Ухвала суду № 139570664, 03.09.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

УХВАЛА

за результатами розгляду клопотання про повернення обвинувального акту

Справа № 495/5492/22

Номер провадження 1-кп/495/638/2026

03 вересня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_11 ,

обвинуваченої ОСОБА_12 ,

обвинуваченої ОСОБА_13 ,

обвинуваченої ОСОБА_14 ,

захисника ОСОБА_15 ,

захисника ОСОБА_16 ,

захисника ОСОБА_17 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський клопотання захисника ОСОБА_17 про повернення обвинувального акту, поданого у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020160240001544 від 17.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 199, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч. 1, 2 ст. 362 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1, 2 ст. 362 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області під головуванням судді ОСОБА_1 перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160240001544 від 17.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 199, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 366, ч. 3, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч. 1, 2 ст. 362 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1, 2 ст. 362 КК України.

30.06.2026 захисник обвинуваченої ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_17 подав до суду клопотання про повернення обвинувального акта.

В обґрунтування клопотання покликається на те, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України суд у підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт прокурору у випадку його невідповідності вимогам цього Кодексу.

Сторона захисту вважає, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні підлягає поверненню прокурору, оскільки він складений із істотним порушенням вимог статті 291 КПК України, що унеможливлює призначення справи до судового розгляду.

Одним із таких порушень є неправильне визначення потерпілого у кримінальному провадженні, що свідчить про неправильне визначення особи, якій, за версією сторони обвинувачення, заподіяно майнову шкоду кримінальним правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 55 КПК України потерпілим може бути виключно фізична або юридична особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Отже, для набуття статусу потерпілого недостатньо лише брати участь у певних фінансових або адміністративних правовідносинах.

Визначальним критерієм є саме факт заподіяння такій особі власної майнової шкоди.

Разом із тим обвинувальний акт виходить із того, що потерпілим у даному кримінальному провадженні є Управління соціального захисту населення.

Однак сторона захисту вважає такий висновок юридично помилковим.

Як убачається зі змісту самого обвинувачення, предметом кримінального правопорушення є грошові кошти, які були виділені державою для фінансування соціальних виплат населенню за відповідною бюджетною програмою. Тобто, мова йде не про кошти самого Управління соціального захисту населення. Це не його власні активи, не його господарські кошти, не його майно, не його кошти, що належать йому на праві власності.

Навпаки, обвинувальний акт прямо виходить із того, що предметом кримінального правопорушення були кошти Державного бюджету України, виділені для реалізації державної соціальної політики.

Саме ця обставина має принципове значення для правильного визначення потерпілого.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти є коштами державного або місцевих бюджетів. Стаття 22 Бюджетного кодексу України визначає систему головних розпорядників, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів. При цьому законодавець чітко розмежовує поняття власника бюджетних коштів та розпорядника бюджетних коштів. Розпорядник бюджетних коштів не набуває права власності на бюджетні кошти. Він лише здійснює визначені законом бюджетні повноваження щодо їх планування, адміністрування, розподілу та використання відповідно до бюджетного призначення.

Інакше кажучи, Управління соціального захисту населення є лише суб`єктом бюджетного процесу, якому держава делегувала функції щодо адміністрування відповідної бюджетної програми. Проте таке адміністрування саме по собі не породжує виникнення права власності на бюджетні кошти. Бюджетні кошти не переходять у власність Управління. Вони не стають його активами. Не відображаються як його майно. Не входять до складу його власного майнового комплексу.

Управління здійснює лише їх цільове використання відповідно до бюджетного законодавства. Саме тому можливе незаконне вибуття бюджетних коштів не означає автоматичного заподіяння майнової шкоди Управлінню соціального захисту населення. Фактично Управління не втратило жодного об`єкта свого права власності. Не зменшилося його майно. Не вибули його активи. Не було порушено його майнових прав як юридичної особи. Воно залишилося тим самим розпорядником бюджетних коштів, яким було і до інкримінованих подій.

Більше того, обвинувальний акт взагалі не містить належного юридичного обґрунтування того, чому саме Управління соціального захисту населення визнано потерпілим, якщо предметом кримінального правопорушення, за версією сторони обвинувачення, є кошти Державного бюджету України. Фактично прокурор ототожнив розпорядника бюджетних коштів із власником бюджетних коштів, хоча чинне бюджетне законодавство такого ототожнення не допускає. Саме ця обставина свідчить про істотну невідповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону та потребує належної оцінки суду.

Таким чином, сторона захисту вважає, що обвинувальний акт складений із істотним порушенням вимог статей 55 та 291 КПК України.

Захисник ОСОБА_17 та його підзахисна ОСОБА_12 клопотання підтримали та просили його задовольнити з мотивів викладених у ньому.

Прокурор у судовому засіданні у задоволенні клопотання просив відмовити з огляду на його безпідставність.

Інші обвинувачені та їх захисники також висловили свою думку щодо заявленого клопотання: клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд доходить такого висновку.

Пунктом 3 частини 3 статті 314 КПК України передбачено право суду у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України. При цьому необхідно звернути увагу, що законодавець встановлює не обов`язок суду, а саме право повернути обвинувальний акт прокурору (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к, провадження № 51-203 км 17).

У світлі вищезазначеної норми вбачається, що для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта суд має встановити невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті, тим відомостям, які він має містити, згідно з вимогами КПК України. При цьому повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Частина 2 ст. 291 КПК України містить вичерпний перелік вимог, які ставляться до обвинувального акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу;

9) дату та місце його складення та затвердження.

Частиною 4 ст. 291 КПК передбачено, що до обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

На стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції повернення обвинувального акту допускається лише у разі порушення прокурором зазначених вище вимог КПК.

Дослідивши зміст обвинувального акту з додатками, суд вважає, що висновки сторони захисту про його невідповідність вимогам 291 КПК є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.

З обвинувального акта вбачається, що діями ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 спричинено державі в особі Управління соціального захисту населення Білгород-Дністровської районної державної адміністрації майнову шкоду у розмірі 4 362 952, 25 грн.

Як убачається з обвинувального акта, потерпілою особою у кримінальному провадженні є Управління соціального захисту населення Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи: 03194708, юридична адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Грецька 24).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди; права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Положеннями ч. 7 ст. 55 КПК передбачено, що якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Крім того, Велика палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року (справа №439/397/17) зазначила, що процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, надання згоди на визнання потерпілим (у разі, якщо така заява ним не подавалась) або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого.

Таким чином, змістом вищевказаних норм кримінального процесуального законодавства набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється виключно на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі, а саме: шляхом подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, заяви про залучення її до провадження як потерпілого, надання згоди на визнання потерпілим.

Дослідивши поданий у даному кримінальному провадженні обвинувальний акт, суд дійшов висновку, що вищевказані вимоги до нього стороною обвинувачення дотримані в тій мірі, яка не перешкоджає суду призначити судовий розгляд. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020160240001544 від 17.10.2020 містить відомості, які передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, і до нього додано передбачені кримінальним процесуальним законом додатки.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. В обвинувальному акті, зокрема, зазначається виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України). Саме сформульованим обвинуваченням визначаються межі судового розгляду (ч. 1 ст. 337 КПК України).

З наведеного слідує, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, кваліфікацій дій особи, зобов`язувати його змінювати цей обсяг та/або статтю Закону України про кримінальну відповідальність.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03.07.2019 по справі № 273/1053/17 провадження № 51-8914км18. Відповідно до цієї позиції кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Як вже було зазначено потерпілою особою у кримінальному провадженні в обвинувальному акті вказано саме Управління соціального захисту населення Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.

Тому твердження сторони захисту щодо невірного визначення у даному кримінальному провадженні потерпілого не можуть бути перевірені на стадії підготовчого провадження, а є предметом дослідження під час судового розгляду.

За таких обставин, стороною обвинувачення дотримані вимоги п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України та обвинувальний акт містить відомості про потерпілого у даному кримінальному провадженні.

Інших передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для повернення обвинувального акту прокурору стороною захисту не наведено.

Отже, вирішуючи клопотання сторони захисту, судом не встановлено такої невідповідності обвинувального акту вимогам КПК України, яка б слугувала беззаперечною підставою для його повернення, оскільки процедура повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Підсумовуючи викладене, суд виснує, що обвинувальний акт складений з дотриманням вимог ст. 291 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законом, в тому числі, і виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а тому правові підстави для його повернення прокурору відсутні.

Керуючись ст. 219, 284, 290, 291, 314, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволення клопотання захисника ОСОБА_17 про повернення обвинувального акту прокурору у кримінальному проваджені, внесеному до ЄРДР за № 12020160240001544 від 17.10.2020 - відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Повний текст ухвали складено 08.09.2026 о 16:50 годині.

Суддя ОСОБА_18