Рішення № 139570091, 07.09.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/25968/25

Провадження № 2/638/4542/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Шамраєва М.Є., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом позивача: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" до відповідача: ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 11 372 грн. 95 коп.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що наказом від 28 грудня 2001 року № 1982 II відповідач з 29 грудня 2001 року був прийнятий до НТУ «ХПІ» на посаду за переводом з ІРЕ НАН України на посаду доцента кафедри систем інформації на 0,5 робочого дня за рахунок коштів позабюджетного фінансування. Відповідно до відомостей трудової книжки з 01 вересня 2005 року відповідач був переведений на посаду професора кафедри систем інформації. Так, за робочий рік 29.12.2024 року 29.12.2025 року відповідач мав право на отримання щорічної основної відпустки у кількості 56 календарних днів (науково педагогічний працівник). Згідно затвердженого графіку відповідач перебував у щорічній відпустці з 01 липня 2025 року по 25 серпня 2025 року, тобто відповідач скористався своїм правом та перебував у відпустці повної тривалості, за повний робочий рік. Наказом від 27 серпня 2025 року № 1474 С відповідач був звільнений 31 серпня 2025 року з посади професора кафедри систем інформації ім. В.О. Кравця, у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. За змістом наказу утриманню підлягає зайво використана відпустка у кількості 22 календарних днів. Тобто, відпустка у кількості 22 календарних днів (56/10*4=22, 4 із математичним округленням на користь працівника) є зайво використаною. Розрахунок заборгованості за зайво використану відпустку здійснено, виходячи з середньої заробітної плати, розрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Пунктом 2 розділу ІІ постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Так, згідно наданого розрахунку середня заробітна плата відповідача за відповідний проміжок часу складає 680, 20 грн. 680, 20 грн. * 22 кал.дні (кількість днів зайво використаної відпустки) = 14964, 40 грн. 2693, 59 (18 % ПДФО) 748, 22 (5 % військовий збір) 149, 64 (1 % профспілка) = 11372, 95 грн. Згідно з правилами ч. 3 ст. 233 КЗпП України позивач, як роботодавець, має право звернутися з позовом до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум. Вищевикладені обставини стали підставою звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 07.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачу направлялась ухвала суду про відкриття провадження по справі за зареєстрованою адресою місця проживання, натомість до суду повернувся конверт з поштовим повідомленням «Адресат відсутній», відзиву або клопотань з процесуальних питань суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши і дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає повному задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 2 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу від 28 грудня 2001 року № 1982 II ОСОБА_1 з 29 грудня 2001 року був прийнятий до НТУ «ХПІ» на посаду за переводом з ІРЕ НАН України на посаду доцента кафедри систем інформації на 0,5 робочого дня за рахунок коштів позабюджетного фінансування.

Як убачається з трудової книжки ОСОБА_1 , останній 01 вересня 2005 року був переведений на посаду професора кафедри систем інформації та 31 серпня 2025 року звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.

З копії наказу від 27 серпня 2025 року № 1474 С вбачається, що ОСОБА_1 професора кафедри систем інформації звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. Утримати з 01 січня 2024 року зайво використану відпустку у кількості 22 календарних днів.

Відповідно до особистої картки ОСОБА_1 , останній перебував у черговій відпусці з 01.07.2025 по 25.08.2025 р.р. за період роботи з 29.12.2024 -29.12.25 р.р.

Відпустка у кількості 22 календарних днів (56/10*4=22, 4 із математичним округленням на користь працівника) є зайво використаною.

Згідно розрахункового листа за вересень 2025 року ОСОБА_1 нараховано борг у 11 372 грн. 95 коп.

Згідно наданого розрахунку середня заробітна плата відповідача за відповідний проміжок часу складає 680, 20 грн. 680, 20 грн. * 22 кал.дні (кількість днів зайво використаної відпустки) = 14964, 40 грн. 2693, 59 (18 % ПДФО) 748, 22 (5 % військовий збір) 149, 64 (1 % профспілка) = 11372, 95 грн.

Відповідачу було надмірно нараховані та сплачені кошти в рахунок щорічної основної відпустки за період 2024-2025 р.р. за повний робочий рік.

На момент розгляду справи позивач у добровільному порядку вказану суму надмірно нарахованих коштів не сплатив.

Порядок та умови надання щорічних основних та додаткових відпусток визначено в статті 79 Кодексу законів про працю України та ст.10 Закону України «Про відпустки». В даних нормах законодавства зазначено, що: у перший рік роботи після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві працівник має право на щорічні основні та додаткові відпустки повної тривалості; щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного року; крім того є категорія працівників, яким надаються відпустки за їх бажанням в зручний для них час і до настання шестимісячного терміну. Як правило, такі відпустки надаються працівникам наперед, а при звільненні потрібно проводити відрахування із заробітної плати.

Правові підстави вирішення спірного питання встановлені п. 2 ч. 2 ст. 127 Кодексу законів про працю України та ст. 22 Закону України «Про відпустки». Зазначеними нормами передбачено, що у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже отримав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець здійснює відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Отже, при проведенні остаточного розрахунку із працівником роботодавець має право утримати із зарплати працівника суму відпускних за дні відпустки, надані «наперед».

Витрати, пов`язані з оплатою відпусток здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Таким чином, у випадку, що розглядається, утримання за дні щорічної відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року працівника, проводити потрібно. При цьому, як зазначено у ч. 2 ст. 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості установі, де вони працюють, здійснюється за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 127 КЗпП України в копії наказу від 27 серпня 2025 року № 1474 С зазначено про утримання з 01 січня 2024 року зайво використану відпустку у кількості 22 календарних днів.

За відсутності згоди працівника, роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду згідно з правилами ч. 3 ст. 233 КЗпП України протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

У п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 р. № 13 зазначається, що вирішуючи спори, пов`язані із застосуванням ст. 127 КЗпП України, суди мають враховувати, що роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду згідно з правилами частини першої ст. 233 КЗпП України протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Верховний суд у постанові від 17.07.2019 р. по справі № 332/1433/17 вказав, що у даних правовідносинах спеціальними нормами є норми Кодексу Законів про Працю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 9 ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Верховний суд виходив з того, що для врегулювання трудових відносин норми Цивільного кодексу застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.

Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3,5,6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Системне тлумачення положень статтей 127, 233 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» дає підстави зазначити, що роботодавець може звернутися із вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у статті 127 КЗпП України.

Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством України.

Тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.

Як на підставу позову, університет посилається на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості, тому він звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що оскільки відповідач звільнився з роботи до закінчення робочого року, за який він одержав відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом (розпорядженням) установи не проведено, у зв`язку з відсутністю коштів, то у даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо повернення коштів, та вважає, що позов підлягає до задоволення та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 11 372 грн. 95 коп.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76, 80, 81, 95, 141, 258, 259, 265, 284, 354, 355 ЦПК України, ст. 36, 127, 232, 233 КЗпП України,

УХВАЛИВ:

Позов позивача: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" до відповідача: ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» грошові кошти у розмірі 11 372 (одинадцять тисяч триста сімдесят дві) грн. 95 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (код ЄДРПОУ 02071180, 61002, м. Харків, вул. Кирпичова, буд. 2);

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя М.Є. Шамраєв