Рішення № 139570266, 26.08.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10212/26

н/п 2/953/5322/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року . м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

при секретарі Мисниченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори (ЄДРПОУ 02900726, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, б.26) про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Ворвуль Ганни Григорівни від 17 липня 2026 року вих. № 795/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право вимоги до ОСОБА_2 за розпискою.

На обґрунтування позову позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа. Позивачка, як спадкоємець, звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у тому числі на майнове право вимоги за розпискою від 13 листопада 2012 року.Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти та золоті зливки і зобов`язався повернути їх на першу вимогу. Позивачка вважає, що зазначене право вимоги входило до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 та перейшло до неї в порядку спадкування.17 липня 2026 року державним нотаріусом П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ворвуль Г. Г. винесено постанову № 795/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене майнове право. Позивачка вважає таку відмову незаконною, посилаючись, зокрема, на те, що нотаріус не уповноважений вирішувати питання щодо дійсності розписки, факту передання коштів, виконання чи невиконання боргового зобов`язання, оскільки такі питання можуть бути предметом окремого судового спору.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 29 липня 2026 року відкрито спрощено провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилася, просила проводити розгляд справи за її відсутності.

13 серпня 2026 року відповідачем подано на адресу суду відзиві, в якому відповідач проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні. У відзиві відповідач зазначив, що відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України до складу спадщини входять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. На думку відповідача, позивачка не надала документів, які б безспірно підтверджували належність ОСОБА_3 на день її смерті саме майнового права вимоги до ОСОБА_2 .Відповідач також наголосив, що нотаріальне провадження має безспірний характер, а тому для видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємець повинен надати документи, які підтверджують належність спадкового майна спадкодавцеві.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову державного нотаріуса Ворвуль Ганни Геннадіївни від 17 липня 2026 року № 795/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майнове право вимоги до ОСОБА_2 за розпискою від 13 листопада 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була матір`ю позивачки. Родинні відносини між позивачкою та спадкодавицею підтверджуються відповідними документами. Позивачка зазначає, що є єдиною дочкою померлої та єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину.

22 травня 2026 року П`ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 184П/2026, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 75654185. Заповіт ОСОБА_3 не складався.

Позивачка стверджує, що до складу спадщини входить, зокрема, майнове право вимоги до ОСОБА_2 за розпискою від 13 листопада 2012 року.

За твердженням позивачки, у зазначеній розписці ОСОБА_2 зазначив про отримання від ОСОБА_3 75 000 євро, 116 000 доларів США та золотих зливків 999,9 проби загальною масою 2,9 кг і зобов`язався повернути відповідні кошти та цінності на першу вимогу. Оригінал розписки перебуває у позивачки.

25 травня 2026 року позивачка направила ОСОБА_2 вимогу про повернення зазначених коштів та цінностей. У відповіді від 04 червня 2026 року, за твердженням позивачки, ОСОБА_2 не заперечив факту складання розписки, її підписання, отримання коштів і цінностей чи виконання зобов`язання, а послався на відсутність документального підтвердження переходу до позивачки відповідного права вимоги.

15 липня 2026 року позивачка звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право вимоги за розпискою від 13 листопада 2012 року. Заяву зареєстровано за № 617.

17 липня 2026 року державний нотаріус П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ворвуль Ганна Геннадіївна винесла постанову № 795/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене майнове право. Того ж дня позивачка отримала зазначену постанову.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Отже, державний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії не може виходити за межі визначених законом повноважень та здійснювати дії, які за своїм змістом передбачають вирішення спору про цивільне право.

Статтею 55 Конституції України гарантовано судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за його захистом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також з інших юридичних фактів. За змістом статей 203, 204, 207, 208 Цивільного кодексу України правочин має відповідати вимогам закону, може вчинятися у письмовій формі, а правомірність правочину презюмується, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того самого роду та такої самої якості. Згідно з частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Разом з тим наявність документа, який може підтверджувати виникнення певного зобов`язання, та наявність у конкретної особи права вимоги за цим зобов`язанням на момент її смерті є різними за своїм юридичним змістом обставинами, які підлягають встановленню з урахуванням усіх належних та допустимих доказів.

Відповідно до статей 509, 510 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтями 610, 611, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а прострочення боржника має відповідні правові наслідки. При цьому встановлення факту порушення конкретного цивільно-правового зобов`язання, наявності або відсутності його виконання, припинення зобов`язання, а також наявності заперечень боржника щодо самого зобов`язання за наявності спору належить до предмета доказування у відповідному судовому провадженні.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом, а виконання, проведене належним чином, припиняє зобов`язання. Тому для висновку про те, що на момент відкриття спадщини у спадкодавця існувало саме право вимоги до боржника, необхідно встановити не лише факт складення розписки, а й існування відповідного невиконаного зобов`язання на дату смерті кредитора.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок правонаступництва, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав. Саме тому спадкування права вимоги можливе лише за умови, що таке право належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилося до цього моменту.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб спадкоємців. Частиною першою статті 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, закон пов`язує склад спадщини саме з правами та обов`язками, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Самого посилання спадкоємця на існування певного майнового права недостатньо для висновку, що таке право входить до складу спадщини, якщо з поданих документів неможливо достовірно встановити належність цього права спадкодавцеві на відповідну дату.

За статтею 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи. Відтак саме стан цивільних правовідносин на день смерті ОСОБА_3 має значення для визначення складу спадщини.

Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини саме по собі не означає автоматичного встановлення судом або нотаріусом існування кожного окремого майнового права, на яке посилається спадкоємець. Питання про склад спадкового майна має бути підтверджене відповідними документами.

Згідно зі статтею 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину є документом, який підтверджує перехід до спадкоємця спадкового майна, а тому його видача передбачає попереднє встановлення нотаріусом наявності відповідного спадкового майна та його належності спадкодавцеві.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний діяти відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів України, сприяти фізичним і юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права та обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, а також відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України.

За статтею 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України або не подано необхідних документів чи відсутні інші передбачені законом умови для її вчинення.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні до суду. Отже, суд у межах такого спору перевіряє законність відповідної нотаріальної дії або відмови з урахуванням повноважень нотаріуса, поданих йому документів та вимог законодавства.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про нотаріат» на підставі заяви спадкоємців про прийняття спадщини та інших документів, необхідних для оформлення спадкових прав, нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину. Статтею 67 цього Закону встановлено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а статтею 68 визначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність відповідних підстав для спадкування, склад спадщини та інші обставини, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

З наведених положень Закону України «Про нотаріат» убачається, що нотаріус не обмежується формальним прийняттям будь-якого документа, поданого спадкоємцем, а повинен перевірити наявність правових підстав для видачі свідоцтва та склад спадкового майна. Разом з тим така перевірка здійснюється в межах нотаріального провадження, яке не є змагальним позовним провадженням і не призначене для вирішення спору між кредитором та боржником щодо існування, дійсності, виконання чи припинення зобов`язання.

Застосуванню підлягають також положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якими врегульовано порядок оформлення спадкових прав та видачі свідоцтв про право на спадщину. Зокрема, положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.114.16 відповідної глави передбачено необхідність перевірки нотаріусом обставин, що мають значення для оформлення спадщини, та документального підтвердження належності спадкового майна спадкодавцеві.

Отже, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину повинен мати достатні документи, на підставі яких можливо встановити, що майнове право, на яке претендує спадкоємець, належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Якщо ж для встановлення такого права необхідно вирішити спір щодо факту передачі коштів, дійсності правочину, виконання або невиконання боржником зобов`язання, його припинення чи інших спірних обставин, відповідні питання не можуть бути вирішені нотаріусом замість суду.

При цьому суд бере до уваги, що позивачка фактично пов`язує виникнення права вимоги із розпискою від 13 листопада 2012 року. Наявність розписки може бути доказом укладення договору позики та передання коштів відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України, однак сама по собі розписка не встановлює автоматично, що на день смерті ОСОБА_3 існувало невиконане право вимоги саме у неї, якщо така обставина не підтверджена сукупністю належних документів.

Крім того, згідно зі статтею 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані ним у меншій кількості, ніж встановлено договором. Таким чином, закон прямо передбачає можливість виникнення спору щодо фактичних обставин позики. Вирішення такого спору потребує дослідження доказів та надання їм оцінки у відповідному судовому провадженні.

Так само положення статті 517 Цивільного кодексу України передбачають право боржника вимагати доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Саме тому обставина, що боржник у відповіді від 04 червня 2026 року вимагав документального підтвердження переходу права вимоги до позивачки, має правове значення при оцінці можливості нотаріального оформлення такого права.

Суд також враховує, що відповідно до статей 7681 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів.

На відміну від судового провадження, нотаріальне провадження не передбачає повноцінного вирішення спору про право між сторонами на засадах змагальності, дослідження показань свідків, призначення судової експертизи, витребування доказів у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, та ухвалення рішення про існування або відсутність боргового зобов`язання між сторонами.

За відсутності безспірних документів, які б дозволяли встановити зазначені обставини в межах нотаріального провадження, державний нотаріус не мав законних підстав самостійно встановлювати існування спірного майнового права та видавати на нього свідоцтво про право на спадщину.

Посилання позивачки на те, що вона не просить суд встановити факт існування боргу або стягнути заборгованість, а просить лише скасувати постанову нотаріуса, саме по собі не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови. Предметом перевірки суду є не лише формальна відповідність постанови її реквізитам, а й наявність у нотаріуса передбачених законом підстав для вчинення відповідної нотаріальної дії на момент звернення спадкоємця.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 264 ЦПК України вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Суд при цьому не встановлює, що розписка від 13 листопада 2012 року є недійсною, не встановлює факту відсутності боргу та не позбавляє позивачку права захищати свої права в іншому передбаченому законом порядку. Предметом оцінки у цій справі є виключно законність постанови державного нотаріуса від 17 липня 2026 року № 795/02-31 та наявність у нотаріуса правових підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину на заявлене майнове право.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що державний нотаріус, відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину на заявлене майнове право вимоги, діяв у межах наданих йому законом повноважень, оскільки подані документи не дозволяли безспірно встановити належність спадкодавцеві відповідного права вимоги на момент відкриття спадщини. Нотаріус не наділений повноваженнями вирішувати спір про існування та виконання цивільно-правового зобов`язання замість суду.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ворвуль Ганни Геннадіївни від 17 липня 2026 року № 795/02-31.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстав для покладення на відповідача судових витрат позивачки немає.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 258259, 263265, 274279 ЦПК України, статтями 1216, 1218, 177, 190 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори (ЄДРПОУ 02900726, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, б.26) про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Ворвуль Ганни Геннадіївни від 17 липня 2026 року №795/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, розподіл судових витрат залишити без задоволення.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя :