Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті та є невід`ємною частиною договору.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою від 11.02.2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п. 5 Правил Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. (пункт 8 Правил).

Аналізуючи умови договору про споживчий кредит від 25.12.2021 року та Правила надання фінансових кредитів (послуг) ТОВ «Мілоан», суд приходить до висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

Отже, підписанням договору № 4000508 та Паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Відповідач ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, проте не зробив цього.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума несплаченої комісії в розмірі 2000,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання у встановлені договором строки не виконав, а також часткове визнання позову відповідачем, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 4000508 у розмірі 29500,00 грн, з яких: 20000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 7500,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги та 2000,00 грн - заборгованість за комісією. При цьому, слід відмовити позивачу у стягненні з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 35000,00 грн.

Розподіл судових витрат.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача також заперечує щодо заявленого позивачем розміру судових витрат. Зазначає, що відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не відповідає характеру та обсягу виконаної роботи. Відповідач наголошує на неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаними роботами і затраченим часом, що свідчить про намір позивача безпідставно збагатитись та є достатньою підставою для зменшення таких витрат до 1000 грн. у випадку ухвалення рішення на його користь. Тому відповідач просив зменшити суму витрат на професійну правчничу допомогу до 1000 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно вимог ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Право на її закріплене положеннями ст.59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абз.3, 4, 5 п.п.3.1, абз.1 п.п.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Норми законодавства передбачають такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

В обґрунтування заявленої суми на надання правової допомоги представником позивача надано Договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 укладений між ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявку на надання юридичної допомоги № 2109 від 01.12.2025 та витяг з Акту № 25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року були надані правові (юридичні) послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості, а саме: надання усної консультації з вивченням документів -4000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 12000,00 грн., загальна сума 16000 грн.

При вирішенні стягнення витрат на професійну правову допомогу суд приходить до висновку, що обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги адвоката у цій справі не є значним, визначений адвокатом розмір витрат на правничу допомогу адвоката є завищеним та таким, що не відповідає складності справи та (або) значенню справи для сторони, в тому підлягає зменшенню, що буде співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді.

З огляду на викладене, враховуючи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Крім того, в силу дії ч. 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення з відповідача підлягає розмір судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, виходячи з принципу пропорційності, розрахунок судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача виглядає наступним чином: 29500 х 2662,40 : 64500 = 1217,68 грн.

З огляду на викладене та відповідно до статті 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1217,68 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за Договором № 4000508 від 20.12.2021 у розмірі 29500,00 грн. (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371 , місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521 ) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1217,68 грн. (одна тисяча двісті сімнадцять гривень 68 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371 , місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521 ) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 07.09.2026 року.

Суддя П. Т. Едер